§ 34—35. Правобережжя і західноукраїнські землі в другій половині ХVІІІ ст. Національно­визвольна боротьба українського народу (підручник)

§ 34—35. Правобережжя і західноукраїнські землі в другій половині ХVІІІ ст. Національно­визвольна боротьба українського народу

1. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст.? 2. Що таке національно­визвольна боротьба? 3. Які країни у другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст. прагнули включити Правобережжя і західноукраїнські землі до свого складу?

1. Соціально­політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно­визвольної боротьби. У 30—60-х рр. ХVІІІ ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці ХVІІ ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку ХVІІІ ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Ревуцьких та ін.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи і звільняли їх від усіляких повинностей строком на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджувалися до життя. По закінченню терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5—6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення поляки знову почали утиски щодо православ’я.

Посилення панщини та національно­релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками.

 

Терміни і поняття

Гайдамаками називали селян­утікачів, що об’єднувалися у ватаги з метою помститися магнатам та шляхті за гноблення.

 

Документи розповідають

 Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)

Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинити. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в якомусь ярі, де їм з близьких сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві й дивиться на всі дороги, коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.

1. Яку тактику використовували гайдамаки? 2. Чим можна пояснити появу такого явища як гайдамацтво?

Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.

Зростання кількості невдоволених у результаті посилення кріпацтва, малочисленність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, яка стала постачальником ватажків для ватаг, перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.

 

2. Гайдамацькі повстання. Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі точилася боротьба навколо обрання нового короля.

Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік з війська і оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений втекти до Молдавії.

Загін гайдамаків

 

Успіхи Верлана підняли на боротьбу нові загони гайдамаків, які перетворили життя шляхти у справжнє пекло. Щоб їх приборкати, шляхта вдалась до жорстокостей. Але рух не вщухав. Зрештою поляки вдалися до тактики: «Поділяй і володарюй». Вони залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який завзято став нищити колишніх своїх побратимів. Проте зрада не зійшла йому з рук, його було забито запорожцями.

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевищив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Але звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням козацьких порядку, відновленням Української держави.

Гайдамака

 

Росія, яка спостерігала за розвитком подій, дійшла висновку, що події починають набирати негативних для неї наслідків, вводить свої війська і жорстоко приборкує повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. Прагнення народу до волі було занадто сильним.

 

3. Коліївщина. У другій половині 60-х рр. ХVІІІ ст. Правобережна Україна опинилася у складній ситуації. Продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта була розколота на прихильників і противників короля С. Потоцького. Загострилися стосунки між православними та католиками й уніатами. Уніати на чолі з митрополитом Ф. Володкевичем розгорнули наступ на православну церкву. У відповідь православні на чолі з ігуменом Матронівського монастиря Матвієм Значко-Яворським звернулися по допомогу до Росії.

На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Але реалізувати цей договір не вдалося. Проти короля у м. Барі утворилось воєнно­політичне об’єднання Конфедерація шляхти (Барська конфедерація), учасники насаджували в Україні католицьку й уніатську церкви й намагалися відновити владу шляхти. Король не мав достатньо сил придушити цей рух і звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя ступив корпус російських військ на чолі з генералом Кречевським.

Конфедерати

 

Ці події стали поштовхом до народного повстання, що увійшло в історію під назвою «коліївщина».

Коліївщина

 

Підготовка до повстання розпочалась у лютому 1768 р. Повсталі збиралися в урочищі Холодний Яр, неподалік Матронівського монастиря, що був одним із центрів православного опору. Повсталих очолив Максим Залізняк (народ. близько 1740 р.).

М.Залізняк

 

Виступивши 6 червня 1768 р. з урочища Холодний Яр, повстанці визволили від шляхти десятки сіл і містечок. Їх шлях проліг через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань — важливий торговельний і культурний центр, форпост польського панування на Правобережжі.

У міру просування повстанців їх кількість швидко зростала. Вони нищили шляхту, католицьке і уніатське духівництво. Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське, південь Волинського і схід Подільського воєводств. Його рушійною силою стали селяни і міщани. Активну участь у повстанні брали загони гайдамаків.

Коліївщина мала відмінності від попередніх повстань гайдамаків. Вона носила національно­визвольний характер. Вістря боротьби було спрямоване проти польського панування, засилля католицизму й уніатства, утисків орендарів та соціального визиску з боку шляхти. Метою боротьби було відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями».

20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. Із допомогою сотника Івана Гонти, який з надвірними козаками перейшов на бік повсталих, наступного дня М. Залізняк оволодів містом. Дії повсталих в Умані вирізнялись нечуваною жорстокістю. У місті загинуло щонайменше 2 тис. осіб. Було зруйновано костьоли, єзуїтські школи, шляхетські палаци.

Повстання перекинулося на інші райони краю. Знищувалися королівські органи влади та встановлювалося народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту — уманьським полковником. Поміщицька земля розподілялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.

Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу й розповсюджувати звернення до народу — універсали.

 

 «Універсал» до селян Західної України (1768 р.)

Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхетських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі й звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від своїх безпосередніх панів. Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди. Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, зберегти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших наставників розплати за всі ваші кривди, побої, убивства, тортури, а також за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром побачите, що Бог послав нам з вами, правовірним, перемогу і будете вільними панами, коли знищете це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити, коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма на Україні та Поділля.

1. До чого закликав «Універсал» населення? 2. Чим аргументували свої дії повсталі?

 

У той час як розгорталося повстання, російські війська підійшли до Умані. Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об’єднали свої зусилля для придушення народного руху.

І.Гонта

 

Командуючий російськими підрозділами під Уманню полковник Гур’єв заявив про свою прихильність до повстанців і запросив М. Залізняка, І. Гонту та іншу старшину на бенкет, на якому ватажків було заарештовано. Загони повсталих, залишившись без провідників, були розгромлені російськими військами. І. Гонта, як підданий польського короля, був переданий полякам, які жорстоко стратили ватажка. М. Залізняк, як підданий Російської імперії, був засуджений на каторжні роботи в Сибір. Попри репресій повстання тривало й наступного року.

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Причини поразки повстання були наступні: російські та польські війська переважали повсталих в озброєнні. До того ж повсталі після захоплення Умані не продовжили наступальних дій. Дії всіх повсталих загонів були не скоординованими. У скороченні соціальної бази повстання значну роль відіграла невиправдана жорстокість повсталих.

 

4. Опришківський рух. О. Довбуш. Рух народних месників мав поширення і на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах. Там їхні загони називалися «чорними хлопцями» або опришками. Перші такі загони згідно з історичними джерелами з’явились у ХVІ ст. Виступаючи проти утисків селянства, діючи невеликими загонами (20—50 осіб), вони нападали на шляхту, лихварів, купців. Маючи гарні схованки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.

 

Терміни і поняття

Слово опришок походить від латинського opressor — знищувач, порушник.

 

Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700—1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багатіями. На відміну від багатьох опришків, прагнення до здобичі не відігравало вирішальної ролі в його вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним.

Олекса Довбуш

 

Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Йому вдавалося виходити зі скрутних становищ, коли на нього і його товаришів полювало по декілька тисяч солдатів.

Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився на обіцянки шляхти (звільнення від повинностей і володінням землею на правах власника). Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків продовжувався ще кілька років.

Олекса Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу українців Прикарпаття, Карпат і Закарпаття.

 

5. Поділ Речі Посполитої та українські землі. У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.

Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. Їх лякало також поширення ідей просвітництва, а згодом ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 р., у результаті якого до Австрійських володінь Габсбурґів відійшли терени Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводств. А також усупереч угоді заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по р. Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені «Королівством Галичини і Лодомерії» із центром у Львові, що підпорядковувалось безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм.

 

Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбурґів у 1775 р. додалась Буковина, яка згодом як окремий округ увійшла до складу «Королівства Галичини і Лодомерії».

Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина ІІ рушила до Польщі війська, які згодом очолив О. Суворов.

Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р.; польська армія опору майже не чинила. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.

Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на вірність Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень. Унаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині.

Протягом 90-х рр. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут було утворено три губернії: Київську, Подільську та Волинську. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину в маєтках феодалів та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.

Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на десятиліття втратив свою державну незалежність. У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя у межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що всупереч політиці російського царизму сприяло консолідації і розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці ХVІІІ ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які у наступне століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.

 

6. Соціально­політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині та Закарпатті. У другій половині ХVІІІ ст. Галичина й Буковина опиняються під владою австрійських Габсбурґів. Закарпаття потрапило під їх владу ще в 1711 р. Вирішальний вплив на соціально­економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосипа ІІ. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі в залежності від якості ґрунтів), за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати садиби і втручатися у сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися у школах.

Імператриця Марія-Терезія

Імператор Йосип ІІ зі своїми генералами

 

Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, були проголошені їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана не повинні були перевищувати 30 % доходу від землі. Повинності мали сплачуватися грошима, що фактично скасовувало панщину. Але цей закон у 1790 р. було скасовано.

Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдавським господарем Григорієм Гікою у 1766 р., яка скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл до шести днів. Згодом і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 рр.

Також суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’являються нові культури. Із 1750-х рр. на Закарпатті починають вирощувати картоплю. В останній чверті століття вона поширюється в Галичині. Наприкінці століття починається вирощування кукурудзи. Активно освоюються гірські райони. Розвивається вівчарство й свинарство.

Дуже повільно розвивається міське життя. Єдиним великим містом був Львів (30 тис. жителів). Більшість жителів міст займалися сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувається швидка зміна національного складу міст, вони втрачають український характер. Більшість населення міст складають євреї, поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворюються на селянську націю, у той час як в Європі починається промисловий переворот.

У другій половині ХVІІІ ст. на західноукраїнських землях з’являються і перші мануфактури з виробництва сукон і полотна. Але переважаючим залишається ремісниче виробництво. Габсбурґи мало переймалися економічним розвитком периферії своєї імперії, у якій вже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).

Складною була релігійна ситуація. Пануюче становище тут посідали католицька і уніатська церкви, які в 1720—1780-х рр. продовжували боротьбу з православною і протестантськими церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії стали греко­католицькими. Проте в 1770—1780-ті рр. ситуація істотно змінилася. Австрійський уряд ліквідовував становість духівництва, обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й конфісковував їх землі в разі, якщо вони не утримуватимуть школи чи притулки для старих. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівнялівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосип ІІ розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя колонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови і традицій українського населення.

 

Висновки

— Посилення соціального, національного і релігійного гніту на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, кульмінацією якого стала Коліївщина.

— Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання укріпило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення і встановлення козацьких порядків.

— Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією, у результаті яких Польща припинила своє існування як самостійна держава.

 

Запитання і завдання

1. Назвіть причини посилення національно­визвольної боротьби на Правобережжі в другій половині ХVІІІ ст. 2. Яких форм набув національно­визвольний рух в Україні в другій половині ХVІІІ ст.? 3. Хто такі гайдамаки? Які причини виникнення гайдамацького руху? 4. У якому році спалахнула Коліївщина? 5. У якому регіоні діяли опришки? Назвіть ім’я найвідомішого керівника опришків. 6. Скільки було поділів Польщі? Які країни брали в них участь?

 

7. Які були наслідки поділів Польщі для України? Чому українські землі опинилися розділеними між сусідніми державами? 8. Що спільного і відмінного між гайдамацькими повстаннями 1730—1950-х рр. і Коліївщиною? 9. Назвіть особливості опришківського руху. 10. Охарактеризуйте розвиток західноукраїнських земель у другій половині ХVІІІ ст.

11. Складіть порівняльну таблицю повстань 1734, 1750 і 1768 рр. 12. Підготуйте історичні портрети О. Довбуша, М. Залізняка, І. Гонти. 13. Прослідкуйте на карті події національно­визвольної боротьби на Правобережжі й на Прикарпатті в ХVІІІ ст. Визначте ключові місця подій.

14. Чи можна гайдамацький і опришківський рухи охарактеризувати як соціальний бандитизм? 15. Як ви вважаєте, чи міг національно­визвольний рух другої половини ХVІІІ ст. привести до відродження української держави?