§ 31. Китай (підручник)

§ 31. Китай

1. Національно-визвольна боротьба. "Рух 4 травня"

Китай з його багатомільйонним населенням та історією, що налічує кілька тисячоліть, хворобливо сприймав утвердження європейського панування. Адже китайці традиційно роз­глядали свою країну як центр всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Тим сильнішим був шок‚ пережитий китайцями після поразок не тільки від європейців, а й від Японії. Китайська держава почала швидко розвалюватися, імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дис­кредитованими. Серед китайців поширилась упевненість у необхідності внутрішніх трансформацій китайського суспільства, без яких збереження цілісності та незалежності Китаю неможливе.

У 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголошено республікою. У країні створено Національно-народну партію Гоміндан, яка поставила собі мету — перетворення Китаю на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який висловив мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання.

Сунь Ятсен

 

Реальна влада після ліквідації імператорської влади перейшла до місцевих військових угруповань («мілітарістів»)., що не підкорялися центральному уряду. Кожен з місцевих правителів утримував власну армію і здійснював всю повноту влади. Китай розпався на окремі ворогуючі частини.  Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював незначну частину території на півночі. Центральний китай контролював маршал У Пейфу. Південь утворював справжню мозайку правителів. Тібет і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася поділеною між великими державами — Англією, Францією, Японією, США.

У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвалено рішення про передачу Шаньдунського півострова Японії, війська якої захопили цю територію під час Першої світової війни. Це рішення викликало хвилю невдоволення в Китаї. Стала приводом до розгортання антиімперіалістичної, національно-визвольної боротьби. Боротьбу розпочали студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на демонстрації та мітинги з вимогами до уряду повернути півострів, звільнити прояпонськи налаштованих чиновників та оголосити бойкот японських товарів.

Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їхніх лідерів. Наступного дня мітинги й демонстрації тривали. До студен­тів приєднались учні гім­назій, ліцеїв, а згодом робітники й ремісники Шанхая. Рух підтримали китайські підприємці та промисловці. Тривав він понад два місяці і закінчився тим, що уряд пішов на деякі поступки: було знято з посад прояпонських чиновників, звільнено заарештованих студентів, китайська делегація не підписала Версальського миру.

Демонстрація студентів під час „Руху 4 травня”

 

Рух, який отримав назву "Рух 4 травня", сприяв зростанню національної самосвідомості, утворенню політичних партій та організацій лівого спрямування, що виступали за об`єднання країни, звільнення від іноземного засилля і проведення соціальних реформ. На його хвилі поширилась і досягла успіху боротьба за "нову культуру", зокрема введення в літературу мови, близької до побутової. Це дало змогу отримати освіту багатьом мільйонам китайців. Рух привів до радикалізації національно-визвольного руху.

У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яка вбачала в революції єдиний засіб відродження країни. Її засновником був пекінський професор Лі Дачжао. Дуже швидко КПК стала впливовою силою у містах Китаю.

2. Національна революція 1925–1927 рр. Об`єднання Китаю

Визначною подією на шляху до відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925-1927 рр., значною мірою інспіровані (органзовані, спровоковані) СРСР.

Напередодні цих подій у Китаї були три впливові політичні сили, що виборювали владу: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі з Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також з колонізаторами.

У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи японській агресії на Далекому Сході і борючись проти антибільшовицьких сил, оволоділа територією Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Розгорів­ся конфлікт із китайським урядом, який вважав цю територію частиною Китаю.

У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона мала узгодити питання взаємовідносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу, центр якого знаходився в Кантоні. Радянське керівництво вважало Гоміндан саме тою силою, спираючись на яку можливо реалізувати ідеї світової революції в Азії.

Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія вирушила до Кантона, де й підписала угоду з Сунь Ятсеном. Угода передбачала створення незалежного, але орієнтованого на Радянський Союз, за керівництва Гоміндану‚ Китаю. Радянська Росія зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Гомінданові в боротьбі за владу. З цією метою до Китаю було від­ряджено групу військових на чолі з В.Блюхером і представника Комінтерну М.Бородіна, який протягом ряду років відігравав ключову роль у відносинах між КПК і Гомінданом.

Тим часом СРСР, граючи двойну гру, підписав угоду і з пекінським урядом про взаємовизнання та про збереження контролю з боку СРСР над Китайсько-Східною залізницею (КВЖД) та Зовнішньою Монголією.

За рекомендацією Комінтерну у 1923 р. у Гуанчжоу (Південь Китаю) було утворено уряд  із представників Гоміндану і КПК. Була створена спільна армія. Комуністи діяли спільно з Гомінданом. Очолив уряд Сунь Ятсен. Але напередодні революційних подій 1925 р. він помер.

Антиімперіалістична демонстрація у Шанхаї, „Рух 30 травня”

 

Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильщиків у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р. на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства ("Рух 30 травня"). Могутній страйковий рух, що охопив 500 тис. робітників міста проходив під гаслом: «Проженемо заморських чортів!».

Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх початкові національної революції.

Мета революції:

·   відновлення суверенітету Китаю;

·   ліквідація мілітаристських угруповань;

·   об’єднання країни;

·   проведення соціально-економічних перетворень із метою модернізації Китаю.

Особливістю національної революції в Китаї стало те, що в ній переплелися боротьба з імперіалістичними державами, виступи різних прошарків населення за свої права, гостра боротьба за владу і селянська війна.

Уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гомін­дану став Чан Кайші. У жовтні-грудні 1925 р. війська під його командуванням оволоділи провінцією Гуандун, що укріпило базу революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала Північний похід, план якого розробив радянський радник Блюхер.

Чан Кайши

 

Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю і створив національний уряд, який отримав підтримку з боку деяких мілітаристських угруповань Півночі. Він і його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися до реформаторської діяльності. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол.

Війська Чан Кайши вступають у Нанкін

 

Чан Кайші, який мав авторитет, але тяжився союзом із КПК, що робив його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. він влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши особисту владу.

Завдяки таким діям Чан Кайші зміг об’єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти повстання в Наньгуні зазнала невдачі. Після цього дипломатичні зв’язки між СРСР і Китаєм було розірвано. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська війна, яка з перервами тривала до початку 50-х років ХХ ст.

3. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану

Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та про початок політичних перетворень. Доступившись до влади‚ Гоміндан центром своєї соціально-економічної політики зробив подальше зміцнення державного сектора економіки. Уряд перебрав під свій контроль фінансову систему країни — банки‚ страхові товариства‚ податкові та митні на­д­ходження‚ створив механізм державного контролю над системою планування економічного розвитку. Водночас держава сприяла і приватним інвестиціям. Домінуючим залишався державний сектор‚ що було в дусі китайських традицій і тенденцій світового розвитку. Така економічна політика‚ за обмеження привілеїв іноземного капіталу‚ сприяла розвиткові місцевого капіталу і, відповідно‚ зменшенню залежності Китаю.

 

Підготовка армії Чан Кайши американськими інструкторами

 

Гомінданівські керівники прийняли закони про працю‚ створили систему офіційних державних профспілок‚ установили мінімальний рівень заробітної плати. Було прийнято й низку інших законів‚ які гарантували певні права громадян‚ а надто права власності‚ що сприяло розвиткові приватного підприємництва. У 1930 р. було прийнято аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати‚ встановлював межі земельних володінь‚ захищав права орендарів. Цей закон був покликаний загасити соці­альні конфлікти на селі. Значного ефекту реформи не мали‚ хоч і забезпечили відносну стабіль­ність.

У роки гомінданівського правління в Китаї домінувала традиційна китайська система управління господарством‚ за якої держава виступала верховним власником і вищим суб’­єктом влади.

Головною метою зовнішньої політики Гоміндан уважав скасування нерівноправних угод з великими державами. Вже 1928 р. нанкінський уряд оголосив про відновлення митної автономії. Водночас було ліквідовано внутрішні митні перепони. Завдяки переговорам Китаю було передано 20 із 33 концесій. Але всі спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися крахом. Почався навіть відплив іноземного капіталу з країни.

Зовнішньополітичне становище Китаю ще більше погіршилося після японської агресії в Маньчжурії. Всі зусилля китайського керівництва домогтися допомоги держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші у 1935-1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР.

4. Протистояння між КПК і Гомінданом

Після розколу єдиного революційного фронту в 1927 р. у країні розпочалася громадянська війна. КПК, щоби вижити, стала на шлях збройної боротьби. Ця боротьба велася під гаслом установлення радянської влади.

Під час боротьби між Гомінданом і КПК було сформовано провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською і матиме форму партизанської боротьби.

У 1930-1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти радянських районів, утворених комуністами. Радником армії Гоміндану у здійсненні цих операцій виступав німецький генерал Сект. Унаслідок цих походів армія Гоміндану розгромила основні сили Червоної армії та ліквідувала радянські райони. Рух за встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки, але не був знищеним.

Мао Цзедун

 

У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун, який усунув від керівництва пекінських інтелектуалів. Він, будучи простим селянським сином, був більш зрозумілішим для простого народу. Він говорив прості речі: треба дати землю селянам, всі, хто його підтримають будуть нагороджені, злочинці і зрадники покарані. Під його керівництвом у 1934-1935 рр. 100 тис. партизанська армія, здійснивши «Великий похід» (пройшла з боями 12 тис. км), перебазувалися до Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут на стику трьох провінцій —  Шеньсі, Ганьсу і Нінся було утворено Особливий прикордонний район, який став базою подальшого відновлення і розгортання комуністичного руху.

„Великий похід” комуністичної армії

 

Японська агресія та тиск СРСР змусила КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об’єднати сили. Під час переговорів між КПК і Гомінданом було досягнено домовленості про припинення бойових дій один проти одного. КПК зобов’язувалася перетворити ра­ди в органи демократичної влади, а Червону армію — у військові з’єднання Народно-революційної армії, припинити конфіскацію земель у землевласників і передачу її селянам.

 

Японський танковий підрозділ в Китаї

 

Основний тягар боротьби проти японської агресії взяла на себе тримільйонна армія Чан Кай­ші. Його уряд став основним, хто отримував аме­рикан­ську і радянську допомогу. СРСР і США надали кредити, бойову техніку‚ радників. Радянських радників очолював генерал В.Чуйков.

Японські звірства у Китаї

 

Дії китайської армії не можна було назвати успішними. До 1939 р. весь Східний Китай — від Маньчжурії до в’єтнамського кордону окупувала Японія. Чан Кайші при цьому кожного слушного моменту намагався завдати удару своєму "союзникові" — комуністам, в яких він убачав головних суперників у боротьбі за владу. Невдачі Гоміндану автоматично піднімали авторитет комуністів, які досить послідовно та успішно вели боротьбу проти японців у контрольованих ними райони Північного Китаю. До того ж ці райони стали своєрідним полігоном для проведення перетворень, спрямованих на покращання життя селян, які були основною соціальною базою КПК. Рівночасно на території‚ контрольованій Гомінданом‚ селяни зазнавали всіляких утисків від землевласників.

Китайські селяни захищають зібраний врожай від японців

 

Під кінець війни КПК стала масовою селянською партією, яка мала значні військові сили (8 армія НРА і 4 нова армія НРА). Це дало їй змогу вступити у вирішальну фазу боротьби за владу, що завершилась її перемогою.

 

Документи, матеріали

Листівка, що розповсюджувалася студентами під час демонстрації 4 травня 1919 р. в Пекіні

Нині Японія зажадала на мирній конференції відторгнення Циндао і права контролю над Шаньдунем і досягла в цьому успіху. Її перемога — це наша поразка. Передача Японії прав у Шаньдуні підриває суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми, студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та інші верстви населення піднімуться і вживатимуть заходів до скликання Національних зборів, захисту національного суверенітету й покарання національних зрадників, бо від цього залежить існування Китаю або його загибель. Усі співвітчизники нині повинні засвоїти ту істину, що не можна припустити, аби народ схилив голову. Країна в небезпеці! Співвітчизники, піднімайтеся!

 

Запитання до документа

1. Що спонукало студентів Пекінського університету до радикальних дій?

2. Які вимоги висували студенти?

 

З інтерв’ю Чан Кайші шанхайській газеті 14 грудня 1927 р.

"Тепер ми повинні твердо встановити напрям наших зов­нішніх відносин. Нині консульства радянської Росії повсюди є органами комуністичної партії. Моя позиція зводиться ось до чого: на майбутнє до завершення успіхів національного руху необхідно розірвати дипломатичні відносини з СРСР і відновити їх лише після успіху нашої справи в Китаї… Якщо раніше ми стояли за союз з СРСР, то нині — є противниками такого союзу. Моє переконання полягає в тому, що ми повинні не тільки розірвати з СРСР, а й об’єднатися з іншими державами в боротьбі проти комуністичних партій… Гуандунський переворот — лише початок… Усі кола китайського суспільства повинні об’єднатися для скинення комунізму".

 

Запитання до документа

1. Чим була викликана така зміна у зовнішній політиці Чан Кайші?

2. На союз з якими державами розраховував Чан Кайші?

 

Запитання і завдання

1.      З’ясуйте становище Китаю після закінчення Першої світової війни.

2.      Дайте характеристику "Рухові 4 травня". Які його результати

3.      Який вплив мав Радянський Союз на розвиток подій у Китаї?

4.      Як можна оцінити події в Китаї 1925-1927 рр.? Чому саме так?

5.      Охарактеризуйте політику стосовно комуністів, яку проводив Чан Кайші в період свого правління.

6.      Які особливості економічної політики Гоміндану?

7.      Порівняйте аграрні перетворення Гоміндану і КПК.

8.      Визначіть основні напрямки зовнішньої політики Чан Кайші.

9.      Як вплинула японська агресія на взаємини між КПК і Гомінданом?

 

Запам’ятайте дати:

4 травня 1919 р. ­ Виникнення "Руху 4 травня".

1925 р. ­ Початок боротьби за об’єднання Китаю.

1927 р. ­ Переворот Чан Кайші.

1934-1935 рр. – „Великий похід” комуністів.

1937 р. ­ Угода про співробітництво між КПК і Гомінданом.