Тема ІІ. Українські землі в першій половині XVIІ ст.

§ 9. Соціально­економічний розвиток

1. Якими були особливості економічного життя українських земель у першій половині XVI ст.? 2. Коли було укладено Люблінську унію? Якими були основні наслідкиї унії для українських земель? 3. Що таке фільварок?

 

1.   Зростання магнатського землеволодіння. У першій половині XVIІ ст. на українських землях швидко зростало магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало зростання попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію на західноєвропейських ринках. У Галичині розташовувались маєтності Потоцьких, Собєських, Даниловичів, Одровонжів та інших у формі «ключів» — кількох сіл і містечок, що управлялися як єдиний господарський комплекс. У 1629 р. в Брацлавському воєводстві 80 % усіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, у Волинському воєводстві 75 % селянських господарств перебувало в латифундіях магнатів. Саме на Волині розташовувалася «Острожчина» — володіння князів Острозьких. Крім цього володіння К.-В. Острозького на початку XVII ст. перебували в Брацлавському, Київському, Руському, Сандомирському, Краківському, Берестейському, Мінському, Новогрудському, Вітебському і Віленському воєводствах. У них розташовувалися 620 населених пунктів, серед яких було 38 міст. Проте найбільшими були волинські володіння.

 

Поняття і терміни

Латифундія — велике приватне земельне володіння.

 

Річний прибуток князя К.-В. Острозького від усіх його володінь досягав 1 млн злотих.

На Лівобережжі своїми розмірами вирізнялися маєтності Вишневецьких із центром у Лубнах. До «Вишневеччини», як називали їх сучасники, наприкінці 30-х рр. XVIІ ст. входило 39,6 тис. селянських дворів, 56 міст і містечок. Усього у Вишневецьких, що мали також землі на Поліссі, Поділлі, Волині й Галичині, було майже півмільйона «підданих» — посполитих селян і міщан.

Великі земельні маєтності в інших місцевостях України мали також Збаразькі, Хоткевичі, Корецькі, Ружинські, Замойські, Жолкевські, Калиновські, Конєцпольські.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення й освоєння окраїнних територій, дарувань із боку королів. Права магнатів на володіння землями затверджувалися королівськими грамотами.

None

Земельні володіння найбільших магнатських родів

 

2.   Поширення фільварків. Розвиток товарного виробництва. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVIІ ст. вирощували зернові, розводили городину, ставили на відгодівлю волів, влаштовували пташники, займалися рибництвом.

Одночасно з поширенням фільварків розгортався процес освоєння окраїн, унаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя і Слобожанщину. Проте регіоном найбільш розвинутого землеробства залишалися Белзщина, Холмщина, Волинь, Західне Поділля й частково Галичина.

Центральна садиба фільварка

 

Із появою фільварків був пов’язаний розвиток товарного виробництва, за якого продукція виготовлялася не для власного споживання, а на продаж. Одночасно з цим значні суспільні зміни відбуваються в середовищі магнатів і шляхти.

 

Документи розповідають

Польський публіцист С. Старовольський про зміни, які відбувалися в середовищі шляхти в першій половині XVIІ ст.

За старих часів вважалося обов’язком селянина обробляти землю, а купця — займатися мирськими справами. Шляхтич же віддавався рицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас нема вояків, ...зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Ґданська, бо всі заможніші торгують волами, кіньми, вином, медом, ...рибою, ...всяким хлібом... Усе, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують по найнижчих цінах і відправляють до міста... Туди ж вони посилають і свої продукти».

Які зміни відбулися в середовищі шляхти внаслідок розвитку товарного виробництва?

 

Упродовж першої половини XVIІ ст. в сільському господарстві українських земель зростало виробництво товарів на продаж. Із фільварків на ринки пани відправляли великі валки з різним зерном і виручали за його продаж значні суми грошей. Великі прибутки отримували власники фільварків від тваринництва. У Руському воєводстві, на Волині, Поділлі й Київщині в багатьох фільварках розвивалося молочарське товарне господарство. У багатьох маєтках щорічно для продажу на ринку відгодовували 100—300 волів. В окремих фільварках зустрічалися кінські заводи. Вирощування породистих коней для потреб війська й знаті забезпечувало великі прибутки їх власникам.

Свідченням втягування магнатів і шляхти в товарне виробництво було зростання кількості млинів, крупорушок, ґуралень, броварень і чинбарень. Чималі доходи вони також отримували від своїх рудень, поташень, селітряних варниць тощо.

 

3.   Розвиток міст. У цей період, як і в другій половині XVI ст., на українських землях зростали старі міста й містечка та з’являлися нові. Зокрема, упродовж другої половини XVI — першої половини XVIІ ст. були засновані десятки нових міст і сотні містечок: Конотоп, Фастів, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Умань, Бориспіль та багато інших. У 40-х рр. XVIІ ст. в Україні налічувалось близько тисячі міст і містечок, у яких проживало щонайменше 20 % населення. Найбільшими за кількістю населення були Львів (15—18 тис. жителів), Київ (15 тис.), Меджибіж (12 тис.), Біла Церква (10,7 тис.). Однак типовими були міста з 2—3 тис. жителів. Від міст держава або магнати­власники отримували значні доходи — збори з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку тощо. Деякі міста, як свідчать описи доходів, давали своїм власникам у п’ять-десять разів більше прибутку, ніж села, на місті яких вони виникли.

Міста, які належали державі (королівські), були адміністративними центрами й управлялися найчастіше на основі маґдебурзького права. Проте більшість міст (близько 80 %) становила приватну власність або належала церкві. Так, із 206 міст у Київському воєводстві королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10. Окремі приватні й церковні міста також користувалися маґдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Так, Конєцпольському лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок.

Про рівень господарського розвитку міст у той час свідчила кількість ремісників різних професій. У першій половині XVIІ ст. їх налічувалося у Львові близько 3 тис., Білій Церкві — 297, Галичі — 200, Острополі — 194 ремісники. Загалом у цей період в українських містах існувало понад 300 ремісничих спеціальностей. Зростання міст зумовлювало збільшення кількості таких ремісників, як пекарі, різники, м’ясники, медовари, пивовари, ґуральники, олійники, мірошники та ін.

У першій половині XVIІ ст. в розвитку міського ремесла з’явилися нові явища. Насамперед, за рахунок вихідців із сіл у містах стало зростати число позацехових майстрів­партачів. У Львові в цей час вони становили понад 40 % всіх ремісників. Цехи намагалися боротися з ними, але найчастіше не мали в цьому успіху, тим більше, що партачів підтримували, виходячи зі своїх інтересів, шляхта й міська влада. Наприклад, у 1638 р. львівський староста, замість дозволених йому цехом шести ремісників, тримав понад 160 й отримував прибуток від їхньої праці.

На окремих підприємствах стали впроваджуватися найпростіші машини, виникав поділ праці й використовувалася наймана праця, тобто розпочався перехід до мануфактурного виробництва. Наприклад, водяні колеса на початку XVIІ ст. застосовувалися на папірнях у Брюховичах під Львовом, а поділ праці між найманими робітниками спостерігався там, це виробляли великі гармати й великі дзвони — у майстернях Львова, Черкас, Остра, Білої Церкви.

 

4.   Становище селян та міщан. Поширення фільварків на українських землях супроводжувалося скороченням селянських наділів, зростанням кількості малоземельних і безземельних селян. Одні з них користувалися половиною наділу, інші — чвертю. Найбіднішою частиною селянства були загородники (городники), що найчастіше мали лише один город (загороду), і комірники, які не мали навіть власного житла, хоча дехто з них мав худобу.

Одночасно зі скороченням селянського землекористування зростала експлуатація селян. Відбувалося закріпачення селян, пани на власний розсуд визначали їх панщину, повинності й податки, розпоряджалися їх майном і життям. Унаслідок цього селянин перетворювався на повністю безправний придаток фільварку, предмет дарування, продажу та купівлі.

 

Документи розповідають

Опис умов життя селян Середнього Подніпров’я у 30—40-х рр. XVIІ ст. Г.-Л. де Бопланом.

Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу, повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей і качок перед Великоднем, Трійцею та Різдвом. До того ж мають возити своєму панові задарма дрова та відбувати багато інших робіт... Ще вимагають від них грошових податків. Крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усяких плодів,— а що три роки — й третього волика... Але це ще не найважливіше, оскільки пани мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, а й над їхнім життям; ось яка велика свобода польської шляхти (яка живе неначе в раю, а селяни — ніби перебувають у чистилищі).

1. Якою була панщина селян? 2. Які податки й повинності стягувалися із селян? 3. Які факти свідчать про безправне становище селян?

 

Упродовж XVIІ ст. різко погіршилося економічне, соціальне і правове становище селян у всіх регіонах України. Найважчим воно було в Берестейському, Підляському, Руському, Белзькому, Волинському, західній частині Подільського й на правобережжі Київського воєводств, де панщина селян­кріпаків сягала 3—6 днів на тиждень. На середину XVIІ ст. в результаті безперервного закріпачення вільних селян в Україні лишилося дуже мало.

Заможні міщанка і селянка

Заможні мішани

 

Заможні міщанки

 

У містах із розвитком ремесла, промислів і торгівлі поглиблювалося соціальне розшарування. Патриціат дедалі більше збагачувався й керував усім міським життям. Він не допускав до участі в управлінні містами середній за майновим становищем прошарок міщанства. У свою чергу, останні домагалися звуження сфери впливу патриціату й розширення своїх прав. Зростала кількість збіднілих цехових майстрів, підмайстрів, учнів й партачів, незадоволених своїм становищем і обмеженнями в правах.

У першій половині XVIІ ст. значну кількість міського населення становили козаки й жовніри військових залог. Перш за все це стосувалося міст і містечок Подніпров’я та Брацлавщини. Так, у 1616 р. в Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Чигирині, Черкасах, Богуславі, Переяславі було в середньому понад 75 % козацьких дворів.

Строкатим був національний склад міщан. Основну масу населення складали українці. Крім них, у містах жили поляки, литовці, євреї, росіяни, білоруси, молдавани, угорці, вірмени, греки тощо. Заможні іноземці займалися торгівлею, орендою маєтків і промислів, викупом мит.

Існували різноманітні обмеження для міщан із православних українців. Зокрема, у 1620 р., за повідомленнями сучасника, у Львові той, «хто додержується грецької віри і не перейшов в унію, той не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех».

Населення міст потерпало від гноблення. У державних містах, навіть тих, що мали маґдебурзьке право, міщани потерпали від свавілля королівської адміністрації. У приватновласницьких містах жителі були змушені відбувати панщину на полі, чистити стави, споруджувати греблі, давати до війська з відповідним спорядженням вибранців, споруджувати, ремонтувати й охороняти замки тощо. Власники міст і містечок часто віддавали їх в оренду й заставу, а фактично — на пограбування й розорення. Багато лиха завдавали магнатські чвари і свавілля шляхетських військ, що супроводжувалося грабунками, насильством й розбоями.

 

Висновки

— В умовах панування Речі Посполитої на українських землях з’явилися величезні земельні володіння магнатів і шляхти.

— У сільському господарстві провідним виробником товарної продукції стали фільварки.

— Упродовж першої половини XVIІ ст. зростала кількість міст та їх населення.

— Унаслідок поширення фільварків становище переважної більшості українських селян погіршилося.

— Широкі маси міського населення потерпали від свавілля королівської адміністрації або власників міст та національно­релігійних утисків.

 

Запитання і завдання

1. Що таке латифундія? 2. Назвіть магнатів, які мали великі маєтності в Україні. 3. Яке виробництво називається товарним? 4. Яким був відсоток міщан у складі українського населення в 40-х рр. XVIІ ст.? 5. Яке місто в першій половині XVIІ ст. було в Україні найбільшим за кількістю населення? 6. Від кого залежала більшість українських міст? 7. Скільки ремісничих спеціальностей існувало у цей період? 8. Хто такі загородники й комірники? 9. У яких регіонах України виникали міста й містечка зі значною кількістю козаків у складі населення?

9. Як відбувалося зростання магнатського землеволодіння на українських землях? 10. Якими були причини й наслідки поширення фільваркових господарств? 11. Схарактеризуйте розвиток українських міст у першій половині XVIІ ст. 12. Які зміни відбулися у становищі селян і міщан?

13. Складіть розгорнутий план за темою «Особливості соціально­економічного розвитку українських земель у першій половині XVIІ ст.».

14. У чому в першій половині XVIІ ст. виявилося загострення суперечностей соціально­економічного розвитку України?

 

<< § 8. Архітектура, образотворче та декоративно­ужиткове мистецтво § 10. Церковне життя >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus