§ 13. Освіта, література, книговидання

1. Які особливості суспільно-політичного становища українських земель у першій половині XVII ст. повинні були впливати на розвиток культури? 2. Як розвивалася освіта на українських землях у XVI ст.? 3. Якими були найзначніші досягнення українського книговидання XVI ст.?

1.   Шкільництво. У першій половині XVII ст. на українських землях продовжувала розвиватися шкільна освіта. Основним типом навчальних закладів, де здобували освіту діти українських міщан, козаків і духівництва, були слов’яно-греко­латинські школи. Ці школи, як і раніше, засновувалися при братствах. На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 30 братських шкіл. У 1615 р. виникла школа при Київському, у 1620 р. — Луцькому, у 1636 р. — Кременецькому братствах.

У братських школах працювали відомі педагоги, вчені й діячі культури. Так, ректорами Київської братської школи були майбутній православний київський митрополит Іов Борецький, учений і письменник-полеміст Мелетій Смотрицький, поет і церковний діяч Касіян Сакович. Її викладачами були білоруський просвітник Сава Андрієвич і відомий православний богослов Захарія Копистенський.

Восени 1631 р. в Києві з’явився ще один навчальний заклад. У Києво-Печерській лаврі архімандрит П. Могила заснував школу («гімназіон»). За своєю програмою навчання вона нагадувала єзуїтські колегіуми, які в тогочасній Європі за якістю освіти вважалися кращими.

У першій половині XVII ст. в Україні зростала кількість єзуїтських, протестантських і греко­католицьких навчальних закладів. У 1608 р. єзуїтські колегіуми було відкрито у Львові та Луцьку, у 1615 р. — у Гуменному на Закарпатті. Протестантські школи існували у Гощі, Берестечку, Хмільнику, Крилову й Панівцях. Школу вищого типу протестанти заснували 1638 р. в Кисилині на Волині. За зразком єзуїтських колегіумів греко­католиками були організовані василіянські школи в Бересті, Володимирі-Волинському, Шаргороді та Холмі.

 

2.   Утворення Києво-Могилянського колегіуму. Діяльність «гімназіону» П. Могили у Києво-Печерській лаврі викликала занепокоєння Київського братства, якому не подобалася його схожість із єзуїтськими колегіумами. У 1632 р. було досягнуто згоду про об’єднання братської та лаврської шкіл. Новий навчальний заклад, покровителем якого був П. Могила, дістав назву Києво-Братського, або Києво-Могилянського колегіуму. Згодом його стали називати академією за високий рівень викладання.

У Києво-Могилянському колегіумі повний курс навчання складав 12 років і поділявся на сім класів («шкіл»). У підготовчому класі-фарі та трьох нижчих класах — інфімі, граматиці й синтаксимі вивчали предмети циклу «семи вільних наук», церковнослов’янську, грецьку та латинську мови. Наступні дві — поетики та риторики — були середніми. Викладання в них здійснювалося переважно латинською мовою. У поетиці учнів знайомили з різними жанрами поезії та основами віршоскладання. У риториці вони оволодівали мистецтвом складання промов і написання листів.

Вищу ступінь навчання учні колегіуму здобували у дворічній «школі філософії» та чотирирічній «школі богослов’я». Учнів цих класів називали спудеями (студентами).

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум мав свої школи­філіали, що працювали за його програмою у Вінниці та Кременці. Викладачами колегіуму були видатні тогочасні вчені й просвітники, зокрема Сильвестр Косов, Йосип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Єпифаній Славинецький та інші.

 

3.   Література. У першій половині XVII ст. в Україні продовжувала розвиватися полемічна література. Так, на початку століття з’явився історико­полемічний памфлет «Пересторога». У ньому невідомий автор яскраво змальовує переслідування православних католицьким і греко­католицьким духівництвом. Він із великою прихильністю ставиться до культурно­освітньої діяльності братств, убачає у розвитку шкільництва важливий засіб боротьби з окатоличенням та полонізацією українців.

Видатним письменником-полемістом був М. Смотрицький. Перше місце серед його полемічних творів посідає «Тренос» («Плач»). У ньому в образі скривдженої матері-вдови Смотрицький зобразив український народ, що страждав від соціального, національного та релігійного гноблення.

М. Смотрицький.

 

Однією з найцікавіших пам’яток літописання першої половини XVII ст. був Густинський літопис, що отримав назву за Густинським монастирем поблизу Прилук, де було створено його єдину збережену колію. Учені припускають, що літопис склав близько 1623—1627 рр. З. Копистенський. Використовуючи велику кількість історичних джерел, автор розповідає про події від давніх часів до 1597 р. У літописі вміщені окремі тематичні розповіді про виникнення козацтва й Берестейську церковну унію.

У цей період були створені також інші літописи, зокрема Київський літопис, Острозький літопис, Львівський літопис. Літописні записи велися в Густинському, Межигірському та інших монастирях.

У першій половині XVII ст. в Україні також набули розвитку такі літературні жанри, як ораторсько-проповідницька проза, мемуарна проза та поезія. Ораторсько­проповідницька проза включала твори з тлумаченням євангельських текстів і моралістичних повчань. Найвидатнішим проповідником був Кирило Транквіліон-Ставровецький (Зизаній), автор творів «Зерцало богословія», «Євангеліє учительноє» і «Перло багатоцінне». Одним із перших творів української мемуарної прози стали спогади киянина Богдана Балики «Про Москву і про Дмитра, царька московського неправдивого», що розповідають про похід польського війська на Москву в 1612 р.

 

Терміни і поняття

Мемуари — автобіографічні записки у формі спогадів про події минулого їх очевидця або учасника.

 

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. виникла полемічна поезія. Так, у «Скарзі вбогих до Бога» невідомий автор у віршованій формі гостро виступає проти окатоличення й полонізації православних українців. Засновником жанру епіграмної поезії, віршованих геральдичних епіграм (гербових віршів), присвят і передмов став Герасим Смотрицький.

 

Терміни і поняття

Епіграма — коротка віршована характеристика предмета, побажання, дотеп тощо.

 

Серед поетів­епіграмістів цієї доби відомі також Дем’ян Наливайко, Павло і Степан Беринди, Андрій Римша, Лаврентій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький (Зизаній), та інші.

Із розвитком книговидання з’являються збірки віршованих творів для декламації, написаних для виконання школярами під час урочистих подій. Зокрема, 1622 р. Касіян Сакович склав «Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича­Сагайдачного». Хоча твір написаний у зв’язку зі смертю гетьмана, за своїм загальним настроєм він життєстверджуючий — уславлює мужність і хоробрість воїнів, що захищають рідну землю від ворога.

4.   Книговидання. Із розвитком культури зростав попит на книги, що сприяло розвитку книговидання. У першій половині XVII ст. активно діяла друкарня Львівського Успенського братства, яка була справжньою школою для цілої плеяди українських друкарів. Тут було видано граматику грецької і церковнослов’янської мов, збірки віршів, драматичних творів українською мовою.

Найбільшою в тогочасній Україні стала Києво-Печерська друкарня, заснована архімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким. Серед перших її видань були «Часослов» і збірник святкових служб «Анфологіон». У Києві з’являються перші приватні друкарні, засновані міщанами Спиридоном Соболем та Тимофієм Вербицьким. В Україні почали діяти також мандрівні (пересувні) друкарні, які, надрукувавши книгу в одному місті, переїздили працювати до замовника в інше місто.

Усього до середини XVII ст. на українських землях у різний час діяло понад 20 друкарень. При цьому роль друкарень не обмежувалася книговиданням. Вони були важливими осередками освіти й культури, навколо яких існували гуртки, що об’єднували діячів культури, учених і високоосвічених людей.

 

Висновки

— Упродовж першої половини XVII ст. на українських землях збільшилася кількість навчальних закладів, що сприяло зростанню кількості освічених людей.

— Києво-Могилянський колегіум був новим навчальним закладом вищого типу, викладання у якому дорівнювало тогочасним університетам. Завдяки цьому Київ поступово перетворювався на культурний центр, значення якого виходило за межі України.

— Наявність різних жанрів в українській літературі першої половини XVII ст. свідчила про її поступальний розвиток.

Здобутки українського книговидання сприяли розвитку культури та освіти українців, допомагали їм протистояти окатоличенню й полонізації.

 

Запитання і завдання

1. Скільки братських шкіл існувало в Україні на початку XVII ст.? 2. Як було утворено Києво-Могилянський колегіум? 3. Скільки тривав повний курс навчання в Києво-Могилянському колегіумі? 4. Хто є автором полемічного твору «Тренос»? 5. Що таке мемуари? 6. У якому літературному жанрі здобув визнання своєю творчістю Герасим Смотрицький?

 

7. Якими були здобутки українського шкільництва першої половини XVII ст.? 8. Розкажіть про діяльність Києво-Могилянського колегіуму. 9. Які факти свідчать про поступальний розвиток української літератури впродовж першої половини XVII ст.?

 

10. Розпочніть складання таблиці «Розвиток української культури першої половини XVII ст.».

Галузь культури

Основні здобутки та досягнення

 

 

 

Ілюстрації. Рис. 1. Мелетій Смотрицький. Рис. 2. Братський монастир. Рис. 3. Будівля Київського магістрату. Рис. 4. «Бесіди Іоанна Златоуста». Титульна сторінка. Рис. 5. Підризник. Рис. 6. «Чинопочитаниє». Рис. 7. Інокентій Гізель.

<< § 12. Козацькі рухи 20—30-х рр. XVII ст. § 14. Театр, музика, архітектура та образотворче мистецтво >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus