§ 36. Країни Латинської Америки

§ 36. Країни Латинської Америки

1. Особливості економічних і політичних процесів у регіоні

Латинська Америка — це та частина Північної, Центральної та Південної Америки, що лежить на південь від кордону між США і Мексикою. Назву цей регіон світу отримав через панування там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови.

У країнах Латинської Америки, які здобули незалежність у першій половині ХІХ ст., склалися своєрідні політичні відносини, значною мірою успадковані від колоніального минулого.

Домінуюче становище у політичному житті посідали різні угруповання латифундистів — нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство у деяких країнах існувало до кінця XІX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн.

Після здобуття незалежності ці країни‚ крім Бразилії (імперія), було проголошено республіками, повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі угруповання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи, імітувалося проведення виборів.

Панування латифундій визначало переважно аграрний характер розвитку цих країн. Це неодмінно ставило їх у залежність від промислово розвинених держав — спершу Англії, а згодом — Німеччини і США, які забезпечували країни Латинської Америки промисловими товарами, капіталами та були основними ринками збуту для їхньої продукції. Сільське господарство країн мало монокультурний характер. В Аргентині переважало виробництво м’яса і зерна, у Бразилії та Колумбії — кави, на Кубі — цукру й тютюну, в Центральноамериканських країнах — тропічних фруктів, що дало підставу назвати останні "банановими республіками".

Поєднання політичного суверенітету і економічної залежності стало важливою особливістю розвитку країн регіону.

Наприкінці XІX ст. у країнах Латинської Америки почала розвиватися промисловість, переважно гірничодобувна і з переробки сільськогосподарської продукції, орієнтована на ринки Європи, США і залежна від іноземного капіталу.

Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Ріст споживання сільськогосподарської продукції та сировини у воюючих державах привів до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості. У країнах формувалися національний капітал і робітничий клас, які на повен голос заявили про свої права. Відтак до невирішеного аграрного питання долучилися проблеми‚ притаманні промислово розвиненим країнам. Війна також привела до згортання капіталовкладень європейських держав, із чого негайно скористалися США. Після відкриття в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, виросли політична вага і вплив Сполучених Штатів.

Важливою політичною подією 1930-х років стала революція на Кубі (1933-1934 рр.). В результаті якої було повалено диктатуру Мачадо і проведено цілий ряд демократичних і соціальних реформ, обмежено вплив іноземного капіталу, ініциатором яким був Антоніо Гітерас. Але реформи не були доведені до кінця. В результаті перевороту сержанта Ф.Батісти, до влади у країні прийшлм праві сили. Проте вони не наважилися ліквідувати завоювання революції і в 1940 р. на Кубі була прийнята нова демократична конституція, в якійбули закріплені соціальні гарантії і необхідність проведення аграрної реформи.

Період 1920-1930 рр. позначився і декількома міждержавними конфліктами, які були зумовлені невизначеністю кордонів у важкодоступних регіонах. Такі конфлікти мали місце між Перу і Еквадором, Перу і Колумбією, Перу і Чілі, Чілі і Болівією, Парагваєм і Болівією. Найбільш серйозними стали збройні конфлікти між Перу і Колумбією – Летісійська війна (1932-1934 рр.), в якій Перу зазнала поразку, та між Болівією і Парагваєм – Війна Чако (1928-1929, 1932-1935 рр.) Свою назву війна бере від пустельного району на кордоні двох держав, де були знайдені поклади нафти. Болівія, яка ретельно підготувалася до війни, так і не змогла здолати Парагвай, втратила нафтоносний район і не отримала річкового шляху для виходу до Атлантичного океану.

Парагвайські війська долають пустельну місцевістьв районі Гранд Чако

 

2. Реформи 20–30-х рр. Боротьба за економічну незалежність

У 20-30-х рр. у країнах Латинської Америки стало популярним гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу інших держав, що спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Найбільш радикальні реформи у першій чверті ХХ ст. було проведено в Аргентині та Мексиці.

Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1922, 1928-1930 рр.) дозволив діяльність профспілок, увів 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку. Було проведено земельну реформу, згідно з якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн га землі та захищалися права орендаторів. Але ці реформи були перервані переворотом генерала Ф.Урібуру, що правив з 1930 по 1932 р.

Генерал Ф.Урібуру

 

У Мексиці внаслідок революції 1910-1917 рр. до влади до­ступилася нова політична еліта. 1 травня 1917 р. було прийнято одну з найбільш демократичних на той час конституцій. Вона закріплювала за нацією права на землю та її надра, зобов’язувала повернути селянам усі захоплені в них землі, а також наділити їх землею з державного фонду. Крім того, кожний штат установлював максимум землеволодіння, а надлишки викуповувались і розпо­ділялися між селянами. Конституція визнавала права профспілок, установлювала 8-годинний робочий день. Початкова освіта стала обов’язковою та безплатною. Мексика проголошувалася демократичною президентською федеративною республікою.

Ще одним поштовхом до таких перетворень стала економічна криза 1929-1932 рр. Вона сильно вдарила по економіці латиноамериканських країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилася значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності. Почалося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою антиамериканського та антианглійського), що привело до зближення країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які суперничали зі США та Англією. Але головною метою урядів Латинської Америки був пошук виходів із скрутного становища.

Країни Латинської Америки взялися до індустріалізації, яка мала, на їх думку, компенсувати неможливість імпорту машин та обладнання з промислово розвинених країн. Для розвитку власної промисловості місцевому капіталові надавалися всілякі пільги. Держава почала вкладати кошти у розвиток промисловості, що привело до виникнення державного сектора економіки. Робилися спроби змінити структуру експорту, щоби зменшити його залежність тільки від одного виду продукції. Встановлювався контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії було націоналізовано нафтодобувну промисловість.

Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза привела до посилення державного регулювання економікою. Але форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 рр.). Він установив режим особистої влади і в перші роки свого правління симпатизував фашизмові, намагаючись в усьому бути схожим на Муссоліні, але під час війни кардинально змінив погляди і навіть відправив воювати на боці Антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових діях в Італії.

Ж.Варгас

 

За роки правління Ж.Варгаса у Бразилії було здійснено індустріалізацію, введено протекціоністські митні податки, розвідано й розпочато експлуатацію природних родовищ (боксити, залізна руда, нікель, золото). Освоювалися нові землі. У соціальній сфері запроваджено страхування і трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій і відпусток тощо. Значні кошти спрямовувалися на розвиток освіти і культури.

В Аргентині курс на імпортзамінну індустріалізацію здіснювався в умовах воєнної диктатури. Проте економічної незалежності країни не вдалося досягнути, хоча Аргентина і стала аграрно-індустріальною країною.

У Чилі схожі реформи провів уряд Народного фронту на чолі з президентом Агірре Серда.

А.Серда

 

Найбільш ґрунтовні перетворення здійснив у Мексиці президент Ласаро Карденас (1934-1940 рр.). За часи його правління було покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці та нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій.

Л.Карденас

 

3. США і Латинська Америка

З кінця ХІХ ст., особливо після американо-іспанської війни 1898 р., щодо країн Латинської Америки США безсоромно застосовували політику „великого дрючка”, „дипломатію канонерок” та „дипломатію долара”. Американські війська неодноразово здійснювали збройні агресії проти країн регіону. Майже всі країни Латинської Америки відчули на собі присутність американських військ. Американські монополії безсоромно грабували природні ресурси (нафта, мідь, олово, деревина тоощ). У деяких країнах політичне життя цілковито оберталось навколо представництва якоїсь могутньої американської компанії. Так, „Юнайт фрутс” повністю панувала в Центральній Америці. Кубу. Пуерто-Ріко США взагалі фактчно перетворили на свої колонії.

Прибуття американської допомоги. Картина

 

Посилення антизахідних, особливо антиамериканських, настроїв змусило США скоригувати їхню політику в Латинській Америці. Президент Рузвельт заявив, що США проводитимуть політику "доброго сусіда" і не здійснюватимуть інтервенції (у 1933 р. США вивели свої війська з Нікарагуа). США стали покладатися на розвиток міжамериканського співробітництва на основі рівності. Така політика сприяла послабленню впливу Німеччини та Італії в Латинській Америці, створила умови для участі країн Латинської Америки у Другій світовій війні на боці Антигітлерівської коаліції (19 країн регіону оголосили війну Японії, Італії, Німеччині та стали членами Організації Об’єднаних Націй). Реально взяли участь у війні Бразилія та Мексика.

 

Документи, матеріали

Шестирічний план у Мексиці, грудень 1933 р.

(Витяг)

Шестирічний план стає яскравим виразом нашого економічного націоналізму ,який, будучи політикою самооборони,  має завоювати для нас тверде міжнародне становище на міцній ідеологічній,  моральній та гуманній основі, зі збереженням економічної незалежності.

Особливо повинні бути вирізнені ті аспекти плану,  які спрямовані на встановлення соціальної справедливості та будівництво нової економіки в царині сільського господарства, на захист прав нових землевласників і на створення нової системи організованого сільського господарства. Ці рішення мають певну мету — започаткувати процес переселення людей з міста до села.

З метою захисту наших майбутніх поколінь від сум’яття, що його вносять у свідомість дітей у початкових школах священики та їхні агенти, шестирічний план остаточно визначає ту орієнтацію,  якої слід дотримуватися в системі початкової освіти, а також сукупність заходів для здійснення цього завдання.

Не менш важливі положення, що визначають дію уряду у сфері праці протягом того шестиріччя,  яке охоплює план.

Вони будуть рішуче спрямовані на захист і розвиток профспілкової організації найманих робітників…

 

Сільське господарство і його розвиток. Аграрне питання

У зв’язку з цим роздача й повернення земель і вод триватимуть аж до повного задоволення потреб сільського населення Мексиканської республіки…

І. Розділ латифундій…здійснюється або добровільно власниками цієї нерухомості,або через ненасильну експропріацію, передбачену тим самим конституційним положенням.

ІІ. Перерозподіл сільського населення завдяки виявленню нових сільськогосподарських районів, у яких можуть бути розміщені надлишки населення,  що не отримали з якоїсь причини в місці свого попереднього проживання землі й води стільки, щоб задовольнити свої потреби.

 

Нова організація і розвиток сільського господарства

Здійснюючи розподіл землі, слід шукати кращого способу збільшення сільськогосподарської продукції завдяки відповідній організації ехідатаріїв (користувачів громадськими угіддями.— Ред.) і землевласників, впровадженню досконаліших методів обробітку землі, сівозміни й новинок сільськогосподарської техніки, застосуванню системи селекції насіння, механізації польових робіт через ширше застосування машин із метою підвищення продуктивності праці та прискорення робіт, використання добрив, повне використання всіх плодів землі в торгівлі й промисловості…

 

Національна економіка

І. Буде здійснено націоналізацію надр.

ІІ. Буде встановлено зони розвіданих запасів корисних копалин; це нововведення гарантує потреби країни в майбутньому.

ІІІ. Держава організує розвідку надр…

ІV. Не буде допускатися скуповування земель; будуть розширені зони державних нафтоносних земель для того, щоб завжди мати в резерві певну кількість нафтових ділянок, які можуть забезпечити потребу нашої країни в майбутньому.

Крім того, необхідно, щоби торговельна і виробнича діяль­ність, яка… виснажує наші природні ресурси,  регулювалася державою таким чином, щоб у процесі свого розвитку наша країна отримувала якомога більше від її експлуатації багатств…Внаслідок цього:

1. Буде заборонено іноземним підприємствам скуповувати поклади корисних копалин.

2. Буде полегшено діяльність мексиканських гірничих під­приємств і надано відповідну підтримку кооперативам гірників.

3. Буде й надалі обмежуватись експорт збагаченої руди як через установлення мита, так і заохоченням розвитку металургійної промисловості.

4. Буде заохочуватися створення централізованих копалень і сталеварних заводів.Розсіяне виробництво обмежуватиметься державними тарифами.

5. Держава втручатиметься, щоб забезпечити рівновагу економічних сил у нафтовій промисловості, стимулюючи розвиток національних підприємств…

6. Буде вжито заходів для того,  щоб наше виробництво наф­ти досягло обсягу, який відповідав би наявним імовірним покладам.

7. Існуючий концесійний режим буде змінено в бік скорочення у майбутньому площ,  на які поширюються дії тієї чи іншої концесії. Не надаватимуться концесії, що суперечать національним інтересам.

8. Буде заборонено, якщо навіть це вигідно, експорт усіх тих продуктів, котрі після того, як будуть піддані первинній обробці за кордоном, ввозяться назад.

Розвиток у нашій країні самостійної економіки потребує, крім того, щоб приділялась увага такій промисловій і торговельній діяльності,  яка веде до збільшення обсягу національного виробництва або до підвищення його якості. Ця діяльність розвивається у двох головних напрямах: ввезення основних засобів виробництва і виробництва енергії…

 

Запитання до документа

1. Про що свідчило прийняття шестирічного плану в Мексиці?

2. Які основні положення було покладено в основу плану?

3. Яким галузям виробництва віддавалася перевага в розвитку і чому?

 

Запитання і завдання

1. З’ясуйте особливості розвитку країн Латинської Америки у 20-30-х рр. ХХ ст.

2. Якими були наслідки Першої світової війни для країн цього регіону?

3. Які реформи було проведено у 30-ті рр. у Мексиці, Бразилії та Аргентині?

4. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах Латинської Америки в той період?

5. Назвіть причини економічної відсталості країн Латинської Америки.

6. Як складалися відносини між США і країнами Латинської Америки? Чому США скоригували свою політику щодо країн регіону у 30-ті рр.?

 

Тема VІІІ 
Розвиток культури

 

 

<< § 35. Країни Африки § 37. Освіта, наука і техніка >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus