§ 9. Робітничий і соціалістичний рухи. Комуністичний рух (підручник)

§ 9. Робітничий і соціалістичний рухи. Комуністичний рух

1. Робітничий і соціалістичний рухи

Перша світова війна справила значний вплив на організований робітничий рух. До війни робітничий і соціалістичний рухи були єдиними в національному і міжнародному масштабі. У кожній країні Заходу були соціалістичні або соціал-демократичні партії, які об’єднувались у Робітничому (2-му) інтерна­ціоналі. Війна розколола робітничий рух за національно-державними ознаками. Соціал-демократи більшості воюючих країн підтримали свої уряди і опинилися по різні боки фронтів. Це призвело до припинення функціонування 2-го інтернаціоналу.

Після закінчення війни соціал-демократи зробили спробу відродити 2-й інтернаціонал. Вони скликали в Берні (Швейцарія) конференцію з метою згуртувати їхні лави та відновити діяльність інтернаціоналу. Hа конференції було заявлено, що країни Антанти вели війну за демократію, свободу націй та виконання міжнародних домовленостей. Конференція підтримала плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених на Паризькій мирній конференції. Європейські соціалісти засудили вимогу встановити диктатуру пролетаріату, яку висунули більшовики, і заявили про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ і парламентської демократії.

Соціал-демократи поновили свої позиції в робітничому русі. У 1919 р. на міжнародному конгресі професійних спілок в Амстердамі було створено Міжнародне об’єднання профспілок — Амстердамський інтернаціонал. Він об’єднав 23 млн членів. Головну роль у цій організації відігравали англійські тред-юніони. Керівництво Амстердамського інтернаціоналу намагалося реформами покращити становище робітників.

Соціал-демократичні партії багатьох європейських держав у післявоєнний період входили до урядів, мали свої фракції в парламентах і в такий спосіб впливали на розроблення законів, на вироблення внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу своїх країн.

У 1920 р. на конгресі в Женеві було організаційно оформлено Соціалістичний інтернаціонал. Він об’єднав 15 партій. Hайбільшим впливом у ньому користувалися англійська лейбористська та німецька соціал-демократична партії. На конгресі було прийнято резолюцію "Про політичну систему соціалізму". Головним протиріччям в існуючому суспільстві автори документа вважали протиріччя між демократією і диктатурою. В резолюції висувалася вимога до членів Соцінтерну захищати парламентську демократію.

У 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій створили Міжнародне об’єднання со­ціалістичних партій. Центристи займали проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. Провідну роль у цій організації стали відігравати Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократична партія Австрії та Незалежна ро­бітнича партія Великобританії. На конференції було обґрунтовано теоретичну необхідність революцій, але для Заходу ви­знано практичну неможливість їх здійснення за тогочасних умов. Керівники об’єднання намагалися підтримати парламентську демократію та більшовицькі ради, але поступово відмовилися від цього наміру.

Наступного року було ухвалено рішення про об’єднання двох інтернаціоналів. Офіційно це сталося 1923 р. під час Гамбурзького конгресу. На ньому було створено Соціалістичний робітничий інтернаціонал. У програмних документах було сформульовано ідею покращання існуючих порядків через реформи. Так було оформлено міжнародне об’єднання соціал-демократичних партій. Воно виступало послідовником політичної лінії 2-го інтернаціоналу.

У міжнародному робітничому русі 20-30-х рр. існували дві впливові організації: Соціалістичний робітничий інтернаціонал і Комуністичний інтернаціонал. Обидва прагнули прийти до соціалізму, але перший — через реформи, а другий —встановленням так званої диктатури пролетаріату.

2. Комуністичний рух. Комінтерн

Події Першої світової війни привели до розколу і ліквідації 2-го інтернаціоналу, сприяли поглибленню незгод усередині соціал-демократичних партій.

Внаслідок затягування війни і наростання економічних труднощів зростав авторитет радикально настроєних діячів партій. Вони виступали за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську обездолених верств проти заможних, проведення соціалістичної революції, викоренення самого джерела війни — капіталізму. Їхні опоненти прагнули збереження громадянського миру, здійснення соціальних і демократичних реформ для досягнення соціальної справедливості. Таке розмежування породило відкритий антагонізм, коли почалися революції та постало питання про їхню спрямованість. Досвід більшовиків у Росії відлякував одних‚ а в інших породжував прагнення їх наслідувати. Майже в усіх країнах почали формуватися комуністичні партії. Більшовики на чолі з В.Леніним вирішили створити новий інтернаціонал — комуністичний.

У Петрограді було скликано нараду, на якій обговорювалися принципи відбору учасників, засновників Комінтерну. Найважливішими умовами вважалися ведення партією боротьби проти свого уряду за припинення війни і визнання нею радянської влади в Росії.

У 1919 р. в Кремлі почала роботу міжнародна комуністична конференція. Вона конституювала 1-й (установчий) конгрес 3‑го, Комуністичного інтернаціоналу. На ньому, як було оголошено, були присутні 52 делегати з 21 країни. Слід зауважити, що всі делегати від інших країн були іноземними представниками лише за національністю, а насправді вони належали до РКП (б) і проживали в Росії. Лише один делегат прибув із-за кордону. Конгрес прийняв "Маніфест Комінтерну до пролетарів світу", в якому зазначалась мета організації — здійснення світової революції, та створив виконком Комінтерну на чолі з Г.Зінов’євим.

На 2-му конгресі було прийнято статут і 21 умову вступу до Комінтерну. Першочерговими умовами стали підтримка радянської Росії та визнання необхідності світової соціалістичної революції. Статут і умови вступу до Комінтерну передбачали, що Комінтерн‚ власне‚ буде єдиною всесвітньою комуністичною партією, а національні партії — його секціями.

Концепція світової пролетарської революції стала стрижнем теоретичної та практичної діяльності Комінтерну. Реальною спробою її впровадження став похід Червоної армії під командуванням Тухачев­ського на Варшаву. Наступним пунктом мав стати Берлін. Це перегукувалось із маніфестом Комінтерну, в якому, зокрема, зазначалося:

"Комуністичний Ін­тернаціонал — партія революційного повстання міжнародного пролетаріату… Радянська Німеччина, об’єднана з Радянською Росією, стали б відразу сильнішими від усіх капіталістичних держав, разом узятих. Справу Радянської Росії Комінтерн оголосив своєю справою... Німецький молот і російський серп переможуть увесь світ!".

Проте цим планам збутися не судилось, і світову революцію довелося відкласти. Але за всі роки існування СРСР радянське керівництво не полишало ідеї «світової революції», неодноразово вдаючись до всіляких авантюр.

4. Стосунки компар­тій із соціал-демокра­тією

Г.Зінов’єв та Й.Сталін стверджували, що "стабілізація" капіталізму є кроком до його загибелі, що слід посилити революційну боротьбу. Виходячи з цього, 1923 р. в Німеччині, Польщі, Болгарії було організовано збройні повстання. Така теза негативно вплинула на комуністичний рух, який на початку 20-х років користувався значною популярністю, привівши до його ізоляції та втрати колишніх позицій. Домінуючі позиції в робітничому русі посіли соціал-демократи.

На 6-му конгресі (1928 р.) було прийнято тезу, буцімто головним ворогом робітничого класу є соціал-демократія, яку названо різновидом фашизму.

Ця тактика спричинила катастрофічні наслідки, остаточно розколовши робітничий клас на два ворожі табори і відвернувши його увагу від боротьби проти справжнього фашизму.

У 30-х рр. сталися зміни в діяльності Комінтерну. На 7-му конгресі у 1935 р. було ухвалено рішення про створення єдиного народного фронту в боротьбі проти фашизму. Помітну роль у розробленні та втіленні цього курсу зіграв керівник західноєвропейського бюро Комінтерну Г.Димитров.

Революційні заклики було замінено тактикою завоювання комуністами більшості робітничого класу і широких верств населення. З’явилося гасло створення робітничих і робітничо-селянських урядів як альтернативи буржуазним. Для цього потрібна єдність дій комуністів і всіх демократичних сил. Але участь комуністів у Народних фронтах Франції та Іспанії так і не дали тих результатів, на які вони сподівались.

У 30-ті роки діячі Комінтерну зазнали репресій сталінського режиму. Було за­арештовано і розстріляно Бела Куна, керівників польської та югославської комуністичних партій, багатьох інших діячів комуністичного та робітничого руху, які проживали в СРСР.

Негативні наслідки для комуністичного руху мало підписання пакту Ріббентропа—Молотова (серпень 1939 р.), що поставило комуністичні партії європейських країн у суперечливе становище: будучи прихильниками боротьби проти фашизму, вони мусили підтримувати радянсько-німецький договір і цим сприяти поступові того ж таки фашизму.

Наприкінці 30-х рр. сталінське керівництво навіть не згадувало про існування Комінтерну, який фактично перетворився на філію радянської розвідки. 22 травня 1943 р. було офіційно оголошено про розпуск Комінтерну.

Крім Комуністичного інтернаціоналу, існував 4-й інтернаціонал, створений Троцьким після вислання з СРСР. Його підтримували комуністичні партії Іспанії, США, країн Латинської Америки. Між прихильниками 3-го і 4-го інтернаціоналів точилася запекла боротьба.

 

Документи, матеріали

Динаміка змін чисельності членів комуністичних партій у світі

 

Питання до діограми:

Поясніть вказану динаміку змін чисельності комуністів у світі.

 

Умови прийняття до Комуністичного Інтернаціоналу. 30 червня 1920 р.

(Витяг)

...Кожна організація, що має бажання належати до Комуністичного Інтернаціоналу, зобов’язана планомірно й систематично усувати з будь-яких відповідальних посад у робітничому русі... реформістів і прибічників "центру" та ставити замість них надійних комуністів, незважаючи на те, що інколи доведеться ... замінювати досвідчених діячів на рядових робітників.

Кожна партія, що бажає належати до Третього Інтерна­ціоналу, зобов’язана викривати не тільки відвертий соціал-патріотизм, а й фальш, і лицемірство соціал-пацифізму; систематично доводити робітникам, що без революційного повалення капіталізму жодні міжнародні третейські суди, жодні договори про зменшення озброєнь, жодна "демократична" реорганізація Ліги Націй не врятують людство від нових імперіалістичних війн.

Партії, що бажають належати до Комуністичного Інтернаціоналу, зобов’язані визнати необхідність повного й абсолютного розриву з реформізмом і політикою "центру" та пропагувати цей розрив у найширших колах членів партії. Без цього неможлива послідовна комуністична політика.

Комуністичний Інтернаціонал безумовно й ультимативно вимагає здійснення цього розриву в найкоротший строк.

 

Питання до документа

Які умови висувалися комуністичним партіям, що бажали вступити до Комінтерну? Чим це було викликано?

 

З виступу В.М.Молотова на 10-му пленумі виконкому Комінтерну

"Становище тепер таке, що в усіх основних капіталістичних країнах Європи розгортаються події,   які означають наростання революційного піднесення…

Із сказаного слідує, що важливим обов’язком компартій є… підготовка до нових революційних битв великого розмаху… Від компартій багато залежить у справі перетворення тепе­рішніх економічних битв у революційну боротьбу за владу, за перемогу диктатури пролетаріату…

Тепер більше, ніж будь-коли, тактика згоди з реформаторами, тактика коаліцій між революційними організаціями та організаціями реформістів є неприйнятною і шкідливою.

У нинішніх умовах особливого значення набуває питання про посилення боротьби проти соціал-демократії. Боротьба з соціал-демократією і,  насамперед,  з її "лівим" крилом,   яке най­більш уміло виконує зрадницьку роль стосовно робітничого класу, не може не стояти в центрі уваги компартій. У цей період боротьба проти соціал-демократії… набуває виключного значення тому, що соціал-демократія дедалі більше переро­джується в соціал-фашизм".

 

Запитання до документа

1. Чим можна пояснити таке ставлення Комінтерну і радянського керівництва до соціал-демократії?

2. Які наслідки мала непримиренна боротьба комуністів із соціал-демократами?

3. Які основні розбіжності між комуністичною та соціал-демократичною доктринами?

 

Запитання і завдання

1. Чому розпався 2-й інтернаціонал?

2. Як утворився Соціалістичний робітничий інтернаціонал?

3. Порівняйте діяльність Комуністичного і Соціалістичного інтернаціоналів.

4. Які основні відмінності між комуністичним і соціалістичним рухами?

5. Як ви оцінюєте діяльність Комінтерну?

6. На основі додаткових джерел підготуйте розповідь про діяльність Комінтерну в 30-х рр.

 

Запам’ятайте дати:

1919 р. ­ Створення Міжнародного об’єднання профспілок (Амстердамсь­кого інтернаціоналу).

1919­1943 рр. ­ діяльність Комуністичного інтернаціоналу.

1923 р. ­ Створення Соціалістичного робітничого інтернаціоналу.

1935 р. ­ 7-й конгрес Комінтерну.