§ 32. Культура наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVІІІ ст. (підручник)

§ 32. Культура наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVІІІ ст.

1. Які основні риси української культури попередньої доби? 2. Назвіть головні здобутки української культури ХVІІ ст.

 

1. Особливості розвитку культури. Українська культура наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVІІІ ст. розвивалася у суперечливих умовах. Так, з одного боку, створення власної держави, підтримка культури з боку гетьманів, загальне національне піднесення сприяли розвитку української культури, з іншого — її розвиток гальмувався заходами царської влади та поступовим занепадом держави. У 20-ті рр. ХVІІІ ст. в Україні прокотилася перша хвиля русифікації. Проте у цей період ще переважали тенденції, що зумовили розквіт української культури.

Культура цього періоду ґрунтувалася на двох основах: попередньому розвитку української культури та впливу західноєвропейського бароко.

Особливості культури бароко

Культура бароко

 

 

 

 

 

 

 

 

Вигадливе поєднання деталей, ліній, прикрас

 

Інтерес до людських почуттів та громадських вчинків

 

Увага до символів та алегорій

 

Театральність, парадність

 

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу ученим-мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко набувати світських рис.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвинутого населення складали вже не шляхтичі й духівництво, а козаки, козацька старшина, міщани. Це приводило до розширення підґрунтя, на якому розвивалася українська культура.

 

2. Освіта і друкарство. Києво-Могилянська академія. Наприкінці ХVІІ ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянського колегіуму. Вони навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеним було й домашнє навчання.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла й набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували й козацькі діти у січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духівництва для православних парафій Правобережжя. Значним освітнім центром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія і геодезія.

 

Харківський і Чернігівський колегіуми

 

У колегіумах вивчали старослов’янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов’я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (астрономію), музику.

На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам’янецький, Львівський, Перемишльський та інші.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянським колегіумом (1632 р.) та Львівським університетом (1661 р.).

Києво-Могилянський колегіум за організаційною структурою відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. 1694 р. після тривалих клопотань колегіум одержав царську грамоту на самоврядування. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений на академію як вищий навчальний заклад. У 1709 р. тут навчалося близько 2 тис. студентів. Проте вже за декілька років в силу обмежень і занепаду академії їх кількість скоротилася до 165 осіб.

Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкарнею в Україні з 13 існуючих була Києво-Печерська. Серед випущених нею книг відома, зокрема, «Іфіка ієрополітика» (1712 р.), у якій пояснювалися норми поведінки. Видавалися релігійні трактати, букварі та інші книги.

На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні.

Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зробив книжки більш доступними для широкого кола читачів.

 

3. Розвиток природничих наук. У ХVІІ—ХVІІІ ст. на українських землях, як і в інших країнах Європи, починає швидко розвиватися наука. Особливістю науки в Україні було те, що на відміну від Європи, де вона долала сильний опір церкви, тут її представниками у своїй більшості були церковні діячі, іноді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив спеціальну промову «Про заслуги і користь фізики» перед студентами й викладачами Києво-Могилянської академії.

Тому видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема І. Галятовський намагався розкрити причини таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Є. Славинецький здійснив переклад слов’янською мовою посібника з астрономії Везалія «Космографія», яку вивчали в медичних колегіумах. У 1707—1708 рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для Києво-Могилянської академії.

Ф. Прокопович

 

У ХVІІІ ст. набувають поширення медичні знання. З’явилась низка лікарів­українців, які отримали вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, М. Кружень, П. Погорецький та інші. У 1707 р. у м. Лубни відкрилася перша в Україні польова аптека.

 

4. Розвиток літератури. Із другої половини ХVІІ ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього періоду характерними були такі риси:

— зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом;

— мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;

— усе виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;

— головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина ХVІІ ст. — це період розквіту української літератури стилю бароко.

Найбільш яскраво барокові риси проявляються у поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних.

Громадсько­політична поезія пов’язана з Національно­визвольної війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. У цих творах змальовуються історичні події, дається їх аналіз, висловлюються різноманітні точки зору. Відомі такі твори: «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому от народа малоросійського», «Чигирин» тощо.

Творцями релігійно­філософської поезії були представники духівництва — Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші. У творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напряму найбільше проявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей. Найбільшу поему (23 тис. рядків) на релігійну тематику склав І. Максимович «Богородице Діво».

Д.Туптало

 

У руслі бароко розвивалася і панегірична поезія. Найвідомішими її представниками були І. Величковський, Л. Баранович.

Великою популярністю користувалися епіграми. Серед найкращих епіграфістів були Л. Баранович, І. Величковський, Д. Братковський, К. Зіновіїв. В епіграмах часто перепліталися релігійно­філософські та побутові сюжети.

Найкращі вірші ліричної поезії написані С. Климковським, І. Бачинським, Д. Левицьким, І. Мазепою, Л. Барановичем. Жанрово ця поезія дуже різноманітна — це і опис соціально­побутових явищ, і опис природи, і любовні елегії. Вона наповнена народними образами та символами. Любовна поезія тісно пов’язана з піснею.

Л.Баранович

 

Значної популярності набула й сатирична віршована література. У рукописних збірках поширювалися вірші К. Зінов’єва (370 віршів) та І. Некрашевича («Ярмарок», Сповідь»). У них відтворювалися колоритні побутові сцени, висміювалися вади суспільства, прославлялася чесна праця хлібороба і ремісника.

Серед прозової літератури найбільше значення залишається за полемічною богословською. Серед найвидатніших полемічних творів можна виділити «Фундаменти», «Бесіда» І. Галятовського, «Нова міра старої віри» Л. Барановича, «Навіти» анонімного автора.

До богословської літератури належать і проповіді. Їх автори використовують багато художніх прийомів, вдаються до порівняння, алегорій, метафор тощо. У своїх проповідях вони викривають хворі місця суспільства, засуджують аморальні вчинки, дають настанови щодо правильного життя. Так, вони схвалювали вірність православ’ю, прагнення до миру, злагоди та спокою, засуджували заздрість, підступність, зрадливість, лицемірство, невдячність, жадобу, моральну розпусту. Найвизначнішими його творами були «В істинній вірі», «Мир з богом людині» І. Гізеля. Також збірки проповідей видав і Л. Баранович «Меч духовний» і «Труби словес проповідних». Крім того, проповідями уславилися Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші.

Продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис житій святих). Переробляються житія популярних святих, виникають оригінальні бароковські переробки житій князів, використовуються давні легенди «Києво-Печерського патерика». Найвидатнішою пам’яткою цього жанру є чотиритомна збірка житій святих Д. Туптала.

Від середини ХVІІ ст. у літературі набув поширення жанр езопівської байки. Її вивчали в школах, розповсюджували в рукописних збірках. Згодом ці байки сприяли формуванню нової української літератури.

Великий пласт літературного доробку складає історична література. Серед неї слід виділити «Синопсис» — короткий нарис історії України та Московії від найдавніших часів до останньої чверті ХVІІ ст. (автор невідомий).

У ХVІІІ ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до подій Національно­визвольної війни. У 1702 р. з’явився перший такий твір — «Літопис Самовидця», створений одним із діячів часів Руїни Р. Ракушка-Романовським. Найпопулярнішими творами стали праці С. Величка і Г. Грабянки. У ХІХ ст. їх твори називали літописами, хоча насправді це були типові історичні твори ХVІІІ ст., написані у барочному стилі.

Рукописна сторінка «Літопису Самовидця»

 

У своїх творах «Сказання про козацьку війну з поляками» та «Повість літописна про малоросійські та частково інші події» С. Величко докладно описав події української історії з 1648 до 1700 р. Він наголошував на справедливості Національно­визвольної війни, гостро засуджував чвари і міжусобиці, що мали місце в роки Руїни.

У 1710 р. Г. Граб’янка написав твір «Дійствія презільної брані» («Події визначної війни»), у якому основну увагу приділив висвітленню подій Національно­визвольної війни. Він мав велику популярність серед козацької старшини і поширювався у рукописних списках. Г. Граб’янка наголошував на винятковості козацького стану і доводив історичність права на власну державність.

 

5. Архітектура. Національно­визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, події Руїни, народні повстання, війни Росії, Речі Посполитої з турками, татарами, шведами зумовили бурхливий розвиток фортифікаційного будівництва. Не було такого міста, містечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев’яних або кам’яних стін, ланцюгових мостів, башт. Розвиток артилерії зумовив і зміни у фортифікації. Домінуючими стають укріплення бастіонного типу, які зводяться навіть навколо старих фортець і замків у Кам’янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді тощо.

З другої половини XVII ст. нове піднесення переживає монументальне будівництво, яке розвивалося на міцному ґрунті багатовікової вітчизняної культури й увібрала кращі досягнення європейського мистецтва. На українському ґрунті його поширення відбувалося двома напрямками: українізація західноєвропейського бароко і барокізація, надання барокового вигляду українській архітектурній традиції. Як наслідок, мистецтвознавці твердять про існування українського (козацького) бароко, що має свої специфічні риси.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесеності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих композицій, декоративної насиченості та вибагливості. Вказані риси забезпечувалися певними архітектурними прийомами — протиставленням великих і малих розмірів, світла і тіні, поєднанням контрастних матеріалів, фактур і кольорів, набуттям архітектурним декором скульптурної виразності.

Архітектура бароко в першу чергу вплинула на оздоблення старовинних храмів, які, зберігаючи попередню структуру, отримали новий декор — вибагливі декоративні фронтони, обрамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи. Після реконструкції барочний вигляд отримали Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. У такому бароковому вигляді ці храми існують і сьогодні.

Успенський собор Києво-Печерської лаври

 

Михайлівський Золотоверхий собор

 

Більшість барокових споруд в Україні були збудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом. До найкращих барочних ансамблів культового призначення належать Миколаївський собор у Ніжині (1668), Троїцький собор Густинського монастиря (1671), Спасо-Преображенський собор в Ізюмі (1684), Преображенський собор Мгарського монастиря під Лубнами (1684), Покровська церква у Харкові (1689), Троїцький собор у Чернігові (1679—1695), Всесвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1696—1698), собори Братського та Миколаївського монастирів у Києві (1690-ті роки), Юр’ївський собор Видубицького монастиря у Києві (1696—1701), церква Катерини в Чернігові (1716), Преображенська церква у Великих Сорочинцяіх (1734), костьол домініканців у Львові (1745—1749) та інші. До цього переліку можна віднести дзвіницю Софії Київської.

Всесвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври

 

Крім церковного будівництва розгортається і світське кам’яне будівництво. Будуються трапезні, колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Серед цих споруд слід відзначити корпус Київської академії, келії Києво-Печерської лаври, Троїцького і Євецького монастирів Чернігова, будинок Кочубея в Батурині.

Проте основним будівельним матеріалом залишається дерево. До наших днів збереглося чимало дерев’яних храмів тієї доби, особливо у Прикарпатті, Буковині та Закарпатті.

 

6. Мистецтво. Від другої половини ХVІІ ст. український живопис швидко відходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення реальних людей, подій. Домінуючим у творчості митців цього періоду був вплив мистецького стилю бароко.

У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей з народу, краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сюжетів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври була намальована ціла портретна галерея української знаті цієї доби. У той же час київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні та фрескові композиції.

Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах «Страшного Суду». Визначним явищем стало звернення до образів козака-бандуриста — захисника Батьківщини («Козак Мамай»), а також селянина-повстанця, борця проти соціального і національного поневолення.

«Козак Мамай»

 

На замовлення магнатів монументальними розписами прикрашалися палати та замки, костьоли. Такими розписами прикрашений палац Конєцпольського у Підгір’ях, палац Собеського у Жовкві, костьол монастиря єзуїтів у Львові. Серед українських монументальних живописців того часу найбільш знаменитим був Ю. Семигиновський.

Продовжував розвиватися іконопис. Проте на іконах поряд із біблійними персонажами стали зображати реальних персонажів — гетьманів, старшин, рядових козаків, міщан на тлі реальних інтер’єрів тієї доби. Так, на одній з найвідоміших лівобережних ікон другої половини ХVІІ ст. — «Воздвиження Хреста» — зображені не лише церковні діячі, а й міщани, козаки, студенти, селяни в невимушених життєвих позах. На іншій відомій іконі «Запорозької покрови» зображені запорожці, військові клейноди, геральдика, зброя тощо.

Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в Жовкві. Серед представників цієї школи можна назвати імена І. Рутковича (1667—1707) та Й. Кондзелевича (1667—1740).

 

Ікони Й. Кондзелевича

 

 

І. Руткович традиційні сюжети іконостасів подавав як напівсвітські картини з тонким колористичним вирішенням та реалістичним відтворенням людських образів. Найбільш відомими його творами є іконостаси храмів у Жовкві, Волі-Деревлянській, Волі-Висоцкій, Скваряві-Новій. Й. Кондзелевич віддавав перевагу складним монументальним композиціям, у яких знаходили відображення події реального життя українського народу. Найбільш відомі його роботи, створені для Скита Минявського (тепер експонується у Львівському національному музеї), Білостоцького та Загородського монастирів.

До плеяди жовквівських митців належать також Ю. Шиманович, М. Альтамонте, В. Петрович. Їхня творча спадщина представлена не лише творами сакрального малярства, а й світськими портретами, батальними картинами.

На західноукраїнських землях у галузі іконопису працювали І. Бродлакович, І. Маляр та С. Вишенський. Живописні роботи у львівській церкві св. Юра очолював вихованець віденської школи Л. Волинський.

У цей період набув розвитку український портретний живопис, особливо популярний у середовищі шляхти і козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. він ще зберігав тісний зв’язок з іконописом. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького і відомих козацьких старшин. Світські барокові портрети надзвичайно пишно декоровані, дуже часто постаті зображуваних на них людей виписані в суцільному сяйві кольорового мережива, різні орнаментальні елементи виразно підкреслюють майнове та соціальне походження зображуваних. Розквіт портретного живопису припадає вже на другу половину ХVІІІ ст. Великої популярності за тих часів набув ктиторський портрет — зображення засновників і покровителів храмів.

Помітного розвитку досягла у цей період графіка. Її розвиток був тісно пов’язаний з друкарством. Книжки ілюструвалися гравюрами, що виконувалися на дереві чи металі.

Найбільшу роль в розвитку графічного мистецтва того часу відіграли брати Тарасовичі. Олександр створив портретну галерею визначних діячів України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Києво-Печерського патерика» та «Нового заповіту».

Визначним майстром графіки був І. Щирський. Його гравюри складні й вигадливі. Рослинні орнаменти органічно поєднуються з античними сюжетами та реалістичними зображеннями. Цікавим типом графічного мистецтва стали великі афіші — оголошення про диспути в Києво-Могилянському колегіумі (академії), виконані Мирським. Відзначився митець і в ще одному різновиді графіки — виготовленні тез, серед яких найбільш знаменитою є теза на честь префекта Києво-Могилянської академії П. Калачинського. Патріотичним змістом пройнята гравюра Мирського «Теза Обідовського», на якій зображені епізоди Кримських походів та велична панорама Києва з архітектурними ансамблями Лаври, Софії, Подолу.

У другій половині ХVІІ ст. високого розвитку досягло декоративне й ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву. Різьблені геометричні або рослинні орнаменти прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози тощо.

З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішими в Україні були ткацтво та вишивка, пов’язані з художнім прикрашанням побуту, одягу, житла. Ці види народної творчості були поширені на території України як домашнє виробництво, а згодом як ремесло.

 

Німецький дворянин Ульріх фон Вердум про одяг і зовнішній вигляд українців (1670-і рр.)

„На Русі чоловіки й жінки по селам носять коричневі опанчі з сукна, яке самі тчуть. Шляхта й купці носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, влітку носять блакитні. Козацькі селяни, як і татари, влітку носять опанчі з білого сукна, а взимку – з баранячих шкур. Вони сягають від шиї аж до п`ят; вишиті на плечах ремінцями з червоної, жовтої і коричневої шкіри, опанчі виглядають дуже гарно. Така опанча в них називається кожухом, і дехто гадає, що від цього слова походить назва козаків. Узимку така опанча становить весь одяг козачки. Влітку ходять у самій сорочці. У селянок вона з грубого полотна, у міщанок і заможніших дівчат – з гаптованої китайки... Верхня частина таких сорочок біля шиї й пояса зібрана складками, наче каптан, і гарно облямована кольоровою бавовною. При цьому понад стегнами вони оперезуються червоним, жовтим, зеленим чи іншого кольору поясом, і з ним виглядають цілком непогано. Щодо оздоблення голови, то тут вони відзначаються великою зграбністю. Влітку прикрашають її свіжими квітами й зеленими вінками, узимку мусять замість них одягати воскові віночки. Носять також багато перстнів на пальцях, у вухах дуже великі сережки, а на шиї – прикраси з кришталю, скла, міді, бронзи – залежно від фантазії і заможності... На селі чоловіки й жінки взимку і влітку носять чоботи, міщанки ж улітку носять також черевики”.

 

1.       Про які види народної творчості згадує Ульріх фон Вердум?

2.       Пригадайте матеріал з всесвітньої історії і порівняйте одяг українця і європейця.

 

Канони православної церкви, що забороняли відтворення зображень у вигляді статуй, досить довго стримували розвиток скульптури. Натомість поширювалося декоративне ліплення, яким прикрашали фронтони і портали, віконні та двірні отвори, вкривали стіни. Найбільш відомими є оздоблення Миколаївського та Братського соборів у Києві, софіївської дзвіниці, лаврської дзвіниці на Дальніх печерах, церкви в Сорочинцях. Кращий зразок оздоблення керамікою представлений головною брамою Спасо-Преображенського монастиря у Новгород­Сіверському. Для оздоблення також використовувалося дерев’яне різьблення.

 

7. Музика і театр. У цей період завершується формування основних рис народної музики, що існують і до сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята — троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, яку виконували музиканти: мелодія, ритм, темп.

Побутовий багатоголосий пісенний жанр — кант (псалма) набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилюються світські мотиви. Мелодика кантів служила джерелом і для культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культурні діячі тієї доби — Л. Баранович, Д. Туптало та інші.

Продовжував розвиватися хоровий спів. Найбільш поширеним став партерний концерт. Спів відбувався без інструментального супроводу. Він набув професійних рис. Виступи колективів відбувалися в панських палацах та церквах. Відомі імена таких визначних співаків, як К. Коновський, Й. Загвойський, О. Лешковський та інші.

Професійну музичну освіту можна було отримати у Києво-Могилянській академії, музичних школах при магістратах, духовних семінаріях, оркестрах. У 1738 р. у Глухові була відкрита спеціальна музична школа.

Беручи до уваги зростаюче значення професійної музики, ще Б. Хмельницький у 1652 р. видав універсал про створення цеху музики. Згодом цехи виникли у Стародубі, Ніжині, Чернігові та інших містах. Цеховики обслуговували урочисті церемонії, брали участь у воєнних походах, виступали під час розваг у великих маєтках.

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися — нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народно­побутова частина вертепного дійства.

Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов’язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярнішими драмами були «Комедія на день Рождества Христова» Д. Туптала та «Слово про збурення пекла». Шкільна драма поступово ускладнювалася, виникали її різноманітні форми — повчальні та історичні драми тощо. Під час вистав використовувалися декорації, бутафорії, сценічні ефекти.

 

Висновки

— У другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст. українська культура набула небувалого розквіту. Особливо це проявилося в освіті, архітектурі та мистецтві.

— В українській культурі цього періоду тісно пов’язані національні традиції і західноєвропейські впливи, що спричинило винкнення такого явища, як «українське (козацьке) бароко».

— Перебування Української козацької держави у складі Росії, що перетворювалася на імперію, стало негативно впливати на українську культуру: заборони, вилучення провідних діячів на службу імперії, нищення національних ознак.

 

Запитання і завдання

1. Які фактори впливали на розвиток української культури кінця ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст.? 2. Із яких закладів складалася система освіти в українських землях? 3. Як було організовано навчання у Києво-Могилянській академії? 4. Що свідчило про розвиток друкарства на українських землях? Назвіть головні центри книгодрукування в Україні. 5. Які жанри характеризують розвиток української поезії? 6. Визначте риси богословської літератури цього часу. 7. Яка мистецька школа домінувала в українському мистецтві кінця ХVІІ — першої половини ХVІІІ ст.? 8. Які основні риси мистецтва бароко? Назвіть архітектурні пам’ятки у стилі бароко? 9. У яких формах розвивалася скульптура на українських землях? 10. Які жанри музичного і театрального мистецтва мали поширення наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст.?

11. Наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. на території Лівобережної Гетьманщини був високий рівень освіченості населення, більша частина дорослого населення була письменною. Чим це було зумовлено? 12. Чому у другій половині ХVІІ — першій половини ХVІІІ ст. в Україні швидко розвивалося оборонне будівництво?

13. Охарактеризуйте жанрове різноманіття української літератури в другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст. Відповідь оформіть у вигляді схеми. 14. Використовуючи додаткову літературу, складіть опис однієї з археологічних пам’яток тієї доби.

 

 

Узагальнення за темою «Україна наприкінці ХVІІ — у першій половині XVIII ст.»

1.            Складіть перелік подій з історії України кінця XVIІ — першої половини XVIIІ ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2.            Поясніть значення понять і термінів «Повстання С. Палія», «Малоросійська колегія», «Правління гетьманського уряду», «Конституція П. Орлика».

3.            Назвіть імена видатних історичних діячів цієї доби. У чому ви вбачаєте їх внесок в історію України кінця XVIІ — першої половини XVIIІ ст.

4.            Виконайте завдання за історичною картою:

а)         визначте адміністративно-територіальні зміни, що зазнали українські землі у цей період;

б)         покажіть події Північної війни (1700—1721 рр.), напрямки козацьких походів, найважливіших битв і подій;

в)         укажіть територію, охоплену повстанням С. Палія;

г)         покажіть на карті місця, де відбулися найважливіші історичні події цього періоду.

5.            Складіть розгорнутий план «Особливості соціально-економічного та політичного становища українських земель наприкінці XVIІ — першої половини XVIIІ ст.».

6.            Дайте оцінку діяльності гетьманів І. Мазепи, І. Скоропадського, П. Орлика, П. Полуботка, Д. Апостола, кошового отамана К. Гордієнка.

7.            Визначте наслідки Полтавської битви для подальшої долі українських земель.

8.            Якими, на вашу думку, були найважливіші досягнення культури України кінця XVIІ — першої половини XVIIІ ст.? Поясніть свою думку.

 

 

Тестові завдання до теми «Україна наприкінці ХVІІ — у першій половині XVIII ст.»

1. Гетьман, який посів цю посаду після переходу на бік шведського короля І.Мазепи: а) І.Самойлович; б) П. Орлик; в) І.Скоропадський; г) Д. Апостол.

2. За наказом царя Петра І Запорозька Січ була зруйнована: а) у жовтні 1708 р.; б) травні 1709 р.; в) вересні 1710 р.; г) липні 1711 р.

3. Плани гетьмана І. Мазепи на визволення Гетьманщини з-під влади російського царя перекреслила подія: а) повстання під проводом С. Палія; б) знищення російськими військами Батурина; в) Полтавська битва; г) підписання Коломацької статей.

4. Місто, яке було резиденцією гетьмана І. Мазепи: а) Батурин; б) Чигирин; в) Глухів; г) Київ.

5. Автором «Козацьких літописів» був: а) Г. Сковорода; б) С. Величко; в) І. Григорович-Барський; г) В. Боровиковський.

6. Найбільше споруд у стилі козацького бароко в Україні було збудовано у період правління гетьмана: а) І. Самойлович; б) І. Мазепа; в) І. Скоропадський; г) К. Розумовський.

7. Територія, на яку не поширювалася влада гетьмана наприкінці ХVІІ ст.: а) Лівобережжя; б) Київ; в) Запоріжжя; г) Слобідська Україна.

8. Гетьман Данила Апостола перебував при владі протягом: а) 1700—1721 рр.; б) 1709—1722 рр.; в) 1727—1734 рр.; г) 1750—1764 рр.

9. Першим постав колегіум: а) Харківський; б) Переяславський; в) Чернігівський; г) Києво-Могилянський.

10. Поштовхом до прийняття польським сеймом у 1699 р. ухвали про ліквідацію козацького війська на Правобережній Україні стало:

а) початок козацького повстання під проводом С. Палія;

б) укладення між Річчю Посполитою і Османською імперією Карловацького перемир’я;

в) похід І. Мазепи на Правобережжя;

г) укладення україно-російських Коломацьких статей.

11. Український пересувний народний ляльковий театр, де ставили релігійні та світські п’єси називається: а) цирк; б) ярмарок; в) інтермедія; г) вертеп.

12. «Вічний мир»між Московською державою і Річчю Посполитою було укладено: а) 1686 р.; б) 1699 р.; в) 1714 р.; г) 1721 р.

 

Енциклопедична сторінка

1684—1685 рр. — відновлення козацького устрою на Правобережжі

1686 р. — «Вічний мир» між Московією та Річчю Посполитою

1687 р. — перший Кримський похід

1687 р. — укладення Коломацьких статей, початок гетьманування І. Мазепи

1689 р. — другий Кримський похід

1692 р. — виступ антигетьманської опозиції на чолі з Петриком

1695, 1696 рр. — Азовські походи

1699 р. — прийняття польським сеймом рішення про ліквідацію козацького війська і устрою на Правобережжі

1700 р. — Константинопольський мир між Росією і Туреччиною

1700—1721 рр. — Північна війна між Швецією та Росією

1701 р. — указ Петра І про надання Києво-Могилянському колегіуму статусу академії

1702—1704 рр. — повстання під проводом С. Палія

4 листопада 1708 р. — перехід гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ

13 листопада 1708 р. — Зруйнування російськими військами Батурина

1708—1722 рр. — гетьманство І. Скоропадського

25 травня 1709 р. — Зруйнування російськими військами Чортомлицької Січі

8 липня 1709 р. — Полтавська битва

16 квітня 1710 р. — Обрання гетьманом П. Орлика. Прийняття «Пакти і Конституції...»

1711 р. — Прутський похід Петра І. Прутський мир

1711, 1713 рр. — походи П. Орлика на Правобережжя

1713 р. — Адріанопольський договір Росії з Туреччиною

1714 р. — мирний договір між Туреччиною і Польщею. Остаточна ліквідація козацького устрою на Правобережжі

1721 р. — встановлення контролю Синоду російської православної церкви над українськими друкарнями. Заборона друкувати книжки українською мовою

1722—1727 рр. — Перша Малоросійська колегія

1723 р. — Коломацька чолобитна

1727—1734 рр. — гетьманство Д. Апостола

1728 р. — надання гетьману Д. Апостолу «Рішитєльних пунктов»

1732—1734 рр. — спроби ліквідації козацького устрою на Слобожанщині

1734 р. — заснування Нової (Підпільненської) Січі

1734—1739 рр. — російсько-турецька війна

1734—1750 рр. — «Правлінню гетьманського уряду»