§ 27. Румунія

§ 27. Румунія

1. Перша світова війна і Румунія

У серпні 1916 р. Румунія, заручившись обіцянками країн Антанти про передачу їй частини територій Австро-Угорщини, вступила в Першу світову війну. Але слабо озброєна румунська армія відразу зазнала поразки, і 6 грудня війська Четверного союзу вступили до Бухареста. Тільки підтримка Росії, яка спрямувала 500-тисячну армію, врятувала Румунію від повного розгрому.

Перша світова війна завдала Румунії значних збитків — 31 млрд золотих лей. Людські втрати становили 800 тис. осіб (10% населення).

Атака румунської піхоти під час Першої світової війни

 

Розпад Східного фронту, повстання селян проти поміщиків під впливом жовтневих подій у Росії, революційні заворушення серед солдат Румунського фронту зумовили пошук румунським урядом виходу зі складного становища.

У грудні 1917 р. було укладено угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною про припинення бойових дій. Цим уряд виконав одну з вимог населення щодо припинення війни. Одночасно Румунія домоглася виведення з її території російських частин, деморалізованих революційною агітацією більшовиків.

У січні 1918 р. румунські війська окупували Бессарабію під гаслом об’єднання всіх румун. Поразка України в першій більшовицько-українській війні наблизила Червону армію до кордонів Бессарабії. Уряд Румунії, остерігаючись агресії з боку радянської Росії, у березні 1918 р. уклав угоду про виведення його військ із Бессарабії протягом двох місяців.

Скориставшись підписанням Брестського миру між Росією та Німеччиною, а також окупацією Німеччиною України, Румунія анулювала договір із радянською Росією та анексувала Бессарабію. Відповідно до сепаратного Бухарестського миру з Центральними державами Румунія передавала Болгарії всю Добруджу, а економіка й фінанси Румунії переходили під контроль країн Четвертого союзу.

Тяжке економічне становище, принизливі умови мирного договору зумовили втрату урядом авторитету. Усвідомлюючи це, він пішов на суттєві поступки населенню: було відновлено діяльність профспілок; скасовано воєнний режим на підприєм­ствах; у серпні 1918 р. прийнято проект аграрних реформ, який передбачав передачу землі селянам в оренду. Ця реформа відвернула селян від комуністичної агітації.

Після поразки Центральних держав Румунія анулювала Бухарестський мир. Австро-німецькі війська було виведено з країни. Румунія знову оголосила війну Німеччині 10 листопада 1918 р. Ця «одноденна війна» і прихильність лідерів Антанти дала змогу Румунії претендувати на свою долю у розподілі Східної Європи.

Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об’єднання всіх земель, заселених румунами. Цей рух було використано правлячим режимом для зміцнення його влади. У листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину, хоча населення Північної Буковини на народному віче висловилося за возз’єднання з Україною. 1 грудня 1918 р. проголошено об’єднання Трансільванії з Румунією. На Паризькій мирній конференції румунська делегація, посилаючись на таємну угоду 1916 р. з країнами Антанти, домоглася визнання приєднання цих територій.

20 березня 1919 р. Верховна рада Антанти в ультимативній формі зажадала від уряду Угорщини погодитися на окупацію частини її території Румунією й Чехо-Словаччиною. Це призвело до початку війни між Румунією та Угорщиною. Румунія, підтримувана Антантою, допомогла придушити радянську владу в Угорщині, за що вона отримала всі окуповані території; територіальні придбання Румунії було закріплено в Сен-Жерменському, Нейїському і Тріанонському договорах. У 1920 р. Англія, Франція, Італія та Японія підписали конвенцію про визнання приєднання Бессарабії.

Відтак територія Румунії збільшилася зі 138 тис. до 295 тис. км2, а населення — з 8 до 16 млн осіб.

На приєднаних територіях проживало чимало угорців та українців, які зазнавали національного гноблення. Румунію стали називати: «Причорноморською міні імперією».

Приєднання територій не привело до зміни характеру Румунії як аграрної держави: 80% населення було зайнято в сільському господарстві. У власності іноземного капіталу знаходилося 80% промислових підприємств. 50% землі було у власності поміщиків (бояр).

2. Румунія у міжвоєнні роки. «Причорноморська міні імперія»

Після Першої світової війни перед румунським суспільством відкрилось обнадійливе майбутнє. Все тепер залежало від того, чи зуміє правляча єліта скористатися вдалою нагодою модернізувати країну.

 

Таб.: Фактори, що впливали на розвиток Румунії

Позитивні

 

Негативні

 

·        територія і населення країни збільшилось майже в двоє;

·        історичні суперники Румунії: Угорщина та Росія були знесилені і зазнали територіальних втрат на користь Румунії;

·        Румунія отримала повний контроль над гирлом Дунаю;

·        Румунія уникла революційних змін влади; збереглась наступність влади, що забезпечувало внутрішню стабільність;

·        Румунія стала одним з ключових союзником Антанти у Східній Європі.

·        новоприєднані території суттєво відрізнялися від старого королівства (Регату): економічно, етнічно, менталітетом тощо. Ці території потрібно було інтегрувати, придушивши сепаратиські і національні рухи (30% нової Румунії складали національні меншини).

·        Економічна відсталість;

·        Засилля старої, традиційної земельної аристократії, пов`язаної з королівським двором;

·        Територіальні придбання за рахунок сусідів породжували у останніх реваншистські настрої;

·        Перетворення Румунії у ланку «санітарного кордону» навколо СРСР мало значний відбиток на внутрішньополітичному житті (гоніння на ліві сили, обмеження демократичних свобод тощо).


 

У 1919-1920 рр. становище в країні було нестабільним: ро­бітники виступали за 8-годинний робочий день, введення мінімуму заробітної плати; селяни вимагали аграрної реформи. Під тиском виступів населення прагнення робітників були задоволені, а в 1920-1921 рр. прийнято закон про аграрну реформу, за яким максимум землеволодіння встановлювався в розмірі 100 га для Бессарабії та 200-500 га для інших районів країни. Надлишки землі передавали селянам за викуп (20% од її вартості).

У зовнішній політиці Румунія підтримувала існування Версальсько-Вашингтонської системи, і з цією метою в 1920-1921 рр. із Чехо-Словаччиною та Югославією було укладено воєнно-політичний союз — Мала Антанта, який орієн­тувався на Францію. А також встановлено союзницькі відносини з Польщею.

Початок 20-х рр. став початком стабілізації становища в країні. Значним стабілізаційним чинником були позики Англії та Франції румунському урядові. Ці країни також вкладали значні інвестиції в розвиток румунської промисловості, особливо нафтодобувної (контролювали 49%).

Йон Братіану, лідер сімейства ліберальних політиків

 

До 1927 р. було завершено аграрну реформу, внаслідок якої селяни отримали 3 млн га. На 1930 р. землевласники, які мали земельні володіння більш як 100 га, складали 15%.

У період з 1922 р. до 1928 р. при владі у країні знаходилася національно-ліберальна партія (У 1922-1926 рр. прем`єр-міністром був Й.Братіану, а в 1927-1928 рр. – В.Братіану). Значним здобутком під час її правління було прийняття конституції 1923 р., яка закріпила всі демократичні свободи, але на практиці вони не реалізовувались.

У 1924 р. в Південній Бессарабії спалахнуло кероване комуністами Татарбунарське повстання, метою якого було встановлення радянської влади і від’єднання Бессарабії. Але воно мало локальний характер і зазнало поразки. Загинули 3 тис. осіб. За підтримку територіальних вимог СРСР до Румунії комуністична партія була заборонена.

Король Фердинанд І

 

Основними політичними противниками лібералів були партії націоналістів і цараністів (селянська партія). У середині 20-х рр. розгорілася боротьба за наступника румунського престолу (у 1927 р. помер король Фердинанд І). Боротьба розгорнулась між Каролем і Михаєм. Принц Кароль був позбавлений трону через родинні негаразди. Королем став шістнадцятирічний Михай, а регунтську рада при ньому очолив В.Братіану.

Націоналісти й цараністи об’єдналися в єдину партію і розпочали рішучу боротьбу з лібералами і перемогли на виборах 1928 р.

Націонал-цараністська партія прийшла до влади в несприятливий момент: у країні вибухнула економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва крім нафтодобувної. Налічувалось 600 тис. безробітних. За період з 1929 р. до 1933 р. змінилося 10 урядів. На початок 1934 р. національний доход країни складав 49,4% проти 1929 р.  Скориставшись нестабільністю принц Кароль проголосив себе королем – Кароль ІІ.

У роки кризи виросла популярність правоекстремістських організацій, таких як "Залізна гвардія", які використовували націоналістичні гасла, поєднані з соціальною демагогією. Взір­цем для своєї діяльності вони вважали італійських фашистів. Активізувала свою діяльність і Комуністична партія Румунії, яка стала організатором ряду страйків, що іноді виливались у криваві сутички.

Король Кароль ІІ

 

У 1934 р. Румунія поступово почала виходити з кризи. Неспроможність запобігти подібним явищам у суспільстві парламентськими методами штовхала правителів до встановлення "влади твердої руки". До влади прийшли "нові ліберали", тісно пов’язані з фінансовими колами і королівською сім’єю. Але встановити порядок у країні вони не спромоглися. Економічна криза 1936-1937 рр. ще більше загострила становище, і на виборах 1937 р.  жодна з політичних партій не набрала більшості. При цьому за "Залізну гвардію" голосувало вже 16% виборців. У таких умова 10 лютого 1938 р. Кароль ІІ здійснює переворот. Було прийнято нову конституцію, за якою король отримав усю повноту влади, а парламент перетворився в дорадчий орган. Конституцією також закріплювалися привілеї для румунів. Ліквідовувалися багатопартійність, створювалась єдина офіційна партія «Фронт національного відродження» (Партія нації). Взявши за зразок Італію Кароль ІІ здійснив корпоратизацію промисловості. Головними опорами короля в його політиці були: армія та «Залізна гвардія». Але між генералітетом і лідерами «Залізної гвардії» існувала непримирима ворожнеча. Між «гвардійцями» і армійськими підрозділами спалахували сутички. У листопаді 1938 р. Кароль ІІ розправляється з лідерами «Залізної гвардії» і зосереджує в своїх руках всю повноту влади. Таким чином будь-яка опозиція в країні була придушена.

„Залізна гвардія”

 

У зовнішній політиці Румунія дотримувалася союзу з Англією та Францією, але після Мюнхенської угоди вона почала схилятися до співробітництва з Німеччиною, зрозумівши, що саме вона є домінуючою силою в Європі. Крім того Німеччина була головним торгівельним партнером Румунії.

3. Диктатура Антонеску

З кожним роком королівській диктатурі наростав спротив. Вирішальним для її падіння стали поразки Румунії на зовнішньополітичному фронті. У червні 1940 р. до СРСР відійшли Бессарабія та Північна Буковина. Згвдно з ІІ Віденським арбітражем (серпень 1940 р.) Румунія також втрачала Трансильванію на користь Угорщини, а згодом і Добруджу на користь Болгарії. Це остаточно підірвало віру населення в короля, відбулися масові виступи. У цих умовах Кароль дає право сформувати уряд генералу Й.Антонеску, який славився своєю жорсткостю і жорстокістю.

Й.Антонеску

 

6 вересня 1940 р. під тиском Й.Антонеску Кароль ІІ був змушений зректися трону на користь Михая. Останній же майже був відсунутий від влади. У Румунії встановилась диктатура Антонеску. У країні відразу розпочалася антисемітська кампанія, почалася „румунізація” власності і бізнесу. Встановлювався по­ліцейський режим. Державу було проголошено легіонерською, а Антонеску став "кондукторулом" — вождем держави. У країну введено німецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промислів. Укладався нерівноправний торговий договір. Німеччина встановила контроль над румунською промисловістю. Румунія стала одним з основних постачальників для Німеччини продуктів харчування, сировини і нафти.

6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. 22 червня Румунія підтримала напад на СРСР і захопила Бессарабію та Одесу. Наступні поразки німецьких і румунських військ на Східному фронті привели до того, що противники Антонеску почали шукати контактів із країнами Антигітлерівської коаліції. У серпні 1944 р. режим  Антонеску було повалено в результаті повстання, на чолі якого став король Михай, підтриманий комуністами.

 

Документи, матеріали

З виступу Кодряну, одного з лідерів "Залізної гвардії", наприкінці 1937 р.

"…Я проти великих демократичних засад, проти Малої та Балканської Антант, не маю ніякої довіри до Ліги Націй. Я за зовнішню політику Румунії разом із Римом та Берліном,  разом із націонал-революційними державами. Проти більшовизму… Через 48 годин після перемоги легіонерського руху Румунія укладе союз із Римом та Берліном".

 

Запитання до документа

1. Які зовнішньополітичні цілі проголошували лідери "Залізної гвардії"?

2. Що сприяло зростанню впливу і приходу до влади в Румунії ультраправих сил на чолі з Антонеску? Яку зовнішню політику вони проводили?

 

Запитання і завдання

1. Які територіальні зміни в Румунії сталися після Першої світової війни?

2. Яке значення Бухарестського миру для Румунії?

3. Вкажіть особливості аграрної реформи в Румунії.

4. Охарактеризуйте економічний розвиток Румунії в міжвоєнний період.

5. Дайте характеристику політичного розвитку Румунії в міжвоєнні роки.

6. Вкажіть особливості прпвління Кароля ІІ.

7. Які риси були притаманні режимові Антонеску?

8. Чи скористалася Румунія сприятливим історичним шансом для модернізації? Свою точку зору обгрунтуйте.

 

Запам’ятайте дати:

1918 р. ­ Приєднання Румунією Бессарабії та Північної Буковини.

1924 р. ­ Татарбунарське повстання.

10 лютого 1938 р. – встановлення королівської диктатури Кароля ІІ.

1940 р. ­ Приєднання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини; до Угорщини – Північної частини Трансильванії; до Болгарії – Південної Добруджи.

1940-1944 рр. – диктатура Й.Антонеску в Румунії.

 

 

 

<< § 26. Угорщина § 28. Болгарія >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus