§ 10. Російський та польський визвольні рухи на українських землях у

20-30-х рр. ХІХ ст.

Пригадайте: 1. Якими були особливості соціальної структури населення Правобережжя? 2. Яку політику провадив імперський уряд на Правобережжі? 3. З якими новими європейськими ідеями познайомилися офіцери російської армії під час закордонного походу 1813­1814 рр.?

 

1. Виникнення декабристських організацій в Україні

Опозиційні настрої, що поширювалися серед російської імперської еліти, знайшли прояв у виникненні таємних організацій у середовищі армійських офіцерів. Учасників цих організацій називали «декабристами» за російською назвою місяця, в якому відбулася їхня спроба державного перевороту, здійснена 14 грудня 1825 р. у Петербурзі. На поширення цих настроїв вплинуло знайомство з тогочасними європейськими ідеями і суспільно-політичним життям європейських країн під час закордонного походу 1813–1814 рр. Самодержавно-кріпосницькі порядки в імперії контрастували з тим, що вони побачили, і спонукали дворян, які після перемоги у війні відчували власну значимість, до рішучих дій.

Серед офіцерів розташованої на Правобережжі після виведення з Європи 2-ї армії, у Кам’янці-Подільському виникла таємна організація «Залізні персні» (1815 р.). Товариство, лідером якого був В.Раєвський, об’єднувало прихильників ліквідації кріпосницьких порядків і запровадження республіканської форми правління. Через рік під загрозою викриття товариство саморозпустилося. Таємні офіцерські організації виникали в той час і в інших містах імперії: у Петербурзі – «Союз порятунку» (1816 р.), у Москві – «Союз благоденства» (1818 р.). Гострі суперечки, що спалахнули між прихильниками республіканської форми правління і конституційної монархії, спричинили розпад цих організацій.

У 1821 р. на Правобережжі, в Тульчині було створено нову таємну організацію «Південне товариство». З-поміж учасників товариства було чимало членів масонських лож. Лідером товариства став полковник Павло Пестель. Роком пізніше, у Петербурзі, утворилося «Північне товариство», очолюване Микитою Муравйовим. У лавах обох товариств протягом 1821–1825 рр. налічувалося понад 200 членів. Керівники обох товариств щорічно, під час Контрактової ярмарки в Києві, проводили наради, на яких обговорювалися програмні питання. Водночас із «Південним товариством» на Волині діяло «Товариство об’єднаних слов’ян», утворене 1823 р. в Новограді-Волинському офіцерами братами Андрієм і Петром Борисовими.

 

П.Пестель

 

Усі таємні товариства декабристів виробили політичні програми, де було викладено їхнє бачення принципів перебудови Російської імперії.

 

2. Україна в програмних документах декабристів

Програму майбутніх перетворень «Південного товариства» – «Руську правду» виробив Павло Пестель. За його проектом імперія мала перетворитися на унітарну республіку з однопалатним парламентом. Одначе на необмежений період до здійснення цих перетворень у країні запроваджувалася військова диктатура «Тимчасового правління», очолюваного Пестелем. Населенню гарантували основні громадські свободи, кріпацтво скасовувалося.

Водночас Пестель відмовлявся визнати за народами, які населяли імперію, право на окреме державне існування. Усі народи повинні були злитися з російським народом, тобто втратити свої національні особливості. Майбутня держава, на його думку, повинна бути централізованою країною, оскільки федеративний устрій Пестель вважав шкідливим. За Україною, яка для нього була лише «Малоросією», ніяких державних прав не визнавалося. Через свою слабкість,– казав він,– «Малоросія» ніколи не зможе стати окремою державою, а тому повинна відмовитися від цих мрій. Право на власну державність Пестель визнавав лише за Польщею, та й то лише за умови встановлення її тісного союзу з Росією.

Іншим бачив майбутнє імперії лідер «Північного товариства» М.Муравйов. У своїй «Конституції» він визначав Росію як конституційну монархію з федеративним устроєм за зразком США. Кріпацтво скасовувалося, здійснювалися демократичні реформи. Країна поділялася на 14 федеральних штатів, два з яких – Чорноморський зі столицею в Києві та Український зі столицею в Харкові створювалися на Лівобережжі й Слобожанщині. Усі питання внутрішнього життя українські штати мали право вирішувати самостійно. За центром зберігалися права здійснення спільної зовнішньої політики, випуску грошей і створення єдиних збройних сил. Проект М.Муравйова надавав більше прав народам, поневоленим імперією, одначе справжньої державної самостійності жоден із них не отримував. Держави, що їх передбачалося створити на українських землях, мали штучний характер, позаяк не охоплювали всієї території, заселеної українцями, і розривали її землі на кілька шматків.

У програмних документах «Товариства об’єднаних слов’ян» («Правилах» та «Клятвеній обіцянці») проголошувалося скасування кріпацтва і встановлення демократичного республіканського ладу. На відміну від інших декабристських організацій, товариство висувало ідею визволення всіх сло­в’ян­ських народів від монаршого самовладдя та об’єднання їх у федерацію слов’янських республік.

 

Уривок із «Записок І.Горбачевського про програмні засади «Товариства об’єднаних слов’ян»

«Товариство мало головною метою увільнення всіх слов’янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті та возз’єднання всіх населених ними земель у федеративний союз.

Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами Союзу і для зміни, в разі потреби, основних законів, надаючи кожній державі (права) розробити внутрішній устрій та бути незалежною у складенні окремих своїх узаконень».

Поміркуйте: 1. Якою була мета «Товариства об’єднаних слов’ян»? 2. Якими повинні були бути форми державного устрою членів майбутнього слов’янського союзу?

 

Цей союз, як проголошувалось у документах товариства, повинен був охопити всі слов’янські народи, які жили «між чотирма морями – Чорним, Балтійським, Адріатичним і Льодовитим». До слов’янського союзу республік повинні були увійти Росія, Польща, Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Далмація, Кроація, Угорщина і Трансільванія. Верховна влада у федерації мала належати загальним зборам. Створення Української держави як окремого члена цього союзу члени товариства (хо­ча серед них були й українці) не передбачали.

Програмні документи декабристів свідчили, що хоча українські землі були головною ареною діяльності організацій, «українське питання» вони фактично ігнорували.

 

3. Виступ декабристів і його наслідки

14 грудня 1825 р., в день присяги новому імператору Миколі І, який зійшов на престол після смерті Олександра І, декабристи організували в Петербурзі повстання. Проте змовники утримувалися від активних дій і хотіли примусити уряд прийняти свої вимоги лише самим актом своєї громадської непокори. Вони вивели на Сенатську площу 3 тис. солдат зі зброєю і чекали на задоволення своїх вимог. Увечері новий імператор, зібравши вірні війська, розстріляв повсталих із гармат.

Через два тижні після цих подій підняв повстання Чернігівський піхотний полк, розташований на Київщині. Уряд кинув проти повсталих каральні частини, які 3 січня 1826 р. розгромили заколотників. Придушивши виступи, уряд жорстоко розправився з декабристами.

Декабристський рух мав передусім проросійський характер та обмежувався армією. Він показав, що суспільний рух на українських землях не може перемогти, якщо не буде підтриманий українцями. Політична байдужість декабристів до майбутнього українського народу (як і до інших народів, пригноблених імперією) призвела, поряд з іншими причинами, до поразки декабристів. І все ж таки декабристський рух, незважаючи на його обмежений характер, був першою за нової доби спробою ліквідувати самодержавство, а тому вплинув на розвиток українського національно-визвольного руху.

 

4. Пропаганда волелюбних ідей у навчальних закладах

Наприкінці 20-х рр. ХІХ ст. опозиційні самодержавству ідеї поширювались у деяких навчальних закладах Наддніпрянщини. На їхню появу вплинули події декабристського руху і розправи з ним. У поєднанні з західноєвропейськими ідеями, що поширювалися серед гімназистів і студентів прогресивно налаштованими викладачами, вони привели до появи таємних гуртків антиурядового спрямування. Палкі дискусії, що відбувалися у них, пошуки способів визволення з-під імперського гноблення, стали горном, у якому формувалися погляди представників нової української інтелектуальної еліти – інтелігенції.

На початку 1826 р. таємний гурток виник у Харківському університеті. Очолили його молоді студенти – дворянин Володимир Розаліон-Сошальський та син київського купця Петро Балабуха. До складу гуртка входило близько 20 осіб, з-поміж яких були студенти, службовці, офіцери. Гуртківці читали, поширювали заборонену літературу і самі писали твори проти самодержавства. В.Розаліон-Сошальський створив декілька таких творів, найвідомішим із яких був прозаїчний памфлет «Рилєєв у в’язниці». У ньому він у формі сповіді декабриста Рилєєва засуджував «примхливості самовладного правління» в імперії, безправ’я пригнобленого народу, обстоював природне право кожної людини на вільне життя. Гурток проіснував рік: після того, як він потрапив в поле зору імперських чиновників, його розгромили. Як висловився імперський міністр освіти О.Шишков, «у навчальних закладах не повинні поширюватися нечестиві мудрування на шкоду релігії, уряду і громадському суспільству».

На Лівобережжі осередком поширення прогресивних ідей стала заснована 1820 р. Ніжинська гімназія вищих наук. Сприятлива ситуація для цього виникла в гімназії завдяки діяльності її директора Івана Орлая (1771–1829).

Медик, історик, педагог, просвітник, учений-словесник, Іван Орлай народився в Закарпатті та був представником доби зачину українського національно-культурного відродження, яке розпочалося тут наприкінці XVIII ст. Разом з іншими закарпатськими русинами він уславив ті часи, що їх небезпідставно називали золотою добою в історії краю.

Протягом свого життя Орлай працював і навчався у Львівському, Пештському, Віденському, Кенигсбергському, Дерптському університетах та Медичній академії у Петербурзі. Мав учені ступені магістра словесних наук і філософії, доктора медицини, був членом багатьох європейських наукових товариств. Не розминувся він і з масонськими ложами. І.Орлай одним із перших став висловлювати думки, що губернії Наддніпрянщини заселено українським народом, який має власну мову, а більшість населення українських земель поза межами Російської імперії «суть теж малоросіяни» (українці), а не угорці або поляки. Карпатський вчений був автором творів з історії медицини та першої російської праці з історії Закарпаття «Історія о Карпатороссах...», у якій розкрив історію рідного краю з ІХ до XVIII ст. Він був поборником ідеї загальної освіти всього народу, незалежно від станових відмінностей. Постійно захищав цю позицію Орлай на посадах директора Рішельєвського ліцею в Одесі (1826–1829 рр.). Під його керівництвом у цих навчальних закладах склалася сприятлива атмосфера для навчання, дискусій, знайомства з європейськими ідеями. За погляди, несумісні з імперською ідеологією, Орлая звинуватили у вільнодумстві й розпочали слідство. Від покарання карпатського вченого врятувала передчасна смерть.

У Ніжинській гімназії вищих наук існувала таємна «бібліо­тека вільного читання». То були твори авторів, заборонених імперською цензурою,– Дж.Байрона, Ф.Вольтера, Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо тощо. Зберігав ці твори гімназист М.Гоголь, майбутній письменник. У гімназії таємно видавались і поширювались рукописні журнали, до яких гімназисти писали свої твори з критикою імперських порядків. Великою популярністю в їхньому середовищі користувалися ідеали Французької революції кінця XVIII ст. Гімназисти часто співали гімн революційної Франції «Марсельєзу», а інколи і глузливу народну пісню – пародію на царський гімн, у якому наголошувалося на необхідності знищення імператорської династії Романових. Очолюване І.Орлаєм керівництво гімназії ставилося до захоплень своїх учнів досить спокійно, не карало їх і «не помічало» їхніх занять.

На волелюбні захоплення гімназистів впливали передові ідеї, що поширювалися серед них деякими професорами гімназії. Зокрема, професор М.Бєлоусов, випускник Харківського університету, неодноразово критикував самодержавно-кріпосницькі порядки в імперії, виступав за перебудову суспільства на засадах свободи, рівності й братерства. Професор Ф.Зінгер обговорював з учнями на своїх заняттях революційні події в Європі.

 

Зі справи про вільнодумство професора Ніжинської гімназії вищих наук М.Бєлоусова

«29 травня Микола Котляревський підтвердив свідчення свого брата Єгора про слова, сказані професором Бєлоусовим в класі, та й сам він, Микола, чув, як той професор на лекції природного права, розповідаючи про верховну владу, звернувся до учнів і запитав: «Якщо представник народу – государ негідний і на зло спрямовує ввірену йому від народу владу, то що з ним треба зробити?». І коли учні мовчали, то професор сказав, що можна такого государя скинути, вбити. Це повинні були чути всі учні...»

Поміркуйте: 1. Чому твердження професора були розцінені імперськими чиновниками як злочин? 2. У чому полягала небезпека викладання природного права у навчальних закладах імперії?

 

Несумісними з імперською ідеологією поглядами, що поширювались у Ніжинській гімназії, зацікавилася поліція. Спершу від керівництва нею було усунено І.Орлая, а 1830 р., за наказом Миколи І, всіх професорів, звинувачених у вільнодумстві, звільнили з посад і заслали.

 

5. Польське повстання 1830-1831 рр. та Україна

У 1830 р. українські землі опинились у вирі подій, пов’язаних із польським національно-визвольним повстанням проти російського панування, яке розпочалось у Королівстві Польському.

Створений у Варшаві внаслідок перемоги повстання Національний уряд висунув програму відродження Речі Посполитої у кордонах 1772 р. На пропозиції поляків розпочати переговори імператор Микола І відповів, що повсталі можуть розглянути лише дві його пропозиції: капітуляція або знищення. Відтак польські повстанці висунули знамените гасло: «За нашу і вашу свободу!» Вони розраховували на об’єднання в боротьбі проти імперського поневолення всіх опозиційних сил із загалу росіян, українців, білорусів, литовців. На Правобережжі вони закликали землевласників принаймні пообіцяти надати селянам землю, щоб залучити їх на свій бік, але більшість польської шляхти відкинула цю пропозицію.

На допомогу повстанцям виступили загони польської шляхти з Правобережжя. Українське селянство вважало їх дії суто «панською справою», і для того, щоб переконати його приєднатися до польських шляхтичів, самих лише гасел було недостатньо.

Російський уряд попервах опинився у досить скрутному становищі, але дуже швидко віднайшов вихід. Головнокомандувач російських військ, фельдмаршал Ф.Остен-Сакен звернувся до українських селян Правобережжя. «Не вірте їм (тобто полякам),– закликав він,– і тих, які будуть намовляти і силувати до бунту, намагайтеся схопити й доправити начальству. Ви вже ніколи не будете належати тим поміщикам, які повстануть проти законної влади». Зміст цієї відозви, яку читали в усіх церквах Правобережжя, селяни зрозуміли як можливість вивільнитися з-під панського ярма. Вони залюбки хапали шляхтичів-бунтівників і передавали їх російській владі. Рівночасно імперські урядовці вирішили, як і в усіх попередніх бойовищах, використати військові таланти нащадків українських козаків. З’явився імперський указ про формування полків малоросійського козацтва у Чернігівській та Полтавській губерніях. Охочих записатися до них виявилося багато, позаяк було заявлено, що всі вони назавжди залишаться на козацькій службі. За шість тижнів малоросійський генерал-губернатор Микола Рєпнін (1778–1845) сформував 8 полків по 1 тис. душ у кожному. Однак у придушенні повстання козацькі полки взяти участь не встигли.

Тим часом російські війська у червні 1831 р. придушили виступи збунтованої польської шляхти на Правобережжі, а на початку вересня штурмом оволоділи Варшавою.

 

6. Імперська політика у Наддніпрянщині після придушення польського повстання

Революційні події, які охопили Європу, і польське повстання 1830–1831 рр. спонукали Миколу І розгорнути боротьбу проти «європейської зарази». Як влучно висловилися про Миколу І, він намагався зітнути всі голови, які вивищувались над пересічним рівнем.

Історія з козацькими полками, сформованими малоросійським генерал-губернатором, завершилася. Частину козацьких полків перевели до складу місцевих частин російської армії, а більшість відправили на Кавказ гинути у війні імперії за підкорення волелюбних гірських народів. Із тих, хто намагався протестувати, десятки загинули під шпіцрутенами. Самого Рєпніна було відправлено у відставку.

Микола Рєпнін своєю діяльністю на посаді малоросійського генерал-губернатора вельми вирізнявся з-посеред інших царських урядовців у Наддніпрянщині. Він походив із давнього князівського роду чернігівських Рюриковичів. Усе своє життя Репнін присвятив державній і військовій службі, досяг досить високих посад, але водночас зажив слави ліберала і прихильника українських інтересів. Витоки цього дива чимало сучасників князя пов’язували з романтичною історією його кохання і шлюбу з онукою останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Рєпнін був людиною не лише високоосвіченою, а й, як свідчить його діяльність, мужньою і порядною.

За період перебування на посаді генерал-губернатора Малоросії (1816–1834 рр.) він досить багато зробив для розвитку цього краю. Неодноразово Репніну доводилося, наражаючись на роздратування столичної бюрократії, обстоювати українські інтереси перед імперським урядом. Він також підтримував дружні стосунки з багатьма дворянами-автономістами і, як дехто твердив, був навіть членом полтавської масонської ложі «Любов до істини». Багато зробив Репнін для розвитку української культури. Досить згадати його сприяння І.Котляревському, організацію театру в Полтаві, на сцені якого ставилися п’єси І.Кот­ляревського, написані українською мовою. З ініціативи малоросійського генерал-губернатора було зібрано кошти на викуп із кріпацтва талановитого українського актора М.Щепкіна. Цікавився він також і історією України, виступив з пропозицією її написання і допоміг історику Д.Бантиш-Каменському здійснити його задум (навіть написав особисто розділ з військової історії до його «Истории Малой России»). Бачив Рєпнін і тяжке становище українських селян, що спонукало його звертатися з пропозиціями до Миколи І.

Діяльність Рєпніна, а також його зв’язки з декабристами викликали невдоволення імператора. Коли «доброзичливці» генерал-губернатора написали черговий донос і звинуватили його в тому, що він не розпускає створені козачі полки, оскільки хоче стати гетьманом, підозріливий імператор вирішив діяти. Під приводом фінансових зловживань (він вкладав власні кошти у будівництво в Полтаві інституту шляхетних дівчат, коли державні вичерпались!) його усунули з посади. Останні роки життя Рєпнін жив у своєму маєтку в Яготині, де неодноразово бував Т.Шевченко. Князь ставився до поета дуже прихильно, а його донька Варвара закохалась у Тараса на все життя.

Значні зміни було здійснено імперським урядом на Правобережжі. Після придушення повстання про колишнє терпиме ставлення до поляків мови не було. Спеціально створена 1831 р. комісія у справах західних губерній мала за наказом Миколи І «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя».

Внаслідок цього розгорнулася широкомасштабна кампанія насильницької русифікації краю. Російська мова стала єдиною офіційною мовою, і протягом кількох місяців на викладання нею було переведено всі польські школи і судочинство на Правобережжі. Кам’янецький ліцей, який був центром польської культури і вищої освіти, ліквідували. Його бібліотеку (50 тис. томів) та більшість викладачів було переведено до створеного 1834 р. Київського університету, який, за задумом імперських ідеологів, повинен був «поширювати російську культуру і російську національність на спольщених землях Західної Росії».

Особливо жорстоким репресіям піддали польську шляхту. Хоча безпосередньо в повстанні зі 100 тис. шляхтичів Правобережжя брали участь лише 4 тис. сміливців, позбавили маєтків і вивели з дворянського стану 64 тис. осіб. На Правобережжі було також закрито значну кількість католицьких та греко-католицьких церков і монастирів. Українські селяни подяки за свою допомогу імперії так і не дочекалися. Хоч і дорікати не було за що: обіцяли лишень, що вони вже не належатимуть поміщикам-повстанцям. Справді, замість них у конфіскованих маєтках з’явилися нові господарі – отже, слова не зламано...

Польські патріоти намагалися чинити опір імперській політиці. У 1835 р. лідер радикальної польської організації «Молода Польща» Шимон Конарський нелегально переселився на Волинь і розпочав підготовку нового повстання. Протягом наступних двох років він створив на Правобережжі розгалужену мережу осередків таємної організації «Співдружність польського народу». Однак нова спроба підняти повстання виявилася невдалою. У 1838 р. Конарського схопили, а наступного року стратили.

Протягом першої половини ХІХ ст. українське населення Правобережжя перебувало в дуже складному становищі та, знаходячись під молотом на ковадлі, навперемін потерпало від полонізації та русифікації. Обидві сторони намагалися розіграти «українську карту» для встановлення своєї влади в краї, повністю ігноруючи при цьому права корінного українського населення на самостійний розвиток.

 

Запитання і завдання

1. Хто такі декабристи? Які організаціях декабристів існували на українських землях?

2. Як визначалося майбутнє України у програмних документах декабристів?

3. Яким був вплив декабристського руху на українське суспільство?

4. Що спричинило поширення волелюбних ідей у навчальних закладах?

5. Підтвердить фактами, що діяльність таємних гуртків у навчальних закладах мала опозиційний характер стосовно до імперської політики.

6. Які факти свідчать, що під час польського повстання 1830­1831 рр. імперський уряд діяв за принципом «поділяй та володарюй» стосовно українського та польського народів?

7. Охарактеризуйте політику російського уряду у Наддніпрянщині після придушення польського повстання 1830-1831 рр.

 

 

  

<< § 9. Початок українського національного відродження у Наддніпрянській Украні § 11. Розвиток українського національного руху в Наддніпрянській Україні >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus