§ 18—19. Воєнно­політичні події 1650—1653 рр. (підручник)

§ 18—19. Воєнно­політичні події 1650—1653 рр.

1. Назвіть найважливіші битви Національно­визвольної війни 1648—1649 рр. 2. Якими були найважливіші політичні події цього періоду війни? 3. Якими були умови Зборівського мирного договору?

1.   Відновлення воєнних дій. Битва під Берестечком. Із листопада 1650 р. польський уряд активно готувався до воєнних дій проти України. На початку 1651 р. король наказав командуванню розпочати нову воєнну кампанію. 8 лютого командувачі польських військ, польний гетьман Мартин Калиновський і брацлавський воєвода Станіслав Лянцкоронський розгорнули наступ на українські землі. 10—12 лютого загони М. Калиновського після жорстокої січі захопили містечко Красне на Східному Поділлі. У бою з ворогом загинув один із найближчих сподвижників Хмельницького, брацлавський полковник Данило Нечай. Намагаючись оволодіти Східним Поділлям, М. Калиновський і С. Лянцкоронський 1—10 березня вели облогу Вінниці. Незважаючи на значну кількісну перевагу ворога, козаки, очолювані полковником Іваном Богуном, не дали захопити місто. 10 березня на допомогу обложеним прийшов уманський полк Йосипа Глуха і вдарив по польських частинах, які у паніці відступили. Розвиваючи наступ, козацькі війська оволоділи Баром, Хмільником, Шаргородом, Меджибожем та іншими містами. Спроба поляків оволодіти Східним Поділлям завершилася провалом.

Вирішальна битва воєнної кампанії 1651 р. відбулася в червні на Волині, неподалік м. Берестечка. Польське військо, очолюване королем Яном Казимиром, налічувало 100—120 тис. осіб, а зі слугами — близько 220—240 тис. 15 червня з­під Тернополя до Берестечка рушило військо Б. Хмельницького, яке налічувало близько 100 тис. осіб. До нього приєдналося 30—40-тисячне татарське військо на чолі з ханом Іслам-Гіреєм.

Битва під Берестечком розпочалася 18 червня. Перший бій між польською й татарською кіннотами завершився поразкою останньої. Наступний день не виявив переваги жодної зі сторін.

Бій під Берестечком

 

Переламним днем стало 20 червня. Поляки вийшли зі свого табору й розгорнули війська на лінії у 8—9 км, захищаючи центр і фланги сильною артилерією. Головними силами в центрі командував Ян Казимир, угрупованням на правому фланзі — С. Лянцкоронський, на лівому — Я. Вишневецький. Навпроти них, під прикриттям укріплених таборів, розташував свої війська Б. Хмельницький. На лівому фланзі розмістилася татарська кіннота Іслам-Гірея. Однак напередодні хан повідомив гетьмана, що наступного дня буде мусульманське свято, під час якого татари не можуть воювати, а також попередив про пригніченість його воїнів попередньою поразкою. У цій ситуації Хмельницький спробував уникнути вирішального бою в цей день.

Зранку 20 червня польський король Ян Казимир розпочав наступ. Близько 15 години поляки зрозуміли, що Хмельницький уникає битви. Із дозволу короля Вишневецький атакував правий фланг козацького війська, яким керував І. Богун. Іслам-Гірей наказав своїй кінноті завдати удар по Вишневецькому та військам короля, які намагалися його підтримати. Від гарматного й мушкетного вогню у бік ставки хана, який у відповідь розгорнули поляки, серед татар зчинилась паніка, і вони стали рятуватися втечею. Іслам-Гірей не зміг її зупинити і приєднався до свого відступаючого війська, залишивши поле бою.

Усвідомлюючи, що битва програна, Хмельницький вивів армію до укріпленого табору, влаштованого в долині р. Пляшівка, притоки Стиру. Залишивши наказним гетьманом Ф. Джеджалія, він рушив за ханом. Наздогнавши Іслам-Гірея, Хмельницький був змушений погодитися з ним, що повернути на поле битви виснажене втечею і деморалізоване татарське військо неможливо. Подальші події свідчать, що поки хан приводив у порядок своє військо, гетьман вирішив відступити до Білої Церкви й Корсуня. Поповнивши тут новими силами виведені з оточення з­під Берестечка залишки української армії, Хмельницький збирався разом з Іслам-Гіреєм зупинити просування поляків під Білою Церквою.

Тим часом укріплений козацький табір під Берестечком перебував в облозі поляків. Вивести війська з оточення було доручено І. Богуну. За його наказом через болото і Пляшівку з підручних засобів збудували переправу, якою і було виведено основні сили української армії та всю полкову артилерію.

О.Данченко. Подвиг трьохсот під Берестечком. Офорт. 1954 р.

 

Цікаво знати

Для прикриття відступу з оточеного ворогом табору було сформовано загін із 300 козаків­добровольців. Вони не мали права відступати і загинули всі, не відступивши ані на крок. Поляки пропонували їм гроші й збереження життя, якщо вони складуть зброю. Козаки відкинули цю пропозицію й на очах у поляків висипали з гаманців усі свої гроші у воду, демонструючи свою зневагу до них. Усі 300 козаків полягли як герої.

 

2.   Укладення Білоцерківської угоди. На кінець серпня 1651 р. Б. Хмельницькому вдалося зібрати 60-тисячну армію, до якої приєдналося 40-тисячне татарське військо. Україно-татарська армія розмістилася на добре укріплених позиціях під Білою Церквою. Сюди з­під Берестечка прибуло 35-тисячне польське військо, очолюване М. Потоцьким. До нього приєдналися війська Я. Радзивілла (20 тис. осіб) і М. Калиновського (15 тис. осіб).

Бій під Берестечком

 

Бої 13—15 вересня були невдалими для поляків примусили Потоцького відмовитися від намагань провести битву й отаборитися. Через нестачу продовольства у польському таборі розпочався голод і хвороби. Стали поширюватися чутки, що з Криму на допомогу Хмельницькому днями прибуде з великим військом Іслам-Гірей.

У цій ситуації поляки погодилися на пропозицію Хмельницького розпочати мирні переговори, однак висунули умови, які перекреслювали більшість здобутків Національно­визвольної війни. Це викликало бунт «черні» в козацькому війську, який підтримала частина татар. Жорстоко придушивши бунт, гетьман погодився підписати договір на досить важких для Гетьманщини умовах. Ймовірно, він розумів слабкість свого необстріляного війська, краща частина якого полягла у пляшівських болотах під Берестечком, і значні втрати татарського війська.

За Білоцерківським договором, територія Гетьманщини обмежувалась Київським воєводством, а козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб. Козаки мали право селитися виключно на державних землях Київського воєводства, а ті, хто залишився поза реєстром, поверталися до своїх панів. Магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки, а до Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталася польська адміністрація. Гетьман мав підпорядковуватися королю й коронному гетьману, позбавлявся права дипломатичних зносин з іншими державами й повинен був розірвати союз із Кримським ханством. Пани не мали права притягати своїх підданих до суду за участь у війні. Права і привілеї православної церкви зберігалися. Польським військам заборонялося розміщуватися на території Київського воєводства. Гетьман мав призначати генеральну старшину й полковників за згодою короля. Хмельницький зберігав посаду гетьмана, але після його смерті право призначати і звільняти гетьмана переходило до короля.

Польська сторона вважала, що, уклавши Білоцерківський договір, вона остаточно приборкала Україну. Однак під час затвердження його умов сеймом Речі Посполитої виникла нездоланна перешкода: один із литовських шляхтичів своїм «вето» заблокував прийняття рішення. Оскільки це було рівнозначно розірванню договору, Б. Хмельницький став вважати його нечинним.

 

3.   Молдавські походи. У роки Національно­визвольної війни. Б. Хмельницький та його син Тиміш в 1650, 1652 і 1653 рр. здійснювала походи до Молдавського князівства, яке було союзником Речі Посполитої. Метою походів було ударемнити наміри поляків використати територію Молдови як плацдарм для наступу на українські землі та домогтися якомога більшої політичної ізоляції Речі Посполитої. При цьому він намагався схилити Молдавське князівство до встановлення добросусідських відносин із Гетьманщиною і зміцнити її становище.

У серпні-вересні 1650 р. відбувся перший молдавський похід, очолюваний Б. Хмельницьким і татарським калга­султаном Крим­Гіреєм. Українсько­татарське військо (60 тис. козаків і 30 тис. татар) оволоділо столицею Молдови — містом Ясси. Молдавський господар Василь Лупу уклав договір, за яким вступав у союз із Хмельницьким і пообіцяв не допомагати Речі Посполитій. Гарантією цього союзу мав стати шлюб його доньки Розанди й сина гетьмана Тимоша.

Після поразки українського війська у битві під Берестечком В. Лупу розірвав угоду 1650 р. Унаслідок цього у липні-серпні 1652 р., після перемоги в Батозькій битві, Т. Хмельницький на чолі 35-тисячного козацько-татарського війська вирушив до Ясс. Українсько­молдовський союз було поновлено, відбулося вінчання Тимоша і Розанди Лупу.

У квітні 1653 р. В. Лупу, унаслідок державного перевороту, втратив престол і звернувся по допомогу до Б. Хмельницького. До Молдови гетьман направив 8-тисячний загін козаків на чолі з Т. Хмельницьким. Після повернення влади В. Лупу підштовхнув Тимоша до походу проти Валахії. Похід завершився поразкою і став приводом до створення антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії і Трансільванії.

У липні 1653 р. В. Лупу знову втратив владу, і до антиукраїнської коаліції приєдналося Молдавське князівство. Останній молдовський похід відбувся в серпні-вересні 1653 р. За наказом гетьмана Тиміш повів 6-тисячний козацький загін на допомогу В. Лупу. Однак похід завершився поразкою. Козаки опинилися в облозі в Сучаській фортеці. Тиміш був смертельно поранений і через кілька днів помер. За умовами почесної капітуляції, козаки припинили опір, залишили Сучаву й повернулися додому.

 

4.   Батозька битва. Поразка української армії під Берестечком, як вам відомо, спричинила спробу молдовського господаря В. Лупу відмовитися від союзу з Хмельницьким. Гетьман направив свого сина Тимоша з військом, щоб відновити його. Оскільки це не відповідало інтересам Речі Посполитої, польний гетьман М. Калиновський вирішив перешкодити цьому походу. У районі с. Батіг, поблизу Ладижина, на шляху українського війська Калиновський розташував укріплений табір із військами. Хмельницький у доволі іронічній формі запропонував йому не перешкоджати походу.

 

Документи розповідають

Із листа Богдана Хмельницького до польного гетьмана Мартина Калиновського

...Не хочу таїти від вашої милості, що зухвалий мій син, Тиміш, зібрав кілька тисяч війська для того, щоб змусити до шлюбу дочку молдавського господаря. Застерігаю вас, ваша милість, аби ви відступили з військом до польського кордону і звільнили волоське прикордоння, яке займаєте; син мій за характером запальний і на вашій особі може зробити першу пробу свого воєнного щастя.

1. Про що повідомляв польного гетьмана Б. Хмельницький? 2. Чому, на вашу думку, М. Калиновський вважав зміст листа образою його гідності?

 

Запальний за характером, Калиновський сприйняв це як виклик. Йому, діячу з великим воєнним досвідом, головний ворог Польщі погрожував юнакам, що був до того ж суперником сина Калиновського в домаганні руки Розанди. Калиновський вирішив провчити знахабнілих «хлопів».

У середині травня 1652 р. Хмельницький зі своїм сином Тимошем вирушив із Корсуня в напрямку Батога. Його військо складалося із 15 тис. козаків та 20 тис. татарської кінноти. В армії Калиновського налічувалося 35 тис. осіб, із яких лише 20 тис. були вояки, а решта — слуги.

Уранці 22 травня, прибувши під Батіг та оцінивши ситуацію, Хмельницький з’ясував, що розміри польського табору значно перевищують кількість війська Калиновського. Він наказав атакувати табір з усіх боків, оскільки у противника не було можливості захищати весь табір одночасно. Атаки козаків і татар на табір тривали впродовж 22—23 травня й завершилися повним розгромом польської армії. У битві загинуло близько 10 тис. польських вояків і сам М. Калиновський.

Звістка про загибель польської армії під Батогом приголомшила уряд Речі Посполитої. Хмельницький після здобутої перемоги став вимагати від Варшави поновлення Зборівської угоди.

Страта полонених поляків після битви під Пилявцями

 

5.   Жванецька облога. У 1653 р., відновивши кількісний склад війська після поразки під Батогом, поляки продовжили боротьбу проти Гетьманщини. У лютому на Брацлавщину вторглася 12—14-тисячна польська армія під проводом Стефана Чарнецького. Вона спустошувала міста й села, залишаючи за собою згарища і смерть. Ворог дійшов до Умані. Однак тут підрозділи Чарнецького зазнали дошкульної поразки від козацьких загонів І. Богуна й залишили межі Брацлавщини.

У травні 1653 р. Хмельницький із 30 тис. козаків та 12—15 тис. татар вирушив з Умані у новий похід проти поляків. Однак гостра нестача продовольства і фуражу, наростання невдоволення козаків грабунками татар, звістка про провал четвертого молдавського походу спричинили виступ козаків проти гетьмана в червні 1653 р. Як наслідок, уперше за роки війни похід Хмельницького був зірваний.

Тим часом польська армія, очолювана королем Яном Казимиром, просуваючись українськими землями, восени 1653 р. дійшла до Жванецького замку, що був поряд із Хотином, й зупинилася там в укріпленому таборі. Її кількість разом зі слугами становила 60 тис. осіб.

11 жовтня після того, як сюди дісталися війська Хмельницького та хана Іслам-Гірея, розпочалися бойові дії. У підпорядкуванні гетьмана було близько 30—40 тис. козаків і приблизно такою ж була кількість татарської кінноти. Із середини жовтня розпочалася облога україно-татарською армією польського табору. На початок грудня в кільці облоги від голоду, холоду і хвороб загинуло близько 10 тис. осіб. Під тиском обставин поляки розпочали переговори про мир.

Посередником у переговорах між козаками й поляками знову виступив кримський хан. 5 грудня 1653 р. під Кам’янцем-Подільським хан Іслам-Гірей та Ян Казимир уклали в усній формі кримсько-польський договір. Його умови передбачали припинення воєнних дій та згоду поляків виплатити кримському хану викуп (так звані «поминки»). Щодо визначення в договорі правового статусу Гетьманщини, однозначної інформації немає. В одному джерелі стверджується, що умови Зборівського договору відновлювалися, а в іншому — козаки залишаються лише при своїх давніх (до початку війни) правах і привілеях.

Хмельницький, який не брав участі в укладенні договору, дізнавшись про його зміст, зібрав старшинську раду. Проінформувавши про Кам’янецьку угоду, гетьман заявив про необхідність повного розриву з Річчю Посполитою.

 

6.   Внутрішньо- і зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р. На кінець 1653 р. становище Гетьманщини стало критичним. Цілі райони Правобережжя, де відбувалися воєнні дії, були спустошені. Десятки тисяч людей потрапили в полон до татар, загинули в боях, померли від голоду, епідемій холери й чуми 1650—1653 рр. За період 1648 — кінця 1653 р. кількість населення України зменшилася на 30—40 %. Розгорталося масове переселення українців з охоплених війною територій на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московії та Молдови.

Поглиблювався занепад сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі, що унеможливлювало подальше ведення війни. У 1653 р. вперше від початку боротьби Хмельницький не зміг набрати заплановану кількість вояків до своєї армії й зіткнувся з виступами незадоволених козаків. В українському суспільстві натхнення і піднесення перших років війни поступалися місцем зневірі й розчаруванню.

Помітно погіршилося також зовнішньополітичне становище Гетьманщини. Зокрема, воно ускладнилося через помилки, допущені гетьманом в оцінці співвідношення сил у Південно-Східній Європі. Спроби Хмельницького встановити династичні зв’язки з Молдавським князівством урешті-решт призвели до появи антиукраїнської коаліції Речі Посполитої, Валахії, Трансильванії та Молдови.

Уряд Речі Посполитої не вважав війну з Гетьманщиною завершеною й готувався до її продовження. Внутрішньополітичні проблеми робили очевидним той факт, що перемогти в ній Україна зможе лише за допомогою сильних союзників. При цьому турецький султан і московський цар висловлювали принципову згоду надати захист і покровительство Гетьманщині.

 

Висновки

— Поразка в Берестецькій битві стала гірким, але повчальним досвідом для Б. Хмельницького. Вона унаочнила, що польська армія врахувала досвід попередніх поразок і навчилася протистояти козацькій тактиці ведення бою.

— Події від поразки під Берестечком й до відновлення бойових дій під Білою Церквою продемонстрували велику волю й неабиякі організаторські здібності Б. Хмельницького.

— Блискуча перемога, здобута гетьманом у битві під Батогом, засвідчила, що він урахував досвід Берестецької битви. Сучасники небезпідставно порівнювали перемогу Хмельницького в ній із перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами при Каннах у 216 р. до н. е.

— Завдяки Молдавським походам Хмельницький прагнув зміцнити становище своєї держави в тогочасній Європі.

— На кінець 1653 р. в Гетьманщині загострилися кризові явища, спричинені тривалою війною. Вони ставили під сумнів можливість подальшої успішної боротьби з Річчю Посполитою і примушували Хмельницького шукати допомоги в турецького султана й московського царя.

 

Запитання і завдання

1. Яким був кількісний склад армій супротивників у Берестецькій битві? 2. Хто керував виведенням з оточення з­під Берестечка залишків української армії? 3. Якою була кількість козацького реєстру за Білоцерківською угодою? 4. Скільки походів до Молдови було здійснено українськими військами? 5. Якими були результати четвертого молдавського походу? 6. Якими були причини Батозької битви? 7. Укладенням якого договору завершилася Жванецька облога? 8. Як змінилася кількість населення українських земель за роки Національно­визвольної війни? 9. Які держави пропонували надати захист Гетьманщині у її війні проти Речі Посполитої?

 

10. Як відбувалася Берестецька битва? 11. Порівняйте умови Зборівської та Білоцерківської угод. 12. Якими були причини здійснення й основні події молдавських походів? 13. Схарактеризуйте причини й наслідки Батозької битви. 14. Як відбувалися воєнні дії в 1653 р.? 15. Чому внутрішньо- і зовнішньополітичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 р. вважають кризовим?

 

16. Простежте за картою, якими були основні напрямки воєнних походів та де відбувалися битви в 1651—1653 рр. 17. Продовжте складання таблиці «Національно­визвольна війна українського народу середини XVII ст.», розпочатої за матеріалом § 16.