§ 14. Українське національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

Пригадайте: 1. Як розпочалося українське національне відродження в Наддніпрянщині? 2. Які соціальні верстви відігравали провідну роль в українському національному русі у Наддніпрянщині? 3. Як західноєвропейські ідеї впливали на український національний рух у Наддніпрянській Україні?

 

1. Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях

Протягом першої половини ХІХ ст. на західноукраїнських землях, як і в Наддніпрянщині, розгортався український національний рух. Умови, в яких відбувалося українське націотворення на західноукраїнських землях, були набагато складнішими, ніж на Лівобережжі, де зростанню національної свідомості сприяла пам’ять про Гетьманську державу.

За час тривалого перебування у складі різних держав західні українці, або, як вони називали себе протягом ХІХ ст., русини, фактично втратили власну національну еліту, і переважну більшість їх складало селянство. Єдиною суспільною верствою, спроможною відіграти роль духовних лідерів народу у Східній Галичині та Закарпатті, було греко-католицьке духовенство.

На західноукраїнських землях, на відміну від Наддніпрянщини, українці, крім імперської влади, потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, які вели перед у різних регіонах. Відносини владних структур імперії та українського національного руху були досить своєрідними. Імператорські реформи наприкінці XVIII ст. мали вислідом деяке покращання становища українського населення. Відтак Габсбурги могли розраховувати на підтримку українців, коли тут розгорталися польські та угорські національні рухи. Водночас імперська влада тлумила український національний рух, не бажала його посилення і розглядала лише як засіб ослаблення інших рухів.

Важливе значення для західноукраїнського відродження мали культурні впливи у Наддніпрянщині. Галицьким русинам було би дуже важко вистояти в боротьбі за свої національні права без допомоги зі сходу – поезій Т.Шевченка, досягнень з історії, мовознавства, етнографії українського народу.

Процес українського національно-культурного відродження зародився наприкінці XVIII ст. в Закарпатті. Закарпатські вчені-просвітники першими розпочали пізнавати історію, мову та культуру народу, замислилися над своїм історичним походженням. У перших десятиліттях ХІХ ст. ідеї українського відродження набули поширення серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося лише у другій половині ХІХ ст.

Спочатку український рух розвивався досить повільно але в роки революційних подій 1848–1849 рр. в Австрійській імперії, західноукраїнські землі стали випереджати Наддніпрянщину за темпами розвитку українського національного руху. Спричиняли це, передовсім, несприятливі умови та утиски українства в Наддніпрянщині російською владою. Проте сам факт переходу першості зі сходу на захід українських земель мав важливе історичне значення. Він став свідченням того, що одним із здобутків  українського руху стало розуміння того, що український народ, розмежований імперськими кордонами, має спільне минуле і майбутнє.

 

2. Початок українського національно-культурного відродження в Закарпатті

Перше покоління «будителів» (так називали діячів тогочасного слов’янського відродження) Закарпаття і Галичини вийшло із середовища греко-католицького духовенства. Більшість з них здобула освіту у Відні, в «Барбареумі». Цей навчальний заклад став своєрідним європейським центром слов’янського відродження, з якого вийшло чимало майбутніх слов’янських просвітителів.

У Закарпатті роль центру русинського національно-куль­турного відродження відіграла Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула в роки діяльності найвизначнішого з мукачівських єпископів Андрія Бачинського (1732–1809).

 

А.Бачинський

 

Єпископ Андрій Бачинський керував Мукачівською єпархією упродовж 37 років. Саме на той час припав початок українського відродження в Закарпатті. Вирішальну роль у цьому відіграла позиція вищих ієрархів місцевої греко-католицької церкви на чолі з її владикою. В умовах здійснення політики денаціоналізації та окатоличення місцевого населення він відкрито виступав на захист національної культури, намагався збудити творчі сили народу. Саме Бачинський зумів домогтися від Марії-Терезії згоди на відкриття «Барбареуму» для навчання русинської молоді із Закарпаття. Одним із перших владика зрозумів, що гарантією існування народу є збереження і розвиток його рідної мови, духовного життя взагалі, і зміг зробити для цього дуже багато.

У своїх посланнях Бачинський вимагав від місцевих священиків насамперед спрямовувати зусилля на організацію шкіл при церквах. На його вимогу батьків примушували в обов’язковому порядку віддавати дітей до школи.

Бачинський переніс свою резиденцію до Ужгорода, де створив семінарію і заклав велику бібліотеку. У ній було зібрано близько 9 тис. стародавніх рукописів, першодруків, рідкісних книг з багатьох європейських країн та з Наддніпрянщини. Він наказав заснувати єпархіальний архів, матеріали якого стали в майбутньому унікальним джерелом для багатьох дослідників історії краю. Саме Бачинський був ініціатором створення першої праці з історії карпатських русинів І.Базиловича.

На відміну від інших представників вищого духовенства, він завжди розмовляв виключно рідною мовою. Рішуче виступаючи проти окатоличення населення Закарпаття, Бачинський полюбляв повторювати: «Докля буде Аз, Буки, Веди – сего не буде» і завжди підписувався АБВ (першими буквами слов’янського алфавіту), що означало «Андрій Бачинський, Владика».

 

Єпископ Андрій Бачинський про роль мови у розвитку нації (витяг з єпископського послання до священиків)

«Історичний досвід, численні приклади свідчать, що для зміцнення будь-якої народності або нації немає підойми міцнішої та тривкішої, аніж збереження питомої батьківської та материнської мови, писемності та віри. Як тільки який-небудь народ починає соромитися і цуратися рідної мови, писемності та релігії, а відтак і зовсім їх забувати, одразу ж починають відбуватися незворотні зміни і з самим цим народом, як це показав нам відомий приклад чеського і моравського народу, який одержав східну християнську віру от святих отців Кирила та Мефодія, мав слов’яноруську мову, писемність і віру, але, згубивши все це, і сам докорінно змінився. Придивіться також до своїх сусідів-одноплемінників: чи не треба би і їм із таких самих причин подбати про те, щоб і їх не спіткала доля переродження. Але чи тільки на інші народи нам треба дивитися? Не втрачай пильності і належно дбай про міць Мукачівської угро-руської єпархії, бо така ж лиха доля може спіткати і тебе, якщо ти занедбаєш Батьківщину та материнську мову і писемність: адже із їхньою втратою загубимо найнадійнішого друга і союзника нашого народу».

Поміркуйте: 1. У чому автор убачав головну небезпеку для існування будь-якої народності? 2. Як визначив А.Бачинський роль мови у збереженні національної самосвідомості? 3. Знайдіть у тексті підтвердження того, що єпископ визначав етнічну належність закарпатських русинів як частки східнослов’янського народу.

 

Тривала боротьба єпископа за збереження народної культури, сприяння освіті карпатських русинів мала позитивні наслідки.

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії Іоаникій Базилович (1742–1821) написав «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» – першу працю з історії Закарпаття. Одним із перших її автор заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян і показав, що вони мають власних учених, культурно-освітніх діячів, які впродовж століть закладали основи національної культури. За це І.Базиловича справедливо називали першим «будителем» у Закарпатті.

 

І.Базилович

 

Особлива його заслуга полягала в тому, що наприкінці XVIII ст. він збагнув процес формування у східних слов’ян окремих народностей. Базилович, зокрема, вирізнив Московію, Білорусію та Україну. Усе це він писав тоді, коли поширеними були твердження австрійських і російських істориків, які взагалі заперечували факт існування українського народу. Базилович першим нагадав закарпатцям, що там за Карпатами – Україна, і Закарпаття є її невід’ємною частиною. Сама постава цих проблем істориком, в умовах денаціоналізаторської політики Габсбургів і угорських правлячих кіл, мала важливе значення для формування національної самосвідомості закарпатців.

Проявами національного пробудження Закарпаття стало зростання потягу до знань. У той час у краї при церковних громадах було створено близько 300 початкових шкіл. Найталановитіші представники закарпатської молоді здобули освіту у провідних європейських університетах і стали відомими вченими. Серед них були Петро Лодій, Іван Орлай, Юрій Гуца-Венелін, Михайло Балудянський, Михайло Поп-Лучкай та ін. Поява цієї плеяди стала свідченням потенційних можливостей карпатських русинів, які завдяки досить сприятливим умовам національно-культурного відродження дали стільки талантів.

 

3. Українське відродження у Східній Галичині

У Східній Галичині позиції греко-католицької церкви особливо зміцніли після відновлення 1808 р. митрополії з центром у Львові. Діяльність вищих ієрархів греко-католицького духовенства у Перемишлі та Львові започаткувала національно-культурне відродження галицьких русинів. Центром першої хвилі українського національного відродження у Східній Галичині став Перемишль – осередок греко-католицької єпархії. Тут існувала велика бібліотека, діяла семінарія, зосереджувалися найосвіченіші представники духовенства – Іван Могильницький, Йосип Левицький, Іван Снігурський, Йосип Лозинський та ін. Надихав цей гурт русинських патріотів перемишльський єпископ Михайло Левицький .

У 1816 р., за підтримки єпископа, Іван Могильницький створив «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних». Цей гурт мав на меті видавати книжки для народу, написані зрозумілою йому руською мовою, та засновувати народні школи.

Заходи перемишльських патріотів викликали невдоволення серед поляків, які вели перед у Східній Галичині. Вони стали вимагати від австрійської влади заборонити викладання у початкових школах руською мовою, оскільки, як вони твердили, це лише варіант російської мови. Проте імперські урядовці не квапилися задовольняти ці вимоги, оскільки розуміли, що це спричинить посилення польських впливів у краї. Тому рішення мало компромісний характер. Греко-католики, як і римо-католики, дістали право вчити дітей власною мовою. У мішаних школах викладалися обидві мови, але релігійні заняття проводились окремо, згідно з віросповіданням дітей. Обидві церкви набули право окремо здійснювати нагляд за своїми школами.

Діяльність «Товариства...» поступово набувала розмаху. З метою підготовки вчителів у Перемишлі було відкрито дяко-вчительський інститут (1817 р.). У 1832 р. на території перемишльської єпархії існувало 400 шкіл. Було також видано декілька підручників та молитовників.

Іван Могильницький та його однодумці обстоювали думку, що русська мова є окремою від польської та російської сло­в’янською мовою. Проте вони вважали за необхідне зробити народну мову вишуканішою, поєднавши її зі старою церковнослов’янською. Могильницький створив граматику цієї «сла­вєноруської» мови, але вона мала штучний характер і поширення не набула.

 

4. Складові першого етапу українського націотворення на західноукраїнських землях

Упродовж першого, фольклорно-етнографічного етапу національного руху, як ви вже знаєте, завдяки пізнанню історії, мови та народної культури закладаються підмурки національної ідентичності народу.

Історичні дослідження посідали в цьому процесі вирішальне місце. Можливість спертися на досягнення минулого додавала «будителям» сил у змаганні за майбутнє свого народу.

Історію Галичини та її корінного населення дослідив Денис Зубрицький (1777–1862). Серед його головних праць були «Опис історії народу руського» та «Історія Галицько-руського князівства» у трьох томах. У цих та інших працях, всупереч твердженням польських істориків, дослідник переконливо довів, що саме русини є корінним населенням Східної Галичини, частиною українського народу, більшість якого живе далі на схід. Визначну роль у дослідженні історії Закарпаття відіграв історик Михайло Поп-Лучкай (1789–1843). Основною працею вченого стала шеститомна «Історія карпатських русинів». У ній він довів автохтонний (місцевого походження) характер русинського населення Закарпаття, які заселили цей край задовго до приходу угорців. За мовою і культурою карпатські русини тотожні зі своїми братами-українцями за Карпатами.

Першу спробу створити граматику руської мови здійснив наприкінці XVIII ст. закарпатський вчений-мовознавець, представник греко-католицького духовенства Арсеній Коцак. Одначе видати її він не зміг. Боротьба за зміну статусу народної мови галицьких русинів також була тяжкою і тривалою. Написану І.Могильницьким 1820 р. «Граматику язика славєноруського» імперські цензори двічі забороняли друкувати. Проте він 1829 р. надрукував працю польською мовою, довівши, що мова галицьких русинів є окремою слов’янською мовою, відмінною від польської та російської.

Першу на західноукраїнських землях «Граматику слов’я­но-руську» було видано 1830 р. Її автором став М.Поп-Лучкай. Сучасники високо оцінили працю вченого. Члени галицького гуртка «Руська трійця» Я.Головацький, М.Шашкевич та І.Вагилевич глибоко поважали автора граматики і вважали його працю найкращою з-поміж усіх, створених на західноукраїнських землях.

Вплив ідей європейського романтизму спричинив на західноукраїнських землях зростання зацікавленості народною культурою. Першими зацікавленість русинським фольклором висловили польські етнографи. Під час своїх мандрівок землями Польщі, Галичини, Білорусі та Наддніпрянщини дослідник Зоріан Доленга-Ходаковський зібрав понад 2 тис. народних пісень. Не маючи можливості опублікувати зібрані матеріали, він передав їх В.Залеському та М.Максимовичу. У 1833 р. поляк Вацлав Залеський видав велику збірку «Польські і руські пісні народу галіційського». Завдяки появі цієї праці зацікавлені читачі вперше змогли поцінувати неповторну красу русинських народних пісень.

Приклад В.Залеського спонукав до праці інших збирачів народного фольклору. У 1835 р. збірку західноукраїнських весільних пісень «Руське весілля» видав греко-католицький священик Йосип Лозинський.

Народні пісні галицьких русинів включив до свого збірника «Малоросійські пісні» М.Максимович. Цей факт засвідчив розуміння українською інтелігенцією органічної спорідненості й художньої єдності пісень українського народу на всьому просторі його розселення.

Наведені вище явища стали свідченням того, що наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях відбувався фольклорно-етнографічний етап українського націотворення.

 

5. «Руська трійця»

У 30–х роках ХІХ ст. український національний рух на західноукраїнських землях став поступово переходити у наступний, культурницький етап. Його уособленням стала утворена у Львові «Руська трійця» – громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування зі студентів семінарії та університету. Саме діяльність трійчан спричинила те, що народна мова русинівпоступово набула рис літературної української мови і стала впроваджуватись у повсякденний вжиток.

На початку 30-х рр. український національний рух у Східній Галичині активізувався. Основними причинами цього були вплив українського відродження в Наддніпрянщині та розгортання в краю польського визвольного руху у зв’язку з повстанням 1830–1831 рр. Цілковите ігнорування поляками прав корінного населення Галичини спонукало галицьких українців боротися за свої права.

У стінах Львівської греко-католицької семінарії зосередилося чимало патріотично налаштованої русинської молоді, яка бажала присвятити себе справі народу. Найбільшою популярністю серед семінаристів користувався «руський соловей» Маркіян Шашкевич (1811–1843). Він походив із родини сільського греко-католицького священика. Навчаючись у Львівській семінарії, М.Шашкевич мав можливість ознайомитися в її бібліотеці з творами як «будителів» західних слов’ян, так і братів-українців з Наддніпрянщини. Читаючи «Енеїду» І.Котляревського та збірники народних пісень М.Цертелева і М.Максимовича, молодий семінарист зміг відчути неповторну красу української мови. Згодом він став писати літературні твори українською мовою.

На другому році навчання Шашкевич заприятелював з Іваном Вагилевичем (1811–1866) та Яковом Головацьким (1814–1888). Семінаристи називали трьох друзів, об’єднаних спільними поглядами, «Руською трійцею». Поступово навколо них об’єдналося близько 20 однодумців. Сталося це, ймовірно, 1832 р. Основну увагу трійчани приділяли творенню на підставі русинської народної мови літературної. Для цього вони намагалися звільнити її від усіх штучних додатків, і зробити наближеною до народної мови.

 

І.Вагилевич

 

Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали також у тому, щоб запровадити українську мову в усі сфери життя. Рубіжною подією в цьому став виступ М.Шашкевича 1836 р. Аби довести, що українською мовою можна проголошувати філософські та релігійні ідеї, він уперше в історії Східної Галичини проголосив рідною мовою промову в музеї семінарії перед представниками духовної влади і гістьми. Виступ всім запрошеним сподобалася. Відтоді користування українською мовою здобувало дедалі більше прихильників серед галицьких русинів.

З метою популяризації української мови серед галичан члени гуртка підготували 1833 р. збірку власних поезій та перекладів «Син Русі», але видати її не змогли.

У консервативних колах греко-католицького духовенства діяльність молодих семінаристів не схвалювали. Таке ставлення спричиняло побоювання, що діяльність трійчан може загострити відносини з віденським урядом. Справді, місцева австрійська влада сприйняла діяльність трійчан без захвату. У неї й так не бракувало досить проблем із польським національним рухом. До того ж австрійці побоювалися, що український рух підтримає Російська імперія, щоб використати його як привід для загарбання Східної Галичини.

 

5. «Русалка Дністровая»

Невдала спроба видання першої збірки українською мовою не зупинила гуртківців. Наступним кроком стала підготовка 1834 р. нової збірки під назвою «Зоря». Альманах містив народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями, притаманними творам збірки, були:

·   засудження іноземних поневолювачів українців та оспівування героїчної визвольної боротьби народу;

·   уславлення народних ватажків – борців за національне і соціальне визволення народу;

·   визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення імперіями виявився роз'єднаним державними кордонами;

·   заклик до українських патріотів змагатися за об’єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.

Ці ідеї стали свідченням високого рівня національної свідомості трійчан, які за короткий історичний термін зрозуміли необхідність перейти від пропаганди української мови до спроб сформувати нові орієнтири у боротьбі за національне визволення галицьких русинів. Свій політичний ідеал члени гуртка вбачали у створенні федерації слов’янських народів, до якої повинна була входити держава, яка об’єднає східних і західних українців.

Спроби видати альманах знову наразилися на спротив імперських урядовців і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Видання книги було заборонено як віденською, так і львівською цензурою. Представники греко-католицького духовенства твердили, що «нагадування про сумні історичні події, пов’язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...» Причини відмови у дозволі на публікацію австрійської влади оприлюднив перегодом директор львівської поліції: «Досить клопоту завдають нам поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю».

Проти упорядників альманаху розгорнулася кампанія переслідувань, звинувачень у неблагонадійності, залякувань. Проте трійчани не припиняли своєї діяльності. У 1836 р. І.Вагилевич і М.Шашкевич вперше здійснили переклад пам’ятки давньоруської літератури – «Слова о полку Ігоревим» українською мовою. М.Шашкевич підготував підручник для молодших школярів «Читанка для діточок» українською мовою. Але надрукувати обидві ці праці авторам знову не дозволили.

Незважаючи на перешкоди, трійчани продовжували свою шляхетну справу і шукали інших можливостей для видання творів. Вони вилучили зі збірки «Зоря» ті твори, які своїм змістом найбільше дратували цензорів, і змінили її назву на «Русалка Дністровая». Потім Я.Головацький домовився зі своїми друзями, прибічниками слов’янського відродження, про видання збірки у Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом 1 тис. примірників.

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком 1836 р. Це була перша книжка українською мовою на західноукраїнських землях. Її поява викликала невдоволення у Відні та Львові. Увесь наклад «Русалки Дністрової» було конфісковано і знищено. Врятувати пощастило лише 200 екземплярів, що їх трійчани встигли розпродати, подарувати друзям або залишити для себе.

І все ж поява «Русалки Дністрової» стала рубіжною подією в розвої українського національного руху у Східній Галичині. Книга засвідчила відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. Водночас вона започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.

 

Обкладинка «Русалка Дністровая»

 

Яків Головацький про вплив появи «Русалки Дністрової» на галичан

«Вона запалила вогонь, що його тільки гробова персть загасити може, спасла народ від загибелі й відкрила очі кожному письменному чоловікові, в якого лишилося ще незіпсоване українське серце, показала йому його положення, обов’язки для народу й спосіб, як ті обов’язки треба сповняти...»

 

Я.Головацький

 

Поміркуйте: Як вплинула поява «Русалки Дністрової» на український національний рух у Галичині?

 

Видання «Русалки Дністрової» стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування гурток розпався. Та члени гуртка не припинили своєї діяльності.

Важливе значення для впровадження у повсякденний вжиток рідної мови мала праця колишніх трійчан над створенням граматики української мови. Протягом 40-х рр. вийшли дві «Граматики», написані І.Вагилевичем (1845 р.) та Я.Головацьким (1849 р.). Істотною ознакою літературних творів трійчан стало те, що вони були написані на народній національній основі. У дусі романтизму вони надавали великого значення дослідженню й популяризації історичного минулого. У своїх історичних працях трійчани з гордістю писали про славні часи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та Української козацької держави.

Підсумком діяльності галицьких патріотів стали програмні засади українського національного руху, сформульовані в статті Я.Головацького «Становище русинів у Галичині» (1846 р.). Головна руська рада, що виникла 1848 р., поклала їх, на думку сучасних істориків, в основу своєї діяльності.

 

6. Значення діяльності «Руської трійці»

Свою діяльність члени «Руської трійці» розглядали як складову частину того процесу, що відбувався в царині літератури і науки у Наддніпрянській Україні. Вони щиро вітали видання досліджень з історії України і збірок народних пісень, українських альманахів у Харкові, Києві й Петербурзі, творів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка. Дружні зв’язки підтримували трійчани з відомими вченими М.Максимовичем, І.Срезневським, О.Бодянським.

Наслідуючи приклад українських патріотів з Наддніпрянщини та ідеологів слов’янського відродження, вони прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудження національної свідомості галицьких русинів. У цьому, вони вважали, буде їхній внесок у справу українського національного відродження і входження українців у коло вільних культурних націй Європи, насамперед слов’янських.

Важливим кроком на цьому шляху повинно було стати видання альманаху «Русалка Дністровая». Він повинен був, як казав М.Шашкевич, допомогти «воскресити в новій силі руську славу, руську власть!» Збірка перебувала під забороною до 1848 р. Ідеї заборонених цензурою альманахів «Зоря» та «Ру­сал­ка Дністровая» доніс до читачів у публікованому протягом 1845–1847 рр. у Відні альманасі «Вінок русинам на обжинки» Я.Головацький.

Праця членів гуртка мала різнобічний характер. Вони переймалися мовознавчими, етнографічними, народознавчими, літературознавчими дослідженнями, перекладацькою, публіцистичною, художньою творчістю, журналістикою, педагогікою тощо. Її багатогранний характер відчутно впливав на національну свідомість галичан.

Завдяки діяльності членів гуртка упродовж 30–40-х рр. український національний рух у Галичині зробив значний крок вперед.

 

Запитання і завдання

1. Вкажіть особливості українського національного руху на західноукраїнських землях.

2. Як почалося національно-культурне відродження русинів у Закарпатті?

3. Яку роль відіграв у боротьбі за збереження національних прав закарпатців Андрій Бачинський? (Готуючи відповідь, використайте документ 1.)

4. Охарактеризуйте початок українського національного відродження у Галичині.

5. Наведіть факти, які розкривають роль греко-католицької церкви в українському національному русі в Закарпатті та Галичині.

6. Охарактеризуйте складові першого етапу українського національного відродження на західноукраїнських землях.

7. Яку роль відіграла діяльність «Руської трійці» у становленні національної свідомості галицьких українців?

8. Про появу «Русалки Дністрової» І.Франко казав, що вона «була свого часу явищем наскрізь революційним». Поясніть цю характеристику, спираючись на текст параграфа.

9. Девізом до «Русалки Дністрової» автори обрали слова Я.Коллара «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Поясніть, до чого закликали вони читачів.

 

 

  

<< § 13. Соціально-економічне становище та соціальні рухи назахідноукраїнських землях у складі Австрійської імперії § 15. Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперіїта український національно-визвольний рух >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus