§ 28. Болгарія

§ 28. Болгарія

1. Владайське повстання (Радомирський бунт). Наслідки першої світової війни

Перша світова війна привела країну до гострої політичної та економічної кризи. Масового характеру набрали виступи проти продовження війни ("жіночі бунти"). Цар Фердинанд заміною уряду в червні 1918 р. намагався виправити становище, але марно.

У вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У її відступаючих частинах почалися стихійні виступи проти армійського командування та уряду. Солдати захопили Головну квартиру болгарської армії (генеральний штаб) і рушили на Софію. У таких складних умовах уряд, не маючи сил, вступив у переговори з повстанцями, включивши до складу делегації популярних діячів Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) А.Стамболійського і Р.Даскалова. Водночас було розпочато переговори з Антантою про укладення перемир’я.

Делегація Даскалова і Стамболійського не виправдала надій уряду. 27 вересня Даскалов у місті Радомир проголосив повалення монархії та встановлення Болгарської республіки на чолі зі Стамболійським. Повстанці підійшли до столиці та в ультимативній формі зажадали здати Софію. Скориставшись нерішучістю повсталих, уряд стягнув віддані частини, 29 вересня уклав перемир’я з Антантою і з допомогою німецьких військ завдав поразки повсталим у битві під Владайськом.

Повстання та перемир’я з Антантою змусили царя Фердинанда зректися престолу на користь його сина Бориса ІІІ.

Цар Борис ІІІ

 

Попри придушення повстання, становище в країні залишалося складним. Щоб якось збити хвилю народного невдоволення, цар пішов на деякі поступки: було введено 8-годинний робочий день, оплачувану відпустку, скасовано податок на прибутки в умовах воєнного часу і т. ін.

Війна дорого обійшлася країні. Загинула п`ята частина чоловічого населення віком від 20 до 50 років. Загальні втрати складали: 155 тис. загиблих, 400 тис. поранених на фронтах і 150 тис. померлих від тифу, холери, грипу цівільного населення. Країна втратила третину національного багатства.

2. Політика уряду А.Стамболійського

Після Першої світової війни політичне життя країни було надзвичайно бурхливим, незважаючи на те, що болгарське суспільство з країн Східної Європи було досить прогресивним, відкритим і найдемократичнішим. Воно не мало дворянства, а система освіти була найбільш прогресивною і доступною (держава витрачала на освіту 3/10 бюджету, випускники болгарських вузів посідали провідні міста в балканських країнах). В етнічному і мовному, релігійному відношенні Болгарія була найбільш однорідним серед країн Східної Європи. Болгарська еліта формувалась переважно з числа селян і ремісників. За своїми поглядами представники болгарської еліти були технократами. Система соціального захисту і страхування була найпередовішою на Балканах і охоплювала всі верстви суспільства. Додатковою гарантією соціальної стабільності було те, що селяни і частина мешканців міст були забезпечені землею, яка знаходилась у їх власності.

А.Стамболійський

 

У серпні 1919 р. відбулись перші повоєнні вибори в Народні збори, які проходили в атмосфері апатії і розчаруванні після того, як було пролито стільки крові. Вибори засвідчили повну перемогу антивоєнних сил: більшість голосів набрали представники лівих сил БЗНС і Болгарської комуністичної партії ("тісних" соціалістів, або "тісняків"), соціал-демократи («помірні»). Праві партії отримали лише 66 мандатів із 236. Право формувати уряд було доручено лідеру БЗНС А.Стамболійському. Він сформував коаліційний уряд з представників БЗНС і правих партій. БКП ("тісняки"), соціал-демократи відмовилась увійти до складу уряду. Після виборів 1920 р. вінсформував однопартійний уряд.

 Стамболійський, будучи сильним ідеологом і людиною емоційною, вміючи використовувати демагогію (блискучий оратор і полеміст), став унікальним лідером аграріїв серед країн Східної Європи. Він був сповнений рішучості запровадити диктатуру села і селянства в Болгарії, та й в усій Східній Європі, знищити домінуючу роль міст, з їх, як він говорив, «виродженим, паразитуючим населенням». Він виступав за створення «Зеленого Інтернаціоналу» аграрних партій, який повинин протиставити селянську ідеологію впливу Заходу і комуністичному Сходу. У міжнародних відносинах він закликав до створення болгарсько-югославського союзу. Також він не заперечував проти відокремлення Македонії, вважаючи це кроком до перебудови всіх відносин на Балканах. Прагнув усунути македонських болгар від їх впливу на політичне життя в країні. Для реалізації своїх планів Стамболійський використовував будь які засоби: пускав у хід напіввійськову Оранжеву Гвардію Землеробського союзу, підтасовував результати виборів, нищив лідерів опозиції тощо. Втілення селянської концепції Стамболійського в країні вилилось у низку соціальних і політичних експериментів.

З ініціативи останнього Народні збори прийняли у грудні 1919 р. закон про покарання винних у національній катастрофі. Компанія з покарання «воєнних злочинців» насправді стала демонстрацією політичної сили Стамболійського. Так, було проведено референдум з цього питання, на якому більшість населення висловилась за суд. Хоча суд не відбувся, компанія стала способом залякуванням опозиції.

У 1920 р. в Болгарії було запроваджено загальну трудову повинність. За цим законом кожен чоловік віком від 20 до 40 років мусив протягом 8  місяців виконувати фізичну роботу на користь держави і ще 21 день на рік працювати в своєму окрузі. Для жінок від 16 до 30 років строк служби складав 4 місяці. Ця система мала позитивні наслідки для країни. Для будівництва загальнонаціональних об`єктів (доріг, залізниць, мостів, каналів тощо) залучалась додаткова робоча сила. До того ж таким чином Болгарія обходила заборону на загальну військові повинність. Молоді чоловіки під час трудової повинності проходили і початкову військову підготовку. Наступні болгарькі уряди зберегли цю систему.

У 1921 р. був прийнятий закон про максимум землеволодіння (встановлювався в розмірі 30 га + по 4 га на кожного члена сім`ї, в якій було більше 4 осіб). Цей закон мав забезпечити відносно рівний розподіл землі між селянами. Така рівність відповідала селянській ідеології Стамболійського. До того ж цей закон свідчив про намагання уряду розвивати сільське господарство, бо лише велике господарство дає змогу запроваджувати нові технології і техніку.

Також на користь селян було переглянуто податкове законодавство. Щоб усунути посередників у торгівлі сільгоспродукцією, створювався Державний зерновий консорціум (правда, його прийшлось ліквідувати під тиском країн Антанти). Бідняки переселялись у помешкання «багатіїв», тих, хто підпадав під дії закону 1919 р. про покарання воєнних злочинців. Сприяв розвитку кооперативного руху. Банківська кридитна система орієнтувалася на потреби села. Впроваджувалися прогресивно-прибутковий податок і податок на прибутки банків, промислових і торговельних підприємств, що викликало невдоволення промисловців і підприємців.

У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїський мирний договір, згідно з яким вона втрачала 1/10 території. Скорочувалася чисельність збройних сил, ліквідовувалася загальна військова повинність. Болгарія мала сплачувати репарації, передавала країнам-переможницям велику кількість худоби, а також мусила утримувати окупаційні війська.

Підписання договору поставило в опозицію до уряду офіцерський корпус болгарської армії.

У зовнішній політиці уряд не спромігся пом’якшити умови Нейїського договору, а це підривало його авторитет.

Наприкінці 1920 р. почався процес консолідації опозиційних сил, які намагалися скинути уряд. Починаючи з 1922 р. реформи і експерименти починають давати збої. Росте число невдоволених, особливо мешканців міст. Улітку 1922 р. праві та центриські партії утворили Демократичну злагоду, яка об’єднала свої зусилля з Військовою лігою (організація звільнених з армії за Нейїським договором офіцерів). Також до них приєдналась таємна організація македонських болгар ВМРО, яка мала багатий досвіт проведення терорестичних актів. Ці сили спиралися на підтримку царя, який був майстром політичних інтриг. В опозицію стала і БКП ("тісняки"), що вважала Стамболійського «болгарським Керенським».

А.Цанков

 

Скориставшися сприятливими умовами, проти ночі з 8 на 9 червня 1923 р. "Народна змова" і Військова ліга вчинили переворот. Уряд Стамболійського бу­ло заарештовано, а його самого жорстоко вбито. Владу захопив уряд, що його очолив лідер "Народної змови" професор економіст Александер Цанков. До уряду Цанкова ввійшли представники майже всіх правих і центриських партій. Новий уряд влаштував справжне полювання на лідерів селянської і комуністичної партій. Загинуло близько 3 тис. чол. За це Цанков зажив собі недоброї слави.

3. Комуністичне повстання 1923 р.

Лідери Комінтерну оцінили становище в Болгарії як сприятливе для проведення повстання і встановлення радянської влади. Болгарія повинна була стати плацдармом для поширення світової революції. БКП, об’єднавшися з лівим крилом БЗНС, почала підготовку до збройного повстання, призначеного на 22-23 вересня 1923 р. Було створено військово-революційний комітет на чолі з Г.Димитровим‚ В.Коларовим і Г.Геновим. Але про ці плани стало відомо уряду, який починає проводити привінтивні заходи. 12 вересня відбулись масові арешти (заарештовано 2 тис. чол). Це спровокувало передчасний початок повстання. Перші збройні виступи почалися вже 13 вересня і тривали до 27 вересня 1923 р. Урядові війська змогли придушити роз­різнені виступи. Внаслідок повстання загинули чи були віддані до суду 20 тис. осіб. Після цього комуністи зазнали нових гонінь. 4 квітня 1924 р. вони були оголошені поза законом. Спроба комуністів перейти до терорестичних методів боротьби тільки посилило репресії проти них (Найгучніший терорестичний акт комуністів став вибух бомби в софійському соборі (16 квітня 1925 р.), де знаходився цар, під час якого загинуло 128 чол.). Політичні структури комуністів і лівого крила БЗНС були повністю розгромлені.

4. Болгарія в міжвоєнний період

Уряд Цанкова, придушивши повстання, домігся відносної стабілізації режиму, чому сприяла й економічна стабілізація. Було підвищено заробітну плату військовим і службовцям, надано податкові пільги ремісникам, введено соціальне страхування робітників і т. ін. Але репресивний характер режиму, що посилився після невдалого замаху на царя Бориса ІІІ, нівелював усі позитивні зрушення

Цар Борис ІІІ і голова уряду А.Ляпчев

 

У січні 1926 р. сталася зміна уряду. Його очолив Андрей Ляпчев, представник Демократичної злагоди. Новий уряд пом’якшив репресії, оголосив амністію. Було дозволено діяльність політичних партій і організацій. Цанком став в опозицію до нового уряду (він критикував його за м`якість), а в 30-40-і роки став відвертим фашистом з обмеженою кількістю прихильників. З послаблення режиму скористалися комуністи, які заснували легальну Трудову партію, яка з кожним роком набирала популярності.

Економічна криза охопила Болгарію в 1928 і тривала до 1934 рр. захопивши всі галузі болгарської економіки. Кількість безробітних сягнула 200 тис. Різко погіршилося матеріальне становище населення. На початок 1934 р. національний доход країни складав 61,4% проти 1929 р. (хоча порівняно з сусідніми державами глибина падіння виробництва була значно меншою).

Криза привела до перегрупування політичних сил і посилення боротьби за владу. Після виборів 1931 р. Демократична злагода втратила владу. Урядову коаліцію утворили демократичні партії і БЗНС. Уряд очолив Александер Малинов, який через деякий час передав владу своєму колезі Ніколі Мушанову. Цанков утворив фашистський Народний соціальний рух (НСР), який орієнтувався на Італію та Німеччину. Його конкурентом стала група "Звено", яка складалася з цівільних, що прагнули здійснити модернізацію країни. У зовнішній політиці вони покладали надії на Англію та Францію. Їх союзниками виступили військові з Військової ліги.

К.Георгієв

 

У травні 1934 р. виникла урядова криза, з якої вирішили скористатися НСР і "Звено". Цанков планував почати похід на Софію на кшталт "походу на Рим" Муссоліні. Його випередила група "Звено", яка 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. На чолі уряду став Кімон Георгієв. Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаниий, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їх прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій і життєвого укладу, були не зрозумілі для народу. Відповідно уряд Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис ІІІ, який був хитрим і спритним політиком. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не цікавить; єдиним предметом його захоплення є паровози, яких він колекціонував. Цар поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їх соціально-економічні починання, проте залишив їх авторитарні методи управління. У країні було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено партії (особливо ВМРО) та профспілки. Було встановлено державний контроль над банками, що його здійснював новостворений банк "Болгарський кредит" за участю держави. Вводилася державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти. У зовнішній політиці Геор­гієв пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував стосунки з Югославією і 1934 р. встановив дипломатичні відносини з СРСР.

Георгієв прагнув обмежити владу царя. Проте наприкінці 1935 р. останній домігся усунення Георгієва від влади і встановив особисту монархічну диктатуру. У 1938 р. цар дозволив провести вибори на безпартійній основі до Національних зборів. З 158 обраних депутатів 56 мали опозиційні погляди (11 з них були комуністами). Така розстановка забезпечувала слухняність парламенту і одночасно знімала звинувачення, що цар душить опозицію. Свою виборчі експерименти цар повторив у 1939 і 1940 роках. На цей раз опозиційними були лише 20 депутатів (9 комуністів).

У період 1934-1939 рр. болгарська економіка зазнала найбільшого у повоєнні роки піднесення, особливо сільське господарство. Це було зумовлено переходом на виробництво високоприбуткових технічних культур (волокнистих, олійних, садових). Також був взятий курс н розвиток легкої промисловості, яка б доповнювала сільське господарство. Така політика дала ріст промислового виробництва за період 1935-1939 рр. 64,1%.

У зовнішній політиці цар пішов на зближення з Німеччиною. За її підтримки Болгарія домоглася скасування статей Неїського договору (Солонінська угода 1938 р.). У 1940 р. Румунія повернула Болгарії Південну Добруджу (основну житницю країни, де вироблялось 20% сільгоспродукції країни). Але за це Болгарія розплатилася втупом у Другу світову війну на боці Німеччини. Щоправда, вона категорично відмовилася взяти участь у війні проти СРСР, обмежившись окупацією Македонії та Фракії (захоплені в Югославії та Греції в 1941 р.).

 

Документи, матеріали

А.Стамболійський про перспективи суспільного розвитку Болгарії

"Ми не бажаємо поховати цей устрій, але ми й не бажаємо залишати його з тими виразками,  з тими хибами,  з  якими ми бачимо його тепер… Ми за приватну власність, але ми не за паразитичну приватну власність. Ми хочемо знищити те, що складає ваду цієї власності… Цей соціальний лад треба перевлаштувати, не знищуючи його. Ми його перевлаштуємо, ми прагнемо його змінити".

 

Питання до документа

Як можна охарактеризувати основні цілі БЗНС?

 

З розпорядження Ради міністрів Болгарії про розпуск пар­тійно-політичних організацій. 12 червня 1934 р.

Створення та існування партійно-політичних організацій: партій, рухів та ін. забороняється. Існуючі партійно-по­літичні організації та їхні відділення розпускаються.

Відповідні суди повинні в судовому порядку негайно скасувати реєстрацію зареєстрованих як юридичні особи партій­но-політичних організацій та їхніх відділень.

Усі партійно-політичні друковані видання: газети, журнали,  брошури та ін.,   як і такі приватні,  що переслідують партійно-політичні цілі або мають оголошену чи неоголошену належність до якої-небудь партійно-політичної організації, закриваються.

Забороняються будь-які партійно-політичні збори та агі­тація.

Ніхто не може перебувати в партійно-політичній організації або надавати засоби для утворення чи утримання такої організації.

Той, хто утворює партійно-політичну організацію або перетворює таку розпущену в іншу…карається тюремним ув’яз­ненням терміном до трьох років і штрафом до 100 тис. левів.

 

Запитання до документа

1. Чим було викликане таке суворе розпорядження?

2. Які наслідки мала заборона партійно-політичних організацій?

 

Запитання і завдання

1. Який вплив мала Перша світова війна на розвиток Болгарії? Проаналізуйте міжнародне і внутрішнє становище країни.

2. Чому реформи започатковані урядом А.Стамболійського, не набули розвитку? Яку основну мету переслідував Стамболійський?

3. Дайте оцінку подіям 1923 р.

4. Охарактеризуйте розвиток Болгарії в міжвоєнні роки.

5. Порівняйте державні перевороти 1923 р. і 1934 р.

6. Які основні політичні сили вели боротьбу за владу в 30-ті рр.?

7. Що зумовило встановлення монархічної диктатури в 1935 р.?

8. Охарактеризуйте розвиток промисловості і сільського господарства Болгарії в 30-ті роки.

9. Чому Болгарія вступила в Другу світову війну на боці Німеччини?

 

Запам’ятайте дати:

27-29 вересня 1918 р. - Владайське повстання (Радомирський бунт).

Червень 1923 р. - Державний переворот і встановлення диктатури. Усунення Стамболійського від влади.

Вересень 1923 р. ­ Комуністичне повстання.

1934 р. ­ Встановлення дипломатичних відносин з СРСР.

1935-1944 рр. ­ Монархічна диктатура в Болгарії.

 

 

<< § 27. Румунія § 29. Югославія >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus