§13. Великобританія (підручник)

§ 13. Великобританія

1. Наслідки Першої світової війни

Під час Першої світової війни Великобританія зазнала значних втрат. Людські втрати складали 743 тис. загиблих і 1,7 млн поранених. Промислове виробництво скоротилося на 20%, країна з кредитора перетворилась у боржника. Зовнішній борг складав близько 1 млрд. фунтів стерлінгів. Величезні воєнні видатки покривалися за рахунок скорочення інвестицій в економіку колоній, внутрішніх і зовнішніх позик, а також збіль­шення податків. За роки війни податки зросли у 6 раз. Життєвий рівень населення різко знизився.

Неблагоприятні наслідки війни сприяли розколу в англійському суспільстві. Одна частина прагнула до повернення старих часів, вважаючи, що відхід від традиційних англійських цінностей породив негаразди країни. Інша частина населення вважала, що після великої війни в Англії повинні утвердитися більш справедливі принципи суспільного устрою. Виразниками настроїв першої частини населення були консерватори, другої – лейбористи. Ліберали, які у попередні роки були ведучою силою в партійно-політичній системі, виявились розколотими і згодом відтісненими з політичної арени.

У 1918 р. лейбористська партія прийняла свій перший статут. Метою партії проголошувалося встановлення суспільної власності на засоби виробництва, а найближчими завданнями — розширення соціального законодавства і подальша демократизація політичного устрою. Партія будувалася на основі як індивідуального, так і колективного членства, коли членами партії автоматично ставали члени профспілок. На виборах 1918 р. лейбористська партія зробила перший крок на шляху до перетворення в найбільшу опозиційну партію. Вона завоювала 60 місць у палаті громад.

2. Піднесення демократичного руху. Реформи Ллойд-Джорджа

Нові настрої у суспільстві спонукали коаліційний уряд консерваторів і лібералів, який очолив Д.Ллойд-Джордж, лідер реформістського крила ліберальної партії, до широких реформ.

Уряд Ллойд-Джорджа поставив собі за мету швидко ліквідувати закони воєного часу і відновити «нормальне» становище в країні. Так, було ліквідовано систему державного регулювання і контролю. Згорнуто воєнне виробництво. Демобілізовано 4 млн армію. Але такі заходи породили проблему з працевлаштуванням і сприяли розгортанню широкого страйкового руху. У 1919 р. страйкувало понад 2,5 млн чоловік. Під тиском страйкуючих уряд провів ряд заходів: підвищив зарплату і скоротив робочий тиждень до 40 годин.

Ще у 1918 р. було проведено чергову реформу виборчого права. Ліквідовувався майновий ценз. Право голосу отримали жінки, яким виповнилося 30 років.

 

Прем`єр-міністр Великобританії Д.Ллойд-Джордж

 

Після виборів прийняли програму допомоги безробітним та будівництва дешевого житла для малозабезпечених. У 1918 р. було введено восьмирічну освіту, а 1921 р. — дев’ятирічну обов’язкову безплатну освіту.

Уряд Ллойд-Джорджа пішов на рішучий крок, надавши у 1921 р. статус домініону своїй найстарішій колонії Ірландії. Шість графств у Північній Ірландії з переважно протестантським населенням залишались у складі Великобританії. Після цього офіційна назва Великобританії стала "Сполучене коро­лівство Великобританії та Північної Ірландії".

Під час повстання у Дубліні. 1921 р.

 

Робітничий рух поволі пішов на спад; страйк гірників і металургів у 1921 р.  зазнав поразки. Країна поверталась до мирного життя.

У 1922 р. консерватори сформували однопартійний уряд на чолі з Е.Бонар-Лоу. Та новий уряд не зумів припинити падіння виробництва і, відповідно, життєвого рівня населення. Це викликало нову хвилю страйкової боротьби.

3. Перший лейбористський уряд

На дострокових парламентських виборах 1923 р. жодна з трьох партій не набрала більшості достатньої для формування однопартійного уряду: консерватори отримали 258 місць у парламенті, лейбористи – 191, ліберали – 158. Домовитись про створення коаліційного уряду не вдалося. Тоді стара англійська еліта приймає неординарне рішення: у січні 1924 р. було сформовано перший в історії країни лейбористський уряд. Його очолив Д.-Р.Макдональд. Уперше в історії країни соціал-реформістську партію було включено в політичний механізм держави.

Прем`єр-міністр Великобританії Д.-Р.Макдональд.

 

Уряд Макдональда збільшив розміри допомоги безробітним і пенсій зі старості, а також субсидії держави на житлове бу­дівництво, зменшив мито на деякі продовольчі товари, поліпшив систему страхування з безробіття. Проте лейбористи не виконали передвиборних обіцянок націоналізувати шахти й залізниці, запровадити податок на капітал. Під час трудових кон­фліктів вони домагалися припинення страйків. Лейбористський кабінет зміцнював збройні сили. У колоніях і залежних країнах він продовжував курс, спрямований на придушення національно-визвольного руху. Цей уряд визнав Радянський Союз і встановив із ним дипломатичні відносини. Одначе лейбористський кабінет гальмував процес нормалізації двосторонніх відносин. Політика лейбористів викликала неоднозначну реакцію в широких верствах населення. Одна частина населення вважала уряд нерішучим у питанні націоналізації, інша вважала, що політика лейбористів приведе до революції. До того ж консерватори піддавали критиці зовнішню політику уряду. Побоюючись дальшого ослаблення свого впливу, уряд у жовтні 1924 р. розпустив парламент і призначив нові вибори. Для досягнення перемоги консерватори залякували виборців "червоною" небезпекою. Напередодні виборів було опубліковано "лист Комінтерну", що містив "директиву Москви" англійським комуністам підготувати в країні збройне повстання. Здобувши більшість місць у парламенті, консерватори сформували уряд. Новим прем`єр-міністром став С.Болдуїн.

С.Болдуїн і У.Черчілль

 

4. Уряд консерваторів. Загальний страйк 1926 р.

Доступившись до влади, кабінет консерваторів взяв курс на повернення Англії ролі фінансового центру світу. Приділялося багато уваги зміцненню фунта стерлінга. У 1925 р. було відновлено золотий стандар фунта на рівні його довоєнного паритету з доларом. Такі дії уряду мали двоякі наслідки: з одного боку була зміцнена банківська система, фунт в основному повернув свої позиції на фінансовому ринку, але, з іншого боку, перед англійською промисловістю постала проблема втрати конкурентноздатності її товарів. У вирішенні цієї проблеми англійські промисловці пішли по найбільш простому шляху: перекладування всіх виробничих витрат на робітників. Тобто хотіли домогтися зменшення собівартості продукції не заміною застарілого обладнання, а скороченням заробітної плати робітників.

Улітку 1925 р. власники шахт поставили ультимативні вимоги гірникам, погрожуючи локаутом, якщо вони не погодяться на зниження зарплати і збільшення робочого дня. Федерація гірників відповіла відмовою. Її підтримали спілки залізничників, транспортників і машинобудівників. Перед об’єднаним фронтом робітників вуглепромисловцям довелося відступити. Уряд зобов’язався виплачувати власникам шахт субсидію протягом 9 місяців для забезпечення попереднього рівня зарплати гірників. День перемоги робітників, які зірвали локаут, дістав назву "червоної п’ятниці".

Після закінчення 9-місячного строку власники шахт оголосили локаут (закриття підприємства і звільнення всіх працюючих), оскільки гірники знову відхилили їхні вимоги. Уряд ввів у країні надзвичайний стан. Рішучість робітників вести боротьбу змусила Генеральну раду (керівний орган профспілки) оголосити загальний страйк, який почався 4 травня 1926 р. Кількість його учасників (разом із родинами) становила близько 18 млн, тобто понад 40% усього населення країни. Робітники виявили високий ентузіазм, стійкість і самовід­даність. Повсюди створювалися страйкові комітети і ради дій.

Армійські частини рухаються на придушення страйку 1926 р.

 

Боротьба англійських робітників викликала хвилю пролетарської солідарності в усьому світі. У деяких країнах почалося збирання коштів на користь страйкарів. Проте Генеральна рада відмовилася передати страйкарям кошти, зібрані в СРСР. Лише згодом вони були використані Федерацією гірників для підтримки страйкуючих шахтарів.

Армія, поліція, державний апарат, пропагандистська машина, штрейкбрехери — всі сили і засоби використовувалися для придушення страйку. 12 травня керівництво Генеральної ради заявило про припинення загального страйку. Але не всі робітники погодились із цим рішенням. Гірники продовжували страйкувати протягом семи місяців. Натиск вуглепромисловців і уряду, а також голод і злидні змусили шахтарів відступити. У грудні 1926 р. вони повернулися на роботу. Зарплата гірників знизилася, а робочий день збільшився. Щоб уникнути в подальшому подібних конфліктів, парламент прийняв закон про конфлікти у промисловості й про профспілки, за якими заборонялись загальні страйки і пікетування.

Страйк 1926 р. виявився єдиним серйозним соціальним конфліктом у країнах Заходу в період стабілізації.

У травні 1927 р. британський уряд в односторонньому порядку розірвав дипломатичні відносини з СРСР.

5. Зміни в розвитку економіки та повсякденному житті

Хоча англійська економіка не знала «процвітання» у 20-ті роки, як американська, в ній відбулась докорінна модернізація, яка змінила життя англійців і дозволила Англії витримати випробування Другої світової війни.

Запровадження золотого стандарту хоча і погіршило експортні можливості традиційних галузей економіки (металургійної, кораблебудівної, гірничої та ін.) позитивно вплинуло на нові види промисловості, засновані на новітніх технологіях (автомобільна, авіаційна, електротехічна, хімічна). Завдяки значному науковому потенціалу, в Англії розроблялося і запроваджувалося значна маса нових технологій. Зміни в структурі економіки призвели і до змін географії промислових центрів країни. Так, якщо раніше основні промислові центри були розміщені на півночі, то тепер вони починають зміщатися на сільськогосподарський південь. Розвиток нових галузей виробництва потяг за собою зростання споживання електроенергії. Кількість споживачів з 1920 по 1939 рік зросла з 730 тис. до 9 млн. Розвиток електроенергетики сприяв підйому в суміжних галузях. Швидко нарощувалося виробництво штучних тканин і резини.

Починають ставати звичними такі побутові речі як електрочайники, електронагрівачі, електропраски, стиральні машини, пилесоси, радіо тощо. Легкові автомобілі теж перестають бути предметом розкоші. У 1935 р. ціна автомобіля складала третину річного заробітку викладача.  Споживачами цих товарів стають значні прошарки англійського суспільства, особливо високооплачуємі робітники нових галузей промисловості, що стають робітничою елітою.

Зростання доходів і, відповідно, споживання вело до покращення життя тих, хто мав роботу, незважаючи на переодичні економічні кризи. Як писав один з робітників: «Харчування стало більш різноманітним. Свіжі фрукти можна купити круглий рік. Молоко поставлялося регулярно... число п`яниць зменшилося… У 1880 - х роках часто зустрічалися босі жінки і діти. Сьогодні їх уже не видно. Платки зникли, їх замінили шляпки… Дівчата, що раніше чипурилися лише на свята, тепер завжди кокетливо одіті, турбуючись про зачіски і нігті... Але витрати на пиво, сигарети та інші дрібниці зросли…».

Зростання виробництва з використанням технологій масового виробництва призвело до об`єднання фірм і утворення великих трестів. Так, якщо у 1914 р. було 200 великих компаній, то у 1939 р. лише 20 (Імперіал Хімікал, Індастріал, “Остін”, “Морріс”, “Воксхолл”, “Форд”, „Віккерс” та ін.).

6. Економічна криза. "Національний" уряд

Невдоволення населення політикою консерваторів привело до поразки їх на парламентських виборах 1929 р. Лейбористи здобули значну перемогу, хоч і не мали абсолютної більшості в палаті громад. Уряд знову сформував Макдональд. Під час передвиборної кампанії вони обіцяли здійснити широкі соціальні програми і відновити дипломатичні відносини з СРСР.

Лейбористи отримали владу в несприятливий момент. На початку 1930 р. Великобританію охопила економічна криза. Порівняно із США, Німеччиною та Францією промислове виробництво в країні скоротилось ненабагато, оскільки британська економіка не зазнала "процвітання" у 20-х рр. Найбільше постраждали традиційні галузі промисловості. Експорт зменшився вдвічі. Занепад економіки призвів до зниження життєвого рівня населення. У розпал кризи кожен четвертий трудівник не мав роботи.

Оскільки головною опорою лейбористів були профспілки, уряд був зобов`язаний зайнятися проблемою зайнятості і безробіття. Було створено навіть нове міністерство по боротьбі з безробіттям. Воно займалося переселенням робітників у сільську місцевість, домініони, оргнізацією громадських робіт. Була розширена система страхування по безробіттю. Але по мірі того як країна втягувалася у вир кризи звужувалися можливості уряду по здійсненню соціальних реформ.

Отже, лейбористи не спромоглися виконати свої обіцянки у сфері внутрішньої політики. А подальші антикризові заходи (зниження заробітної плати, зменшення допомоги з безробіття, не було відновлено 7-годинний робочий день на шахтах, зберігались антипрофспілкові закони і т. ін.) ще більше підірвали довіру виборців. У країні розпочалась нова хвиля страйків, демонстрацій, "голодних походів" безробітних.

Через відсутність єдиного погляду на вихід із кризи в уряді стався розкол, який закінчився відставкою кабінету.

Плакат „національного” уряду

 

У 1931 р. Макдональд сформував коаліційний "національний" уряд із лейбористів, консерваторів і лібералів, який загалом проводив консервативну політику (Правда, за це він був виключений з лейбористської партії). Відбувалося подальше згортання со­ціальних програм.

Аби піднести авторитет своїх реформ, уряд почав заоща­дження з себе: Макдональд зменшив свій заробіток прем’єра на 20%. Королівська родина зменшила на 10% фінансові засоби, що виділялися державою на її утримання. Політику "затягування пасків" схвалювали не всі. Відбувались акції протесту. Але вибори 1931 р. засвідчили, що більшість населення підтримує коаліцію, яка здобула 497 мандатів проти 46 у лейбористів. Після цього уряд активізував антикризові заходи.

У 1931 р. було ліквідовано золотий стандарт фунта стер­лінгів і утворено стерлінгову зону, що об’єднувала країни, які використовували англійську валюту для взаєморозрахунків. А 1932 р. Великобританія відмовилась од вільної торгівлі та ввела протекціоністські закони. Ці заходи сприяли підвищенню конкурентоздатності англійських товарів, уникненню значного падіння виробництва. Було зупинено фінансову кризу, що насувалась.

З метою збити соціальну напруженість і організувати адресну систему допомоги постраждалим від кризи було прийнято акт про страхування з безробіття та закон про райони, що терпіли лихо.

Англійські фашисти

 

Загострення соціальних проблем призвело до зростання впливу крайніх сил: комуністів і фашистів. Але вони не мали в Англії достатньої соціальної бази. До того ж британське сус­пільство, виховане на парламентських традиціях, не сприймало їхніх методів боротьби. Щоб остаточно охолодити радикальні елементи, 1934 р. було прийнято закон про підбурювання до бунту, а 1937 р. — акт про громадський порядок.

Після чергових парламентських виборів 1935 р.  Макдональд поступився кріслом прем’єра на користь лідера консерваторів С.Болдуїна.

Король Едуард VІІІ

 

Новому урядові довелося вирішувати, крім економічних проблем, ще й династичну кризу, що розгорілася 1936 р. Того року помер король Георг V, який зумів за час свого правління зміцнити роль династії в житті Англії. Наступником престолу став Едуард VІІІ, який піддав монархію серйозним випробуванням. Приводом для династичної кризи стало бажання Едуарда VІІІ взяти шлюб з американкою Уолліс Сімпсон, яка до того вже була двічі одружена та не могла похвалитися знатним походженням. За традиціями, що історично склалися, англійський монарх є водночас і главою англіканської церкви. Одруження з цією жінкою завдало б серйозного удару престижеві монархії, традиціям держави і суспільства. У відповідь на бажання короля уряд і королівська родина рішуче заявила: "Або трон, або Сімпсон". Едуард обрав... Уолліс Сімпсон. Він зрікся престолу на користь молодшого брата Альберта, який став королем під ім’ям Георга VІ. По завершенні династичної кризи С.Болдуїн вирішив залишити крісло прем’єра, вважаючи, що свою місію в політиці він виконав – врятував англійську монархію.

Прем`єр-міністр Великобританії Н.Чемберлен

 

У 1937 р. прем’єр-міністром став Невілл Чемберлен. Він мав пересічні здібності, а цю посаду отримав завдяки аристократичному походженню та родинним зв’язкам. Консерватори проводили внутрішню політику‚ спрямовану на збереження існуючих порядків, а в зовнішній — політику "умиротворення".

6. Створення Британської Співдружності

Після Першої світової війни англійські домініони (Канада, Австралія, Південно-Африканський Союз, Ірландія та Нова Зеландія) прагнули звільнитися від британської опіки. Визначальним фактором у цьому процесі було те, що домініони могли вже власними силами гарантувати собі безпеку (до війни Великобританія гарантувала безпеку домініонам через Комітет оборони імперії).

У 1917 р. на імперській конференції було оголошено, що домініони стануть "самостійними державами Співдружності імперії". Панувала думка про створення величезної федерації зі своєю конституцією. Проект було відхилено на наступній конференції 1918 р. Але ігнорувати прагнення домініонів Великобританія не могла. До того ж вони зробили вагомий внесок у боротьбу проти Німеччини.

Домініони стали учасниками Паризької мирної конференції, хоч і не були допущені до зустрічі чотирьох великих держав; підписали Версальський мир, але не в алфавітному порядку, а відразу після Великобританії; стали членами Ліги Націй.

Увійшовши у світову політику як самостійна сила, домініони швидко почали проводити власну зовнішню політику: призначали дипломатичних представників в інші держави і навіть блокували деякі дипломатичні кроки метрополії, чинячи на неї тиск. Так, вони відмовилися взяти участь в агресії проти Туреччини на початку 20-х рр., примусили Великобританію відмовитися від союзу з Японією і т. д.

Новий статус домініонів було закріплено на імперській конференції 1926 р. У резолюції, яку підготували лорд Бальфур і канадський прем’єр-міністр ліберал Макензі Кінг, визнавалася незалежність домініонів, а слово "імперія" замінювалося на "співдружність". "Члени конференції є угрупованням самостійних держав, які мають рівноправний статус, не підпорядковуються одна одній ні за яким видом внутрішніх чи зовнішніх справ, об’єднані спільною вірністю британській короні та вільно згуртовані як члени Співдружності". У резолюції було передбачено перехідний період, під час якого в царині зовнішньої політики та оборони найбільша частка відповідальності припадала на британський уряд.

На конференції 1930 р. було ухвалено рішення, що суперечки між членами Співдружності розв’язуватимуться, як і раніше, "судовим комітетом особистої королівської ради" на чолі з лордом-канцлером. Крім того, на вимогу Південно-Африканського Союзу та Ірландії, одностайно визнавалося право домі­ніонів на відокремлення.

Такий розвиток подій було кодифіковано 1931 р. ухваленням англійським парламентом Вестмінстерського статуту. Статут уточнював функції парламентів домініонів і скасовував закон 1865 р., за яким рішення, винесені колоніальними парламентами, не повинні були суперечити законам, ухваленим у Лондоні. Домініони отримали право анульовувати закони‚ прийняті в Лондоні. Статут було прийнято всіма членами Співдружності (ПАС та Ірландією — з деякими застереженнями).

Крім політичних відносин, на імперських конференціях 1930 і 1932 рр. було врегульовано й економічні відносини між домі­ніонами і метрополією.

Економічні питання гостро постали під час економічної кризи 30-х рр., коли Великобританія ввела протекціоністські закони і заборонила вільний обмін. Цим було урівняно товари до­мініонів з іноземними, що боляче позначилося на економіці домініонів, яка залежала від ринку метрополії.

На Оттавській конференції це питання було полагоджено підписанням двосторонніх угод між Великобританією, з одного боку, і кожним домініоном — з іншого, про встановлення режиму "імперської переваги". Одначе Великобританія брала на себе зобов’язання надати для реалізації виробів домініонів сприятливіші умови.

 

Документи, матеріали

Угода між Великобританією та Ірландією. 6 грудня 1921 р.

(Витяг)

1. Ірландія матиме той самий конституційний статус у товаристві націй,  який називається Британською імперією,  що й домініон Канада, Австралійський Союз, домініон Нова Зеландія й Південно-Африканський Союз, із парламентом, що має право видавати закони з метою збереження миру, порядку і доброго врядування в Ірландії, та з виконавчою владою, відповідальною перед цим парламентом; і вона називатиметься й буде Ірландською вільною державою...

6. Аж до укладення такої угоди між Британським та Ір­ландським урядами,  за  якою Ірландська вільна держава візьме на себе свою власну берегову оборону, оборону Великобританії та Ірландії з боку моря візьмуть на себе імперські сили Його Величності...

9. Порти Великобританії та Ірландської вільної держави будуть повністю відкриті для кораблів іншої країни зі сплатою встановленого портового та інших зборів.

 

Запитання до документа

1. Чим було викликано появу цієї угоди між Великобританією та Ірландією?

2. Що мала на меті Великобританія, підписуючи цю угоду?

 

 

Закон про трудові конфлікти і професійні союзи. 1927 р.

(Витяг)

1. Цим оголошується —

а) що будь-який страйк є незаконним,   якщо (І) його метою не є сприяння врегулюванню трудового конфлікту…; (ІІ) якщо він задуманий і розрахований на те, щоб безпосередньо або через створення труднощів для суспільства застосувати примус стосовно уряду;

б) що будь-який локаут є незаконним…

(2) Якщо будь-яка особа закликає, підбурює, спонукає інших осіб узяти участь у страйку або локауті,   який цим Актом оголошений незаконним, то така особа піддається дисциплінарним судом штрафові… або ув’язненню…

4 — (І) Протизаконно вимагати від будь-якого члена профспілки робити внески в політичний фонд профспілки…

 

Запитання до документа

1. Після яких подій і з якою метою було прийнято цей закон?

2. Які обмеження накладалися на профспілки цим законом?

 

Закон про імпортні мита. 1932 р.

(Витяг)

Частина І

Загальні мита ad valorem і додаткові мита

1. — (1). Починаючи від 1 березня 1932 р., беручи до уваги положення цього закону, всі товари, що ввозяться до Об’єднаного Королівства, за винятком товарів, звільнених від оподаткування,  як це далі передбачено у положенні цієї статті, обкладаються митом, що дорівнює 10% од вартості товару.

 

Запитання до документа

1. Чим було зумовлено прийняття цього закону?

2. Які наслідки прийняття цього закону для Англії? Про що це свідчило?

 

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте зміни, що сталися в соціально-економічному розвиткові Великобританії після Першої світової війни.

2. Які реформи було проведено урядом Ллойд-Джорджа?

3. Поясніть, чому лейбористська партія спромоглася витіснити ліберальну партію з політичного життя Великобританії.

4. Які причини й наслідки страйку 1926 р.? Як ви оцінюєте дії страйкуючих, уряду і підприємців під час страйку 1926 р.?

5. Який вплив мав робітничий рух на соціальну політику урядів?

6. У чому полягали особливості економічної кризи 30-х років у Великобританії? Оцініть ефективність заходів уряду в подоланні кризи.

7. Представники яких партій увійшли до складу "національного" уряду?

8. Чим була викликана династична криза? Яким чином вона була розв’язана?

9. Які зміни стались у стосунках між метрополією і домініонами? Коли було утворено Британську Співдружність і з якою метою?

10. Чи можна британське суспільство 20-30-х рр. вважати демократичним? Відповідь обгрунтуйте.

 

Запам’ятайте дати:

1924 р. ­ Перший лейбористський уряд.

1926 р. ­ Загальний страйк у Великобританії.

1931 р. ­ Вестмінстерський статут. Оформлено Британську Співдружність.

1936 р. – династична криза