§ 18. Галицько-Волинське князівство за князя Данила Галицького та його наступників (підручник)

§ 18. Галицько-Волинське князівство за князя Данила Галицького та його наступників

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:

·        коли і за яких обставин було відновлено Галицько-Волинське князівство, що було зруйновано монголо-татарською навалою;

·        як складалися відносини між Галицько-Волинським князівством і Золотою Ордою;

·        яку внутрішню і зовнішню політику проводив Данило Галицький;

·        що зумовило поступовий занепад Галицько-Волинського князівства і припинення династії Романовичів.

Завдання на повторення

1.   Коли і ким було утворене Галицько-Волинське князівство?

2.   У якому році Данило Романович відновив батьківську спадщину?

3.   Які наслідки мала навала Батия для Галицько-Волинського князівства?

 

1.   Відновлення Галицько-Волинського князівства. Монголо-татарська навала хоча й завдала значної шкоди Галичині та Волині, усе ж не мала таких катастрофічних наслідків, як для Переяславщини, Київщини та Чернігівщини. Ці землі навіть не потрапили в безпосередню залежність від Орди. Міста і господарство земель швидко відновилися, проте єдність Галицько-Волинського князівства, що ледь відродилася напередодні навали, знову була порушена. Данилові Романовичу після повернення знову довелося долати опір свавільних бояр і відстоювати своє право на князівство в боротьбі із сином чернігівського князя Михайла Всеволодовича Ростиславом.

У такому скрутному становищі Данило проявив свої кращі якості державного діяча і політика. Спочатку він приборкав бояр, які підтримували Ростислава. Потім пішов і проти самого претендента на його престол, який спирався на воєнну силу Угорщини та Польщі. Вирішальна битва між противниками відбулася 17 серпня 1245 р. під Ярославом, де Данило разом зі своїм братом Васильком здобули блискучу перемогу.

 

Цікаві факти

Це була одна з найбільших битв на Русі в ХІІІ ст. У цій битві Данило проявив неабиякий талант полководця. Він розмістив війська так, що навмисно послабив центр своїх позицій. Це дало змогу під час бою заманити угорське військо і дружину Ростислава під фланговий удар своєї добірної кінноти. Під час бою Данило бився в самій гущі й особисто захопив хоругву командуючого угорськими військами Фільнія і порвав її. Перемога була повною. Були схоплені Фільній та командуючий польськими військами Флоріан, а також багато ворожих Данилу бояр. Лише Ростиславові вдалося втекти. Спочатку він переховувався в Польщі, а потім назавжди оселився в Угорщині.

 

Галицький важко озброєний вершник

 

Перемога під Ярославом поклала край тривалій боротьбі за відновлення єдності Галицько-Волинської держави. Данило вирішив раз і назавжди ліквідувати боярську опозицію. Було страчено чимало боярських ватажків.

 

2.   Боротьба Данила Галицького проти монгольського панування. Зміцнивши свою владу, Данило починає об’єднувати сили руських князівств у боротьбі з монголо-татарським пануванням.

Поштовхом до організації боротьби стала вимога Батия після битви під Ярославом віддати йому Галич. Як пише галицький літописець, Данило «зажурився, що не встиг зміцнити свою землю фортецями, і подумав з братом своїм, і поїхав до Батия, говорячи: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!» Перед тим як поїхати до Орди, Данило залишив Василька правителем Волині, щоб у такий спосіб зберегти самостійність хоча б Волинської землі. Прибувши до хана, Данило всупереч своїх сподівань був зустрінутий досить прихильно. Батий поважав мужніх і сповнених гідності людей. Хоча Данилові довелося визнати зверхність монгольського хана, вона виявилася досить стриманою. Князь лише мав надавати ханові допоміжні загони в його походах. Але навіть така залежність обтяжувала Данила. Як пише літописець: «О, лихіше лиха честь татарська!»

Ціною особистого приниження Данило зберіг цілісність своєї держави, не впустив татарських баскаків (намісників, збирачів данини) до своєї землі, здобув перепочинок для підготовки до збройної боротьби з Ордою.

Повернення Данила від хана спонукало правителів Угорщини, Польщі та Литви шукати з ним союзу і налагодження всіх суперечливих питань. Угорський король Бела на знак скріплення союзу навіть віддав свою доньку за сина Данила Лева. Та у своїх намірах Данило головними союзниками вбачав не сусідів на заході, а руських князів, яких обтяжувала влада монголів. Таким союзником Данила став великий князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич, молодший брат Олександра Невського. Андрій, який вів незалежну політику від Орди, скріпив союз із Данилом, одружившись з його донькою. Однак цей союз не врятував Русь від монголо-татарського панування. В Орді пильно стежили за подіями в руських князівствах і, щоб випередити несприятливий для себе розвиток подій, завдали несподіваного удару по Володимиро-Суздальському князівству. Андрій був змушений рятуватися втечею до Швеції.

Незважаючи на втрату союзника, Данило не полишив своїх намірів звільнитися від влади Орди. Він продовжував зміцнювати свою владу і міць власної держави. Із цією метою Данило заснував окрему Галицьку метрополію, яка мала стати центром церковного життя всіх руських князівств. Митрополитом був призначений один із найближчих до князя урядників Кирило. Згодом Кирило був затверджений на цій посаді константинопольським патріархом. Проте митрополит не став опорою князю в його політиці й згодом перебрався до Володимиро-Суздальського князівства.

Значну увагу Данило приділяв побудові укріплених міст, які, за літописом, були опорою «проти безбожних татар». Для будівництва і заселення нових міст Данило запросив багато майстрів (особливо зброярів) із Європи та руських князівств: «Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла».

Готуючись до зіткнення з монголами, Данило реорганізував військо. Княжа важко озброєна кінна дружина була переозброєна на зразок західноєвропейських рицарів. Також була створена легка кіннота, озброєна луками і шаблями на зразок монголів. Таким чином, князь запозичив усе краще у воєнному мистецтві Заходу та Сходу.

Напередодні відкритого зіткнення Данило все ж таки вирішив спертися хоч на якихось союзників. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди з Папою Римським Інокентієм ІV. Папа в 1253 р. закликав християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії до хрестового походу проти монголів і направив Данилові королівську корону, сподіваючись підпорядкувати собі православну митрополію Галицько-Волинської держави. Данило Галицький без особливих урочистостей коронувався в Дорогочині.

Корона Данила Галицького.

Коронація Данила Галицького. Дорогочин (сучасний вид)

 

Коронація Данила стала важливою подією в історії України. Із цього часу Галицько-Волинське князівство було визнано окремою державою, спадкоємницею Київської Русі.

Хоча Данило особливо не покладався на допомогу Папи Римського, ці події прискорили його виступ проти Орди.

Приводом до виступу стало прагнення князя підкорити своїй владі Болохівські землі (область у верхів’ях Південного Бугу, Тетерева, Случі), що ввійшли до складу Орди після навали. У 1254—1255 рр. війська князя вторглися до Болохівської землі й підкорили її. Також була зроблена спроба підкорити своїй владі Київ.

Тим часом в Орді відбулася зміна влади. По смерті Батия новим ханом став Берке, який у відповідь на дії Данила вислав проти нього намісника Куремсу. Однак його війська не змогли здолати опір міст Володимира і Луцька. Куремса був змушений відступити в степ. Це був перший успіх руських князів у боротьбі з монголами.

Наскальна фортеця Тустань у Карпатах. Реконструкція М. Ф. Рожка. Сучасний вигляд міста її розташування.

 

Улітку 1258 р. хан Берке спрямував до Галицько-Волинської держави величезне військо на чолі з досвідченим полководцем Бурундаєм, який вирішив діяти шляхом залякування. Він запросив Данила і Василька на знак підтвердження своїх зобов’язань перед Ордою взяти участь у спільному поході проти Литви. Брати, не маючи реальної можливості вчинити опір, погодилися. Похід на Литву був проведений монголами з особливою жорстокістю і справив гнітюче враження на населення «Русі, Литви та Польщі». Після демонстрації сили Бурундай заявив: «Якщо Ви мої мирники (союзники), розкидайте городи свої всі». Протистояти новій навалі сил не було, а оголошений хрестовий похід так і не відбувся. На знак покори були розібрані укріплення Данилова, Стіжка, Львова, Кам’янця, Луцька, а Володимира — спалені. Лише залога Холма відмовилася коритися вимогам татар і відбила всі їхні спроби захопити місто. Розлючений Бурундай спрямував свій гнів на Польщу, де вчинив жахливе розорення.

Данило Галицький приймає послів

 

Бурундаєві дії завдали непоправного удару Галицько-Волинській державі й зруйнували всі плани Данила, якому довелося починати все спочатку. Однак роки і рани, отримані в боях, давали взнаки: князь часто хворів і вже не міг так дієво, як у попередні роки, утілювати в життя свої плани.

На схилі віку Данило робить кроки на зближення з Литвою, єдиною реальною силою, яка могла допомогти Галицько-Волинській державі в боротьбі з монголо-татарами. Для скріплення союзу старший син Данила Варно одружився з донькою литовського князя Міндовґа.

Однак реалізувати всі свої плани Данило Романович так і не зміг. У 1264 р. він помер. В історію Данило ввійшов під прізвиськом Галицький, оскільки вся його діяльність в основному була пов’язана з Галичиною.

Пам’ятник Данилу Галицькому (Львів).

 

Постать в історії

Данило Галицький був одним із найвідоміших князів, що відзначився своїми здібностями в політиці, воєнній справі, управлінні державою. В умовах ворожого оточення, не маючи достатньої опори, він зміг приборкати боярську опозицію, відновити єдність і відстояти незалежність держави, що досталася йому в спадок, а також протистояти такому могутньому ворогу, як монголо-татари. Літописець дав влучну характеристику його діяльності: «(Був) князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив... і братолюбством він світився був із братом своїм Васильком».

 

3.   Лев Данилович і Володимир Василькович. Оскільки Данило управляв державою разом із братом, то після його смерті правителем Галицько-Волинської держави став Василько (1264—1270 рр.). Але володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, були розділені між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та Червенські міста. По смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

Князь Лев І Данилович.

 

Серед усіх Романовичів найбільш енергійним і рішучим правителем був князь Лев (1264—1308). Він був одним із найпомітніших політиків тогочасної Східної Європи, однак не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько «Шалений». Найбільш безглуздим учинком Лева, що мав далекосяжні наслідки, стало отруєння ним 1267 р. із заздрості колишнього литовського князя Войшелка, який постригся в ченці й передав литовський великокняжий престол Шварнові. Цим учинком він завдав шкоди собі, утратив можливість посісти литовський престол і зробив непевним становище Шварна.

Після смерті Шварна литовська знать повернула до влади в Литві литовську династію. Лев же підпорядкував володіння брата собі, ставши наймогутнішим серед братів.

Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягами. Він не гребував уступати в союз із колишніми ворогами. Не зупинився перед запрошенням монголо-татар для здійснення спільних походів. Перший такий похід Лев здійснив 1275 р. У наступні роки такі походи повторювалися неодноразово. Вони супроводжувалися страшенними пограбуваннями і розореннями та викликали осуд населення.

У 1279 р. Лев утрутився в боротьбу за володіння Краківською землею (Малопольщею), де після смерті князя не залишилося наступника. Однак, не маючи підтримки серед місцевої знаті, Лев зазнав поразки. Розгніваний невдачею, він вирішив хоч щось приєднати до своїх володінь. Об’єктом зазіхань князя стала Люблінська земля, яка колись належала його батькові. Проте і тут йому не пощастило. Люблін був під його владою лише декілька років. Крім того, Лев утратив Пониззя, яке потрапило під безпосередню владу темника Ногая, який до кінця століття відігравав значну роль в історії Золотої Орди. Єдиним більш-менш серйозним успіхом князя було відвоювання в Угорщини частини Закарпаття з центром у Мукачеві.

За роки безладного князювання Лева його володіння занепали. У літописах немає жодної згадки про його діяльність із господарської розбудови своїх земель.

Повною протилежністю Лева був волинський князь Володимир Василькович (1269—1289 рр.). Своє невеличке князівство він зробив процвітаючим. Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприянням князя велося широке будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. І не випадково, що з початку ХІV ст. центр Галицько-Волинської Русі перемістився до Володимира-Волинського.

 

Цікаві факти

Під 1279 р. у літописі вміщена розповідь про те, як «Прислали ятвяги своїх послів до Володимира, таке кажучи: «Пане наш князю Володимире! Приїхали ми до тебе від усіх ятвягів, сподіваючись на Бога і на твоє здоров’я. Пане, не помори нас [голодом], допоможи нам прогодуватися». Володимир прислухався до благань і послав їм жита, хоча і в його володіннях було сутужно з хлібом. Значення цієї розповіді важко переоцінити, адже близько трьох століть Русь і ятвяги воювали між собою. А тепер ятвязькі князі в тяжку хвилину звертаються по допомогу до князя тієї землі, яка найбільше потерпала від їхніх наскоків.

 

Герб Володимира-Волинського. XIV ст.

 

У тогочасному світі Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли інакше налагодити справу було неможливо.

Свою активну діяльність Володимир змушений був поєднувати з боротьбою з тяжкою недугою, що неухильно позбавляла його неабияких сил (у молоді роки князь у двобої перемагав ведмедя чи вепра). Але, незважаючи на хворобу, князь до останнього займався державними справами.

Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив нам словесний портрет: «Цей благородний князь Володимир. Був високий на зріст. Широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був він великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий».

По смерті Володимира його землі за заповітом успадкував Мстислав Данилович. Він прилучив Волинське князівство до свого Луцького і тим самим зосередив у своїх руках великий господарський і воєнний потенціал. Це перетворило його на стримуючу силу для запального Лева, який був змушений рахуватися з інтересами брата.

Мстислав проявив себе як миролюбний і розважливий політик. Його поважали сусідні правителі, а мазовецький князь навіть визнав себе васалом Мстислава.

 

4.   Правління Юрія І. Загибель Андрія і Лева ІІ. Останні десятиліття правління Романовичів важко відтворити через брак джерел, а ті, що існують, дають різні відомості. Навіть дати правління князів не збігаються.

По смерті Мстислава і Лева більшу частину Галичини і Волині успадкував Юрій І Львович (1301—1308 (1314—1315) рр.).

Юнацькі роки Юрія пройшли в постійних походах і війнах, у яких він брав участь разом зі своїм батьком. Проте роки свого самостійного правління він провів переважно в мирі. Юрій переніс свою столицю з Холма до Володимира, тим самим знову з’єднавши Волинь і Галич, але то вже було зовсім інше Галицько-Волинське князівство, ніж за часів Данила Галицького. Юрій був змушений поступитися Литві Дорогочином та Берестям, Польщі — Західною Галичиною та Любліном. Проте, скориставшись послабленням Золотої Орди, унаслідок міжусобної боротьби відновив владу над Пониззям, розширивши його кордони аж до гирла Дністра і Південного Бугу, та звільнився від зверхності монголо-татар. Він установив дружні відносини з Польщею та Тевтонським орденом.

Князь Юрій І Львович.

 

Юрій домігся утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.), тим самим зміцнивши свою владу та незалежність князівства. Галицька митрополія включала в себе Галицький, Волинський, Луцький, Перемишльський, Турівський, Холмський єпископати, тобто обіймала більшість заселеної української території. Такий крок був продиктований подією, яка сталася в 1299 р., коли митрополит Київський і всієї Русі перебрався до Московської землі. Першим митрополитом галицьким був, імовірно, грек Нифонт, а другим — українець Петро, який згодом під тиском константинопольського патріарха перебрався до Володимира-на-Клязьмі.

Печатка Юрія І Львовича.

 

Як свідчить польський хроніст Ян Длугош, Юрій, був «людиною спритною і шляхетною, щедрою для духовних осіб. У його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».

По смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською землею вступили його сини Андрій та Лев ІІ (1308—1323 рр.), які титулувалися «божою милістю князі всієї Руської землі, Галичини і Володимирії». Свою політику брати спрямували на боротьбу за остаточне звільнення від влади Орди та загарбницьких зазіхань литовського князя Ґедиміна. Для реалізації своїх планів князі підтримували союзницькі відносини з Польщею та Тевтонським орденом. Між 1316—1320 рр. та в 1323 р. брати змогли відбити напади татар, а також стримали наступ литовців. Проте під час одного з боїв за невідомих обставин вони загинули, тим самим закінчивши рід Романовичів.

