§ 40–41. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

Тема ІХ 

Міжнародні відносини

 

§ 40–41. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

1. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни‚ у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин 30-х років не слід розглядати як єдину тенденцію, направлену на підготовку нової війни, проте загальна тенденція розвитку Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин була саме такою. По мірі посилення і поглиблення конфліктів, які щоразу спалахували у 30-ті роки, зростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав`язуванням силою своєї волі.

Безсумнівно, що на початку 30-х років, незважаючи на всю гостроту кризи, навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, ще більш масштабніша світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичним кроками можливо хоча б пом`якшити нслідки кризи. 

Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання.

Реальними кроками на цьому шляху тогочасні провідні політики вбачали у зменшенні воєнних витрат (це передбачалося шляхом скорочення озброєнь і армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б зробила непотрібними значні воєнні витрати) і полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.

У січні 1930 р. у Лндоні відкрилась міжнародна конференція з обмеження морських озбрєнь. На ній була здійснена спроба поширити умови «Договору п`яти» на інші класи бойових кораблів: крейсера, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання розв`язати не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія – договорилися щодо крейсерів та есмінців дотримувати співідношення 5 : 5 : 3. Щодо підводних човнів, то запроваджувався принцип рівності флотів.

У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи у Женеві нарешті відкрилась конференція по розброєнню. З самого початку з`ясувалося, що між видучими державами існували серйозні розбіжності у підходах до цієї проблеми. Так, Франція вважала, що вирішенню питання про розброєння повинно  передувати створення міжнародної армії під зверхністю Ліги Націй. Її основний опонент Німеччина вимагала ліквідації всіх обмежень Версальського договору. Англію насамперед цікавили проблеми ліквідації підводних човнів і хімічної зброї. США з виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на порядок денний конференції питання про загальне розброєння або пропорційно поступове. Італія, пропонувала для початку на рік ввести мораторій на нарощування озброєння. Японія як попередньою умовою вимагала визнання її особливої ролі на Далекому Сході і в басейні Тихого океану. Таким чином, кожна з великих держав думала не стільки про вирішення завдань конференції, а насамперед отримати односторонні вигоди. Це зумовило результат конференції: вона закінчилась нічим.

Німецький плакат, який мав довести беззахісність Німеччини

 

Здійснювалися і спроби впорядкувати справи у сфері міжнародних фінансів.

США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов’язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.

Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.

Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.

Тим часом як йшли жваві дискусії на різноманітних міжнародних форумах, з`явилися держави, які були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і встановлення своєї гегемонії у світі.

2. Вогнище війни на Далекому Сході

Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії – важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.

Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. чол., тим часом як китайської – 100 тис. чол. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй.

На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.

Імператор Маньчжоу-Го Пу І

 

Виправдовуючи агресію‚ Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р.і підримку Радянським Союзом китайських комуністів.

Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга Націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Комісія рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були запроваджені. США та Англія домоглися укладення між Японією і Китаєм компромісного миру: Японія виводить свої війська з Шанхаю, а Китай – визнає Манчжоу-Го. З’явився перший прецедент безкарності агресії.

Заява японського представника про вихід з Ліги Націй

 

3. Агресія Італії проти Ефіопії

У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів‚ до яких входили і наміри завоювання Ефіопії.

Більшість членів Ліги Націй навіть не побажали слухати виступ імператора Ефіопії Хайле Селассія

 

З жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів організації застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовились постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва і агресор були поставлені на один щабель.

Італійська армія вступає в Абіссінію

 

У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об’єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.

4. Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи

Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння 1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалось питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання у липні 1933 р. за пропозицією Муссоліні "Пакту згоди і співробітництва" між Англією, Францією, Італією і Німеччиною. Цей пакт передбачав широке співробітництво держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано.

Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об’єд­нання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти у боротьбі за світове панування.

Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації і докорінної зміни міжнародних відносин‚ що склалися. Це був шлях до війни.

Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 р.

У 1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. На шляху приєднання стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер тимчасово відступив.

1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.

Населення Саару радіє з приєднання до Німеччини (1935 р.)

 

Між Великобританією і Німеччиною у 1935 р. було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький. Угода була вже двостороннім порушенням Версальської системи.

Підписання радянсько-французького договору (1935 р.)

 

Підписання радянсько-чехословацької угоди (1935 р.)

 

Такий поворот подій став турбувати найблищих сусідів Німеччини. Європейська дипломатія почала активно  обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р. СРСР була прийнята до Ліги Націй. У травні 1935 р. СРСР і Франція уклали угоду про взаємодопомогу. Аналогічний договір був укладений між СРСР і ЧСР. За договорами сторони зобов`язані надавати взаємну допомогу. Проте ратифікація цього договору Франція відкладала, використовуючи сам факт підписання договору, як засіб тиску на Німеччину. На Заході ще були досить стійкі антирадянські настрої. Зрозумівши це, Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені у Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.

Вступ німецької армії у Рейнську демілітаризовану зону (1936 р.)

 

У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину і каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни.

Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.

 

Схема: Шлях Гітлера до світового панування.

 

Перший етап                         Другий етап                  Третій етап                 

Перегляд і ліквідація             Об`єднання всіх             Завоювання                              Світове

Версальської системи            німців у одній                «життєвого простору»             панування

                                                 державі                           на Сході.

 

5. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо

Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась "вісь" Берлін–Рим–Токіо. Сторони зобов’язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.

Підписання Антикомінтернівського пакту

 

Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії і обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали заколот націоналістів в Іспанії, який привів у 1939 р. до влади Ф.Франка.

Плакат. „Берлін–Рим–Токіо”

 

Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни знаходились далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.

До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією заснований на пануванні сили "новий порядок", який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до нового порядку йшов через війну.

6. Ліга Націй в умовах наростання воєнної небезпеки

Тон у діяльності Ліги Націй задавали Англія і Франція, тому її діяльність була в руслі зовнішньополітичних приорітетів цих держав.

За час свого існування Ліга Націй не скористалася широкими повноваженнями, наданими їй Статутом. У ньому передбачались обмеження озброєнь, взаємні гарантії територіальної цілісності й незалежності, заходи з боротьби проти агресора, у тому числі й колективні санкції. На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту миру й приборкання агресорів. Жодне питання тут не вирішувалося конструктивно. Провідні держави були зацікавлені в нарощуванні своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну, безпринципну позицію. Так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію Японії в Маньчжурії, то Рада Ліги Націй лише висловила надію на норма­лізацію японо-китайських відносин. Спершу Японія, а потім Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоби продовжити здійснення їхніх зовнішньополітичних планів. Проти Італії було застосовано економічні санкції, але не в повному обсязі, і вона не припинила загарбання Ефіопії. Не знайшли осуду й інші акти агресії, що підштовхувало світ до катастрофи. Не порахувався з Лігою Націй і Радянський Союз, здійснивши 1939 р. напад на Фінляндію.

 

Документи, матеріали

 

Із спогадів імператора Маньчжоу-Го Пу І

У серпні 1932 р. було оформлено секретну угоду між Японією і Маньчжоу-Го. Основним змістом її було наступне: охорона державної безпеки і громадянського порядку в манчжоу-го повністю покладається на Японію, вона буде контролювати залізниці, порти, водні і повітряні шляхи. Японія має право проводити розвідку надр і будувати копальні (шахти), японці можуть призначатися на посади в Маньчжоу-Го, Японія має право переселяти в Маньчжоу-Го японців. Японія прислала свого посла в Маньчжоу-Го, саме він став справжнім правителем цієї території, справжнім імператором Манчжоу-Го.

У травні 1932 р. на Північний Схід прибула комісія Ліги Націй по дослідженню так званого маньчжурського питання. 3 травня відбулася моя зустріч з членами комісії, яка тривала не більше як півтори години. На ній мені задали два питання: як я прибув на Північний Схід і як було засновано Маньчжоу-Го. Я слухняно став говорити те, що мені було наказано. Члени комісії кивали головами, посміхалися і більше нічого не питали. Потім разом сфотографувалися, випили шампанського і побожали один одному здоров`я. Комісія  від`їхала.

Комісія заявила, що вона розуміє, чому японія вважає Маньчжурію життєво важливою лінією. Вона не раз підкреслювала, що поважає інтереси Японії на Північному Сході Китая, і навіть розглядала події 1931 р. як акт самозахисту Японії.

З початку 1933 р. пісял виходу з Ліги Націй, Японія почала ще більш відкрито збільшувати свою армію і розширювати свою підготовку до війни. Особливо посилились її приготування до захоплення всієї території Китаю і зміцнення тилу.

 

Запитання до документа

1.       Про які події згадує Пу І?

2.       Як він оцінює дії Японії щодо Китаю?

3.       Як автор описує дії комісії ЛН? Спробуйте пояснити таку позицію ЛН.

4.       Яке місце описані події посідають у розвитку міжнародних відносин 30-х років?

 

Спогади Уінстона Черчілля про розмову з Ріббентропом (1937 р.)

Одного разу у 1937 р. я зустрівся з німецьким послом в Англії ріббентропом. Наша бесіда тривала більше двох годин. Суть речей Ріббентропа зводилась до того, що Німеччина прагне до дружби з англією. Німеччина оберігала б всю велик Британської імперії. Німці, мабуть, і попросять повернути їм німецькі колонії, але це не кординальне питання. Було б важливіше, щоб Англія дала Німеччині свободу рук на сході Європи. Німеччині потрібен життєвий простір. Тому вона вимушена поглинути Польщу і Данцигський коридор. Що торкається білорусії та україни, то ці території абсолютно необхідні для забезпечення майбутнього існування німецького рейху. Єдиного, чого німці просили б Британської співдружності та імперії, не втручатися.

Я відразу висловив свою впевненість у тому, що англійський уряд не погодиться надати Німеччині свободу рук у східній Європі. Хоча ми ненавиділи комунізм не менш, ніж його ненавидів Гітлер, але великобританія ніколи б не втратила інтерес до долі континента настільки, щоб дозволити Німеччині встановити своє панування над Центральною та Східною Європою. Ріббентроп сказав: «У такому випадку війна неминуча. Іншого виходу не має. Фюрер на це відважився. Ніщо його не зупинить, і ніщо не зупинить нас».

 

Запитання до документа

1.      Про які події і процеси в міжнародних відносинах йдеться мова в документі?

2.      Як формулюються позиції сторін у документі?

3.      Яке обгрунтування позиції наводяться у розмові?

4.      Чи була війна неминучою?

 

Додатковий протокол Антикомінтернівського пакту

(Витяг)

Підписуючи Угоду проти комуністичного "Інтернаціоналу", повноважні представники відносно цієї угоди домовилися про таке:

1) відповідні влади обох Високих Сторін, що домовляються, підтримуватимуть тісне співробітництво у справі обміну інформацією про діяльність комуністичного "Інтернаціоналу", а також з приводу прийняття роз’яснювальних та оборонних заходів у зв’язку з діяльністю комуністичного "Інтернаціоналу";

2) відповідні влади Високих Сторін, що домовляються, вживатимуть у межах чинного законодавства суворі заходи проти осіб,  які прямо чи опосередковано,  всередині країни або за кордоном знаходяться на службі комуністичного "Інтернаціо­налу" чи служб його підривної діяльності;

3) з метою полегшення означеного в пункті 1 співробітництва між відповідними владами обох Високих Сторін, що домовляються,  буде засновано постійну комісію, в якій вивчатимуться та обговорюватимуться подальші оборонні заходи, необхідні для запобігання підривній діяльності комуністичного "Інтернаціоналу".

 

Запитання до документа

1. Чим було зумовлено підписання цього пакту?

2. Що стало основою створення блоку агресивних держав?

 

Запитання і завдання

1. Як вплинула економічна криза 1929-1932 рр. на розвиток міжнародних відносин?

2. Які головні відмінності між передоднем першої та другої світових війн?

3. Яку позицію займали США в умовах наростаючої загрози війни?

4. Доведіть суперечливість зовнішньополітичних інтересів європейських країн і США.

5. Чому конференція з розброєння завершилась провалом?

6. Де виникло перше вогнище війни і чому саме там?

7. Що дало змогу Німеччині відмовитися від дотримання статей Версальського договору?

8. Який план розробив Гітлер для досягнення світового панування?

9. Чому СРСР був прийнятий до Ліги Націй?

10. Що зближувало Німеччину, Італію, Японію?

11. Охарактеризуйте роль Ліги Націй у міжнародних відносинах 30-х років.

 

Запам’ятайте дати:

1931-1932 рр.  ­ Окупація Японією Манчжурії.

1933 р. ­ Вихід Японії та Німеччини з Ліги Націй.

1933 р. ­ Встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР.

1934 р. ­ Прийняття СРСР до Ліги Націй.

1935 р.  ­  Англо-німецька морська угода.

1935 р. ­ Укладення франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів.

1935-1936 рр. - Агресія Італії проти Ефіопії.

Березень 1936 р. – Введення німецьких військ у Рейнську демілітаризовану зону.

1936-1939 рр. - Громадянська війна в Іспанії.

25 листопада 1936 р. – укладення Німеччиною та Японією Антикомінтернівського пакту.

6 листопада 1937 р. – приєднання Італії до Антикомінтернівського пакту. Створення вісі Берлін-Рим-Токіо.

 

 

<< § 39. Мистецтво § 42. Політика "умиротворення" агресора та її крах >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus