§16. Російська революція (підручник)

§ 16. Російська революція

1. Причини, завдання та періодизація революції

У ХХ ст. Відбулась велика кількість революцій в різних куточках земної кулі, але за своїм вплиаом на подальший історичний розвиток світу навряд чи якась може порівнятися з російською революцією, що вибухнула в 1917 р.

Причинами революції в Росії були: протиріччя між відсталою політичною надбудовою (самодержавством) та новими суспільно-економічними відносинами; протиріччя між працею й капіталом; невирішеність аграрного питання: існування поміщицького господарства, безземелля значної частини селян; невирішеність національного питання; загострення всіх проблем Російської імперії внаслідок невдалої участі в першій світовій війні.

Завданнями революції в Росії були: ліквідація самодержавної форми правління і перехід до парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринкових відносин; вирішення аграрного питання; демократизація суспільно-по­літичного життя країни; гарантія захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвитку націй, що населяли Росію; виведення Росії з війни.

Періодизація російської революції

23 лютого — 3 березня 1917 р. — повалення монархії;

березень — липень 1917 р. — двовладдя;

липень — жовтень 1917 р. — революційна криза;

жовтень 1917 р. — червень 1918 р. — встановлення диктатури більшовиків;

червень 1918 р. — березень 1921 р. — громадянська війна, перемога більшовиків.

 

2. Початок революції. Формування революційних органів влади. Повалення монархії

23 лютого 1917 р. (за старим стилем) на Путиловському заводі розпочався страйк. Поступово страйк охопив основні заводи Петрограда, і в суботу 28 лютого вже страйкували 240 тис. робітників. Страйки були викликані локаутом через трудовий конфлікт на Путиловському заводі, погіршенням постачання населення хлібом, падінням реального життєвого рівня. Це був стихійний вибух невдоволення невирішенністю соціальних проблем, що накопичилися.

Демонстрація солдат під час лютневих подій

 

Ні опозиційні партії, ні урядові кола не були готові до такого повороту подій. Спроба поліції за наказом царя придушити виступи робітників лише загострила ситуацію. А залучення військ до проведення каральних операцій викликало обурення серед солдатів. 27 лютого солдати Волинського полку відмовилися стріляти в демонстрантів і перейшли на їхній бік. Звістка про це розлетілася столицею. Гарнізон Петрограда перейшов на бік повсталого народу.

28 лютого до Петрограда вступили частини, викликані з фронту. Розпочалися вуличні бої. Проте опір урядових сил було зламано, повсталі оволоділи ключовими пунктами міста. За прикладом столиці аналогічні події стались у Москві.

Поки на вулицях міста розгорталися революційні події, лідери політичних партій почали формувати політичні структури, які мали перебрати владу. Майже водночас утворилися два центри, що намагалися стати на чолі революції. 27 лютого ліві партії (меншовики, есери, анархісти. Більшовикі та ін.) утворили виконавчий комітет Петроградської ради, яку очолив меншовик М.Чхеїдзе.

Члени Комітету Державної думи

 

Того ж дня депутати Державної думи, що не підкорилися наказові царя призупинити роботу, утворили Комітет Державної думи. Головну роль у ньому відігравали кадети, які відразу проголосили, що беруть владу в свої руки, і запропонували Миколі ІІ зректися престолу. Вимогу Комітету підтримав генералітет на чолі з генералом Алексєєвим.

Перемога революції залежала від того, на чий бік перейде армія, і рада одразу повела боротьбу за вплив на війська гар­нізону.

1 березня 1917 р. виконком Петроградської ради видав наказ № 1, адресований військам Петроградського гарнізону. Згідно з ним:

·   у військах вводилися виборні солдатські комітети;

·   представники військових обиралися до Петроградської ради;

·   війська підпорядковувалися тільки Петроградській раді, її розпорядженням;

·   зброя зберігалась у солдатських комітетах, видача її офіцерам заборонялась;

·   солдати отримували право користуватися всіма правами та свободами громадян Росії;

·   вводилося звернення вищих чинів до солдатів лише на "ви".

Щоби забезпечити собі керівне становище, Петроградська рада провела ще ряд рішень, зокрема:

·   було проголошено амністію політичним в’язням;

·   відновлено всі політичні права та свободи, обмежені в умовах воєнного часу;

·   ухвалено рішення про необхідність проведення виборів до Установчих зборів;

·   введено самоуправління в армії та виборність командирів.

Наказ №1 Петроградської ради

 

Тим часом діячі Комітету переймалися проблемою збереження монархії. Вони переконали імператора в необхідності добровільно зректися престолу на користь його брата Михайла Олександровича. 2 березня імператор Микола ІІ оголосив своє рішення про зречення трону за себе і за сина. Текст ма­ніфесту було підписано 3 березня 1917 р. Микола ІІ мав разом із сім’єю залишити Росію та вирушити до Англії. Але 7 березня його було заарештовано.

 

Микола ІІ з  родиною

 

Тимчасового комітету Державної думи, на якому було ухвалено рішення про утворення Тимчасового революційного уряду.

3-го березня 1917 р. в опублікованому "Зверненні до громадян і товаришів", Тимчасовий уряд, проголосив таку програму дій:

·   повну і термінову амністію;

·   політичні права і свободи для всіх громадян;

·   скасування всіх станових і національних обмежень;

·   роботу з організації та проведення прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів;

·   розгортання виборів до органів місцевого самоврядування;

·   заборону виведення зі столиці військових частин, які брали участь у революційних подіях.

Очолив уряд, що переважно складався з кадетів і представників інших правих партій, князь Г.Є.Львов. Важливу роль в уряді відіграв П.М.Мілюков, який обійняв посаду міністра закордонних справ.

Даючи згоду на формування Тимчасового уряду та передачу йому повноти влади, Петроградська рада залишила за собою право підтримувати політику уряду тією мірою, якою вона сприятиме революції.

Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з великим князем Михайлом Романовим. Обговорювалося питання проголошення його імператором. Але Михайло відмовився від корони, передавши всю повноту влади Тимчасовому урядові. Відтак монархія в Росії припинила існування.

3. Двовладдя

Утворення рад і Тимчасового уряду створило ситуацію, яку назвали двовладдям. Адже влада ро­бітників і солдатів була уособлена в радах, а влада ліберальної інтелігенції, промисловців, частини землевласників — у Тимчасовому уряді.

Влада зосередилася в руках двох керівних органів, чиє ставлення один до одного було суперечливим і коливалося від суперництва до співробітництва.

Причини існування двовладдя:

·   стихійність соціального вибуху;

·   неорганізованість політичних партій для взяття ними влади;

·   розрізненість дій політичних партій як правого, так і лівого табору.

Історичне значення двовладдя полягало в тому, що в Росії виникла можливість мирного переходу від самодержавства до демократичного республіканського устрою з забезпеченням широкої демократії для народу.

Повалення монархії та проголошення демократичних прав і свобод, себто вирішення загальнонаціонального завдання революції, привело до розколу в революційному русі: для одних революція вже скінчилася (праві та ліберали), а для інших вона тільки-но розпочалася (соціалісти). Домінування в політичному житті соціалістичних партій визначило подальшу долю революції. У країні розгорілася гостра політична боротьба.

На початку квітня 1917 р. російські революціонери, які знаходилися в еміграції, повернулися до Росії. Разом із цією групою прибув лідер більшовиків — Володимир Ілліч Ульянов (Ленін). Його приїздові до Росії сприяли урядові кола Німеччини, які сподівалися, що з приходом до влади більшовиків із Росією буде укладено мир, про підписання якого ті неодноразово заявляли.

В.І. Ленін (Ульянов)

 

Леніна зустрічала багатотисячна маніфестація на площі перед Фінським вокзалом, як одного з вождів революції. Він виступив із невеличкою промовою, яку закінчив словами: "Хай живе світова соціалістична революція!"

Наступного дня Ленін виступив із доповіддю "Про завдання пролетаріату в цій революції" (відомою ще під назвою "Квітневі тези"). У ній він головним завданням ставив перехід мирним шляхом до соціалістичного етапу революції. Така позиція лідера не відразу була підтримана біль­шістю членів його партії.

4. Квітнева та червнева кризи Тимчасового уряду. Перший з’їзд рад

Революція в Росії викликала занепокоєння в стані союзників Росії у війні. Тому країни Антанти прагнули ясності від Тимчасового уряду в питанні про подальшу участь Росії у війні. 19 квітня газети надрукували ноту міністра закордонних справ Мілюкова урядам країн Антанти, в якій ішлося, що Росія вестиме війну до переможного кінця.

Ця нота викликала хвилю протестів, що привела до першої урядової кризи. Навколо питання відставки міністрів Мілюкова і Гучкова (воєнного міністра) спалахнули суперечки, сталися зіткнення прихильників і противників уряду. Зрештою, кризу було розв’язано відставкою непопулярних міністрів і введенням до складу уряду представників соціалістичних партій.

У червні 1917 р. у Петрограді відбувся 1-й з’їзд рад. Одним із головних питань, що обговорювалися, було питання про ставлення рад до Тимчасового уряду. Яскравим епізодом у роботі з’їзду стала відповідь лідера більшовиків Леніна на заяву меншовика Церетелі про відсутність у країні партії, яка була б готова взяти в свої руки політичну владу і, відповідно, відповідальність. І саме тоді з залу пролунали слова Леніна: "Є така партія!". Це тоді не було сприйнято серйозно.

З’їзд прийняв документи, що забезпечували створення основ парламентаризму в Росії, а також обрав виконавчий орган рад — Всеросійський центральний виконавчий комітет із представників меншовиків, есерів, більшовиків та ін.

Тим часом у країні загострювалося соціально-економічне становище. Народ вимагав реформ і припинення війни. У червні 1917 р. країною, а надто у столиці, прокотилася хвиля маніфестацій протесту. Назрівала нова урядова криза. Цього разу її спромоглися відвернути, організувавши наступ на фронті. Проте це не вирішувало проблему, а тільки відкладало її. Провал наступу викликав нове загострення політичної ситуації, яким вирішили скористатися кадети, щоби позбавити уряд опіки з боку рад, а також більшовики, які спробували доступитися до влади.

5. Липнева криза. Повстання більшовиків

Кадети, зваживши на складну ситуацію, вирішили створити штучну політичну кризу, використавши для цього українське питання. Зокрема, кадети виступили проти угоди з Українською Центральною Радою, яку уклала делегація на чолі з Церетелі, Керенським, Терещенком. На знак протесту вони подали у відставку.

А тим часом найбільш радикальні члени більшовицької партії стали ініціаторами антиурядового збройного виступу. Частина солдатів гарнізону Петрограда за підтримки робітничих дружин спробували встановити контроль над містом і навіть оволоділи Петропавлівською фортецею. Вважаючи повстання передчасним, Ленін доклав усіх зусиль, щоби скерувати виступ у мирне русло і цим відвернути удар владних структур від більшовицької партії як організатора заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію під гаслом "Уся влада Радам!". Але урядові сили розстріляли демонстрацію. Двовладдя в Росії скінчилося. Більшовиків було засуджено як шпигунів Німеччини і зрадників інтересів революції.

Після ліквідації двовладдя було сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, що його оголосили "урядом порятунку революції".

Розстріл мирної демонстрації – кінець двовладдя

 

Тим часом внутрішньополітична ситуація в країні ускладнювалася, соціальне напруження наростало. З цього прагнули скористатись як крайні праві сили, що вбачали вихід у встановленні диктатури військових, так і крайні ліві. На своєму VІ з’їзді більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання з метою повалення Тимчасового уряду і захоплення політичної влади. Криза в країні наростала.

6. Заколот генерала Корнілова (серпень 1917 р.)

Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фін­ляндії, повстання в Середній Азії, радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, інфляція, параліч державного управління — все це схиляло правлячі кола до встановлення влади "сильної руки" — диктатури.

Серед політичних сил, що прагнули цього, були праві партії. На зустрічі генералітету з Керенським йому дали зрозуміти, що військові, в разі подальшої нерішучості Керенського, візьмуть на себе управління державою.

У серпні в Москві відбулася нарада представників промислово-фінансових кіл. На неї генерал Л.Корнілов (головнокомандуючий російськими військами) надіслав проект пропозицій з наведення порядку в Росії: встановлення воєнного стану і введення смертної кари в тилу.

Зустріч Корнілова на Миколаєвському вокзалі у Москві

 

Керенський, який сам претендував на роль диктатора, не поспішав виконувати рекомендацій генерала. Особисті амбіції взяли гору. 10 серпня 1917 р. відбулася зустріч між Керенським і Корніловим, після якої генерал вирішив діяти самостійно. Він надіслав ультиматум Керенському про передачу влади і від­дав наказ військам наступати на Петроград.

Керенський оголосив Корнілова зрадником і за­кликав усі революційні сили захистити революцію. Для оборони міста створювалися ревкоми, робітничі дружини (Червона гвардія), в яких провідну роль відігравали більшовики. На захист столиці виступили гарнізон міста і кронштадтські моряки. Заколот було придушено, а його керівників заарештовано.

7. Підготовка і здійснення більшовицького перевороту

Придушення заколоту військових не стабілізувало політичну ситуації в країні. Почала наростати загроза ліворадикального перевороту (більшовики відновили і розширили свій вплив у суспільстві і до того ж отримали зброю під час придушення заколоту Корнілова).

Також загрозливим стало і економічне становище: закривались підприємства, зростало безробіття. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась удвічі. Заборгованість країни подвоїлась і становила 16 млрд золотих крб.

Погіршення становища вело до зростання невдоволення політикою уряду. Розгорталася страйкова боротьба. Ширився селянський рух. Восени він охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

За таких умов Тимчасовий уряд, щоб підняти свій авторитет, 1 вересня оголосив Росію республікою і призначив вибори в Установчі збори. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію з п’яти осіб (Керенський, Нікітін, Терещенко, адмірал Вердеровський, генерал Верховський).

14 вересня 1917 р. розпочала роботу Демократична нарада, де було сформовано Тимчасову раду Республіки — з функціями передпарламенту, — орган, перед яким уряд мав звітувати до відкриття Установчих збо­рів. Було обрано новий склад уряду на чолі з Керенським.

Соціалістичні партії по-різному поставилися до новоутвореного органу. Частина більшовиків на чолі з Леніним, Лев Троцький і його прихильники оголосили бойкот Демократичній нараді.

Ставши 25 вересня головою Петроградської ради, Л.Троцький отримав змогу широко пропагувати свої ідеї про передачу влади радам.

Л. Троцький (Бернштейн)

 

Вже починаючи з 15 вересня Ленін, знаходячись у підпіллі, звертався до керівництва і членів партії з листами про необхідність негайної підготовки збройного повстання: "Беріть владу негайно!", "Зволікання — це смерть!".

З 5 по 18 жовтня 1917 р. відбулося декілька засідань ЦК РСДРП (б), на яких обговорювали конкретні питання підготовки повстання. Для політичного керівництва повстанням створили спеціальний орган — Політичне бюро. Проте члени ЦК Каменєв і Зінов’єв виступили проти рішення про збройне захоплення більшовиками влади та передачі її радам. Свою незгоду вони висловили через газету "Новая жизнь". Цим Тимчасовий уряд було сповіщено про підготовку більшовиками збройного виступу.

16 жовтня для безпосередньої підготовки повстання при Петроградській раді створили Військово-революційний комітет. До його складу ввійшов Військово-революційний центр ЦК РСДРП (б). Поступово ВРК установив контроль над більшістю військових частин гарнізону міста.

     

Більшовицькі пікети на вулицях Петрограду

 

Повідомлення про підготовку більшовиками перевороту переконали Керенського в необхідності перехопити ініціативу більшовиків. Вірні уряду війська намагалися взяти під контроль основні райони міста. Проте сил не вистачало. Вимогу Керенського до передпарламенту надати йому необмежені повноваження було відхилено.

Протягом 24-25 жовтня військові загони ВРК перейшли в наступ і захопили важливі об’єкти в столиці. Керенський залишив Петроград і від’їхав до Пскова.

Штурм Зимового палацу. Кадр з фільму Еренбурга

 

Вранці 25 жовтня 1917 р. відбулося засідання ЦК РСДРП (б) за участю Леніна. Він зажадав рішучих дій із захоплення Зимового палацу та повалення Тимчасового уряду. Було ухвалено склад нового уряду. Також Ленін написав відозву "До громадян Росії", де зазначалося: "Тимчасовий уряд скинуто, влада в руках Рад!". Він хотів поставити 2-й з’їзд рад перед фактом передачі влади.

Охорона Зимового палацу

 

25 жовтня розпочав роботу 2-й з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів. Серед 649 делегатів було 390 більшовиків. Хоча деякі делегати виступали за мирне розв’язання питання влади і проти збройного повстання, загони ВРК близько 2-ї години ночі 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд.

Тим часом робота з’їзду тривала. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було зачитано відозву, написану Леніним, про перехід влади до рук 2-го з’їзду рад.

На вечірньому засіданні з’їзду виступив Ленін. Він запропонував делегатам декрети про мир і про землю.

Декрет про мир проголошував негайне перемир’я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій.

Декрет про землю містив таке:

·   націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель та їх передача радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу (150 млн десятин землі);

·   передача селянам реманенту й худоби з поміщицьких садиб (на суму 3 млн крб.);

·   скасування боргу селян на суму 3 млрд крб.

 

Виступ Леніна на 2-му з`їзді рад

 

З’їзд обрав вищі органи державної влади: Всеросійський центральний виконавчий комітет, до якого ввійшли більшовики та ліві есери, Раду народних комісарів на чолі з Леніним. До уряду ліві есери увійти відмовилися. Головою ВЦВК було обрано Л.Каменєва.

Меншовики на знак протесту організували страйк залізничників, що його очолив Вікжель (їхня профспілка). Основною вимогою страйкарів було створення уряду коаліції соціалістичних партій без Леніна. ЦК РСДРП(б) розпочав переговори з профспілкою, що завершилися компромісом. 10 грудня 1917 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого ввійшли п’ять лівих есерів. Саме підтримка лівими есерами більшовиків врятувала їх від утрати влади.

Отже, підсумком Жовтневого перевороту і роботи 2-го з’їзду рад став прихід до влади в Росії партій ліворадикального крила соціалістичного табору. Жовтневий переворот започаткував буремні події, що докорінно змінили соціально-економічне життя країни і справили величезний вплив на розвиток світу майже до кінця ХХ ст.

 

Документи, матеріали

Із акта зречення престолу Миколи ІІ 2 березня 1917 р.

У ці вирішальні дні в житті Росії ми вирішили, що нашим боргом совісті є полегшення народу нашої тісної єдності, і для згуртованості всіх сил народних для швидшого досягнення перемоги, і, в згоді з Державною думою, визнали ми благом зректися престолу держави Російської та скласти з себе верховну владу. Не бажаючи розлучатися з улюбленим сином нашим, ми передаємо спадок наш нашому братові, нашому великому князеві Михайлу Олександровичу та благословляємо його на вступ на престол держави Російської.

 

Запитання до документа

1. Як аргументував своє зречення престолу Микола ІІ?

2. Вкажіть у тексті документа фрази, що свідчать про спробу зберегти монархію.

 

Декрет про мир. 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.

(Витяг)

Робітничий і селянський уряд… пропонує всім воюючим народам та їхнім урядам негайно розпочати переговори про справедливий і демократичний мир… без анексій і контрибуцій.

…Якщо будь-яка нація утримується в кордонах цієї держави насильством,  якщо їй,  всупереч висловленому з її боку бажанню… не надається право вільним голосуванням, за умов повного виведення військ більш сильної нації, вирішити без найменшого примусу питання про форми державного існування цієї нації, то приєднання її є анексією, тобто захопленням і насильством.

…Таємну дипломатію уряд скасовує, висловлюючи зі свого боку твердий намір вести переговори цілком відкрито перед усім народом, приступаючи негайно до повного опублікування таємних договорів, підтверджених або укладених урядом поміщиків і капіталістів з лютого по 25 жовтня 1917 р. …

…Тимчасовий робітничий і селянський уряд звертається також, зокрема, до свідомих робітників трьох найпередовіших націй людства і найбільших держав, що беруть участь у цій війні: Англії, Франції та Німеччини.

* * *

Більшовицький уряд закликає робітників цих країн "всебічною рішучою й самовідданою енергійною діяльністю" допомогти йому "успішно довести до кінця справу миру і рівночасно справу визволення трудящих та експлуатованих мас населення від будь-якого рабства та будь-якої експлуатації".

 

Запитання до документа

1. Які основні положення декрету?

2. З якою метою його було прийнято?

3. Чому в декреті міститься пряме звернення до населення найбільших країн?

 

Запитання і завдання

1. Як розвивалися події в Петрограді в лютому ­ березні 1917 р.?

2. З’ясуйте причини й завдання революції в Росії.

3. Які періоди вирізняють у розвитку Російської революції?

4. Коли, як і за яких обставин утворились органи влади, породжені революцією?

5. На які політичні сили та прошарки суспільства спиралися Тимчасовий уряд і Петроградська рада?

6. Що таке двовладдя? Чому так називають період Російської революції?

7. Охарактеризуйте кризи Тимчасового уряду, їхні причини і способи виходу з них.

8. Яка роль партії більшовиків та її лідерів у революції?

9. Чому виступ більшовиків у липні та заколот Корнілова у серпні зазнали поразки?

10. Чим можна пояснити зволікання Тимчасового уряду з проведенням реформ?

11. Що сприяло перемозі більшовицького перевороту в жовтні 1917 р.?

 

Запам’ятайте дати:

27 лютого 1917 р. ­ Початок революції в Росії

2 березня 1917 р. ­ Утворення Тимчасового уряду

Серпень 1917 р. ­ Заколот генерала Корнілова

25 жовтня 1917 р. ­ Більшовицький переворот у Росії. 2-й з’їзд рад