 

Князі Андрій і Лев ІІ

 

Цікаві факти

За однією з версій, у 1323 р. литовський князь Ґедимін здійснив похід на Київ, де правив князь Станіслав — поплічник галицького князя. Поблизу Києва, на річці Ірпінь, військо Ґедиміна зійшлося з дружинами князів Лева, Андрія і Станіслава, а також переяславського князя Олега, брянських князів Святослава і Василія. Під час битви галицько-волинські й переяславський князі загинули, решта втекли до Брянська. Після цього Ґедимін узяв в облогу Київ, який тримався два місяці. Зрозумівши, що допомоги годі й чекати, кияни визнали зверхність Ґедиміна. Але вже незабаром монголо-татари відновили владу над Києвом.

За іншою з версій, брати загинули під час відбиття чергового нападу монголо-татар.

 

Претендентів на спадщину загиблих не бракувало. Між 1324—1325 рр. в ролі галицького і волинського правителів епізодично згадуються двоє братів-князів із Сілезії, нібито запрошених боярами, а на початку 1325 р. княжий престол посів обраний волинськими боярами Болеслав Тройденович, син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни.

 

Висновки. Друга половина ХІІІ — початок ХІV ст.— надзвичайно важливий період в історії Галицько-Волинського князівства. За цей час князівство пройшло шлях від найвищого піднесення за часів правління Данила Галицького до занепаду, коли стало об’єктом зазіхань сусідніх держав. Такий історичний шлях князівства був зумовлений різними причинами, як зовнішніми, так і внутрішніми. Постійна зовнішня небезпека, а подекуди й нерозсудлива політика правителів призвели до такого результату.

 

Запам’ятайте дати

17 серпня 1245 р.— битва під Ярославом.

1253 р.— коронація Данила Галицького.

1254—1259 рр.— походи монголо-татар під проводом Куремси і Бурундая.

1301—1308 рр.— правління Юрія Львовича.

1303 р.— створення окремої галицької православної метрополії.

1323 р.— загибель князів Андрія і Лева II, останніх із династії Романовичів.

 

Запитання і завдання

Перевірте себе

1.    Які держави прагнули загарбати землі Галицько-Волинського князівства?

2.    Хто переміг у битві під Ярославом?

3.    Коли відбулася подорож Данила Галицького до Орди?

4.    Назвіть найважливіші перемоги Данила Галицького.

5.    Чим завершилися походи монголо-татар під проводом Куремси і Бурундая на землі Галицько-Волинського князівства?

6.    Яке місто увічнило ім’я Лева Даниловича?

7.    Яку внутрішню політику проводив Юрій І Львович?

8.    Як перервалася династія Романовичів у Галицько-Волинському князівстві?

 

Подумайте і дайте відповідь

1.    Яким було становище Галицько-Волинської держави після Батиєвої навали?

2.    Як складалися відносини Данила Галицького із Золотою Ордою?

3.    Охарактеризуйте зовнішню політику Данила Галицького. Чому він прийняв королівську корону від Папи Римського?

4.    Хто став нащадком Данила Галицького на галицько-волинському престолі?

5.    Чим було зумовлено утворення окремої Галицької православної митрополії в 1303 р.?

6.    Чому занепало Галицько-Волинське князівство?

 

Виконайте завдання

1.    Поясніть слова Данила Галицького: «О, лихіше лиха честь татарська!»

2.    Складіть хронологію правління князів Галицько-Волинського князівства з династії Романовичів.

3.    Заповніть порівняльну таблицю «Правління Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславича та Данила Галицького».

4.    Заповніть порівняльну таблицю «Правління Данила Галицького і Юрія І Львовича».

Питання для порівняння

Данило Галицький

Юрій І Львович

Внутрішня політика

 

 

Зовнішня політика

 

 

Церковна політика

 

 

5.    Прослідкуйте зміни зовнішньої політики галицько-волинських князів, починаючи з Данила Галицького.

 

Для допитливих

1.    Чи можна назвати Данила Галицького успішним князем? Свою відповідь аргументуйте.

2.    Дайте оцінку діяльності Лева Даниловича. Чи розсудливою була його політика?