§ 17. Українська література, театр, музика

Пригадайте: 1. З появою якого твору пов’язують початок нової української літератури? Чому саме йому надають такого значення? 2. Якими були особливості розвитку української літератури у XVIII ст.? Назвіть видатні літературні пам’ятки цієї доби. 3. Як розвивалося українське музичне мистецтво у XVIII ст.? 4. Що таке класицизм і романтизм?

 

1. Особливості розвитку літератури, театрального та музичного мистецтва у першій половині ХІХ ст.

Основними художніми напрямками, що знайшли відображення в українській літературі та мистецтві цієї доби, були класицизм і романтизм. Розвиток традицій класицизму був пов’язаний з творчістю І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка. У дусі романтизму писали свої твори члени гуртка харківських романтиків (Л.Боровиковський, А.Метлинський, М.Костомаров та ін.) та галицькі романтики, члени «Руської трійці» (Я.Головацький, І.Вагиле­вич, М.Шашкевич), у Закарпатті – О.Духнович. Вершиною романтизму в літературі Наддніпрянщини стала творчість київських романтиків – Т.Шевченка, П.Куліша. Поза тодішніми літературними угрупованнями був Є.Гребінка, твори якого написано як у класичному, так і в романтичному стилях.

 

Є.Гребінка. Портрет А.Мокрицького. 1840 р.

 

Однією з головних заслуг українських літераторів-романтиків було те, що вони розглядали українців як рівноправний з іншими народ і намагалися створити повноцінну літературу. Вони ввели до української літератури два важливі тематичні комплекси: народної культури та історичного минулого (головно козацького) України. Творчість українських романтиків відповідала тогочасним європейським традиціям романтизму. Внаслідок цього своєю творчістю романтики сприяли визнанню нової української літератури в європейських колах.

ХІХ ст. стало продовженням тих явищ, які відбувались у театральному житті XVIII ст. Основним змістом процесів, що розгортались у першій половині століття у розвиток українського театру, було формування професійного театру. За змістом і стилем український театр належав до родини європейських театрів, зберігаючи при цьому яскравий національний характер.

Відвідування театру стало в цей час звичним явищем, тому вистави відбувалися постійно. Виник і новий тип виконавця – професійний актор. У театральних виставах на сцені з’явилися жінки, чого раніше не було. Репертуар театрів вирізнявся строкатістю, спектаклі ставилися українською, польською та російською мовами.

На розвиток музичної культури вплинули процеси українського національного відродження. Одночасно зі змінами у змісті музичної культури змінювались і її форми. Аматорське і домашнє музикування поступалося місцем професійному виконанню; виникали постійні колективи музикантів.

 

2. Розвиток літератури

Цікавим явищем поезії класицизму були твори, написані в жанрі бурлеску (комічна поезія) і травесті (гумористична поезія, близька до пародії). Майстром бурлескно-травестійного жанру і засновником нової української літератури, написаної народною мовою, став Іван Котляревський (1769–1838). У 1798 р. вийшла друком його славнозвісна поема «Енеїда». Для своєї травестії Котляревський обрав однойменну поему римського поета Вергілія. Автор, однак, не лише переклав поему народною мовою. Зміст поеми він переніс на український грунт, завдяки чому Еней та його товариші перетворилися на запорізьких козаків з їхнім кошовим. Усе це розкрито з блискучим гумором, притаманним творчій манері Котляревського. А втім, поряд із веселими рядками він знайшов місце і для серйозних тем. Гостро засудив автор кріпацтво, ствердивши, що місце для панів-володарів є лише у пеклі. З тугою Котляревський згадував славне історичне минуле, часи Гетьманщини, закликав любити рідний край, жертвувати жит­тям задля добра Батьківщини.

 

І.Котляревський

 

Поема Котляревського мала величезний успіх у Наддніпрянської України. Усі читали її з захопленням. Навіть Наполеон, повертаючись з невдалого походу до Москви, вивіз її екземпляр до Франції. Знали і читали поему нащадки козаків-запорожців на Задунайській Січі. Своїм твором Котляревський переконливо засвідчив існування української мови, а отже і того народу, для якого вона є рідною. Здобути умови, необхідні для його гідного життя, стало метою тих, кого пробудив із глибокого сну своєю поемою автор. Завдяки «Енеїді» українська еліта, яка дедалі більше русифікувалася, віднайшла рідну мову не тільки як селянську, а й як літературну.

