§ 7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х рр. (підручник)

§ 7. Спроби перегляду повоєнних договорів
у 20‑х рр.

1. Генуезька конференція 1922 р. Договір у Рапалло

Підписання мирних договорів незалежно від їхніх вад і врегулювання основних протиріч між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин. У 20-х рр. було здійснено низку заходів для виправлення хиб Версальсько-Вашингтонської системи.

Однією зі слабкостей цієї системи було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати Росію через прихильність її лідерів до ідеї світової революції та диктатури пролетаріату успіху не мала, а тільки вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини. На початку 20-х рр. стало зрозумілим, що більшовики утвердилися при владі, а плани світової революції — нездійсненні. У 1922 р. делегацію Росії запросили на Генуезьку конференцію з питань пошуку засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи», де, крім інших питань, було зроблено спробу виробити спільні умови для нормалізації відносин із радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але протиріччя, проблеми виплати боргів сторони подолати не змогли. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія зажадала сплати їй 39 млрд крб. за збитки від інтервенції країн Антанти. До того ж делегація радянської Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.

Члени радянської делегації під час роботи Генуезької конференції

 

Опинившись на конференції у критичному становищі, 16 квітня 1922 р. радянська Росія й Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин у повному обсязі і про відмову від будь-яких претензій. Цей договір започаткував тривале і плідне співробітництво між Росією та Німеччиною в економічній, політичній і військовій сферах. За цим договором Росія прощала Німеччині її борг —10 млрд крб. Договір став своєрідним проривом на дипломатичному фронті, що вивів Росію та Німеччину з міжнародної ізоляції. Договір в Рапалло створив докорінно нову ситуацію в Європі. Дві „ображені” держави уклали між собою антиверсальський договір фактично поставивши під загрозу витворену переможцями повоєнну систему безпеки. Єдине, що рятувало Версальську систему це те, що Німеччина була ослаблена умовами миру, а Росія революцією і тривалою громадянською війною.

З 1924 р. покотилася хвиля дипломатичних визнань з боку інших країн Заходу, які були занепокоєні можливістю створення сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Виняток складали лише США. Проте відносини між Заходом і СРСР були нерівноправними. Радянський Союз намагались усунути від вирішення європейських справ, ізолювати його, створити з країн, що мали з ним спільний кордон, "санітарну зону". Це породило недовіру радянського керівництва до Заходу і сприяло ще тісному зближенню Росії з Німеччиною і Туреччиною.

Радянська карикатура на хвилю дипломатичного визнання СРСР

 

Тоді ж було прискорено вирішення комплексу проблем пов`язаних з виконанням умов Версальського договору і повернення Німеччини у світове співтовариство як повноправного члена.

Найбільш гострим залишалося питання про репарації. Встановлений 1921 р. обсяг (123 млрд марок) був не під силу Німеччині. Франція ж вимагала повної сплати і, щоби змусити Німеччину до цього, окупувала разом із Бельгією у 1923 р. Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини.

Французькі війська на позиціях в окупованому Рурі

 

Виникла міжнародна криза. Для вирішення складної ситуації у 1924 р. було скликано у Лондоні міжнародну конференцію, на якій було прийнято план розроблений комісією експертів під керівництвом американського банкіра Дауеса. Згідно плану передбачалося виведення франко-бельгійських військ з Рура, а Німеччина зобов`язувалася у найблищі 4 роки сплачувати 1-1,75 млрд. марок на рік, а в наступні роки – по 2 млрд. За 6 років дії цього плану Німеччина сплатила 7,5 млрд марок. План передбачав надання Німеччині англійських та американських кредитів у сумі 2 млрд доларів. В якості гарантії реалізації плану встановлювався союзницький контроль над залізницями і Державним банком Німеччини. Реалізація плану Дауеса сприяла відновленню німецької економіки, але ставила її в залежність від американської.

У 1929 р. було прийнято новий план американського підпри­ємця і банкіра Юнга, за яким обсяги репарацій зменшувалися до 113,9 млрд марок, а щорічні платежі встановлювались у розмірі 2,5 млрд марок. Виплати були розтягнені на 55 років. У відповідності з планом всі види контролю над Німеччиною та її господарством та фінансами скасовувалися. Для отримання репарацій та їх розподілу був створений Банк міжнародних розрахунків. Цей банк відіграв провідну роль у фінансуванні провідних галузей німецької економіки і сприяв подальшому прив`язуванню Німеччини до економічних процесів у США.

2. Становлення нової системи європейської безпеки

Невдача Франції у рурському конфлікті змістила акценти в її зовнішній політиці. На передній план вийшла ідея історичного примирення з новою Німеччиною в контексті утвердження в Європі більш рівноправних і мирних відносин. Головними пропагандистами цієї ідеї стали міністри закордонних справ Франції та Німеччини А.Брі­ан та Г.Штреземан.

У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему європейської безпеки.

Франції довелося відмовитися від традиційної системи воєнних союзів, зокрема від Малої Антанти, створеної нею в 1920-1921 рр. у Східній Європі.

Основою нової системи європейської безпеки став Рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина та Бельгія брали на себе зобов’язання поважати існуючі кордони і не нападати одна на одну. Це було перше визнання Німеччини як рівноправного партнера. Суперечливі питання передбачалося вирішувати відповідно до арбітражної угоди, укладеної між Німеччиною, Францією та Бельгією.

Під час одного з засідань Локарнської конференції

 

Франція підписала також договір із Польщею та Чехо-Словаччиною, в якому містилося зобов’язання, що Франція надасть їм допомогу в разі агресії Німеччини. Але дії Франції ставились у залежність від рішення Ліги Націй. До того ж жоден документ не гарантував, що східні кордони Німеччини залишаться незмінними. З Польщею та Чехо-Словаччиною укладалася суто арбітражна угода.

У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй; ставши постійним членом Ради, вона отримала статус великої держави, а Великобританія зробилася головним арбітром.

У 20-х рр. було зроблено значний крок у розвитку міжнародного права. Вперше широко і на міжнародному рівні обговорювалась проблема роззброєння. Щоправда, вона була приречена на невдачу, бо Версальсько-Вашингтонська система встановила нерівність в озброєнні, і всі переговори фактично велися з метою закріплення такого становища.

Та все ж у 1925 р. було підписано Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, від якої в роки Першої світової війни постраждало близько 1 млн. осіб. Також було підписано конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі "дум-дум" (розривні), зі зміщеним центром тяжіння, і т. ін.) та про права військовополонених. Єдина європейська держава, що не підписала ці конвенції, був Радянський Союз.

Поряд з установленням відносної стабільності в Європі загострилися стосунки з Радянським Союзом. СРСР було звинувачено у втручанні у внутрішні справи Китаю в 1925-1927 рр. і Великобританії ("Лист Комінтерну" і підтримка радянськими профспілками страйку англійських шахтарів). У 1927 р. Великобританія розірвала дипломатичні відносини й анулювала торговельну угоду з СРСР. Але поширення конфлікту було відвернуто. Франція, а надто — Німеччина не підтримали Великобританію.

З ініціативи міністра закордонних справ Франції Бріана і державного секретаря США Келлога у Парижі 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали пакт Бріана—Келлога:

1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для ви­рішення міжнародних спорів і відмовляються від неї як від інструмента державної політики в їхніх взаєминах.

2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок чи конфліктів, які можуть виникнути між ними, незалежно від їхнього характеру чи причин, вони прагнутимуть удаватися тільки до мирних засобів.

Згодом до цього пакту приєднались майже всі європейські держави, в тому числі СРСР.

У вересні 1929 р. Бріан виступив у Лізі Націй з новою політичною ініциативою. Він запропонував створити Єдину Європу («пан-Європу»), тобто об`єднати провідні європейські держави, встановивши між ними “дещо на зразок федеретавних зв`язків”. Наступного року Бріан запропонував конкретний план створення “Європейського федеративного союзу”, згідно якого європейські країни (крім Туреччини і СРСР) мали поступово ліквідувати митні кордони з метою створення “спільного ринку” і закріпити гарантії миру, прийняті Локарно. Проект “батька Європи” (таке прізвисько згодом отримав Бріан) був критично зустрінутий Англією, Італією, США та іншими державами. Навіть Німеччина, на підтримку якої розраховував Бріан, зажадала попереднього політичного врегулювання в Європі, тобто повної ліувідації Версальської системи в Європі. Таким чином ідея єдиної Європи не знайшла на той час своєї підтримки.

3. Діяльність Ліги Націй у 20-ті роки

На Лігу Націй покладалися великі сподівання у справі становлення нової системи міжнародних відносин після Першої світової війни.

Статут ЛН вступив у силу 10 січня 1920 р. Вже 16 січня у Парижі відбулося перше засідання Ради ЛН, а 15 листопада в Женеві (яка стала постійним місцем перебування штаб-квартири організації) відбулась перша сесія її Асамблеї.

Засідання Ради Ліги Націй

 

Вже з перших днів своєї роботи ЛН стала втрачати свій авторитет, а, відповідно, і свій вплив на хід міжнародних відносин.

Першим серйозним конфліктом, яким зайнялась ЛН стали польсько-литовські територіальні суперечки навколо Віленського краю (м.Вільнюс). Рада ЛН доброзичливо вислухала завіряння у миролюбстві від тодішнього президента Польщі відомого композитора І.Подеревського, а вже за кілька днів була поставлена перед фактом польської окупації краю. ЛН відреагувала, здавалося, адекватно: закликала до виводу з краю польських військ і проведення плебисциту під контролем міжнародного поліцейського контингенту. Але прийнята резолюція залишилась пустим звуком. Польща анексувала захоплені землі. А ЛН засудила… Литву за непоступливість.

Також ЛН нічого не змогла заподіяти, коли Італія в 1923 р. захопила о.Корфу у Греції.

Проте були і успіхи. Так було, наприклад, у польсько-німецькому конфлікті через Сілезію, у шведсько-фінському конфлікті щодо Аландських островів. У 1925 р. Президент ЛН зупинив «телеграмою» війну між Болгарією та Грецією. Але це були конфлікти, в яких ворогуючі сторони були схильні до порозуміння і готові були прийняти арбітраж ЛН. Таким чином в ролі миротворця ЛН виявилась малоефективною.

Важливим напрямом діяльності ЛН став процес розброєння. Та діяльність у цьому напрямі була більш схожа на фарс. Свою діяльність у цьому напрямі ЛН розпочала зі створення комісії з інспекції воєнних витрат Республіки Сан-Маріно!!! А щоб скликати міжнародну конференцію з питань розброєння ЛН знадобилося аж 10 років, яка завершилась повним провалом.

Проте в діяльності ЛН були і світлі сторінки. Так її економічна місія допомогла Австрії справитись з тяжкими економічними проблемами після Першої світової війни. ЛН провела масштабну акцію по репатріації військовополонених з Росії. В той же час відмовила у допомозі раданській Росії під час голоду 1921-1923 рр. Взагалі щодо СРСР ЛН мала предвзяти відношення, як і в останнього щодо неї.

У 20-ті роки в ЛН було призупинено членство Аргентини та Іспанії, а в 1926 р. Бразилія першою вийшла з організації.

Проект будівництва Палацу Ліги Націй у Женеві 1926-1927 рр.

 

Під егідою ЛН було створено цілий ряд спеціалізованих організацій з міжнародного співробітництва – із засобів зв`язку та транзиту. З питань охорони здоров`я, продовольства, з питань запобігання поширення наркотиків тощо. Був створений комітет інтелектуального співробітництва. Навіть вдалося організувати діалог між німецькими і французькими істориками з суперечливих питань історії двох народів, з метою усунути з підручників шовіністичні стереотипи.

Але більшість позитивних моментів у діяльності ЛН були у значній мірі досягнуті не завдяки діяльності її офіційних органів, а завдяки видатним діячам, що з ними співпрацювали: полярному досліднику з Норвегії Ф.Нансену, філософу А.Бергсону, фізику І.Кюрі, письменнику-фантасту Г.Уельсу та іншим.

4. Джерела нестабільності у світі

Попри відносну стабільність у  міжнародних відносинах зберігалися вогнища напруженості. У Центральній та Південно-Східній Європі кожна з країн мала територіальні претензії до сусіда. Тут значну роль у запобіганні збройних конфліктів відігравала Ліга Націй.

Радянський Союз і лідери комуністичних партій не полишали сподівань розпалити вогнище світової революції. У 20 ті роки були зроблені неодноразові спраби реалізувати цю ідею як в Європі, так і в Азії.

Зростала напруженість у колоніальних та напівколоніальних володіннях, де розгорялася національно-визвольна боротьба.

Створення мандатної системи для колишніх німецьких колоній і володінь Османської імперії задумувалось як засіб послаблення колоніального гноблення. Одначе з відмовою США вступити до Ліги Націй у Раді залишилися ті країни, які отримали мандат на управління і до того ж мали найбільші коло­ніальні володіння (Франція, Англія, Бельгія, Японія), через що опіка з боку Ліги Націй виявилася формальністю. Життя підмандатних територій не відрізнялося від колоній. Це додатково продемонструвало народам колоній схильність великих держав до збереження колоніалізму, що викликало піднесення антиколоніального руху напередодні Другої світової війни.

 

Таблиця: Основні питання міжнародних відносин 20-х років ХХ ст.

 

Основні питання                           

міжнародних

відносин

Шляхи вирішення

Результати

Розброєння

Підготовка ЛН всесвітньої конференції з розброєння. Підписання пакту Бріана-Келлога про врегулювання                                 конфліктів мирним шляхом.

Питання про повне і загальне розброєння  залишилось не вирішеним.

Територіальні проблеми

Підписання Рейнського гарантійного пакту про збереження існуючи кордонів. Визнання країнами Заходу СРСР. Укладення договорів про кордони між СРСР і                             Країнами Східної Європи і Прибалтики.

Питання вирішувалось, але відкритим залишилось питання східних кордонів Німеччини.

Питання репарацій і боргів

Спроба вирішити проблему царських боргів і боргів Тимчасового уряду Росії на конференції в Генуї.

Скорочення виплат репарацій Німеччиною (план Дауеса).

Скорочення загальної суми репарацій з Німеччини (план Юнга).

Скасування репараційних платежів Німеччиною.

Питання боргів Росії не було вирішено.

Питання репараційних платижів Німеччини остаточно не були розв`язані.

 

 

 

Документи, матеріали

План Дауеса. Доповідь комітетові експертів репараційної комісії 30 серпня 1924 р.

(Витяг)

...ІІ. Економічна єдність Німеччини.

Для стабілізації своєї валюти заради приведення до рівноваги свого бюджету Німеччині необхідні ресурси всієї німецької території в кордонах, що були встановлені Версальським договором, та необхідна свобода економічної діяльності на означеній території...

XІІ. Засіб здійснення платежів. Всі платежі в рахунок репарацій... будуть вноситися золотими марками або в рівноцінній німецькій валюті до нового банку на кредит "агента з репараційних виплат"...

XІV. Зовнішня позика, її умови та мета. Зовнішня позика у 800 мільйонів золотих марок має на меті:

а) забезпечити новий банк золотим запасом;

б) здійснити в 1924-1925 рр. найважливіші внутрішні виплати, що виникають з угоди...

Проект має на меті:

1) Встановити таку організацію,  завдяки якій було б можливим отримати з Німеччини максимум виплат...

 

Питання до документа

1.      З якою метою було прийнято план Дауеса?

2.      Що він передбачав?

3.      Чи досягнув він своєї мети?

 

Проект європейського союзу Арістіда Бріана

 

Справа об’єднання Європи відповідає нагальним життєвим потребам; необхідно провести справжню конструктивну роботу, щоб цей союз набув довершеного вигляду і щоб у подальшому ніхто не зміг виступити проти нього. Ця робота повинна проводитися в умовах абсолютної довіри і дружби, навіть — у багатьох випадках — із залученням до співробітництва інших держав,  які також справді бажають загального миру і усвідомлюють все значення об’єднаної Європи.

 

Запитання до документа

1. З якою метою А.Бріан висунув проект створення європейського союзу?

2. Чому, на вашу думку, цей проект не знайшов підтримки? Відповідь обгрунтуйте.

3. Що вам відомо про реалізацію ідеї єдиної Європи сьогодні?

 

Запитання і завдання

1.      З якою метою було скликано Генуезьку конференцію? Які її підсумки?

2.      Які наслідки угоди в Рапалло між радянською Росією та Німеччиною?

3.      Як складалися відносини між СРСР і країнами Заходу в 20-ті рр.?

4.      Як вирішувалися репараційні проблеми з Німеччиною?

5.      На яких засадах формувалась система європейської безпеки у 20-ті роки?

6.      Охарактеризуйте Рейнський гарантійний пакт. Визначте його сильні та слабкі сторони.

7.      Які зміни було внесено до Версальсько-Вашингтонської системи у 20-х рр.?

8.      Чому переговори про роззброєння у 20-ті роки виявилися безперспективними?

9.      Які основні ідеї пакту Бріана­Келлога?

10. Розкрийте роль Ліги Націй у системі міжнародних відносин. Чому Ліга Націй виявилася неефективним інструментом у системі міжнародних відносин.

 

Запам’ятайте дати:

16 квітня 1922 р. - договір між Радянською росією і Німеччиною в Рапалло.

1923 р. - Рурська криза.

1924 р. ­ План Дауеса.

1925 р. ­ Локарнська конференція.

1928 р. ­ Пакт Бріана­Келлога.

1929 р. ­ План Юнга.

 

 

Тема ІІІ
Суспільно-політичні рухи