РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.

ПОСТАТІ

Лазар Баранович (бл. 1620-1693) - визначний український церковно-освітній, політичний діяч. Навчався, а згодом викладав у Києво-Могилянській академії; у 1650-1657 рр. - її ректор. З 1657 р. чернігівський архієпископ та виконуючий обов'язки Київського митрополита. Прихильник незалежності Української православної церкви від Московського патріарха.

Данило Туптало (Димитрій Ростовський; 1651-1709) - український письменник-енциклопедист та церковно-освітній діяч. Народився на Київщині в сім'ї козацького сотника. 1669 р. висвятився під іменем Димитрій; з 1679 р. - ігумен монастирів в Україні.; з 1702 - митрополит ростовський. Канонізований.

Феофан Прокопович (1681-1736) - український вчений-енциклопедист, громадський та церковний діяч. Залишив багату та різноманітну наукову та літературну спадщину. Писав вірші латиною, польською, українською мовами, історичні твори, проповіді, філософські й політичні трактати, підручники тощо. Освіту Феофан Прокопович здобув у Києві (закінчив Києво-Могилянську академію) та в Римі. Професор, згодом ректор Києво-Могилянської академії. Проте змушений був залишити Україну: 1716 р. за царським наказом поїхав до Петербурга. Став одним із найближчих радників царя з питань церковної реформи (допоміг ліквідувати патріархію і створити підконтрольний царю Синод) та державної політики. З 1718 р. - єпископ псковський, з 1721 р. - віце-президент Синоду (президент - С.Яворський), з 1724 р. - архієпископ новгородський.

Стефан Яворський (1658-1722) - визначний український церковно-політичний діяч, філософ, письменник. Навчався в Києво-Могилянській колегії, у Львові, Любліні, Познані та Вільні. За наказом Петра І Яворського було переведено до Росії, де він став митрополитом рязанським та муромським, а згодом екзархом і блюстителем всеросійського патріаршого престолу. З 1721 р. був президентом Синоду та протектором Слов'яно-греко-латинської академії.

Самійло Величко (1670-1728) - український літописець. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив канцеляристом у Василя Кочубея, а у 1705-1708 рр. - у Генеральній канцелярії. Наприкінці 1708 р. потрапив до в'язниці під час репресій Петра проти прибічників І.Мазепи. Після звільнення у 1715 р. оселився в с. Жуках на Полтавщині, де протягом 1715-1720 рр. було написано ґрунтовний твір з історії України 1648-1700 рр.

Іван Щирський (? - 1714) - видатний український гравер і маляр. До 1683 р. працював у Вільно, пізніше - у Чернігові та Києві. У Любечі на Чернігівщині відновив монастир Св. Антонія Печерського (з 1697 р. - архімандрит цього монастиря), 1711 р. збудував за підтримки І.Мазепи церкву Св. Онуфрія. У 1707-1709 рр. викладав поетику в Чернігівському колегіумі.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

Розвиток української культури в другій половині XVII – першій половині XVIII ст. відбувався за досить складних, часом суперечливих умов.

  • Національно-визвольна війна в середині XVII ст. й відродження Української держави сприяло піднесенню творчого духу українського народу.
  • Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва.
  • Водночас розвиток української культури спрямувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їхнього розвитку.
  • Прагнення встановити контроль над культурним життям українців - характерна риса колоніальної політики будь-якої з держав, що володіли землями України. Так, приміром, наступ царату на державність України відбувався одночасно з посиленням тисків у царині культури.
  • Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові (1687 р.).
  • Іншим кроком царського уряду, що посилював втручання царату в державне життя України, були всілякі цензурні утиски українського книгодрукування. Зокрема, з 20-х рр. XVIII ст. впроваджувався суворий цензурний контроль Синоду над Київською та Чернігівською друкарнями. Заборонялося друкувати книги українською мовою.
  • Після Полтавської битви справи української освіти потрапили під суворий контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії (з двох тисяч вихованців залишилось у 1710 р. тільки 165 осіб); від викладання усунули осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві.
  • Крім того, царський уряд всіляко заохочував відплив діячів української культури до Москви.
    • За Петра І таке зманювання еліти набуло насильницьких рис: високі посади здобували лише ті з українських діячів, які прихильно ставилися до царя й у всьому корилися його волі.
    • Найвищі церковні достойники Російської імперії були українцями (Стефан Яворський, Феофан Прокопович).
    • Був час, коли всі єпископські кафедри в Росії обіймали українці.
    • Найтрагічнішим у цьому було те, що за високі посади українці мусили зрікатися свого коріння.
  • Не уникали утисків у царині культури й західноукраїнські землі. Приміром, більшість колегіумів на Правобережжі та в Західній Україні перебувала під контролем єзуїтів.
  • Українськими лишалися тільки початкові братські й громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.

ОСВІТА І КНИГОВИДАННЯ. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ

  • Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. Їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала.
  • До першої половини 18 ст. на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми - Чернігівський (1700 р.), Харківський (1726 р.) та Переяславський (1738 р.).
  • За тих часів українські колегіуми були всестановими: у них навчалися не лише діти священиків, козацької старшини і шляхтичів, а й вихідці із селян і міщан. Кількість студентів у колегіумах була значною: приміром, у Чернігові щороку навчалися 700-800 осіб.
  • Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом другої половини XVII – першої половини XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська академія.
  • Вдячна пам'ять про фундатора закріпилася в назві колегії, яку ще за життя митрополита почали називати Києво-Могилянською.
  • Що ж до статусу академії, то саме так сприймали новостворений заклад сучасники. Хоч з формального погляду академією його було визнано 1658 р. в Гадяцькому договорі.
  • Підтримка гетьмана Івана Мазепи сприяла розквітові цього навчального закладу: до 1709 р. в ньому навчалося до 2 тис. студентів із різних регіонів України, а також із Білорусі, Росії, Молдавії, південнослов'янських країн.
  • Новий етап розвитку академії пов'язаний з діяльністю Рафаїла Заборовського, який став Київським митрополитом 1731 р.
  • У зазначений період Києво-Могилянська академія залишалася всестановим навчальним закладом.
  • Розвиток освіти перебував у безпосередньому зв'язку з книговиданням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври.
  • Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременчуці, Уневі, Почаєві.

ЛІТЕРАТУРА

Публіцистично-богословські твори

Рік

Автор

Назва

Стисла характеристика

1655 р.

Йоаникій Галятовський

"Ключ розуміння"

Збірник проповідей

1676 р.

Лазар Баранович

"Нова міра старої віри"

Відповідь на єзуїтську книгу "Стара віра"

1689-

1705 рр.

Димитрій Туптало

Четьї-Мінеї

У чотирьох томах; упорядкування житій святих. Власне, перша енциклопедія для православного світу

"Руно зрошене"

Збірка переказів про дива ікони Богородиці Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря

Українська літописна та історична проза

Найвідоміші пам'ятки

Рік

Автор

Назва

Стисла характеристика

1672-1673 рр.

Феодосій Софонович

"Хроніка з літописів стародавніх"

У передмові до твору автор наголошував на своєму бажанні простежити від витоків історію Панства Руського, тобто, Русько-української держави. "Хроніку...", написану українською мовою, надруковано було лише 1922 р.

1674 р. в друкарні Києво-Печерського монастиря

Написаний, як вважають дослідники, економом Києво-Печерської лаври Пантелеймоном Кохановським

"Синопсис"

Єдиний історичний твір, що вийшов друком за тих часів. Йому судилася слава першого підручника з історії. Про популярність твору свідчить той факт, що друге видання вийшло друком 1678 р., а ще за два роки книгу перевидали втретє. Загалом "Синопсис" витримав близько 30 видань.

Козацькі літописи

Найвідомішим явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. стали козацькі літописи.

Літопис Самовидця

Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.

Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.). Поширювався у списках.

Джерелами були різні документи, книги й літописи, свідчення сучасників та очевидців подій.

Автор позитивно ставиться до Визвольної війни, подає хрестоматійну картину її причин, однак не схильний ідеалізувати цю війну та її вождів. Самовидець не сприймав союзу Б.Хмельницького з Іслам-Ґіреєм ІІІ, був пригнічений тяжкими жертвами і спустошеннями України часів Руїни. Чимало уваги він приділяє і запорозькому козацтву, насамперед І.Сірку, але його ставлення до запорожців є стриманим.

Літопис Григорія Граб'янки

Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов'янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Автор, творячи літопис, простудіював велику кількість документів і найрізноманітніших історичних праць своїх сучасників та попередників, покладався також на народні перекази. Можливо, цим пояснюється надзвичайна популярність Граб'янкової книги, свідченням чого є десятки списків, у яких, власне, й поширювався літопис.

Літопис Самійла Величка

Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - книжна українська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить безліч документів, поетичних текстів.

АРХІТЕКТУРА УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

Українську архітектуру другої половини XVII – XVIII ст. визначають як архітектуру бароко.

Слово "бароко" з італійської мови означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI та майже до кінця XVIII ст.

Для мистецтва бароко характерна надзвичайна увага до форми. У літературі ця риса виявилася в розмаїтті жанрів - аж до таких словесних вправ, як фігурні вірші, та у пишномовності: і в побудові складних багатослівних речень, і в застосуванні вигадливих несподіваних порівнянь, в нагромадженні образів, поєднанні біблійної міфології з античною тощо. У XVII ст. бароковим стало навіть написання літер (показовими з цього погляду є підписи українських гетьманів і канцеляристів). Бароковим архітектурним спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. На українських землях бароковий стиль найяскравіше виявився у творчості архітекторів Й.Шеделя, С.Ковніра, І.Григоровича-Барського, Б.Растреллі, Б.Меретина, малярів Й.Кондзелевича, І.Рутковича, скульптора І.Пінзеля; в музиці барокове мистецтво репрезентують такі імена, як М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель, в літературі - І.Величковський, Г.Граб'янка, С.Величко.

  • Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко.
  • Найбільше українських барокових споруд було збудовано за період правління гетьмана Івана Мазепи.
    • Коштом гетьмана споруджено близько десяти храмів.
    • У Києві, зокрема, Мазепа опікувався будівництвом братської Богоявленської церкви, Микільського собору, церкви Всіх Cвятих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696-1698 рр.).
    • За Мазепи барокових рис набули давні, ще часів Київської Русі, споруди - Софійський та Михайлівський Золотоверхий собори, які було відновлено коштом гетьмана.
    • Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку Надбрамну церкву Печерської лаври. Власне, у такому бароковому стилі ці храми зберігаються і нині.
  • Коштом Стародубського полковника Михайла Миклашевського було збудовано кілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгород-Сіверському, Глухові, а також Видубицькому монастирі в Києві - муровані трапезна з Преображенською церквою та Георгіївський собор (1696-1701 рр.)
  • Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732 р.) збудована коштом гетьман Данила Апостола.
  • Справжніми шедеврами світової архітектури в стилі козацького бароко є також споруди Преображенського собору Мгарського монастиря поблизу Лубен (1684-1692 рр.), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1709 р.), Покровський у Харкові (1689 р.), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684 р.), церква Катерини в Чернігові (1716 р.).

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Графіка

З вершинами барокової книжкової графіки кінця XVII – початку XVIII ст. пов'язані три видатні в історії українського мистецтва постаті - Олександра і Леонтія Тарасевичів та Івана Щирського.

  • Перу цих трьох майстрів належить величезна кількість першокласних з погляду рисувальної техніки та барокових за типом образного мислення графічних творів, сповнених символічного змісту і пишної алегоричної театральності.

Малярство

На відміну від графіки, український іконопис набував стилю бароко стриманіше.

  • Посилення малярського начала у трактуванні ликів святих, пов'язане із проникненням в ікону елементів західноєвропейської живописної традиції, більше відчувалось у творчості галицьких і волинських майстрів.
  • З-поміж них в останній чверті XVII ст. вирізнялася така постать з малярського осередку м. Жовкви, як Іван Руткович. На Волині в той же час у подібній манері працював Йов Кондзелевич із Жовкви, чернець Білостоцького монастиря під Луцьком.
  • Протягом XVII – XVIII ст. великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало.
  • У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів.
  • Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького.
  • Надзвичайною популярністю в усій Україні користувалося зображення козака Мамая. Протягом XVIII ст. його можна було побачити в кожній українській хаті.
  • Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом.
  • Збереглася велика кількість варіантів народної картини.
  • Дослідники одностайні в думці, що козак Мамай - втілення найголовніших рис українського характеру.

<< УКРАЇНА ПІСЛЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ. ПОСИЛЕННЯ КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПИТАННЯ: Люблінська унія. Початок польського володарювання на українських землях >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus