§ 36. Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі (підручник)

§ 36. Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі

1. Унаслідок яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ? 2. Яку роль відігравала Запорозька Січ у подіях української історії?

1. Адміністративно­територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734—1775). Навколо Січі розташовувалися Землі (Вольності) Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно­територіальні округи — паланки. У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти, пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська. Прогноївська.

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона і мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині ХVІІІ ст. роль січових рад зменшилась, натомість посилилось значення старшини.

До складу запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. ХVІІІ ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків.

Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і засновувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.

2. Освоєння нових земель. Нова Січ значно різнилася від Запорозького війська попередніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що базувалася на передових господарських засадах. Однак разом із тим виникли й нові проблеми.

Проводи на Січ

 

На Запорожжя тікали, щоб не працювати на панів і жити «по-людськи». Але в ХVІІІ ст. війни бували досить рідко і не переносили такого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козакам доводилося ставати до праці. Господарем його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана.

Тепер на Запорожжі не було давньої єдності й братерства. Це послаблювало можливість козацької республіки чинити опір наступу.

Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі ставали повстання незаможних козаків і зворотні хвилі втікачів. Вони переселялися на засновані російським урядом «слободи». Це руйнувало із середини увесь соціальний організм Нової Січі.

Одночасно із цим козацька старшина була неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запорозького низового Петро Калнишевський (1690—1803).

П.Калнишевський

 

Постать в історії

П. Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Луб’янського полку. Кошовим отаманом він обирався десять років поспіль. П. Кальнишевський докладав чимало зусиль, аби уникнути залежності Січі від російської корони. Він тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно­територіальні права Запорожжя. Опікувався культурним піднесенням краю. Його коштом було збудовано п’ять церков і соборів, придбано значну кількість церковних книг та начиння як в Україні, так і в Єрусалимі.

П. Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину. Особливо відзначився у російсько­турецькій війні 1768—1774 рр., під час якої командував запорозьким військом. За це російський уряд нагородив Калнишевського золотою медаллю на андріївській стрічці. Після зруйнування царськими військами Нової Січі Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини ІІ засланий до монастирської тюрми Соловецького монастиря. Понад 25 років останній кошовий Січі провів у жахливих умовах одиночної камери. За указом імператора Олександра І він був звільнений з тюрми, але за власним бажанням залишився у тому ж монастирі, де й помер у віці 113 років.

 

За розпорядженням кошового всіх селян­утікачів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. Їх розселяли «слободами» на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місц». За час свого гетьманування Калнишевський заснував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак, для того щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було недостатньо.

 

3. Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. Ліквідація Запорозької Січі. Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції він не зміг.

У 40—60-ті рр. ХVІІІ ст. російський уряд розпочав заселення північних і північно­східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «вільностей» від Правобережжя і Гетьманщини й перешкоджало втечам сюди селян. У 1752 р. у північно­східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно­східному кордоні володінь Січі засновано Слов’яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.

У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень. На протести запорожців уряд імперії не реагував. Козаки із сумом говорили: «Вічная пам’ять нашим степам. Проспали».

 

4. Ліквідація Запорозької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

— Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

— Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

— Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

— Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря.

— Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

— Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно­визвольної боротьби українців.

— Перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв’язання запорозької проблеми виник після успішного завершення російсько­турецької війни 1768—1774 років. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції відкинули не розглядаючи. Фаворит імператриці Г. Потьомкін з відвертим глузуванням відповів старшині А. Головатому: «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете приносити користь».

По завершенню російсько­турецької війни під час повернення російських військ додому, генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і рушили на Січ. У козаків це не викликало ніякої підозри. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар російські війська збираються знищити Січ.

Остання рада на Січі

 

4 червня вони непомітно зняли вартових і оточити січову фортецю. Звістка про намір Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина відговорила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини ІІ про скасування Січі двотисячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Калнишевський у в’язниці

 

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалося роздавання земель царським вельможам.

 

5. Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Нову Січ зруйнували та січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини ІІ запорожцям дозволялося або вступати до кінних пікінерських полків, або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі, отримавши землю для заняття землеробством. Повертатися додому ніхто не хотів. Чимало колишніх запорожців залишилося господарювати у своїх рідних степах. Але не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи увагу на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи перетворювали їх на кріпаків.

Значна частина козаків­запорожців (близько 5 тис.) після ліквідації Січі подалася в турецькі володіння. Вони просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ.

Чимало козаків переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього розселення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиси. Близько 8 тис. козаків­запорожців, які опинились тут, заснували Банатську Січ.

Така ситуація стурбувала російський уряд. Замість знищення запорозького козацтва і перетворення його на регулярне військо сталося інше. Задунайська Січ, яка стала продовжувачем традицій запорожців, перетворилася на вогнище небезпеки для Росії.

В умовах наближення чергової російсько­турецької війни, що вибухнула в 1787 р., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд дозволив колишнім козакам­запорожцям створити «Військо вірних козаків», перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити запорозькі порядки: повернуто козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак це, звичайно, не відновило запорозької вольниці. Служити імперії погодилися 12 тис. колишніх запорожців.

 

6. Участь українських козаків у російсько­турецьких війнах другої половини ХVІІІ ст. Напередодні російсько­турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина ІІ, закликаючи запорожців на війну, запевняла: «Ми вважаємо (запорожців) найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому вчинемо». У війні 1768—1774 рр. запорожці взяли найактивнішу участь.

До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії вглиб України. Зокрема, на початку червня човнова команда запорожців раптово атакувала очаківську флотилію турків у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й примусили ворога відступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковим. Важливим був успіх козацькою флотилії із 19 чайок, яка в дельті Дунаю розгромила турецьку флотилію, захопивши сім великий і велику кількість дрібних суден. Запорожці уславились при штурмі Бендер, рейдах на Тульчу, Ісанчу та ін. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями. «Вдячна» Катерина ІІ запевняла, що ніколи не забуде заслуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого війська не лише продовжені, а… й поглиблені будуть». Уже скоро козаки переконалися у правдивості цих слів.

У 1774 р. був підписаний Кучук-Кайнарджийський договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, а Кримське ханство проголошувалося незалежним.

Знову про запорожців згадали під час війни 1787—1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. два полки козаків­чорноморців оволоділи Хаджибеєм (майбутнє місто Одеса).

Вагомим був внесок козаків­чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Під час вирішального штурму Ізмаїла, який розпочався 11 грудня 1790 р., чорноморці брали приступом фортецю з боку Дунаю. Незважаючи на шалений вогонь, вони кидалися з човнів на берег, рубали сокирами засіки і дерлися на бастіони до турецьких батарей. Подолавши опір, чорноморці вдерлися до середини фортеці. Турки спробували відтіснити козаків за мури та не змогли. Допомога російських гренадерів дала змогу втримати позиції і завершити розгром турецького гарнізону.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадат козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були в складі турецької армії, допомогли своїм товаришам у розгромі турків.

Згідно з договором, підписаним в Яссах, кордоном між Туреччиною і Росією ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності в межиріччі Дністра і Південного Бугу. Але це занепокоїло царський уряд і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р. їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де постало Кубанське козацьке військо.

 

7. Історичне значення Запорозької Січі. Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини ХVІІІ ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила незгладимий слід у пам’яті українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, і обороною південних рубежів України. Вони були на чолі національно­визвольної боротьби українського народу упродовж століть. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного і культурного життя українців. Разом із тим наявність Січі була тим фактором, який стримував закріпачення українських селян, бо саме в запорозьких степах збиралися втікачі з усієї України.

З’явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежились. Ними були створені нові форми соціального, політичного та економічного життя.

Для українського народу запорожці були і залишаться уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.

 

8. Кримське ханство у ХVІІІ ст. Ліквідація Кримського ханства. Остаточно доля кримськотатарської держави вирішилася внаслідок російсько­турецької війни 1768—1774 рр. За Кучук-Кайнарджийським миром 1774 р. була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернення в 1776 р. татарського уряду до Росії, у якому він відмовлявся від її підтримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного корпусу російської армії. Новим ханом було проголошено Шагін­Гірея, який утримував владу завдяки росіянам.

Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання соціально­економічної кризи в ньому. За наказом імператриці російський полководець О. Суворов силою виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Греки й вірмени становили майже все торговельно­ремісниче населення півострова і були основними платниками податків до ханської скарбниці.

У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для поширення своєї влади на півострові.

 

Документи розповідають

 З указу Катерини ІІ про приєднання Кримського півострова до Росії (1783 р.)

«Перетворення Криму на вільну і незалежну область не спричинило спокою для Росії, а перетворилося для неї у нові турботи зі значними витратами. Досвіт часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того, щоб зберегти її, нам потрібно… виснажувати свої війська важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Приймаючи до відома всі ці обставини, Ми прийшли до рішення… зробити у майбутньому кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією російської держави».

Яким був офіційний привід для ліквідації ханства?

 

Шагін­Гірей розмовляє з О.Суворовим

 

Останній хан Шагін­Гірей був змушений зректися влади і виїхати за кордон (до Туреччини). Оволодівши Кримом, Катерина ІІ стала відбирати кращі землі й дарувати їх дворянам і чиновникам. Кримських татар стали витісняти на безплідні землі. Це призвело до катастрофічних наслідків у демографічному стані населення півострова. За наступні сто років населення Криму скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому основна маса населення складалося з нових переселенців.

 

Висновки

Друга половина ХVІІІ ст. стала вирішальною для долі Півдня України і Криму. Після чергових російсько­турецьких війн ці території остаточно опинилися під владою Російської імперії.

— У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. Кримське ханство.

 

Запитання і завдання

1. Яку назву мала остання Запорозька Січ? Скільки років вона проіснувала? 2. Хто був останнім кошовим отаманом Січі? Чим він уславився? 3. Як проявили себе козаки під час російсько­турецьких війн другої половини ХVІІІ ст.? 4. За умовами якого договору Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії? 5. У якому році було ліквідовано Запорозьку Січ? 6. Коли було ліквідовано Кримське ханство?

 

7. Охарактеризуйте адміністративно­територіальний поділ земель Нової Січі. 8. Як відбувалося освоєння земель Запорожжя впродовж другої половини ХVІІІ ст.? 9. Наведіть факти, які свідчать про поступове обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. 10. Розкажіть, як було ліквідовано Запорозьку Січ. Якими були причини цих дій? 11. У чому полягає значення Запорозької Січі для історії України?

 

12. Наведіть факти, які дають підставу стверджувати, що українські козаки відіграли вагому роль у російсько­турецьких війнах другої половини ХVІІІ ст. 13. Складіть план за темою: «Доля кримських татар у другій половині ХVІІІ ст.» та підготуйте за ним розповідь.

 

14. Запорозька Січ неодноразово зазнавала руйнувань. Чому після подій 1775 р. вона вже не змогла відновитися у попередньому вигляді на українських землях?