§ 31. Посилення колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату

1. Як розгорталися події Північної війни на українських землях? 2. Яка роль І. Мазепи в історії України? 3. Якими були наслідки Полтавської битви для України?

 

1. Становище Гетьманщини після Полтавської битви. Наступ на автономні права Гетьманщини. Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і репресій. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя у місті Лебедині, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. На початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя. Заохочувалися доноси.

 

Документи розповідають

Із листа князя М. Голіцина до канцлера Г. Головкіна

«Задля нашої безпеки треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої власті, як Мазепа, то, надіюсь, буде приходити з доносами. При цьому не треба поводитися з донощиками суворо; якщо двоє прийдуть із брехливими доносами, але коли з ними обійтися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман зі старшиною будуть боятися. Як раніше я до вас писав, так і тепер кажу: треба, щоб у всіх полках були полковники, не згодні з гетьманом... тоді всі їхні справи будуть нам відкриті».

1. Із якою метою розпалювалася незгода між полковниками і гетьманом? 2. Як можна назвати таку політику?

 

Одночасно з цим відбувався форсований наступ на українську автономію. Коли новообраний гетьман І. Скоропадський запропонував цареві підтвердити в нових Решетилівських статтях традиційні права та вольності, то отримав від Петра І відповідь: «Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Петро І відхилив прохання Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився повернути гармати, які були захоплені в І. Мазепи. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки і доходи Військового скарбу.

 

Терміни і поняття

Терор — розправа з політичними противниками шляхом насильства.

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп чи прошарків, етнічних спільнот з метою встановлення панування або зламу опору.

 

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. До гетьмана був приставлений для нагляду царський міністр­резидент (із 1710 р. їх вже було двоє). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки російської армії. У 1708—1709 рр. запроваджується губернський устрій при збереженні полково­сотенного. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. У старшину почали обирати іноземців, яких поступово стала більшість. А згодом Петро І сам наказав призначити свого соратника П. Толстого ніжинським полковником, а А. Ганського — київським, тим самим присвоївши право призначати старшину і порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що спричинило виникнення великих територій, непідконтрольних гетьману. 1720 р. Петро І обмежив функції генерального суду.

Посилилося втручання російського уряду в економічне життя: українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти і до того ж не українськими купцями. Водночас заборонялося ввозити певні товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а купувати замість них продукцію російських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для російської казни. У 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії і якомога більше зосереджувалися у державній казні».

Дедалі частіше козаків стали використовувати за межами Гетьманщини: на будівництві каналів, фортець, у військових походах та на інших роботах. У той же час господарства козаків на батьківщині занепадали. Крім того населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ.

Відбувалися утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних, а у тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було». Цим самим цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації і духовному поневоленню українського народу.

 

Етапи колоніальної політики Російської імперії щодо України у ХVІІІ ст.

Роки

Зміст

1708—1728

Форсований наступ на українську автономію

1728—1734

Часткове відновлення прав і вольностей України-Гетьманщини

1734—1750

Посилення імперського тиску на українську автономію

1750—1764

Тимчасове уповільнення імперської експансії. «Золота осінь» української автономії (О. Субтельний)

1764—1783

Остаточна ліквідація української автономії

 

2. Гетьманство І. Скоропадського (1708—1722 рр.). Діяльність Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він всіляко намагався засвідчити свою вірність цареві. Це допомогло йому утримувати гетьманську владу але, водночас, розгортанню царської політики сприяло обмеження гетьманської влади. Разом із тим Скоропадський проявляв порядність і в міру своїх сил намагався захистити українську автономію. Так, він захищав емігрантів та їхні родини, ніколи офіційно не називав гетьмана Мазепу зрадником.

У соціальній політиці Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям. За його правління близько 30 % оброблюваних земель перебувало в приватній власності старшини, деякі з них перетворювалися у справжніх земельних магнатів. Сам Скоропадський володів понад 100 тис. підданих (монастирі — 60 тис. підданих).

Гетьман І. Скоропадський

 

У січні 1721 р. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, рушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Російської імперії. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення генеральної канцелярії з­під управління гетьмана.

Перебуваючи у Москві кілька місяців, гетьман побував у царських палатах, спілкувався з впливовими можновладцями, влаштовував бенкети, маскаради. Проте візит, головною метою якого було клопотання про полегшення становища Гетьманщини, не дав бажаного результату і не припинив подальше обмеження прав і вольностей. Натомість Скоропадський одержав указ про заснування Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). Її створення мотивувалося тим, що до царя доходять скарги від народу про хабарі й здирства, про відбирання у козаків земель, лісів, млинів, примусовий їх перехід у підданство, про безпорядки у генеральній військовій канцелярії: «Це робиться для вашого ж блага… бути під великоруським судом і управленням, для того щоб припинити всі неправильні суди і тяготи малоросійського народу».

Ця новина приголомшила Скоропадського й остаточно підірвала його здоров’я. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» П. Полуботку. 3 липня 1722 р. гетьман помер.

 

3. Перша Малоросійська колегія (1722—1727 рр.). Наказний гетьман П. Полуботок. По смерті гетьмана всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів. Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською елітою і народом і руйнував українську державність. Ця колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку (1722—1723 рр.) слухати колегію.

Петро І і П.Полуботок

 

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прибічником української автономії. Він не змирився з претензіями президента Малоросійської колегії С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу (зробив Генеральний суд колегіальний, установив порядок подання апеляцій), розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався зі скаргами в Сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції у козацькому таборі на р. Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні на ім’я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув’язнити П. Полуботка і 15 опозиційних українських старшин у Петропавлівській фортеці. Не витримавши такого стану і допитів 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

 

Цікаво знати

Смерть Полуботка відгукнулася в Україні великим болем. Його прославляли як великого захисника України, про нього складали легенди. Однією з найпопулярніших була та, що немовби цар, довідавшись про хворобу Полуботка, прибув просити в нього вибачення і вмираючий гетьман виклав йому усі кривди, що їх завдав царизм Україні. Закінчувалася вона словами: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». І справді скоро, 25 січня 1725 р., помер Петро І.

 

Інша легенда розповідає, що перед від’їздом до Петербурга Полуботок передав 200 тис. руб. золотом банку Ост-Індської компанії в Лондоні, який мав повернути його незалежній Україні.

 

4. Гетьманство Данила Апостола (1727—1734 рр.). Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Зростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загроза нової війни з Туреччиною спричинили її скасування у 1727 р. і певне пом’якшення російської політики в українському питанні. Було дано дозвіл на проведення виборів гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «статейні пункти», надані Апостолом царю. На відміну від попередніх «Статей», вони були оформлені не як договір між державами, а як односторонній акт царського пожалування.

Гетьман Д.Апостол

 

Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.

— Дозвіл обирати гетьмана, але лише за згодою царя.

— Гетьманщину було повернуто з відання Сенату під юрисдикцію Міністерства закордонних справ.

— Зменшення кількості російських військових, що розміщувалися на території України.

— Гетьман не мав права без дозволу царя карати на смерть старшину й проводити зовнішню політику.

— Уведення російських представників до складу Генерального суду.

— Генеральну старшину і полковників із 2—3 кандидатів на посаду мав затверджувати цар, а не гетьман.

— Скасовувалися податки, запроваджені Малоросійською колегією.

— Відновлювався Генеральний військовий скарб, але підконтрольний російському урядові.

Спираючись на обмеження дій російських представників в Україні певними юридичними нормами, Данило Апостол енергійно взявся за відновлення втраченої автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників, провів низку заходів по впорядкуванню старшинського землеволодіння, уперше вжив заходів щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, упорядкував українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі Київ, реорганізував судову систему, добився дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках та заснування ними Нової Січі на р. Підпільній (Підпільненська Січ).

Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало здійснене гетьманом Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729—1730 рр. здійснило ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними. За сприяння Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові у 1728 р. розпочала створювати звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії. Звід було завершено уже після смерті гетьмана, але російський Сенат категорично відмовився його затвердити.

 

5. Політика «Правління гетьманського уряду». Спроба ліквідації автономного устрою Слобожанщини. Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750). «Уряд» складався з трьох представників козацької старшини і трьох російських урядовців. У своїй діяльності «Уряд» мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці мали всіляко применшувати значимість гетьманської влади й підривати довір’я до неї, сприяти зближенню старшини із російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Українські справи знову було повернуто до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування зборів податків. Завершено складання зводу українського законодавства.

Для таємного контролю над суспільством була створена «Таємна канцелярія». Було достатньо вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як його вже вважали державним злочинцем і віддавали до рук ката. Так, за підозрою у державній зраді у повному складі був заарештований Київський магістрат.

Роки «Правління гетьманського уряду» проходили в умовах чергової російсько­турецької війни (1734—1739), тягар якої ліг на плечі українського народу. У походах на Крим загинуло чимало козаків. Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції залишали населення найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорожців у межі Російської імперії.

Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733—1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, що їх мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину», а також заборонялося мешканцям залишати межі Слобожанщини. Підпомічники викреслювалися з козацького стану.

 

Висновки

— Заходи російського уряду протягом 1708—1722 рр. свідчили про підготовку до широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації Козацької держави і на короткий термін було відновлено владу гетьмана (1727—1734).

— Загальний напрям російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. У таких умовах українська козацька еліта докладала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на народну підтримку.

 

Запитання і завдання

1. Яких обмежень зазнала влада гетьмана за часів І. Скоропадського? 2. Як російський цар Петро І використовував ресурси України для досягнення своєї мети? 3. Який зміст Решетилівських статей? Чи мали вони офіційний характер? 4. Хто такий П. Полуботок? Які заходи здійснювала козацька старшина для відновлення державних прав України? Якими були результати діяльності старшинської опозиції? 5. Що відбувалося в Україні під час «Правління гетьманського уряду»?

 

6. Чим характерне правління гетьмана І. Скоропадського? 7. Чому Петро І не дозволив вибори нового гетьмана після смерті І. Скоропадського? 8. Які основні політичні ідеї закладено в Коломацьких чолобитних? 9. Що собою являла Малоросійська колегія? Яким чином її діяльність руйнувала традиційну систему управління в Україні? 10. Чим відзначене правління гетьмана Д. Апостола? 11. Якими були наслідки для України «Правління гетьманського уряду»?

12. Підготуйте оповідь про наказного гетьмана П. Полуботка.

 

<< § 30. Україна в подіях Північної війни § 32. Культура наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVІІІ ст.  >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus