УКРАЇНА ПІСЛЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ. ПОСИЛЕННЯ КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1722-1727 рр.

Діяльність Першої Малоросійської колегії.

1723 р.

Подання Петрові І Коломацьких чолобитних. Ув'язнення наказного гетьмана П.Полуботка у Петропавловській фортеці.

1727-1734 рр.

Гетьманування Данила Апостола.

1734-1750 рр.

Діяльність Правління гетьманського уряду.

1735-1739 рр.

Російсько-турецька війна.

1750-1764 рр.

Гетьманування Кирила Розумовського.

1762-1796 рр.

Царювання в Російській державі Катерини ІІ.

1764 р.

Ліквідація гетьманства Катериною ІІ.

ОСОБИСТІСТЬ

Іван Скоропадський народився 1646 р. в м. Умані, у козацько-старшинській родині. У джерелах збереглися свідчення про діда майбутнього гетьмана - Федора. Він брав участь у Національно-визвольній війні і, за родинними переказами, загинув під час Жовтоводської битви. Про батька гетьмана - Іллю також залишилось небагато свідчень. Із джерел довідуємося, що в середині XVII ст. він мешкав в Умані з трьома синами: Іваном, Василем і Павлом. Вже після смерті батька Іван і Василь (молодший, Павло, потрапив до татарського полону), натерпілись чимало лиха, змушені були переселитись на Лівобережжя. Влаштувавшись на новому місці, Іван обійняв посаду в гетьманській канцелярії. Відтоді розпочалося його тривале сходження службовими щаблями. Відомо, що до Скоропадського прихильно ставився гетьман Іван Мазепа. Після антимосковського повстання Мазепи стародубський полковник, як зазначалося вище, не зміг підтримати гетьмана, позаяк московські війська вступили до Стародуба. Ставши гетьманом, він ніколи не таврував Мазепу "зрадником", як того вимагало офіційне спілкування, виявляючи в такий спосіб своє прихильне ставлення до колишнього гетьмана. Помер у Глухові в 1722 р.

Життєвий шлях Павла Полуботка мало чим відрізнявся від долі багатьох інших представників козацької верхівки. Точна дата народження наказного гетьмана невідома. Дослідники вважають, що народився він близько 1660 р. Походив із давнього козацько-старшинського роду. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, знав іноземні мови, кохався в поезії. З 1706 р. - чернігівський полковник. Обіймав вищі козацькі посади. У 1708 р. був одним із претендентів на гетьманство і, певно, отримав би булаву, якби вибори відбувалися за давнім козацьким звичаєм. Під час повстання Мазепи проти Московії Полуботок не підтримав його. Із гетьманом Скоропадським жив у згоді. Свідченням добрих стосунків між ними є той факт, що Полуботок за гетьманування Скоропадського став другою людиною в Українській державі. Після смерті Скоропадського Павло Полуботок - єдиний кандидат на посаду гетьмана. У жовтні 1723 р. наказний гетьман Полуботок за наказом царя був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де просидів до своєї смерті 18 грудня 1724 р.

Данило Апостол народився 1654 р. в козацько-старшинській сім'ї. Про його молоді роки відомостей не збереглося. Невідоме також і місце навчання майбутнього гетьмана. Позаяк Данило Апостол був людиною освіченою, припускають, що він, як і багато інших синів козацької старшини, навчався в Києво-Могилянській академії. Достеменно невідомо, за яких обставин і коли Данило Апостол розпочав військову службу. Але вже 1682 р. його, 28-літнього козака, обрали миргородським полковником. Тримав він цей уряд, за деякими припущеннями, з перервами, протягом 45 років. Вік, у якому Апостола було обрано полковником, а також час перебування на цьому уряді - своєрідні рекорди за всю історію Гетьманщини. Брав участь у походах проти турків і татар, здобув фортеці Газікермен та Очаків. У жовтні 1708 р. разом із Мазепою виїхав на зустріч із шведським королем. Та менш ніж через місяць сталося несподіване: палкий прихильник незалежницької політики Мазепи Данило Апостол приніс цареві каяття. У 1723 р. Данило Апостол брав участь у написанні Коломацьких чолобитних. Перш ніж поставити свій підпис, домігся істотних виправлень. Був одним із найбагатших старшин гетьманщини, зажив слави дбайливого та справедливого господаря. Гетьманом був обраний 1727 р. В умовах посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України обстоював рештки суверенітету Гетьманщини. Помер 1734 р., похований у збудованій його коштом церкві у Великих Сорочинцях на Полтавщині.

Доля Кирила Розумовського (1728-1803) - останнього українського гетьмана була щасливою. Народився 18 березня 1728 р. у с. Лемешах на Чернігівщині у сім'ї козака Григорія Розумовського. У 14-літньому віці він потрапив до царського палацу. Олексій Розумовський подбав про добру освіту молодшого брата: той опановував книжну премудрість під опікою кращих тогочасних педагогів і вихователів, а 1743 р. вирушив для навчання за кордон. Відвідавши Німеччину, Францію, Італію, Кирило навесні 1745 р. повернувся до Петербурга, де на нього вже чекав графський титул. У 1746 р., 18-річним юнаком, Кирило Розумовський став президентом Російської академії наук, а гетьманську булаву отримав у 22-річному віці. У період гетьманства Розумовський більше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні, де справами керувала гетьманська канцелярія на чолі з Г.Тепловим. У 1762 р. український гетьман брав активну участь у двірському перевороті Катерини ІІ. Після ліквідації гетьманства Розумовський деякий час був членом Державної Ради (1768-1771). Згодом відійшов від державних справ, жив у Петербурзі, за кордоном, у підмосковному маєтку Петровсько-Розумовському. Останні 9 років життя провів у Батурині, де і помер в січні 1803 р.

ТЕРОР В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ

Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору.

  • Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв - від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою.
  • Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків.
  • Натомість важливі посади надавалися чиновникам не з українців-патріотів, а з росіян, німців тощо, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.
  • Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім'ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи.
    • Приміром, племінника Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р.
    • Така сама доля спіткала й мазепиного генерального осавула Григорія Герцика, якого заарештували у Варшаві.
    • Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини.
  • Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні. Від їхньої сваволі потерпали не тільки прихильники гетьмана, а й мирне населення.
  • Надзвичайно тяжким випробовуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові "низові" походи тощо. Дужих і заможних селян нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ, використовуючи як дешеву робочу силу.
    • Так, у 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків.
    • У 1718 р. сюди надіслано новий відділ українських військ. Інший підрозділ того самого року будував укріплену лінію над р. Терек на Кавказі.
  • У 1721 р. 10 тис. козаків було відправлено на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх заступили нові 10 тис. козаків.
  • Кількість тих, хто повертався з таких походів, становила від 30 до 60%, решта козаків і селян вмирала від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.

Отож, політика царського уряду призводила до вимирання десятків тисяч українців.

  • Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Окрім прямого тиску, російська адміністрація, аби мати привід для втручання в українські справи, розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО. РЕШЕТИЛІВСЬКІ СТАТТІ

  • Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.), за традицією, мало розпочатися з підписанням статей.
  • Але Петро І відмовився зробити це, пояснивши своє рішення воєнними обставинами.
  • Після Полтавської битви, 17 липня, Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей.
  • У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих справ повсякденного життя.
  • У відповідь Петро І надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті.
  • У царському указі права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Згодом було обіцяно дати й статті.
  • Що ж до інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мусять переходити не лише прості козаки, а навіть і гетьман.
  • Воєводи сидітимуть, сповіщав Петро І, в українських містах, як і раніше; у справи українців вони не втручатимуться, крім таких "державних", як "зрада" (під "зрадою" розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).
  • Важливою новацією було призначення царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України.
  • Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову.
    • Ці статті називали землі Війська Запорозького "Малоросійським краєм", у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, "у тиші й покорі великому государю"
  • Наказувалося також "своєвольців викорінювати", не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Іноземних посланців гетьман мусив приймати лише разом із Ізмайловим. Останній зобов'язувався одразу ж повідомляти цареві про візити й розмови, а також пересилати привезені послами листи.
  • Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній військовій канцелярії та не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.
  • Обов'язком резидента було пильнувати, щоб гетьманський уряд повідомляв царя про всі свої доходи.
  • Гетьманською резиденцією було призначено Глухів, що містився майже на кордоні з Московією.
  • Повідомлялося, що при гетьманові утримуватимуться два російські полки, які, одначе, будуть у розпорядженні царського резидента.

Отож ні про яке підтвердження давніх прав і вольностей в указі Петра І не йшлося. Навпаки, заходи, що запроваджувалися, перетворювали колись автономну Українську державу на типову "окраїну Московії".

ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ПІДРИВ ЕКОНОМІКИ ГЕТЬМАНЩИНИ

Царський уряд визначив для себе головну мету: позбавити Гетьманщину економічної незалежності, підпорядкувати її господарське життя економіці Росії та перетворити на надійне джерело своїх доходів. Царські заходи насамперед стосувалися торгівлі.

  • На початку XVIII ст. Україна мала традиційно широкі торговельні зв'язки із Центральною та Західною Європою. Цар Петро своїми указами прагнув перекрити значні торговельні маршрути, змусивши українські купецькі валки повернути до Росії.
  • Подібних заборон та обмежень уживав російський уряд і щодо ввезення в Україну чужоземних товарів. Такі заходи мали примусити українців купувати замість чужоземних виробів вироби молодої московської мануфактури.
  • Стримувала розвиток торгівлі й російська митна політика: встановлене на російсько-українських кордонах мито використовувалося не для збагачення української державної скарбниці, а надходило до Москви.
  • Одним із заходів, що перешкоджав розвиткові українського господарства, було прагнення російського уряду збувати на українській території мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися здебільшого в обігу населення Росії, збагачуючи тим державну російську казну.
  • Руйнувало економіку України постійне перебування на її території численного російського війська (понад 10 тис.), що утримувалося коштом українського населення.

НАСТУП ЦАРАТУ НА УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ

  • Щоб остаточно підкорити українців, Петро І завдав ударів освіті й книгодрукуванню, прагнучи тримати під контролем діяльність таких могутніх осередків культури, як Києво-Могилянська академія та Києво-Печерська лавра.
  • У 1709 р. Петро І наказав київському воєводі вислати за кордон усіх "польських" (тобто правобережних за походженням) студентів і повідомити, скільки залишиться студентів "малоросійських" - вихідців із Гетьманщини, а також скільки є ченців-викладачів із Правобережжя.
  • Різко погіршилося становище Київської церковної митрополії. Коли 1718 р. помер Київський митрополит, російський уряд заборонив обирати нового. У 1722 р. першому ієрархові Київської митрополії було надано титул архієпископа Київського та Малої Росії. Призначити його мав церковний Синод на чолі із царем у Петербурзі.

Отже, Київська митрополія перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви.

  • Руйнація української культури здійснювалася й такими підступними заходами, як переманювання українських учених, богословів, письменників і педагогів із Києва до Петербурга та Москви.
  • Отримавши високі церковні посади, вони змушені були усним і писаним словом прославляти царя та його політику, а Мазепу й усіх, хто подібно до нього зважувався виступати проти царату, всіляко паплюжити.
  • Цим шляхом пішли Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гаврило Бужинський та багато інших талановитих представників українського народу.
  • Від часів Петра І з України почали вивозити історичні пам'ятки, рідкісні книги тощо. У 1720 р. цар наказував київському губернаторові, щоб "у всіх монастирях... оглянути й забрати давні жалувані грамоти та інші оригінальні листи, а також книги історичні, рукописні й друковані".

УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГІЇ

Свідченням цілковитого знищення державної автономії України стало утворення у квітні 1722 р. Малоросійської колегії.

  • Указ було оголошено 29 квітня 1722 р.
  • У ньому повідомлялося про створення Малоросійської колегії у складі шести офіцерів російських полків, розміщених в Україні, на чолі з бригадиром Вельяміновим.
  • Гетьманщина виводилася з підпорядкування Колегії іноземних справ і підпорядковувалася Сенатові як звичайна провінція імперії.

Бригадир Вельямінов прибув до Глухова 21 липня 1722 р. На очолювану ним Малоросійську колегію покладалися надзвичайно широкі повноваження.

  • Колегія перебрала все адміністративне керівництво Лівобережною Україною.
  • Члени Малоросійської колегії мали наглядати за діяльністю гетьмана, генеральної та Полкової старшини.
  • Вони контролювали встановлення і стягнення податків до царської казни, розквартирування російських солдат і офіцерів в Україні.
  • Малоросійська колегія здійснювала контроль за діяльністю Генеральної військової канцелярії.
  • Російські чиновники стежили за розподілом земельних володінь між офіцерами.
  • Водночас Малоросійська колегія була вищою апеляційною установою.
  • Крім того, Вельямінов мав право на власний розсуд втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю.

БОРОТЬБА КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ЗА ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ПРАВ УКРАЇНИ

  • Царський указ про утворення Малоросійської колегії тяжко вразив Івана Скоропадського. В Україну гетьман повернувся з Москви, де був присутній на урочистостях з приводу перемоги в Північній війні, вкрай хворим.
  • Відчуваючи близьку смерть, він доручив гетьманські обов'язки чернігівському полковнику Павлові Полуботку, який заступав його й на час поїздки до Москви.
  • Павло Полуботок розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків.
    • Наказний гетьман здійснив реформу суду з метою обмежити повноваження Малоросійської колегії.
    • Він зробив Генеральний суд колегіальним, рішуче боровся проти хабарництва й тяганини у провінційних судах, установив порядок подання і розгляду апеляцій.
    • У грудні 1722 р. Полуботок видав розпорядження, за яким скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського народу, а не подавалися безпосередньо Малоросійській колегії.
  • Однак, попри енергійні заходи Полуботка й старшини, Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною.
  • Український уряд із його Генеральною військовою канцелярією підпорядковувався Малоросійській колегії.
  • Численні клопотання (петиції), що містили основну українську вимогу - обрання нового гетьмана, цар відхилив.
  • До того ж новим указом у квітні 1723 р. він позбавив гетьмана влади командувача козацького війська, передавши її генералу Голіцину, який очолював російське військо в Україні.
  • 22 травня 1723 р. Полуботка разом із генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга.
  • Проте наказний гетьман зволікав із від'їздом, готуючи нові документи з проханням про відновлення державних прав України. Складали дві чолобитні:
    • одну мали підписати генеральна старшина й полковники,
    • другу - полкова старшина й сотники.
  • У червні Павло Полуботок вирушив на північ і 3 серпня дістався Петербурга.
  • Після від'їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол.
  • Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних - статей, підписаних у середині серпня - на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини.
    • У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії.
    • Статті вкотре порушували питання про звільнення маєтків старшини від оподаткування.
    • Йшлося також про хиби у судочинстві, що їх козацький уряд у змозі виправити без стороннього втручання.
    • Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана.
  • Підписані Коломацькі чолобитні Данило Апостол подав до Генеральної військової канцелярії.
  • Урядовці, дізнавшись про плани Павла Полуботка, вирішили терміново надіслати до російської столиці посольство, з яким передати статті.
  • Проте козацьких посланців затримала Малоросійська колегія. Тоді до Петербурга було таємно відправлено військового канцеляриста Івана Романовича.
  • Недільного ранку 10 листопада 1723 р. посланець Генеральної військової канцелярії передав Коломацькі чолобитні особисто імператорові Петру І.
  • Після подання "чолобитних" за наказом Петра І було заарештовано найактивніших її авторів.
  • Понад рік тривали допити української старшини в Петербурзі.
  • Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді - таємних зв'язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом.
  • Одначе судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок.

ВІДНОВЛЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА. ДАНИЛО АПОСТОЛ

  • Боротьба козацької старшини за дозвіл обирати гетьмана виявилася безрезультатною: після смерті Івана Скоропадського та наказного гетьмана Павла Полуботка вибори гетьмана не відбувалися.
  • Україною правила Малоросійська колегія. Щоправда, спостерігалося деяке пом'якшення політики царату щодо України. Пов'язане воно було зі смертю Петра І в січні 1725 р.
  • 8 лютого 1725 р. імператриця Катерина І звільнила з-під варти тих українських старшин, яких було ув'язнено разом із Полуботком.

Причини відновлення гетьманства

  • Влітку 1727 р. зросла напруженість у російсько-турецьких відносинах. Росія розпочала підготовку до нової війни. Уряд Петра ІІ, розраховуючи на військову потугу козаків, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину.
  • Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана.
  • Не останню роль в ухваленні такого рішення відіграла особиста зацікавленість Меншикова - провідної особи царського двору за малолітнього Петра ІІ.
  • Меншиков сподівався в такий спосіб розширити й без того величезні маєтності на території України.
  • В ситуації, що склалася, єдиним і незаперечним претендентом на гетьманство був Данило Апостол.
  • На виборах, що відбулися 1 жовтня у Глухові і скидались радше на церемонію присяги, за 73-річного Апостола проголосували одностайно. Договірних статей, як і зі Скоропадським, укладено не було.

Отже, головною своєю справою Апостол вважав підписання традиційного російсько-українського договору.

  • З цією метою новообраний гетьман вирішив скористатися поїздкою до Петербурга на коронацію Петра ІІ.
  • У російській столиці український гетьман доклав неабияких зусиль, щоб зарадити справі: подав письмові петиції, зустрічався з впливовими сановниками.
  • На початку березня Данило Апостол розпочав переговори з президентом Іноземної колегії графом Головкіним, передав йому підготовлені статті. Лише в серпні гетьман отримав як відповідь на свої пропозиції "Рішительні пункти". Вони мали форму указу царського уряду гетьманові.

"Рішительні пункти" 1728 р.

  • Згідно з "новим договором" гетьман позбавлявся права вести переговори з іншими державами.
  • Дозволялося лише розв'язувати прикордонні проблеми з Польщею і Кримом, але під наглядом російського резидента.
  • На військові уряди мали обиратися особи зі старшини, одначе затверджувалися вони імператором.
  • Нижчу старшину затверджував гетьман. Вищою судовою інстанцією став Генеральний суд.
  • Він складався з трьох росіян і трьох українців та очолювався гетьманом, але "головним суддею" вважався цар.
  • Скасовано заборону росіянам купувати землі в Україні, хоча й зазначалося, що нові землевласники мають коритися українській адміністрації.
  • Нові статті значно обмежували й без того урізані права та вольності України.
  • Що ж до гетьмана Апостола, то права йому надавалися навіть менші, ніж Скоропадському.

Отже, "Рішительні пункти" не були двостороннім договором. Вони мали вигляд розпорядження, нормативного акта верховної влади Російської імперії. Документ був покликаний регулювати внутрішнє життя Гетьманщини як складової частини єдиної держави.

Реформа Данила Апостола

Зважаючи на реальні обставини, Данило Апостол узявся за здійснення реформ, спрямованих на впорядкування внутрішнього життя Гетьманщини.

  • Реформи проводились у сферах судочинства, фінансів, земельних справ, торгівлі тощо.
  • Із метою врегулювання земельних справ Апостол протягом 1729-1731 рр. провів генеральне слідство про маєтності. Унаслідок такого заходу в державне користування було повернуто чимало земель, безпідставно захоплених у приватне володіння.
  • Чимало зусиль доклав Апостол для пожвавлення української торгівлі. Гетьман зумів домогтися скасування багатьох обмежень та утисків, запроваджених Петром І. Так, наприклад, за сприяння Данила Апостола українським купцям повернули право вивозити товари на західноєвропейські ринки; знову було налагоджено торговельні зв'язки з Кримом тощо.
  • Здійснюючи реформу фінансів, Апостол уперше встановив точний бюджет державних видатків; при цьому з-поміж видатків виокремив ту частину, що мала використовуватися на утримання козацької адміністрації, найманого війська, артилерії тощо. Гетьман також визначив способи наповнення державної скарбниці Гетьманщини.
  • Зміни в судочинстві стосувалися реформування судів, запровадження обов'язкових документів, зведення до одного збірника законів, що використовувалися в українському судочинстві. Полкові суди поділялися на два різновиди: для справ важливих і кримінальних (тобто щодо злочинів) і для справ дрібних. Сотенні й сільські суди перетворювалися на колегіальні (колективні, спільні).
  • Крім того, долаючи спротив московського уряду, Апостол відновив право гетьмана призначати генеральну старшину і полковників.
  • За гетьманування Апостола вдалося значно зменшити кількість росіян в українській адміністрації. Було обмежено до шести кількість російських полків в Україні.

Отже, Данило Апостол спромігся тимчасово пригальмувати процес перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії, втримавши, бодай на деякий час, ті права і свободи, які ще лишалися в українців.

ЗАСНУВАННЯ НОВОЇ СІЧІ

1734 р. понад 30 тис. запорожців з територій підвладних кримському хану Кам'янської та Олешківської Січей повернулися на Запорожжя і за 7 км від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заклали Нову Січ.

  • Нова Січ стояла на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро поряд із Чортомликом. Ось чому цю Січ називають ще Підпільненською.
  • На Запорожжі сформувалася оригінальна адміністративно-територіальна система. Край було поділено на вісім паланок - округів.
  • Загалом землі Війська Запорозького Низового охоплювали величезну площу степової України.
  • За часів Нової Січі надзвичайно пожвавилася господарська діяльність запорожців. Як і за давніх часів, козаки виявляли свою сутність воїнів-хліборобів.
  • Умови господарювання на Запорожжі були тоді чи не найсприятливішими. Але тут не існувало примусової праці, кріпацтва. Ця обставина приваблювала, як і колись, численних утікачів з усієї України, навіть із-за її меж.
  • У господарстві значне місце посідали зимівники старшини та заможних козаків. Переважна частина продукції ішла на ринок.

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ"

Після смерті Данила Апостола 1734 р. вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов'язав здійснювати владу в Лівобережній Гетьманщині Правління гетьманського уряду.

  • Складалась ця установа із шести осіб - трьох українців і трьох росіян, проте вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському.
  • У своїй діяльності Правління гетьманського уряду повинно було керуватися "Рішительними пунктами" гетьмана Данила Апостола.
  • Згідно з царською грамотою, Правління гетьманського уряду мало діяти до обрання нового гетьмана.
  • Щоправда, на коли саме призначалися вибори гетьмана, в документі не вказувалося.
  • Натомість князь Шаховський, за традицією, отримав таємну інструкцію, в якій йому наказувалось у будь-який спосіб переконувати українців, що всі їхні біди - через недбалих гетьманів, а тому не треба поспішати з виборами.
  • Для упокорення українців старшини в інструкції радили всіляко заохочувати російсько-українські шлюби.
  • Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р.
  • Відзначалася ця діяльність свавільним нехтуванням прав усіх верств українського народу, погіршенням економічного становища, загостренням внутрішньої ситуації.
  • Особливо тяжкий період припав на роки, коли імператрицею в Росії була Анна Іоаннівна. Підозріла й жорстока, вона запровадила Таємну канцелярію - "Слово і діло государеве".
  • Нишпорки таємної канцелярії під страхом смертної кари зобов'язували населення доносити про "слово і діло", нібито спрямовані проти імператриці. Найбезглуздіший наклеп ставав часом єдиною підставою для політичного звинувачення, яке тягло за собою смерть, тортури, заслання.
  • У 1735 р. російський уряд значно скоротив реєстр козацького війська. Згідно з наказом, лівобережне козацтво було поділене на заможних - виборних козаків та збіднілих - підпомічників. Збіднілі козаки, які не могли забезпечувати себе під час походу, вилучатися з реєстру.
  • Але найважчим тягарем для України стала розпочата Росією війна проти Туреччини 1735-1739 рр., позаяк українське населення утримувало російську армію, а козацькі полки брали безпосередньо участь у походах.
  • Російські воєначальники, зокрема Мініх, не дбали про збереження матеріальних багатств України, не переймались і долею козаків, які гинули тисячами.
  • За таких обставин чиновники Правління гетьманського уряду ніяк не дбали про поліпшення становища українців, виступаючи слухняним знаряддям російського уряду.
  • Ситуація в Лівобережній Україні трохи поліпшилася, коли в Росії зійшла на престол Єлизавета Петрівна. Дочка Петра І Єлизавета посіла імператорський престол у листопаді 1741 р. внаслідок двірського перевороту.
  • Їй не була властива особлива доброчинність, а деякі зміни в становищі України зумовлювалися низкою зовнішніх і внутрішніх політичних обставин.
  • Певну роль зіграло, поза сумнівом, українське оточення імператриці: її чоловіком був українець Олексій Розумовський. Ось чому при дворі Єлизавети з'явилася мода на все українське: було там чимало українських співаків та бандуристів, на двірських банкетах подавалися українські страви тощо.
  • Під час перебування імператриці в Києві 1744 р. козацька старшина звернулася з проханням дозволити вибори гетьмана. Єлизавета не заперечувала, проте конкретних обіцянок не давала.

Отож, справа з обранням гетьмана затяглася ще на шість років.

ВІДНОВЛЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА 1750 р. ГЕТЬМАН КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ, ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ

Відновлення гетьманства в 1750 р. було спричинене:

  • Позицією старшини, яка наполегливо домагалася відновлення гетьманства від імператорського двору.
  • Наростанням невдоволення українців їхнім економічним становищем і загостренням у зв'язку з цим внутрішньої ситуації в Гетьманщині.
  • Загрозою війни проти Пруссії та ймовірною необхідністю використати у разі такої війни військовий потенціал Гетьманщини.
  • Потребою відновити економічно-стратегічний потенціал України з метою використання його у майбутніх війнах проти Туреччини.
  • Кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого чоловіка Олексія Розумовського - Кирила. Вибори гетьмана Лівобережної України було призначено на 22 лютого 1750 р.
  • Царським указом від 5 червня 1750 р. Єлизавета затвердила Кирила Розумовського на гетьманському уряді.
  • 13 березня 1751 р., перебуваючи в Петербурзі, Кирило Розумовський у придворній церкві присягнув на вірність імператриці, отримав із рук Єлизавети гетьманську булаву та інші клейноди.
  • Лише в середині липня 1751 р. новообраний гетьман прибув до Глухова.

Заходи Кирила Розумовського з відновлення самостійних дій державно-адміністративних органів Гетьманщини

  • У жовтні 1751 р. під владу гетьмана було передано Запорозьку Січ. Повертався Гетьманщині й Київ.
  • Зносини з Лівобережною Україною знову покладали на Колегію закордонних справ.
  • Кирило Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі.
  • Посилилися позиції козацької старшини, якій надавалося право за відсутності гетьмана керувати Гетьманщиною. Регулярним стало скликання у Глухові Старшинської ради.
  • Водночас пожвавлювалося господарське життя. Почалась відбудова Батурина, якому було повернуто статус столиці Гетьманщини, та Глухова, де містилася резиденція гетьмана.
  • Гетьман удавався до заходів, що обмежували сваволю російських чиновників, які перебували в Україні. Зокрема, без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім кримінальних злочинців.
  • Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на великий вплив Кирила Розумовського при дворі імператриці, 1754 р. з'явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу.
    • Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів.
    • У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини Розумовський дістав категоричну відмову.
    • Особливому контролю підлягали фінансові справи Гетьманщини.
  • Найрішучіші заходи Кирила Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, випали на 60-ті рр. XVIII ст. Повернувшись до Глухова після чергової тривалої поїздки до Петербурга й Москви на початку 1760 р., гетьман відвідав усі полки Гетьманщини. Поїздка переконала його в необхідності суттєвих змін у діяльності адміністративних органів.
  • Першим зазнало реформування судочинство. Зведення законів повернули до Гетьманщини на доопрацювання. Щоправда, завершити систематизацію українських законів не спромігся й останній гетьман.
  • Реформа судочинства Кирила Розумовського передбачала також зміни в діяльності Генерального військового суду.
  • Універсалами 1763 р. гетьман дозволяв полковим канцеляріям та прохачам-чолобитникам звертатися безпосередньо до Генерального суду. У такий спосіб із системи судочинства було виведено Генеральну канцелярію і значно зменшено кількість судових інстанцій.
  • Крім того, передбачалося створення нових судових установ. На території кожного полку запроваджувалося по два земських та два підкоморських суди. Створювалися також гродські суди. На виконання універсалів Розумовського у містах із кола значкових товаришів або сотенної старшини почали обирати возних.
  • Україну пропонувалося поділити на 20 судових повітів.

Спроби гетьмана відродити колишню систему судочинства Речі Посполитої засвідчили його прагнення перетворити Гетьманщину з військової на цивільну шляхетську державу.

  • Водночас Кирило Розумовський вдався до спроб установити спадкове гетьманство. На Старшинській раді, скликаній наприкінці 1763 р., було схвалено 23 пункти, які лягли в основу чолобитної на ім'я імператриці з проханням закріпити гетьманство за родом Розумовських.
  • Реформаторські заходи Кирила Розумовського не обминули й армію: полки перетворилися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу.
  • Великі задуми виношував гетьман стосовно культури й освіти. Він, зокрема, планував відкрити в Гетьманщині два університети. Перший - оновлена на європейський кшталт Києво-Могилянська академія. Ще один університет передбачалося відкрити в гетьманській столиці - Батурині.

Усунення Розумовського від влади. Ліквідація гетьманства

  • Про дії Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. З особливим обуренням нова імператриця Катерина ІІ сприйняла звістку про бажання старшини зробити гетьманство спадковим.
  • Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини ІІ була категоричною - зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв'язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною, адже не особа Кирила Розумовського була причиною ліквідації гетьманства. То був закономірний захід імперського уряду, який прагнув остаточної ліквідації Української держави - Гетьманщини.

Отож у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження.

  • Імператорським маніфестом від 10 листопада та указом Сенату від 17 листопада 1764 р. Кирила Розумовського позбавили гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'янцевим.