У творчості Петра Гулака-Артемовського (1790–1865) гумор і сатира прибрали форму гострої критики соціальної несправедливості. Найвідомішою стала байка «Пан та собака», де автор зобразив жахливу картину життя українських селян-кріпаків. Робив Гулак-Артемовський також травестійні та звичайні переклади творів інших авторів. Проте найбільш уславились його байки.

 

П.Гулак-Артемовський

 

Перу письменника Григорія Квітку-Основ’яненка (1778–1843) належали повісті «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», п’єси «Сватан­ня на Гончарівці»,  «Шельменко – волосний писар» та інші твори. Характер його творів різний. Були такі, в яких автор глузував, але без злоби, з хиб людської натури, і такі, де він заглиблювався у гірки реалії життя українського села. Серед останніх – повість «Сердешна Оксана», де він розповів про долю сільської дівчини, яку занапастив російський капітан. Високо цінував творчість письменника Шевченко, який присвятив йому свою поему «До Основ’яненка».

Вершиною розвитку української літератури стала творчість Тараса Шевченка (1814–1861). Завдяки своєму неперевершеному таланту він став не лише класиком української літератури, а й національною гордістю українського народу. Писати вірші Шевченко розпочав у другій половині 30-х рр. У 1840 р. в Петербурзі вийшла його збірка поезій «Кобзар», а 1841 р. – найбільша історична поема «Гайдамаки». Написана в 1843–1845 рр. збірка поезій «Три літа» містила твори, які важили найбільше для українського національного життя. У них Шевченко рішуче й гостро виступив проти соціально-національного гноблення народу, картав своїм вогненним словом усіх кривдників народу – панів, царів, тиранів, «розпинателів народних». Цей протест став головною причиною розправи російського царизму з поетом. Поетична творчість протягом цих трьох років стала вершиною Шевченка як українського національного поета. Серед творів, написаних у наступні роки, є не лише вірші, а й прозові (повісті «Музикант», «Художник», «Близнята», «Капітанша» та ін.) і драма «Назар Стодоля». Наприкінці життя Шевченко створив низку поезій, які стали високими зразками любовної та пейзажної лірики.

 

Т.Шевченко. Автопортрет. 1845 р.

 

Значне місце в українській літературі посідає творчість Пантелеймона Куліша (1819–1897). За винахід абетки, якою українці користуються й зараз, його називали «батьком українського правопису». Проте цим культурним внеском Куліш не обмежився, залишивши по собі слід і як суспільно-політичний діяч та письменник. Його перу належить перший український історичний роман «Чорна рада». Неабияким був також його поетичний хист, про що засвідчила вже перша збірка віршів «Досвітки». Особливе місце посідала поема «Україна», з якої автор хотів зробити український епос на кшталт «Іліади» Гомера, про події від часів князя Володимира до гетьмана Богдана Хмельницького. Велике значення мав зроблений Кулішем переклад українською мовою Біблії. Він працював також над перекладами творів світової літературної класики, зокрема поем Дж.Байрона та драм В.Шекспіра.

 

П.Куліш

 

На західноукраїнських землях поява нової української літератури пов’язана з діяльністю членів «Руської трійці». Найталановитішим поетом серед трійчан визнавали Маркіяна Шашкевича. Зміст його творів («Туга», «Розпука», «Веснівка», «Підлісся») має переважно меланхолійне забарвлення, яке почасти поєднується з національними закликами.

Одним із найталановитіших західноукраїнських поетів вважали Миколу Устияновича (1811–1885). У його доробку є вірші, балади, пісні. Стиль поета характеризувало використання афористичних виразів, яскравих висловів. Романтичні картини карпатського життя розгортаються перед читачем його новел «Помста верховинця», «Страсний четвер».

 

3. Розвиток театрального мистецтва

Зміни в українському суспільстві під імперською владою спричинили появу нових форм театрального життя. Внаслідок запровадження в Наддніпрянській Україні кріпацтва російського штибу дворяни стали запроваджувати у себе те, що було характерним для побуту російських поміщиків. Перейняли вони, серед іншого, і захоплення кріпацьким театром. Наввипередки, за великі гроші, хизуючись один перед одним, вони наймали іноземних режисерів, хормейстерів, балетмейстерів, диригентів і доручали їм створити зі своїх обдарованих кріпаків театральні трупи, хори, оркестри. Репертуар кріпацьких театрів був різноманітним: ставилися опери, балети, драми. Особливою популярністю користувалися балетні вистави. Це диктувала як тогочасна мода, так і те, що через переважання іноземного репертуару неосвіченим акторам-кріпакам було сутужно говорити чужою мовою. Крім того, постановка балетних вистав давала можливість господарям маєтків вразити гостей розкішшю декорацій. Актори-кріпаки грали в театрах з примусу. До багатьох вистав музику також писали композитори-кріпаки.

У Наддніпрянській Україні було чимало кріпацьких театрів, розташованих у поміщицьких маєтках. Серед найвідоміших були театри в с.Кибинці на Полтавщині у маєтку Д.Трощинського та в с.Качанівка на Чернігівщині у поміщика Г.Тар­нав­ського. До маєтку Тарнавського на театральні вистави приїздили М.Гоголь, М.Маркевич, М.Максимович. У повісті «Му­зи­кант» театр описав Т.Шевченко, який був добре знайомий з господарем театру та його акторами. Театр поміщика Д.Ширая з с.Спиридонова Буда на Чернігівщині неодноразово гастролював у Києві та в інших містах Наддніпрянщини.

Кріпацький театр за характером і змістом залишався розвагою замкнутого кола людей, панською примхою. Однак незважаючи на це він готував кадри професійних акторів, створював підґрунтя для подальшого розвитку театрального мистецтва. Сприяло цьому також і те, що деякі поміщики, бажаючи заробити гроші на талантах своїх кріпаків, посилали театральні трупи гастролювати в містах. Але талановиті актори були абсолютно безправною «хрещеною власністю» господарів. Коли вистава не подобалася власникові, він міг її припинити або просто дати актрисі прямо на сцені ляпаса і наказати висікти різками.

Наступним етапом становлення професійного театру став аматорський театр. Гуртки акторів-аматорів існували у вищих навчальних закладах і гімназіях. Відомі аматорські трупи працювали в Полтаві, Харкові, Ніжині, Кременчузі та інших містах. За мовою і репертуаром як кріпацький, так і аматорський театри не були українськими.

Шлях від аматорського до професійного театру в Харкові розпочався 1791 р. зі створенням спеціального приміщення, обладнаного для проведення постійних театральних вистав. Попервах у виставах грали юнаки-канцеляристи з губернської канцелярії, які виступали за власним бажанням без будь-якої винагороди. Згодом у юнаків-аматорів сформувалася постійна трупа акторів, яка отримала від місцевої адміністрації дозвіл прийняти театр на своє утримання. Відтоді за свою працю професійні актори отримували платню.

Другим театральним центром Наддніпрянщини, де виник професійний театр, стала Полтава. У 1815 р. тут з'явився аматорський театр, душею якого був І.Котляревський, що часто виступав на сцені. Перегодом з ініціативи малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна було засновано професійний театр. Вистави Полтавського театру розпочалися 1818 р. Саме для цього театру Котляревський, невдоволений переважанням російських п’єс у його репертуарі, написав «Натал­ку Полтавку» та «Москаля-чарівника», які з великим успіхом дебютували на його сцені 1819 р. Одночасно зі становленням професійного театру з’явилися нові українські актори.

На думку сучасників, найкращими серед тогочасних театральних акторів були Михайло Щепкін (1788–1863) та Карпо Соленик (1811–1851). Щепкін починав свій творчій шлях актором кріпацького театру. За ініціативою І.Котляревського було зібрано значну суму грошей, аби викупити його з неволі. Найкраще давалися Щепкіну на сцені комедійні образи, інколи з драматичним забарвленням. Глибоко і яскраво вмів передати риси українського характеру на сцені Соленик. Відвідавши виставу з його участю у Ромнах, Т.Шевченко щиро захоплювався талантами актора. Доля обох була різною. Щепкін по деякім часі залишив Наддніпрянщину і став виступати у Малому імператорському театрі у Москві. Соленик на запрошення грати на сцені Петербурзького імператорського театру відповів категоричною відмовою, пояснивши, що любить Україну і ніколи її не залишить. Значення діяльності цих двох видатних акторів полягало в тому, що вони відмовилися від старої класичної манери гри і створили нову, яка поєднувала життєвий реалізм з українським національним стилем.

На західноукраїнських землях до 30-х рр. ХІХ ст. театральних вистав українською мовою не було. Одразу після приєднання Галичини до Австрійської імперії сюди надіслали театральну трупу з Відня. Її спектаклі відбувалися виключно німецькою мовою і мали на меті розважати нових господарів краю. Першу спробу вистави народною мовою здійснили 1834 р. у Львівській духовній семінарії за сприяння її ректора Г.Яхимовича. За збіркою русинських пісень Й.Лозинського «Руське весілля» семінаристи поставили на сцені селянське весілля з обрядами та піснями. Постановка мала великий успіх серед викладачів і вихованців семінарії. Перші публічні вистави українською мовою було здійснено в червні 1848 р. у Львові, Перемишлі, Коломиї. Було використано п’єси Котляревського «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», сюжети яких переробив І.Озаркевичем відповідно до місцевих умов. Вистави користувалися успіхом у глядачів. У жовтні 1848 р. І.Озаркевич показав виставу «Дівка на виданні» (за мотивами «Наталки Полтавки») перед Собором руських вчених у Львові та здобув велику прихильність усіх присутніх.

 

4. Становлення професійного музичного мистецтва

Центрами формування професійного музичного мистецтва у Наддніпрянщині ставали переважно великі міста – Київ, Харків, Полтава, Одеса тощо. У цих містах зосереджувалося театральне життя, відбувалися гастролі оперних колективів, оркестрів та окремих виконавців. У гімназіях та вищих навчальних закладах, де викладалася музика і танці, за нагоди різних подій влаштовувалися аматорські концерти і музичні вечори. Ознакою міського життя стали виступи військових духових оркестрів у міських садах і театрах. З’явилися талановиті піаністи й композитори, які писали фортепьянні твори – варіації на теми українських народних пісень.

Протягом першої половини ХІХ ст. у Наддніпрянської України з’явилися перші музичні товариства, які провадили концертну діяльність: Філармонічне товариство в Одесі (1842 р.), Симфонічне товариство аматорів музики та співу в Києві (1848 р.).

Однак у цілому музична культура Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст. розвивалася досить повільно. Однією з причин цього була відсутність власної консерваторії, на що неодноразово звертали увагу представники української інтелігенції.

На західноукраїнських землях перехід під владу Габсбургів сприяв деякому пробудженню музичного життя. На це впливало встановлення безпосередніх зв’язків з Віднем, який був центром тогочасного європейського музичного життя. Чільне місце в культурно-мистецькому житті Львова посіли знані європейські музиканти: вчитель польського композитора Ф.Шопена, диригент німецького театру Й.Ельснер та німецький композитор і диригент А.Нанке. А втім, у своїй діяльності вони були далекими від розуміння та сприйняття місцевої української музичної культури. Пробудження українського музичного мистецтва було пов’язане з діяльністю у 20-х рр. греко-католицького духовенства в Перемишлі. Завдяки підтримці єпископа І.Снігурського тут 1829 р. було засновано постійний церковний хор. На базі цього хору сформувалося нове покоління, яке започаткувало «перемишльську школу» – український національний напрямок у музичному житті західноукраїнських земель. Найвідомішим з її представників став Михайло Вербицький.

Здобутки музичного мистецтва першої половини ХІХ ст. створили передумови для розвитку українського національного напрямку в музиці другої половини століття.

 

Запитання та завдання

1. Якими були особливості розвитку літератури, театрального та музичного мистецтва у першій половині ХІХ ст.?

2. Охарактеризуйте здобутки української літератури першої половини століття.

3. Як відбувався процес становлення професійного театру?

4. Яку роль відіграв український музичний фольклор у розвиткові музичного мистецтва?

5. Охарактеризуйте процес становлення професійного музичного мистецтва.

 

 

  

<< § 16. Розвиток освіти й науки на українських землях у першій половині ХІХ ст. § 18. Українське мистецтво >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus