§ 30. Старорусини, москвофіли і народовці в суспільно-політичному житті Галичини

Пригадайте: 1. Які основні здобутки українського руху в революції 1848­1849 рр.? 2. Назвіть основні особливості українського руху в Наддніпрянській Україні в 60­90-х рр. ХІХ ст.

 

1. Старорусини, москвофіли

У 50–70-х рр. ХІХ ст. в українському русі Галичини різко посилювався старорусинський напрямок, відгалуженням якого стало москофільство, або русофільство. Започатковано цей напрямок було ще в 40-х рр. У його лавах опинилася майже вся стара українська інтелігенція, в тому числі Яків Головацький. Соціальну базу течії становили духівництво, поміщики, чиновники, інтелігенція. Визнаними лідерами москвофілів у різні часи були: в Галичині – Денис Зубрицький, Богдан Дідицький, Іван Наумович та Михайло Качковський; на Буковині – Касіян Богатирець; у Закарпатті – Адольф Добрянський та ін.

Значну роль у становленні ідей старорусинства відіграло греко-католицьке духовенство, яке в роки реакції стало на захист староукраїнських звичаїв, виступило проти латинізації церковної та світської культури, зокрема проти спроб перевести «руську мову» на латинський алфавіт, замінити юліанський календар григоріанським.

Причинами домінування цього напрямку були:

·   посилення польських позицій у Галичині, зневіра українців у справедливості австрійського цісаря;

·   зневіра у власних силах, пошук надійної опори в суспільно-політичному житті. Такою опорою вбачалася Росія;

·   поширення серед значної частини галицьких селян у 60-80-х рр. наївної віри в російського царя, який буцімто вижене євреїв, покарає поляків, відбере землю в панів і роздасть селянам;

·   консервативний характер українського суспільства в Галичині;

·   допомога російських військ Австрії у придушенні угорської революції 1848–1849 рр. Як писав один із дослідників: «У тій армії було стільки своїх, зрозумілих населенню людей, а то просто українських братів. Галичани бачили, яка могутня то була сила, перед якою один їх національний ворог (мадяри) без бою склали зброю. Другий національний ворог (поляки) пробували бунтуватися у Варшаві 1830 р., але грізна російська сила... тільки здавила спротив»;

·   поширення ідей панславізму (теорія про особливу роль словян та необхідність їх обєднання в єдиній державі);

·   падіння авторитету імперської влади після поразок у війнах 1859 і 1866 рр.;

·   загострення відносин Австро-Угорщини з Росією.

Перший раз політичного значення старорусинська течія набрала в 1866 р., коли Австрія програла війну проти Пруссії. Тоді пішов поголос, що рано чи пізно Австрію спіткає доля Речі Посполитої, а Галичина відійде до Росії. Старорусини чітко висловили свою позицію, заявивши, що окремого українського народу не існує, а галицькі русини є представниками «единого великорусского народу», який проживає на території «від Карпат до Уралу». Також вони заперечували самостійність української мови; вона, без жодних на то підстав, проголошувалась однією з вимов єдиної російської мови.

На хвилі зростання антипольських настроїв старорусини перейняли керівництво у громадсько-культурних установах Львова – Ставропігійному інституті, Народному домі та Галицько-руській матиці, а також у відкритій 1861 р. «Руській бесіді».

Для поширення своїх ідей старорусини розгорнули широку культурно-просвітницьку діяльність. По селах і містах створювалися читальні, бібліотеки, школи, кооперативи, різноманітні товариства. Важливим напрямком їхньої діяльності стала боротьба проти пияцтва. Старорусини започаткували видання серії популярних книжок для селян штучно створеною мовою, яку назвали «язичієм». То була жахлива мішанина російської, української, польської та церковнослов’янської мов. Поступово на цей суржик переходили й періодичні видання, що друкували етнографічні, наукові матеріали, твори російських і місцевих письменників.

Таку проросійську позицію не могли не помітити в Санкт-Петербурзі. Царський уряд на підтримку старорусинів спрямував значні субсидії. За проросійську позицію старорусинську течію стали називати москвофільською. Проте старорусинство було ширшим явищем і мало солідну опору в галицькому суспільстві. Головною ознакою старорусинства була чітка антипольська спрямованість, опір будь-яким проникненням західних модерних впливів. Маючи сумніви у спроможності самостійно обстояти свою культуру, а тим більше політичне існування, вони заявляли: «Якщо нам судилося потонути, то краще зробити це в російському морі, ніж у польському болоті». Така позиція зближувала їх з російським царизмом і російськими консервативними слов’янофільськими колами.

У 1870 р. старорусини заснували політичну організацію – Руську раду, що мала продовжити справу Головної руської ради 1848–1851 рр. стосовно захисту прав та інтересів населення. Було створено потужну видавничу базу. Органами Руської ради були журнал «Слово»(1861–1887 рр.), газети «Русь­ка рада»(1871–1912 рр.), «Наука»(1874–1900 рр.) та ін.

І все ж, попри такий розмах і підтримку ззовні, від 80-х рр. старорусинство в Галичині починало занепадати. Проте на Буковині, а надто в Закарпатті, цей напрям домінував аж до середини ХХ ст.

 

2. Народовці

Погляди, що їх сповідували старорусини, не задовольняли всіх представників українського руху, особливо молодь. Молодіжна опозиція виникла насамперед під впливом із Наддніпрянської України – Шевченкової поезії, контактів з літераторами, головно з П.Кулішем, О.Кониським, які разом з І.Нечуй-Левицьким з 1864 р. почали друкуватись у Львові. Відтак на західноукраїнських землях на початку 60-х рр. в українському русі зародився новий напрям – народовський.

 

О.Барвінський. Спомини з мого життя. Тернопільська гімназія

«Перші твори Шевченкові, які ми почали читати, дісталися нам у руки з «Вечорниць», опісля дещо прочитали ми з «Основи», і з того часу Шевченко став нашим «апостолом правди і науки». Його мученицьке життя, і жаль-туга, що його вже немає на світі, розвідки про Шевченка в «Основі» Костомарова, Куліша, Жемчужникова і інших, розжарили сю іскру народної свідомості і любові до свого народу, яка досі, мов у попелі, тліла в наших серцях, розвели з неї ясну полумінь, що всіх нас обгорнула, з’єднаних у «Громаді», і зігрівала до сеї народної ідеї україно-руської, якої таким голосним речником станув у наших очах Шевченко».

 

О.Барвінський

Поміркуйте: Який плив мала творчість Т.Шевченка на розвиток українського руху в Галичині?

 

У народовському русі можна вирізнити два етапи.

Перший (1860-ті – 1879 рр.) – ідейне оформлення руху, активна культурно-освітня діяльність його представників з метою пробудження національної самосвідомості населення.

Другий (1879 – 1890-ті рр.) –активна політична діяльність, організаційне оформлення руху.

Народовці проповідували ідеї національного відродження, започатковані «Руською трійцею» та діячами з Наддніпрянської України. Вони виходили з того, що українці – це окрема нація, яка проживає на території від Кавказу до Карпат. Основними цілями діяльності народовців були розвиток української мови на основі народної говірки, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнських земель, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому на першому етапі своєї діяльності вони зосередилися на культурно-просвітницькому аспекті.

Попервах розбіжності між старорусинами й народовцями стосувалися виключно мови й літератури. В інших аспектах прибічники обох напрямів мали багато спільного і дивилися на суперечки як на прояви розбіжностей між старшими та молодшими членами однієї родини.

Свою діяльність народовці почали зі спроб заснування періодичних видань і створення громад, на кшталт Київської, зі старшокласників і студентів Львова (першу громаду започаткував у 1863 р. Д.Тинячкевич). Громади відіграли величезну роль у вихованні галицької молоді в дусі національної свідомості й дали значну кількість діячів українського національно-визвольного руху.

У 1862–1863 рр. народовці організувалися довкола літературного тижневика «Вечорниці» (Ф.Заревич, Д.Тинячкевич, В.Шашкевич – син Маркіяна, К.Климович, Н.Вахнянин). Через брак коштів тижневик занепав, але відтворився під назвою «Мета» (1863–1864 рр.) за редакцією молодого письменника Ксенофонта Климковича. Тоді ж за редакцією Костя Горбаля виходив журнал «Нива», а Володимира Шашкевича – «Русалка».

До молодих народовців долучились і старші діячі – священник Степан Качала, суддя Юліан Лаврівський, правник Іван Борискевич, колишній заступник голови Головної руської ради, письменник Корнило Устиянович та Сидор Воробкевич.

В умовах, коли всі культурно-освітні установи Галичини знаходилися під впливом старорусинів, народовці вдалися до створення власної мережі культурно-просвітніх установ. У 1861 р. вони заснували «Руську бесіду», а згодом її театр, який став першим українським професійним театром. Першу свою виставу він дав у 1864 р.

Переломним виявилося створення 1868 р. товариства «Просвіта», яке мало за статутом: «спомагати народну просвіту в напрямах моральнім, матеріальнім і політичним». У відозві про заснування «Просвіти» зазначалося, що вона своєю діяльністю повинна «заложити будучність нашої народності».

Етапним у діяльності народовців стало заснування 1873 р. у Львові Товариства ім.Шевченка, яке згодом, за відсутності власної державності, фактично відігравало роль Академії наук України.

Заборона українського слова у Наддніпрянській Україні та гоніння царського режиму проти українства додали жвавості народовському рухові. Українські діячі з Наддніпрянщини намагалися перетворити Галичину в «український П'ємонт», надаючи як фінансову, так і інтелектуальну допомогу національному рухові в Галичині.

Від 1879 р., після поразки старорусинів на виборах до Галицького сейму, народовці вже виступали як політична сила.

Першим політичним актом народовців стало видання того ж року газети для селян «Батьківщина» під редакцією Юліана Романчука, що засвідчувало їхнє прагнення прилучити до себе широкий загал населення Галичини.

У грудні 1879 р. на таємній нараді за участю 36 осіб під керівництвом Романчука було вирішено започаткувати українську щоденну газету «Діло», щоб, на противагу старорусинському «Слову», «ділом, не словом прямувати до кращого народові». Головним редактором став В.Барвінський. Перший номер вийшов у січні 1880 р.

Того ж року з метою обговорення становища й потреб українського суспільства В.Барвінський скликав у Львові перші українські масові збори (віче), на які зійшлося близько 2 тис. осіб.

Зростанню популярності народовців сприяв судовий процес над москвофілами. На лаві підсудних опинились Адольф Добрянський та його донька Ольга Грабар., І.Наумович, В.Площанський та інші москвофіли. Хоча звинувачених було виправдано, слідство виявило непривабливі аспекти у діяльності москвофілів, зокрема їхні зв’язки з російським царизмом.

У 1882 р. відбувся гучний процес Ольги Грабар, доньки Адольфа Добрянського, закарпатського діяча староруського напряму. Її було звинувачено в антидержавній діяльності, оскільки вона підтримувала зв’язки з антиавстрійськи налаштованими російськими політичними силами. На лаві підсудних опинились Адольф Добрянський, І.Наумович, В.Площанський та інші москвофіли. Ольгу Грабар суд виправдав, позаяк її зв’язки були виключно культурницькими. Згодом вона виїхала в Росію разом із батьком (її син – славнозвісний художник, академік Ігор Грабар).

Цей судовий процес мав і інші наслідки. У 1882 р. між старорусинами і народовцями було укладено угоду, в якій визначалися засади узгодженої діяльності на майбутнє. Відтоді для ведення справ, «спільних усім русинам», мали формуватися комітети з рівної кількості представників обох течій. Із часом досягнуті домовленості ставали дедалі умовнішими, оскільки подальший якісний розвиток сторін не був однаковим. Народовство активно розвивалося, тоді як старорусинство, відігравши свою історичну роль у стримуванні процесу полонізації, вичерпало себе і стало анахронізмом.

Активна політична діяльність народовців привела до заснування ними 1885 р. своєї політичної організації – Народної ради, на чолі якої став Ю.Романчук. Її перші загальні збори відбулися 2 лютого 1888 р.

Завоювання народовцями провідних позицій в українському русі змушувало їх торувати стежки до українського селянства – основного джерела сили українського руху; ці стежки не могли оминути сільських греко-католицьких священників. Компроміс із духівництвом та угода зі старорусинами зумовлювали набуття народовством консервативних рис.

Суспільно-політичні течії в українському русі – старорусинство і народовство – були явищами суто українського походження, що виникли як реакція українського суспільства на виклик часу. А втім, навіть найактивніша діяльність народовців, і старорусинів не могла забезпечити вивищення українського суспільства до рівня інших європейських народів.

 

3. Розбудова національного життя. «Просвіта»

Провідники українського руху в Галичині усвідомлювали, що без серйозної підтримки населення будь-яка політична боротьба не матиме успіху. З цією метою протягом другої половини ХІХ ст. розбудовувалося національне життя через створення мережі громадсько-політичних, економічних, культурно-освітніх установ, товариств, які забезпечували б культурні та економічні потреби українського населення, стримуючи водночас польський вплив на нього. Основою цього процесу стало товариство «Просвіта».

У 60-ті рр. ХІХ ст. слов'янські народи Австрійської імперії створювали культурно-освітні товариства для підняття освітнього рівня населення. Назрівала необхідність заснування української освітньої установи, ініціатором якої й став Степан Качала. Його підтримали молоді народовці.

Поразка Австрії у війні проти Пруссії зробила австрійський уряд поступливішим; 2 вересня 1868 р. міністерство освіти прийняло статут і дозволило заснувати товариство «Просвіта». 8 грудня того ж року у Львові було скликано перший загальний збір товариства «Просвіта», на якому були присутні 65 осіб. Першим керівником товариства став Анатоль Вахнянин – музикант, диригент, письменник, професор академічної гімназії.

 

А.Вахнянин

 

Згідно з першим статутом «Просвіта» була науково-про­світ­ницькою організацією, яка характером своєї діяльності нагадувала громади в Наддніпрянській Україні, але на відміну від них діяла легально і мала чітку структуру. У перші роки чисельність членів товариства не перевищувала декількох сотень. «Просвіта» віддавала перевагу науковим дослідженням у царині етнографії, історії, географії та ін. До того ж у самому статуті не передбачалося залучення широких народних мас до просвітницької діяльності. Але такий напрям роботи товариства не відповідав вимогам часу. Виникла потреба в організації, яка здійснювала б народну просвіту і залучала широкі маси до національно-визвольного руху. Тому вже в травні 1870 р. було прийнято другий статут, який наголосив саме на просвітницькій діяльності. (Науковими дослідженнями перейнялося Товариство ім.Т.Шевченка, створене 1873 р.) Місцеві відділи «Просвіти» постійно залучали до організації нових членів.

Основним напрямком діяльності «Просвіти» стало книгодрукування. Ще на перших загальних зборах вирішили видавати книжки українською мовою без польських, російських і церковнослов’янських слів, у простому й доступному стилі. Щонайперше було видано «Читанку для сільських людей» під назвою «Зоря», укладену О.Партицьким. Книжка мала успіх, її швидко розкупили. Наступні видання «Що нас погубить, а що помочи може?» С.Качали, «Катехизм для дітей» К.Селецького, «Народний календар» та інші сприяли популярності товариства і розгортанню його діяльності. Завдяки клопотанням віце-маршала Галицького сейму Ю.Лаврівського «Просвіті» надавалася державна дотація.

Розгортання роботи товариства потребувало вдосконалення організаційної структури, урізноманітнення форм роботи. З цією метою в 1876 і 1891 рр. приймалися нові статути, які, зрештою, перетворили «Просвіту» з невеликого гуртка ентузіастів української справи на могутню організацію, яка, без перебільшення, творила національне життя краю. Крім видання популярних книг для народу, розроблялись і видавались українські підручники для початкової та середньої школи, створювалися читальні, ремісницькі товариства. Крім того, «Просвіта» активно прилучилася до кооперативного руху в краї. Під кінець ХІХ ст. не було такої ланки культурного та економічного життя краю, з якою розминулося б товариство. У 1897 р. діяли 18 філій товариства, 522 читальні, 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. Так було закладено міцні підмурки розбудови самостійних господарсько-економічних і культурних установ, які мали б покращити соціально-еко­но­мічне становище краю. Крім того, важливим здобутком «Просвіти» стало те, що до кінця століття кількість неписьменних скоротилася на 16%.

 

4. Кооперативний рух

Одним з напрямів розбудови національного життя стало розгортання кооперативного руху, який мав вирвати українське селянство з залежності від польських панів та  лихвалів. Сприяти соціально-економічному розвитку українського села.

Кооперативний рух в Галичині, що зародився у 60-ті роки набув свого розвитку у 80-90-ті роки. Піонером кооперативного руху на західноукраїнських землях був Василь Нагірний (1847-1921). Тривалий час досліджуючи кооперативний рух у Швейцарії, він розгорнув активну діяльність по створенню мережі кооперативних спілок в краї. Попервах це були кридитні спілки, що мали врятували селянство від грабіжницьких відсотків лихварів і шинкарів (150-250%).

У 1883 р. В.Нагірний заснував споживчий кооператив “Народна торгівля”, який створював мережу крамниць по селам і містам, де за помірними цінами можна було придбати необхідні речі для господарства селянина оминаючи посередників. Таким чином заощаджуючи кошти селян.

У 1892 р. було заснована страхова компанія “Дністр”, що надало кооперативному руху стабільності.

Крів кридитування і страхування селян кооперативи поширювали серед селян сучасні методи господарювання (товариство “Сільський господар” (1899 р.)), підтримували освіту, сприяли розповсюдження громадсько-політичної, навчальної та іншої літератури.

 

Запитання і завдання

1. Якими були головні причини україно-польської конфронтації в Галичині?

2. З’ясуйте причини появи старорусинства в українському русі на західноукраїнських землях та його домінування в 60­80-ті рр.

3. Заповніть таблицю: «Український рух на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.»

 

 

Старорусинський, москвофільський

Народовський

Організаційні форми

 

 

Лідери

 

 

Мета діяльності

 

 

Підтримувалися

 

 

 

4. Які успіхи в розбудові національного життя Галичини ви можете назвати?

5. Яка роль товариства “Просвіта” в розбудові національного життя?

6. Який звязок між кооперативним і національно-визвольним рухами?

 

 

  

<< § 29. Умови розвитку суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст. § 31. Перетворення Галичини на “український П`ємонт”. Особливості суспільно-політичне життя на Буковині та Закарпатті у другій половині ХІХ ст.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus