§ 29. Правобережна Україна наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. (підручник)

§ 29. Правобережна Україна наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст.

1. Які українські землі втратила Річ Посполита в результаті війни з Османською імперією? 2. Якими були наслідки Руїни для Правобережжя?

 

1. Відродження козацького устрою. Після гучної перемоги польського короля під Віднем у 1683 р. війна з Османською імперією для Речі Посполитої не скінчилася. Польща продовжила боротьбу за втрачені українські землі і, як з’ясувалося, без козацтва це було неможливо. Ще в 1674 р. подільський полковник О. Гоголь був призначений наказним гетьманом. У його відання перейшли Могилівський, Брацлавський, Кальницький та Уманьський полки. У 1676 р. польський Сейм ухвалив рішення затримати козаків на службі не лише для їх використання у військових цілях, але «як представників панування Речі Посполитої в Україні». Оскільки більша частина Правобережжя була під владою Туреччини, польська влада виділила для козаків землі на Київському Поліссі. У 1678 р. новим козацьким ватажком став Мирон. Він прагнув якомога більше розширити межі перебування козаків й усунути з цієї території шляхту. Останнє призвело до конфлікту і позбавило Мирона влади. Але ненадовго. Гетьман А. Могила (1684—1689 рр.) призначає його наказним гетьманом на Поліссі.

Тим часом Ян Собеський розумів, що без відновлення традиційного козацького господарства й устрою неможливо створити повноцінне козацьке військо, яке б стало на перешкоді турецько-татарським нападам. Тому король вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної Наддніпрянщини. Відповідно до універсалу короля (1684 р.) і сеймової конституції (1685 р.) за козаками затверджувалися вольності, свободи і привілеї, а також дозволялося заселяти землі колишніх семи правобережних полків (Чигиринського, Канівського, Корсунського, Черкаського, Уманьського, Білоцерківського і Кальницького).

Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, які спиралися переважно на військовий, авантюристичний елемент, вони віддавали перевагу осілому, землеробському населенню. Декларовані пільги привертали сюди мешканців Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців із Білорусії та Молдавії.

На теренах, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. На території полків влада належала полковникам, сотникам й іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалися норми звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, якого призначав король. У 1689—1693 рр. наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.

Козаки нових полків (2 тис. яких були записані до реєстру) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чималі гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту із шляхтою, що спалахнув у 1688 р. Але поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.

 

2. Повстання під проводом Семена Палія 1702—1704 рр. У 1699 р. Річ Посполита й Османська імперія підписали Карловацьке перемир’я. Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак полковники відмовилися виконати це розпорядження і розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою Хмельниччиною». На чолі цього повстання став Семен Палій (Гурко). Програма боротьби міститься у його словах, що він «поселився на вільній Україні, й Речі Посполитій немає ніякого діла до цієї області; лише він один має право в ній розпоряджатися, як справжній козак і гетьман козацького народу».

Семен Палій

 

Постать в історії

Семен Палій (Гурко) народився на початку 1640-х рр. в містечку Борзна на Чернігівщині в козацькій сім’ї. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Потім став козаком Ніжинського полку. Згодом перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і отримав прізвисько Палій. Служив у П. Дорошенка. У 1683 р. С. Палій очолює козацький загін, що разом із поляками бився під Віднем. Ян ІІІ Собеський називав його «віденським богатирем». Після повернення з походу Палій оселився на Правобережжі. Коли польський уряд оголосив про формування козацьких полків, Палій разом з кількома сотнями запорожців заснував полк з центром у м.Фастів. Під його управлінням перебувала територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Але на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Козацькі звичаї заважали поширенню панщини, що викликало конфлікт зі шляхтою. Зрештою дійшло до відкритого протистояння. Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею і Москвою, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. Це перекреслило плани Палія. На всі його звертання до царя взяти Правобережжя під свою руку той відповідав відмовою, натомість пропонуючи йому переселитися на Січ. С. Палій відмовився. У 1689 р. С. Палій із загоном козаків напав на Немирів, пристановище пропольського гетьмана Гришка. Узяти місто не вдалося. Новим гетьманом став Самусь. Палія заарештували й ув’язнили в місті-фортеці Маґдебург. За рік козаки його звільнили і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.

 

Відкрита боротьба проти Польщі розпочалася у 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині. Потім повстання охопило Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки.

 

Документи розповідають

З інструкції послам від шляхти Київського воєводства на сейм (листопад 1701 р.)

«Хоч конституція миротворчого сейму 1699 р. всі козацькі війська на ділі заборонила, все­таки бунтівник Палій не хоче підкорятися законам, а також не хоче слухати і виконувати наказів їх милості панів­гетьманів і навіть захопив Фастів, що належить до Київського єпископства, і багаті землі. На захоплених землях він зробив собі кордон на річці Тетерів, козаки ж його зазнають великих утисків, дає на зиму, а також влітку притулок бідним людям; грабує, робить такі наскоки, що загрожує нашій любимій батьківщині (Польщі). Наше воєводство стало поживою для грабіжників... поставити питання про Палія і його похідний полк і щоб якнайефективніше були вжиті заходи, такі, як суворі закони минулого сейму, щоб прийняти рішення про вигнання Палія з нашого воєводства і з Фастова, а також щоб він сам був притягнутий до відповідальності за заподіяні злочини».

1. Як прореагував С. Палій на ліквідацію козацтва Польщею? 2. Яких заходів щодо С. Палія вимагала шляхта?

 

Коронний гетьман Яблонський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі. Після невдалої облоги міста поляки відступили на Поділля, а козаки Палія опанували терени майже всієї Правобережної України і вигнали звідти шляхту.

Улітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно­визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили оплот поляків на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Для придушення повстання поляки кинули 15-тисячний загін під командуванням Адама Сенявського. Повстання було придушено на Поділлі та Брацлавщині.

Розвиток повстання відбувався у дуже складних зовнішніх умовах. Йшла Північна війна. Річ Посполита поділилася на два ворогуючі табори: один на чолі зі Станіславом Лещинським підтримував Швецію, інший — на чолі з Августом ІІ — Росію. Об’єктивно повстання було на руку Швеції, але лідери повстання сподівалися на підтримку Москви і лівобережного гетьмана.

Ще до початку повстання Палій звертався до царя, а також до Мазепи з пропозицією приєднати Правобережжя. Однак Росія не наважувалася порушити умови «Вічного миру» 1686 р. Лише навесні 1704 р. російські війська з українськими козаками, очолюваними гетьманом І. Мазепою, виступили в похід на Польщу, щоб надати допомогу королю Августу ІІ у боротьбі зі шведами.

Зі вступом Мазепи на Правобережжя повстанню було покладено край. Палія, як можливого претендента на гетьманську булаву, було заарештовано й за згодою царя заслано до Сибіру. Правобережні землі опинились під управлінням Мазепи, який фактично став правителем об’єднаної Гетьманщини. На цих землях він проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи. Уся старшина, крім Палія, залишилася на своїх посадах; з іншого — каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта.

У 1707 р. ситуація різко змінилася. Шведський король Карл ХІІ здійснив стрімкий похід проти Польщі, завдавши поразки Августу ІІ. Петро І опинився перед дилемою: анексувати Правобережжя і тим самим налаштувати проти себе польську шляхту, чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши проросійські сили. Він обрав останнє, міркуючи, що краще мати в Польщі проросійські сили при владі й контролювати всю країну, ніж отримати її частину, а другу частину — вороже налаштовану. Але такий поворот не влаштовував І. Мазепу, який зробив ставку на Швецію, сподіваючись відірвати від Росії і Польщі всю Україну. Проте поразка під Полтавою шведських військ у 1709 р. перекреслила його плани.

 

3. Ліквідація козацького устрою на Правобережжі. Поразка повстання С. Палія і виступу І. Мазепи не привели до остаточної ліквідації правобережного козацтва. У 1709 р. із заслання повернувся С. Палій, який став білоцерківським полковником. Це дало новий поштовх до утвердження козацьких порядків. Але наступного року він помер.

Турецький воїн початок ХVІІІ ст.

 

У 1711 р. Петро І здійснив невдалий Прутський похід проти Туреччини. За Прутським миром Росія мала відмовитися від претензій на Правобережжя і вивела свої війська із цієї території. За наказом Петра І українське населення почали зганяти на Лівобережжя. Цей процес тривав аж до 1714 р.

У 1712 р. Польський сейм прийняв рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. російські війська передали полякам Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправились через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі. Проте ці землі не стали «пусткою». Уже з 1720-х рр. почалося їх інтенсивне заселення і відродження. Але на цей раз вже не козацтво відігравало вирішальну роль у цьому процесі.

 

Висновки

— Війна Туреччини і Польщі, що тривала в останній чверті ХVІІ ст., поставила на порядок денний питання про відродження козацтва, яке мало стати на перешкоді набігам татар і турок і сприяти господарському відродженню Правобережжя.

— Створення козацьких полків у Правобережній Україні відроджувало традиції національного державотворення у цьому регіоні. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію, який кінцевою метою своєї діяльності вважав визволення зі шляхетського гніту Правобережної України і відновлення єдності Правобережжя і Лівобережжя в єдиній козацькій державі. Цю мету переслідувало і повстання 1702—1704 рр., яке було спровоковане рішенням польського сейму про ліквідацію козацтва.

— Незважаючи на те, що на певний час вдалося об’єднати дві частини України, міжнародне становище було не на користь України. Зрештою Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.

 

Запитання і завдання

1. За яких обставин і коли відродилося козацтво на Правобережжі? 2. Назвіть причини національно­визвольного повстання на Правобережжі в 1702—1704 рр. 3. Розкажіть про перебіг повстання. За яких обставин і як воно було придушене? 4. Коли польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацького устрою на Правобережжі? Коли ця ухвала була здійснена?

 

5. Яку мету переслідував польський уряд, узаконюючи козацький устрій на Правобережжі? 6. За що боролися учасники національно­визвольного повстання на Правобережжі 1702—1704 рр.? 7. Яка роль І. Мазепи у подіях 1702—1704 рр. на Правобережжі?

 

8. Покажіть на карті території, охоплені повстанням 1702—1704 рр., та місця його основних подій. 9. Складіть історичний портрет С. Палія.

 

10. Чому національно­визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «Другою Хмельниччиною»? Що спільного й відмінного між ним і подіями національно­визвольної війни під проводом Б. Хмельницького?