§ 16. Розгортання національно­визвольної боротьби в 1648—1649 рр. (підручник)

§ 16. Розгортання національно­визвольної боротьби в 1648—1649 рр.

1. Яким було військове мистецтво козаків? 2. Які засоби боротьби використовувалися козаками під час козацьких виступів 20—30-х рр. XVII ст.? 3. Яка подія спричинила Національно­визвольну війну українського народу середини XVII ст.?

1.   Битви на Жовтих Водах та під Корсунем. Військо Речі Посполитої, зібране для боротьби з повстанцями, очолюване коронним гетьманом Миколою Потоцьким і польним гетьманом Мартином Калиновським, розташувалося в таборі між Корсунем та Чигирином. Коронний гетьман планував здійснити каральний похід на Запорожжя силами двох угруповань. Перше — очолюване сином М. Потоцького Стефаном, мало просуватися суходолом, а друге, переважно з реєстрових козаків, очолюване осавулами І. Барабашом та І. Караїмовичем,— на човнах Дніпром.

Хмельницький завдяки чудово організованій розвідці вчасно довідався про цей план і вирушив із Січі навперейми С. Потоцькому. 19 квітня загони татарської кінноти, очолювані перекопським бейем Тугаєм, вступили в бій із поляками у верхів’ї р. Жовті Води, лівої притоки Інгульця. Невдовзі з основними силами підійшов гетьман і розпочав облогу польського табора. Кількість війська Хмельницького становила 14 тис. козаків, татарської орди — 20 тис. осіб, у поляків було 10 тис. вояків.

Б.Хмельницький під Жовтими Водами

 

С. Потоцький через облогу не мав можливості повідомити батькові. Тим часом у флотилії реєстровців, що підходила до Січі, прихильники гетьмана підняли повстання. Барабаша та Караїмовича вони вбили і приєдналися до Хмельницького. Після того, як вони прибули до Жовтих Вод, на бік гетьмана перейшли також реєстровики з табору С. Потоцького.

Опинившись у критичному становищі, поляки в ніч із 5 на 6 травня спробували прорвати оточення. Однак козаки й татари оточили їх з усіх боків й опівдні 6 травня розгромили вщент. Важко пораненого С. Потоцького взяли в полон татари, і по дорозі до Криму він помер.

Здобувши блискучу перемогу на Жовтих Водах, Хмельницький вирішив не гаючи часу рухатися під Корсунь, щоб завдати удару по основних силах коронного та польного гетьманів. Магнатські загони поповнилися новими силами і кількість польського війська досягла 12—14 тис. осіб.

Дізнавшись про наближення Хмельницького, поляки вирішили під прикриттям табору рухатися з­під Корсуня до Богуслава. На їхньому шляху, в урочищі Горохова Діброва, козаки, очолювані М. Кривоносом, влаштували засідку.

На світанку 16 травня, коли польський табір, оточений возами у вісім рядів, рухався богуславським шляхом, він натрапив на завали з дерев та викопані рови. Козацько­татарське військо атакувало табір і прорвало його оборону в трьох місцях. Чотиригодинна жорстока січа завершилася поразкою поляків.

Битва під Корсунем

 

Цікаво знати

За повідомленням українського літописця М. Гунашевського, після завершення битви відбулася зустріч Б. Хмельницького з М. Потоцьким. Ймовірно, щоб якось дошкулити переможцю, коронний гетьман із неприхованим презирством і злою іронією запитав: «Хлопе, ...чим же так зацному рицерству орд татарських (котрим і звитяг приписовали) заплатиш?» На що отримав відповідь: «Тобою... й іншими з тобою». Справді обидва польські гетьмани й майже всі полонені були передані Тугай-бею як воєнна здобич.

 

2.   Наростання визвольної боротьби. Битва під Пилявцями. Перемоги, здобуті Хмельницьким у перших битвах на Жовтих Водах і під Корсунем, мали важливе значення для розгортання визвольної боротьби. Вони було болючим ударом для польської армії, сприяли послабленню позицій влади Речі Посполитої в Україні. Швидко зростало повстанське військо. Протягом літа 1648 р. від польсько-шляхетського панування повстанці звільнили Лівобережжя.

 

Документи розповідають

Із листа брацлавського воєводи Адама Кисіля до архієпископа Матвія Лубенського (правителя Речі Посполитої на час «міжкоролів’я» після смерті Владислава IV) про ситуацію в Україні після Корсунської битви.

Військо наше розгромлене й розбите вщент... Раби тепер панують над нами; зрадник засновує нове князівство... Безумна чернь рада тому, що Хмельницький оберігає її, піддаючи вогню й мечу один лиш шляхетський стан, відчиняє міста, замки і, вводячи його туди, як тріумфуючого переможця, вступає в його підданство. Київ оголосив він своєю столицею... Орда стоїть проти нас; татарський Кіш і табір цього нечистивого Тамерлана ще стоять під Білою Церквою. Одначе дійшли до нас вісті й чутки, що він бажає ще далі збільшити наші біди і свої успіхи. Уже й так воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське вважає своїми, погрожує Волині й Поділлю, а також і Руським землям...

1. Настрої якої верстви відображає автор документа? Якими вони є? Поясніть свою думку. 2. Наведіть факти з документа, що свідчать про ставлення українського населення до Хмельницького. 3. Якими, за повідомленням автора документа, були подальші плани Б. Хмельницького?

 

Полум’я війни охопило також Правобережжя. Черкаський полковник М. Кривоніс, якого направив сюди Хмельницький, за короткий час організував на Поділлі та півдні Волині 20-тисячну повстанську армію із селян та міщан. Вони визволили від поляків Полонне, Заслав, Острог, Тульчин, Вінницю, Брацлав, Немирів і десятки інших міст.

Одночасно з цим Україну охопила жорстока стихія селянської війни. Тривалий час накопичувана лють селян до своїх гнобителів призвела до того, що вони винищували панів та їхні сім’ї, убивали орендарів та урядників, не розрізняючи їхньої національної приналежності та віросповідання. Селяни громили шляхетські маєтки, захоплювали орні землі та майно.

Після безплідних мирних переговорів у вересні 1648 р. воєнні дії відновилися. На Волині під Чолганським Каменем було зосереджено 80—90-тисячну польську армію, у якій вояків було 40 тис. осіб, а всі інші — обозні та слуги. Командували цим військом три воєначальники: Владислав-Домінік Заславський, Миколай Остророг та Александр Конєцпольський.

Б. Хмельницький рушив їм назустріч із військом, кількість якого сягала 100—110 тис. осіб, серед яких 50—60 тис. становили досвідчені вояки, а решта — «селяни від плуга». Битва відбулася неподалік містечка Пилявці поблизу Староконстянтинова. Розпочалася вона 11 вересня 1648 р. боєм за греблю через річку Іква. Надвечір греблю захопили поляки. Наступного дня обидві сторони готувалися до вирішальної битви.

Б. Хмельницькому, на допомогу якому 12 вересня прийшла 5—6-тисячна орда буджацьких татар, удалося ввести в оману поляків, розпустивши чутку, що до нього приєдналися 30 тис. татар.

Уранці 13 вересня битва відновилася. Україно-татарське військо захопило греблю й, переправившись на лівий берег, стало тіснити поляків. У другій половині дня перевага була на боці війська Хмельницького. Надвечір серед поляків поширилися чутки, що українсько­татарські загони з’явилися в тилу табору. Виникла паніка. Кидаючи поранених, зброю і майно, поляки стали тікати. Причому Заславський, Остророг і Конєцпольський потай втекли з табору першими.

Унаслідок здобутої перемоги козакам дісталися десятки тисяч возів із майном, 92 гармати й навіть загублена під час втечі гетьманська булава В. Заславського. Перемога в битві під Пилявцями відкрила шлях для визволення з­під польського панування західноукраїнських земель.

Бій під Пилявця

 

3.   Визвольний похід українського війська в Галичину. Звільнивши 16 вересня 1648 р. від поляків Староконстянтинів, Хмельницький скликав старшинську раду, де було ухвалено рішення рухатися до Львова. Облогу міста Хмельницький розпочав 26 вересня, а вже 5 жовтня полк М. Кривоноса захопив Високий Замок. У ході переговорів, які в цей час розпочали з гетьманом міщани, Хмельницький погодився зняти облогу за відносно невеликий викуп.

16 жовтня Хмельницький рушив на Замостя — важливе місце на шляху до польської столиці Варшави. Підійшовши до мурів міста, він запропонував міщанам здати Замостя за викуп, але отримав відмову й наказав брати його штурмом.

Три штурми міста були невдалими. Ситуацію ускладнювала загальна втома україно-татарської армії, наближення зими, нестача коней, артилерії, боєприпасів та спалах епідемії чуми, від якої у грудні помер М. Кривоніс.

У цей час у Варшаві замість померлого у травні 1648 р. короля Владислава IV на престол було обрано його брата Яна Казимира. Невдовзі від нього до Хмельницького прибув посланець із пропозицією укласти перемир’я. 10 листопада спочатку старшинська, а потім загальна військова рада ухвалили рішення припинити воєнну кампанію й відступити «на Україну». 14 листопада україно-козацька армія залишила околиці Замостя й рушила додому.

 

4.   Програма побудови Української козацької держави. Одночасно з керівництвом визвольною боротьбою формувалися уявлення Б. Хмельницького про те, якою повинна бути майбутня вільна Україна. Уперше ідею створення автономної Української козацької держави, хоча й на обмеженій території, він висунув після Корсунської битви наприкінці травня 1648 р. Через Тугай-бея Б. Хмельницький передав коронному гетьману М. Потоцькому програму вимог до польської влади. Вона передбачала створення удільної держави «Військо Запорозьке», підпорядкованої безпосередньо лише королю Речі Посполитої, із визначеними кордонами по Білу Церкву й Умань, включно з Лівобережжям. Влада воєвод і старост стосовно «королівщин», міст і містечок на її території скасовувалась. Потоцький відмовився передавати ці вимоги до Варшави, пояснивши, що влада ніколи їх не задовольнить.

Наприкінці грудня 1648 р. Хмельницький після завершення походу в Галичину урочисто в’їхав до Києва. Його зустрічали київський митрополит Сильвестр Косов, єрусалимський патріарх Паїсій, що перебував тоді в Києві, тисячі киян та козаків. Через кілька днів єрусалимський патріарх благословив Хмельницького в Софійському соборі на війну з поляками.

На переговорах із польськими комісарами в Переяславі (лютий 1649 р.) і московським посольством Г. Унковського в Чигирині (квітень 1649 р.) Хмельницький у цілому оприлюднив програму побудови Української держави.

Він проголошував, що «виб’є з лядської неволі весь народ руський, а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу віру православну». Гетьман вважав, що Українська держава має унезалежнитися від Речі Посполитої. Московський посол Г. Унковський повідомляв, що «гетьман і Військо Запорозьке і вся Русь Київська під владою польського короля й панів бути не хочуть». Хмельницький стверджував, що «нас Бог від них (Польщі й Литви) увільнив — короля ми не обирали й не коронували і хреста йому не цілували... і ми волею Божою цим від них вільними стали».

Майбутня Українська держава, на думку Хмельницького, повинна була виникнути в етнічних межах розселення українського народу. На переговорах із польськими комісарами він казав: «За границю на війну не пойду, на турків і татар шаблі не підніму. Досить нам в Україні й Поділля, і Волині; тепер досить достатку і прожитку в землі та князівстві своєму по Львів, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи».

Основою устрою Української козацької держави повинні були стати порядки Війська Запорозького, поширені на все її населення. «Не постоїть мі нога жодного князя і шляхотки тут в Україні,— проголошував гетьман,— а захочет лі хліба котрий із нами їсти, нехай же Війську Запорозькому послушний буде...» На думку Хмельницького, Українська козацька держава є правонаступницею Київської Русі. За інформацією Г. Унковського, гетьман вважав, що польська влада повинна визнати Українську державу «по тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми в підданстві та в неволі бути в них не хочемо».

Правити Українською козацькою державою повинен був, на думку Хмельницького, монарх. «Правда то єсть,— казав він,— що я лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, що єсть єдиновладцем і самодержцем руським».

 

5.   Збаразько-Зборівська кампанія. У лютому 1649 р. на переговорах між польськими комісарами та Б. Хмельницьким було досягнуто угоди про перемир’я. Однак уряд Речі Посполитої розробив новий план завдати козацькій Україні удару об’єднаними силами польської та литовської армій. 20 травня 1649 р. поляки порушили перемир’я, переправилися через Горинь, вторглися до південно-східної Волині і дійшли до Староконстянтинова. Довідавшись про відновлення воєнних дій, Хмельницький рушив свої полки на Волинь. Уже 16 червня гетьман зупинився під Пилявцями. Раптова поява гетьмана спричинила відступ поляків під захист мурів Збаразького замку.

Тим часом з боку Білорусії на українські землі розпочали наступ війська литовського гетьмана Януша Радзивілла. Наказний гетьман Михайло Кричевський, за наказом Хмельницького, спробував зупинити литовське військо біля м. Річиця, але битву було програно. Кричевський, отримавши важке поранення, помер, а козаки відступили. Однак завдання Хмельницького було виконано. Унаслідок величезних втрат Радзивілл відмовився виконувати наказ короля про вторгнення в Україну.

Під Збараж до Хмельницького прибула 30—40-тисячна татарська орда під проводом хана Іслам-Гірея. 3 липня, маючи у своєму розпорядженні 80—90 тис. вояків, гетьман розпочав приступ. Кількість польського війська становила 15 тис. осіб, а зі слугами досягала 28 тис. Облога Збаража й запеклі бої під його мурами тривали майже півтора місяця.

Від розвідки Хмельницький та Іслам-Гірей дізналися, що на виручку обложеним рухається з 35-тисячним військом король Ян Казимир. Було вирішено не дати полякам об’єднатися й розбити королівське військо на марші. У ніч із 3 на 4 серпня майже 40 тис. козаків і 20 тис. татар, очолюваних гетьманом і ханом, рушили назустріч королю в напрямку Зборова.

Битва під Зборовом відбулася 5—6 серпня 1649 р. Лише надвечір 6 серпня битву було припинено й розпочалися переговори. За посередництва Іслам-Гірея 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір.

 

За його умовами, під владу гетьмана переходили Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства. Із цієї території виводилися польські війська. Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тис. осіб, а не включені до нього козаки поверталися під владу панів. Підтверджувалися давні права і привілеї Війська Запорозького. На землях, що переходили під владу гетьмана, польський уряд зобов’язувався призначати на адміністративні посади лише православних шляхтичів.

Усім учасникам війни оголошувалася амністія. Шляхта, маєтки якої були розташовані на підвладній гетьману території, мала право повернутися до них, а її піддані повинні були виконувати всі ті повинності, що й раніше. Київському православному митрополиту було обіцяно місце в сенаті. Питання про ліквідацію церковної унії та повернення православній церкві її майна повинне було вирішитись на найближчому сеймі. У володіння гетьмана переходив Чигирин.

 

Висновки

— Блискучі перемоги, здобуті Б. Хмельницьким під час воєнної кампанії 1648 р., підтвердили полководницький талант гетьмана і правильність обраної ним тактики.

— Проголошена Хмельницьким програма побудови Української козацької дер­жави була шляхом до створення незалежної Української держави в межах розселення українців.

— Підсумком Збаразько-Зборівської кампанії 1649 р. стало визнання польською стороною автономного статусу козацької України. Це не відповідало висунутій Хмельницьким програмі побудови Української козацької держави, але створювало основу для продовження визвольної боротьби.

 

Запитання і завдання

1. Яким був кількісний склад козацьких і татарських військ у битві на Жовтих Водах? 2. Яку хитрість використали козаки, щоб перемогти в Корсунській битві? 3. Якими були результати Пилявецької битви? 4. Чим завершилася облога військами Хмельницького Львова? 5. Коли вперше Хмельницький висунув ідею створення автономної Української козацької держави? 6. Коли відбулася облога козацько-татарським військом Збаража? 7. Як розпочалася Зборівська битва? 8. Які воєводства переходили під владу гетьмана за умовами Зборівського договору?

 

9. Як військове мистецтво козаків допомогло їм здобути перемоги в битвах на Жовтих Водах та під Корсунем? 10. Як відбувалася битва під Пилявцями? 11. Якими були результати визвольного походу українського війська в Галичину? 12. Схарактеризуйте висунуту Б. Хмельницьким програму побудови Української козацької держави. 13. Якими були основні події Збаразько-Зборівської кампанії? 14. Схарактеризуйте умови Зборівського договору.

 

15. Простежте за картою, якими були основні напрямки дій учасників війни в кампаніях 1648 та 1649 рр. 16. Продовжте складання таблиці «Національно­визвольна війна українського народу середини XVII ст.», розпочатої за матеріалом § 16.

 

17. Український історик В’ячеслав Липинський писав про М. Кричевського, що він загородив «своїм трупом ворогові шлях в Україну, врятував повстанське військо від катастрофи попасти між два вогні». Поясніть наведену думку.