УКРАЇНА В РОКИ ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА ВИГОВСЬКОГО

засадничі тези

  • Іван Виговський - видатний державник, продовжувач політики Богдана Хмельницького, спрямованої на досягнення цілковитої незалежності української держави, на зміцнення її міжнародного авторитету.
  • Конотопська битва - приклад справедливої боротьби за визволення свого народу від іноземного панування, на захист власної незалежної держави.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1657 р., 26 серпня

Старшинська козацька рада в Чигирині ухвалила до повноліття Ю.Хмельницького передати гетьманство І.Виговському.

1657 р., жовтень

Генеральна козацька рада в Корсуні визнала гетьманом І.Виговського.

1657 р., жовтень

Укладення І.Виговським союзу зі Швецією.

1658 р., травень

Розгром військом І.Виговського загонів антидержавної опозиції М.Пушкаря та Я.Барабаша під Полтавою.

1658 р., вересень

Укладення українсько-польського перемир'я в Гадячі. Закінчення Національно-визвольної війни.

1658-1659 рр.

Українсько-московська війна.

1659 р., 28 червня

Конотопська битва.

ПОСТАТЬ

Юрій Немирич - видатний державний та політичний діяч. Походив зі старовинної шляхетської родини на Київщині й належав до найбагатших аристократів Речі Посполитої. Отримав блискучу освіту, навчаючись в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда й Кембриджа. Завершуючи навчання у Сорбонні, юнак видав у Парижі латинською мовою власний твір під назвою "Розвідка про Московитинську війну", у якому порівняв політичний устрій Московського царства і Речі Посполитої. На бік Богдана Хмельницького Немирич перейшов у липні 1657 р., за кілька тижнів до смерті гетьмана. Після обрання Виговського на гетьманство одразу став його помічником і порадником. Брав участь у підготовці документів Гадяцького договору. Відповідно до цього договору мав посісти місце канцлера Великого князівства Руського.

ОСОБИСТІСТЬ

Іван Виговський походив із старовинного роду української православної шляхти. Освіту набув у Києво-Могилянській академії. Знав кілька мов, зокрема латину. Національно-визвольна війна застала Виговського на польському боці - він був ротмістром кварцяного війська. Під час Жовтоводської битви потрапив до татарського полону. Тричі тікав, тричі його ловили ординці та, напевно, стратили б, якби не Богдан Хмельницький, який викупив Виговського з неволі. Незабаром став генеральним військовим писарем і найближчим сподвижником Хмельницького. Був упорядником реєстру 1649 р., співавтором багатьох універсалів і листів гетьмана. Протягом 1648 р. Виговський розбудував адміністративний і дипломатичний штаб Хмельницького, своєрідне міністерство зовнішніх і внутрішніх справ - Генеральну військову канцелярію. Очолюючи її аж до смерті гетьмана, незмінний генеральний писар був утаємничений у найсекретніші справи. Як писав один із сучасників, "...жоден полковник не знав, що думав Хмельницький, - один лише Виговський.". Виговський був гнучкішим, ніж Хмельницький, і це створювало додаткові можливості для дипломатичних комбінацій.

СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ПІСЛЯ СМЕРТІ Богдана хМЕЛЬНИЦЬКОГО

Внутрішнє становище Української держави по смерті Хмельницького переважно зумовлювалося зовнішніми факторами.

  • Розпалася спілка держав проти Речі Посполитої.
  • Трансильванія зазнала поразки.
  • Бранденбурзький правитель відокремив від Речі Посполитої Пруссію та остаточно об'єднав її з Бранденбургом.
  • Швеція, втягнута у війну проти Данії, вивела війська з Польщі й невдовзі уклала мирні угоди з Московією та Річчю Посполитою.
  • Польща, аби помститися українцям за принизливі поразки минулих літ, разом із Кримським ханством розпочала приготування до нової війни.
  • Вдався до наступу проти незалежності Української держави й царський уряд. Свідченням того стали "статі" ("пункти"), з викладом основних положень нового бачення російським престолом українсько-російських відносин, що їх привіз до Чигирина царський посол А.С.Матвєєв.

У них, зокрема, йшлося про те, що

1) у найбільших українських містах мають стояти царські воєводи з військом, утримуватись вони повинні за рахунок місцевого населення; 2) податки з оренди, доходів і млинів мають надходити до царської скарбниці; 3) кількість реєстрових козаків має бути скорочена до 10 – 40 тис. чол.; 4) надалі кандидатуру гетьмана слід узгоджувати з царем; 5) обраного київського митрополита обов’язково направляти на посвячення до московського патріарха тощо.

Головною причиною зміни курсу Російської держави щодо України влітку 1657 р. було невдоволення московського уряду тим, що досі не встановлено реального контролю над територією Війська Запорозького, а українське керівництво послідовно ухиляється від виконання положень договору 1654 р. про обмеження міжнародних зносин гетьманського уряду та збирання податків у царську скарбницю.

На внутрішньому становищі Української держави позначилась і тривала війна.

  • Ситуація ускладнювалася поглибленням розбіжностей між прихильниками різних зовнішньополітичних орієнтацій, між правобережними та лівобережними полками.

ГЕТЬМАН І.ВИГОВСЬКИЙ, ЙОГО ЗОВНІШНЯ ТА ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА

Обрання гетьманом Івана Виговського

Ще за життя Богдана Хмельницького, 5-11 квітня 1657 р., Старшинська рада внесла ухвалу про передачу влади після смерті гетьмана його 16-річному синові Юрію.

Втілення тієї ухвали в життя означало б запровадження спадкоємності гетьманської влади, тобто встановлення в Україні монархічної форми правління.

  • Одначе після смерті гетьмана Хмельницького ситуація змінилася. 23-26 серпня в Чигирині відбулася Старшинська рада, на якій гетьманом, до повноліття Юрася Хмельницького, було обрано генерального писаря Івана Виговського.

Зовнішня політика Івана Виговського

  • У зовнішньополітичній діяльності новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцнення її міжнародного авторитету.
  • Уже на Генеральну козацьку раду в Корсуні 25 жовтня 1657 р. прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансильванії, Молдавії, Валахії.
  • Там було остаточно оформлено договір зі Швецією. Він передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України.
  • Рада ухвалила також відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством та укласти перемир'я з Польщею.
  • Водночас гетьман Виговський намагався уникнути ускладнень у відносинах із Москвою.
  • До царя було відправлено посольство з повідомленням про обрання нового гетьмана.
  • У Москві довго зволікали з визнанням Виговського гетьманом, вимагаючи від нього багатьох поступок, насамперед введення до найбільших міст - Переяслава, Ніжина й Чернігова московських залог на чолі з воєводами.
  • Це дало б змогу Москві втручатися у внутрішні справи України та обмежило б її не залежність. Вимагалося також проведення повторних виборів за участю царських представників.
  • Виговський мусив погодитися з царськими вимогами, сподіваючись, що на тому зазіхання Москви припиняться.
  • Після лютневої ради 1658 р. у Переяславі, яка підтвердила обрання Виговського гетьманом, воєводи отримали дозвіл прибути в Україну.

Внутрішня політика Івана Виговського

  • Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти, тобто діяв, як більшість володарів західних держав.
  • Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
  • За підтримки Москви вони організували заколот, розбили під Полтавою загони полковників Івана Богуна та Івана Сербина й оволоділи територією Полтавського та Лубенського полків.
  • Заклики гетьмана покласти край громадянській війні не діяли, тож Виговський мусив ужити рішучих заходів. У травні 1658 р. гетьманське військо розбило під Полтавою загони заколотників. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили.
  • Після придушення заколоту московський уряд відверто втручався в українські справи, надаючи противникам гетьмана матеріальну підтримку.

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР

Подвійна гра Москви, яка задля власних інтересів розпалювала заколот Пушкаря, продемонструвала прагнення московського уряду підкорити Україну.

Це змусило Виговського вкотре замислитися над пошуком іншого союзника. Після довгих вагань він вирішив звернутися до Речі Посполитої.

У м. Гадячі 6 вересня 1658 р. між Гетьманською Україною та Польщею було укладено договір, що дістав назву Гадяцького.

  • Україна, Польща і Литва утворювали федерацію трьох самостійних держав, об’єднаних лише спільно обраним королем.
  • Україна в межах Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств ставала незалежною державою під назвою Великого князівства Руського.
  • Найвища законодавча влада у Великому князівстві Руському належала депутатам від усіх земель князівства, а виконавча - зосереджуватися в руках гетьмана, який обирався б довічно й затверджувався королем.
  • Передбачалося, що Велике князівство Руське матиме власні судову й фінансову системи, йшлося про створення власної монетарні.
  • Українське військо мало налічувати 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська.
  • Церковну унію належало скасувати в усіх трьох державах.
  • Православна церква мусила мати такі самі права, як і римо-католицька.
  • Передбачалося створення двох університетів, причому один із них отримував статус академії (Києво-Могилянська академія), а також колегіумів, гімназій, різних шкіл і друкарень.
  • Запроваджувалася цілковита свобода слова і друку.

Гадяцький договір був більш виваженим і чітким, ніж договір 1654 р. Та, на жаль, не судилося втілити в життя, тим паче, що Польща не збиралася дотримуватися його умов.

МОСКОВСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1658-1659 рр.

Основною причиною українсько-російської війни 1658-1659 рр. була несумісність підходів гетьманського та царського урядів щодо подальшого розвитку двосторонніх відносин:

  • Росія, прагнучи стати наймогутнішою потугою на сході Європи та у православному світі в цілому, бажала загарбати Україну, а Україна - навпаки, прагнула зміцнити свою власну державність під захистом Москви, але без реального включення в російський владний простір.
  • Основні події московсько-української війни 1658-1659 рр. розгортались навесні-влітку 1659 р.
  • Наприкінці березня 1659 р. понад 100-тисячна російська армія на чолі з князем О.Трубецьким рушила на Україну.
  • 20 квітня її було зупинено під Конотопом, який боронили козаки Чернігівського і Ніжинського полку під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького. Майже два місяці козаки тримали облогу.
  • Виговський протягом цього часу готувався до вирішального бою. Гетьман домовився з кримським ханом про допомогу 40-тисячної орди і загалом мав близько 60 тис. вояків. Незабаром союзницьке військо виступило на допомогу оточеним.
  • Головна битва відбулася 28 червня 1659 р. в районі с. Соснівки під Конотопом. Вона закінчилася нищівною поразкою московського війська.

Кінець гетьманування Виговського

  • Гучна перемога під Конотопом не поклала край розбратові в Україні. Поміж українців не було єдності щодо подальшої долі Батьківщини. Незалежну Україну кожне угрупування розуміло по-своєму, обстоюючи передусім власні інтереси.
  • Отож одразу після Конотопської битви вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого було поставлено Юрія Хмельницького.

Причини повстання

  • Рядові козаки й селяни підтримали його, боячись, що разом із запровадженням Гадяцького трактату повернуться національно-релігійні утиски і панщина.
  • Лави повстанців збільшували й ті, хто не хотів послаблення Москви як ймовірного союзника в боротьбі проти Польщі.
  • До повстанців прилучалися мешканці Лівобережжя, бо їх лякала можлива війна проти Московії, яка розгорталася б на їхній землі.
  • У вересні 1659 р. під Германівкою на Київщині зібралася козацька рада.
  • Козаки відмовилися визнати Гадяцький трактат, виступили проти союзу з польським королем і висловили недовіру гетьманові Виговському.
  • Після ради Виговський, не бажаючи Україні нового лиха, що заподіяла б громадянська війна, зрікся булави й подався на рідну Волинь, яка тоді перебувала під владою польського короля, а гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

<< УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 Р. ПРОДОВЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПОРУШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ - ГЕТЬМАНЩИНИ >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus