§ 23. Гетьманство І. Виговського. Розкол козацької України. Андрусівське перемир’я (підручник)

Тема ІV. Українські землі у 60—80-ті рр. ХVІІ ст.

§ 23. Гетьманство І. Виговського. Розкол козацької України. Андрусівське перемир’я

1. У якому становищі перебувала Українська держава на момент смерті Б. Хмельницького? 2. Якими були соціальні наслідки Національно-визвольної війни?

 

1. Внутрішня і зовнішня політика І. Виговського. Гадяцький договір. Після смерті Б. Хмельницького в Україні склалася вкрай складна політична і соціально-економічна ситуація. Поразка україно-трансільванської воєнної кампанії 1657 р. проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. До того ж загострилися московсько-українські відносини через ігнорування царським урядом інтересів України. Тривала війна викликала різке погіршення матеріального становища селянства і козацтва. Чимало козаків, що не отримували платні за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху.

У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату і розгорнули боротьбу за владу. У боротьбі за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—1659 рр.), який 15 вересня 1657 р. на старшинській раді у Чигирині був обраний гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а в жовтні козацька рада у Корсуні обрала його вже повноправним гетьманом. Проте, чимало козаків не любили Виговського, називали «ляхом», дорікаючи йому за шляхетське походження.

Гетьман І.Виговський

 

Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу Б. Хмельницького. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою.

Зміст своєї політики стосовно останньої І. Виговський сформулював лаконічно: „Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна — Україною, ми є військо непереможне”. Звичайно, таке ставлення і така політика не могли сподобатись Москві.

На час обрання гетьманом Виговський вже був досить досвідченим державним діячем. Однак він припустився досить серйозних помилок у своїй соціально­економічній політиці:

— гетьман усіляко підтримував козацьку старшину і шляхту, нехтуючи при цьому інтересами простих козаків, селян і міщан;

— згубник для Української держави стало те, що для боротьби з антигетьманськими виступами Виговський почав шукати допомоги Москви, а також скористався допомогою кримського хана.

Прорахунки гетьмана спричинили те, що з жовтня 1657 р. в Україні розпочалися козацькі заворушення, які очолили кошовий отаман запорожців Яків Барабаш та полтавський полковник Мартин Пушкар. Керівники повстанців звернулися по допомогу до московського уряду, який офіційно у події в Україні не втручався, але стосунки з повстанцями підтримував і матеріально допомагав.

Я.Барабаш і М.Пушкар

 

Для придушення повстання Виговський вперше в історії України використав кримських татар і розплатився за їхню допомогу дозволом брати ясир із Полтавщини. Під час кровопролитних боїв, які точилися у травні—червні 1658 р. між прихильниками і противниками гетьмана, в Україні загинуло близько 50 тис. осіб, серед яких і керівники повстання. Фактично ці події започаткували період громадянської війни. В українській історії його також називають добою Руїни.

 

Терміни і поняття

Громадянська війна — форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами, соціальними групами, націями задля досягнення повноти державної влади.

Руїна — термін, який позначає процес занепаду й спустошення України під час громадянської війни, гострої боротьби старшини за владу й постійної агресії сусідніх держав.

 

Подвійна політика Москви остаточно переконала Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири. Із весни 1958 р. у Межиріччі тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік м. Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:

— Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входить до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;

— Федерація об’єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;

— на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно;

— гетьманові заборонялися зовнішньополітичні зносини з іншими державами;

— польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні;

— козацький реєстр мав становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;

— церковна унія мала бути скасована. Водночас п’ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;

— дозволялося заснувати у Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.

Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.

 

Цікаво знати

На думку сучасних українських істориків В. Смолія і В. Степанкова „Гадяцький договір зводив нанівець суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад... унеможливлював досягнення незалежності й соборності (лише частина українських земель входили до князівства), ліквідував соціально-економічні завоювання селян, міщан і нереєстрових козаків, його основні положення запізнилися щонайменше на 100 років”. Проте існують й інші думки. Зокрема, історик В. Шевчук вважає, що „саме Гадяцький договір став вищою політичною ідеєю українців, котрі змагалися за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України”.

 

2. Україно-московська війна 1658—1659 рр. Конотопська битва. Московський уряд підтримав тих, хто протистояв гетьману й восени 1658 р., оголосивши Виговського зрадником, розгорнув наступ на Україну. Розпочалася україно-московська війна 1658—1659 рр. Скориставшись існуючими в Україні протиріччями, Москва закликала український народ не підкорятися гетьману. Московська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським „вогнем і мечем” схиляла населення до підданства московському царю. Частина лівобережних козацьких полків перейшла на бік царя.

У свою чергу Виговський розіслав Звернення до європейських дворів, яким сповіщав про розрив із Москвою та про його причини.

 

Документи розповідають

Зі звернення до європейських дворів І. Виговського

«Ми, все Військо Запорізьке, повідомляємо і перед Господом та всім світом свідчимо цією нашою щирою та відвертою заявою: у нашої війни, розпочатої та проведеної з поляками, не було іншої причини, ані іншого завдання й мети, крім оборони Святої східної Церкви, а також нашої давньої свободи, яку ми палко любили... Через що передусім ми уклали дружбу з татарами та найсвітлішою королевою Швеції Христиною, а тоді з найсвітлішим королем Швеції Карлом­Густавом, яким усім ми зберегли вірність постійну. Навіть із поляками ми не наважилися розривати будь-коли угоди, але до всіх нашу вірність, договори та годи ми зберегли непорушно. Ми прийняли захист великого князя Московії не для чогось іншого, як тільки для того, щоб із Божою поміччю здобуту та захищену великим і багаторазовим кровопролиттям нашу свободу зберегти й примножити для себе й для наших нащадків».

Як І. Виговський пояснював початок війни з Московською державою?

 

На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем О. Трубецьким підійшло до Конотопа і взяло його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Г. Гуляницьким. Героїчна оборона дала змогу І. Виговському разом із поляками і татарами рушити на допомогу обложеним.

8—9 липня 1659 р. під Конотопом відбулася вирішальна битва, у якій Виговський завдав нищівної поразки 100-тисячній московській армії на чолі з князем О. Трубецьким. У битві поліг цвіт московської кінноти, переляканий цар навіть залишив Москву, боячись походу козаків на місто.

Конотопська битва

 

Цікаво знати

Битва розгорталася наступним чином. Вранці 8 липня І.Виговський з українськими і польськими полками рушив до переправи через р.Куколка біля с.Соснівка, за 12 км від Конотопа. Тим часом татари і українська кіннота пішли в обхід Соснівки. На зустріч українському війську рушила відбірна московська кіннота. У районі переправи зав’язалася запекла битва. Українські полки вдавано відступили, заманивши частину московської кінноти на протилежний берег річки. Тим часом у тил московського війська вдарила татарська і українська кіннота. У московітів почалася паніка і вони почали тікати, але не багатьом вдалося втекти. У полон потрапили князі Семен Пожарський, Семен Львов та інші. Вночі Трубецький дав наказ знімати облогу з міста і відступати. У цей момент з Конотопу вдарив Гуляницький і захопив частину обозу московського війська. Згодом наспіли Виговський з Іслам-Гіреєм і завдали росіянам ще більшої поразки, переслідували їх ще три доби. Недобиткам московського війська вдалося добратися до Путівля.

 

Але внаслідок гострої внутрішньополітичної ситуації скористатися результатами перемоги гетьман не зміг. Рух проти влади Виговського охопив Лівобережжя і частково Правобережжя. Його очолили Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Богун, Іван Сірко, Іван Брюховецький, Тихіш Цицюра. До того ж на Україну знову посунули московські війська. У цей час гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан, бо вінницький полковник Іван Сірко разом із запорожцями здійснив військовий похід на Аккерман. Незадоволена політикою Виговського козацька старшина на чолі з І. Богуном об’єдналася навколо Ю. Хмельницького й висувала його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. під Германівкою на Київщині відбулася козацька рада, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. Виговський врятувався втечею до поялків, але в 1664 р. його звинуватили у змові проти Польщі й розстріляли.

 

3. Гетьманство Ю. Хмельницького. Поділ українських земель на Лівобережну і Правобережну Україну. Вирішивши замиритися з Московською державою, прихильники Ю. Хмельницького на раді у Жердовій Долині, неподалік Трахтемирова, розробили проект майбутнього договору, за яким погоджувалися визнати владу московського царя. Статті передбачали, зокрема, поновнення союзу з Москвою, включення до складу козацької держави Північної Чернігівщини, заборону перебування на її території московських військ і воєвод (за винятком Києва), вільне обрання гетьмана, скасування заборони на проведення самостійної зовнішньої політики тощо.

Гетьман Юрій Хмельницький

 

Однак під час переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили український проект і нав’язали ухвалення нового договору, що отримав назву Переяславські статті 1659 р.

Основні положення цих статей були такими:

— позбавлення права старшини без дозволу царя переобирати гетьмана;

— втрата гетьманом права самостійно призначати, звільняти чи засуджувати до страти старшину й полковників;

— розміщення московського війська, окрім Києва, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані;

— підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху (цю статтю пізніше було скасовано);

— заборона українському уряду підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами й організовувати військові походи без дозволу Москви.

Переяславські статті викликали глибоке обурення у більшості козаків.

 

Тим часом Річ Посполита і Московська держава готувалися до нової війни, щоб остаточно завершити боротьбу за українські землі. У воєнній кампанії 1660 р., яка отримала назву Чуднівська (вирішальна битва відбулася в районі Чуднова), на Правобережній Україні польсько-татарська армія завдала поразки московсько-українській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік поляків й підписання Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Гадяцької угоди, але з деякими змінами:

— вилучено статтю про Руське князівство;

— гетьман був зобов’язаний надавати військову допомогу Речі Посполитій у її війнах з іншими державами;

— підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовнішню політику;

— польській шляхті й магнатам поверталися усі маєтності на українських землях.

Укладення Слободищенського трактату спричинило політичний розкол українського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулась восени 1660 р. у Корсуні, схвалила його, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися їх підтримати й обрали своїм наказним гетьманом переяслівського полковника Якима Сомка. Ю. Хмельницький за допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Сомка. Але це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Москви. Наприкінці 1662 р., зневірившись у власних можливостях об’єднати під своєю булавою всю Україну, Ю. Хмельницький зрікся гетьманства й постригся у ченці під ім’ям Гедеона.

У цей час остаточно склався поділ території України на Правобережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережжя, підвладне Московській державі. В обох частинах козацької держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати: на Правобережжі у січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663 — 1665 рр.), на Лівобережжі після короткого гетьманування Я. Сомка (1662 р.), якого не визнала Москва, 27 червня 1663 р. на чорній раді в околицях м. Ніжина обрали гетьманом Івана Брюховецького (1663—1668 рр.).

Отже козацька держава опинилася у стані глибокої кризи. Незабаром цей розподіл був закріплений.

Чорна рада

4. Спроби П. Тетері об’єднати Правобережну і Лівобережні Гетьманщину. Андрусівське перемир’я 1667 р. Після обрання гетьманом Тетеря мав за мету об’єднати Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Він намагався схилити на свій бік Я. Сомка та інших лівобережних старшин. Але останні не бажали ділитися владою.

У жовтні 1663 р. на територію Лівобережної України вторглося польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, татари і правобережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Похід Лівобережжям тривав до березня 1664 р. і зазнав цілковитої поразки.

Гетьман П.Тетеря

 

Повернувшись з невдалого походу, польська шляхта завзято почала відновлення шляхетських порядків на Правобережжі. У відповідь спалахнуло антипольське повстання, до якого доклав руку і І. Виговський, що намагався усунути П. Тетерю від влади. Повстанців очолили кошовий отаман І. Сірко, полковники Василь Верениця, Василь Дерик, Остап Гоголь, Василь Дрозденко, козак Сулима. Жорстоке протистояння тривало до червня 1665 р., коли П. Тетеря втік до Польщі. На звільненому повстанням Правобережжі гетьманом було обрано Петра Дорошенка (1665—1676 рр.). Він зумів приборкати анархію, що панувала на Правобережжі, відновити діяльність органів влади і зміцнити свою владу. Своїм першочерговим завданням П. Дорошенко вважав об’єднання двох частин України.

Обрання гетьманом Лівобережжя кошового отамана Запорозької Січі Івана Брюховецького відбулося перш за все завдяки московській підтримці. Іншим претендентом на булаву був Я. Сомко, який виступав за сильну гетьманську владу і засуджував свавільні дії московських воєвод в Україні. Москва вирішила зробити ставку на Брюховецького, який не приховував своїх відверто промосковських настроїв. Новообраний гетьман неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату в Україні й перетворення її на князівство, очолюване московським царевичем Федором.

Гетьман Іван Брюховецький

 

Новий гетьман у листопаді 1663 р. підписав з представниками царського уряду Батуринські статті. Окрім підтвердження договорів з Московською державою Б. та Ю. Хмельницьких він містив п’ять нових пунктів:

— гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продуктами харчування московські гарнізони, розташовані в Україні;

— гетьманський уряд зобов’язувався здійснювати заходи для схоплення й повернення російських втікачів (їх переховування каралося смертю);

— встановлювалася заборона для українських купців у Московській державі продавати вино і тютюн, оскільки це завдавало збитків царській монополії на продаж цих товарів;

— заборонявся продаж хліба на Правобережну Україну й кримським татарам;

— необхідно було скласти перелік усіх козаків, міщан й поселян, а також вказати розміри їх земельних володінь.

У вересні 1665 р. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької України від царського уряду.

Згідно з Московськими статтями:

— українські землі й міста проголошувалися володіннями московського царя, а з їх населення (крім козаків) стягувалися до царської казни податки;

— вибори гетьмана відбувалися у присутності московських представників, а гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя;

— дипломатичні зносини гетьмана з іншими державами заборонялися;

— київську митрополію мав очолити московський ставленик;

— гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування, відтепер це здійснювалося виключно царем;

— збільшувалася кількість московських гарнізонів, вони розміщувалися в усіх основних містах, а повноваження російських воєвод суттєво збільшувалися (збирання податей з некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів, податків із купців, грошових зборів із винних оренд тощо).

Сам Брюховецький за виявлену поступливість отримав від московського царя титул боярина і великі маєтки.

У цей час продовжувалася війна між Московською державою і Річчю Посполитою. Виснаживши матеріальні й людські ресурси, обидві держави схилялися до примирення. Коли про початок переговорів довідався П. Дорошенко, зрозумів, що розраховувати на допомогу Польщі в боротьбі проти Москви не має чого. Тоді він за допомогою татар розгромив під Браїловим польське військо (19 грудня 1666 р.), тим самим не давши йому розміститися на Правобережжі.

Тим часом у результаті тривалих переговорів 30 січня 1667 р. у селі Андрусово, під Смоленськом, між Росією та Польщею було досягнуто угоди про перемир’я на 13,5 року (Андрусівське перемир’я). На підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І.Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П.Дорошенка, що в котре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до України. Згідно з умовами перемир’я закріплювався поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя та тимчасово Київ (на 2 роки), залишилися за Московією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.

Висновки

— У період гетьманства І. Виговського через внутрішні й зовнішні чинники в Україні спалахнула громадянська війна.

— Укладений з поляками Гадяцький договір не знайшов підтримки у більшої частини населення, що стало головною причиною втрати Виговським гетьманської булави. Його авторитет навіть не врятувала перемога під Конотопом.

— Обрання гетьманом політично несамостійного Ю. Хмельницького не могло врятувати Україну від громадянської війни. Політичні хитання від Московії до Польщі зрештою призвели до усунення його від влади, а наступна боротьба за гетьманську булаву призвела до розколу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну.

— Річ Посполита і Московська держава, уклавши мі собою Андрусівське перемир’я, юридично оформили поділ України. Андрусівське перемир’я завдало тяжкого удару по Українській державі. Воно стало гальмом на шляху політичного об’єднання Правобережжя і Лівобережжя і прирікало козацьку Україну на політичний занепад.

 

Запитання і завдання

1. У результаті яких подій І. Виговський став гетьманом? 2. Хто очолював антигетьманське повстання, яке було жорстоко придушено І. Виговським за допомогою татар? 3. Із якою державою І. Виговський підписав Гадяцький договір? 4. Де відбулася вирішальна битва україно-московської війни 1658—1659 рр.? 5. Які договори і з якими державами були підписані за гетьманства Ю. Хмельницького? 6. Коли стався поділ Української держави на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину і як це було закріплено?

 

7. Які прорахунки політики І. Виговського призвели до загострення соціально­політичного становища в Україні восени 1657 — взимку 1658 рр.? 8. Охарактеризуйте зміст Гадяцького договору. У чому була відмінність цього документа від Зборівського договору 1649 р. і Березневих статей 1654 р.? Умови договорів з якими державами були більш сприятливими для України: із Московською державою чи Річчю Посполитою? Свою думку обґрунтуйте. 9. Чому перемога під Конотопом не додала авторитету гетьману І.Виговському? 10. Поясніть, у чому полягає недалекозорість політики Ю. Хмельницького. 11. Чому похід польського короля Яна Казимира на Лівобережжя у 1663 р. зазнав поразки? 12. Із якою метою Московська держава кожен раз із новим гетьманом укладала новий договір? 13. Чому Андрусівське перемир’я завдало важкого удару по Українській державі?

 

14. Прослідкуйте за картою перебіг воєнних дій україно-московської війни 1658—1659 рр. 15. Складіть порівняльну таблицю «Договори, укладені Українською державою з сусідніми державами». Питання для порівняння виробіть самостійно.

 

16. Який рік слід вважати роком розколу Української держави на Лівобережну і Правобережну Гетьманщину: 1660, 1663 чи 1667?