Культурне життя в другій половині 14 – першій половині 16 ст.

План викладу

  1. Умови розвитку культури.
  2. Розвиток української мови.
  3. Усна народна творчість.
  4. Освіта.
  5. Початок українського друкарства.
  6. Літописання.
  7. Архітектура та містобудування.
  8. Образотворче мистецтво.

Основні поняття та терміни

Інкунабулами (від лат. incunabula – колиска), називають книги, видані від середини 15 ст. по 1500 р., книги, що вийшли друком від 1501 р. до 1551 р., – палеотипами. Відповідно наступні за віком видання – до 1800 р. називають стародруками.

Іконостас – стіна, перегородка, що відокремлює вівтар – головне місце у храмі, від центральної частини – приміщення, де знаходяться віруючі. Складався з одного-двох рядів ікон. Із часом кількість ярусів у іконостасі збільшувалися до чотирьох.

Балади – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історично-героїчного чи соціально-побутового змісту із драматичним сюжетом.

Історичні пісні – ліро-епічні фольклорні твори про конкретні історичні події, процеси та історичних осіб.

Думи – уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, які напівпроспівувались-напівпромовлялися під музичний супpовід на бандуpі, кобзі чи ліpі мандрівними співцями.

Кобзар – народний мандрівний співець, який співав народні пісні та грав на кобзі (лірі чи бандурі).

Особистість

Дрогобич Юрій (бл. 1450 – 1494 рр.) – український учений. Він першим із українців опублікував свою працю в Європі за доби, коли друкарство тільки зароджувалося. Він, один із українських студентів, став першим доктором медицини та професором Болонського університету в Італії.

Народився Юрій Дрогобич у родині міщанина Михайла Доната. Прізвище його було Котермак, одначе, дотримуючись тодішнього звичаю, вчений іменував себе за назвою рідного міста.

Діставши початкову освіту, допитливий юнак не полишав навчання. Вчитися далі він подався до Краківського університету. Вже там виявив неабиякі здібності та працьовитість, ставши одним із небагатьох з-поміж студентів-однокурсників бакалавром, а через рік – магістром. По тому поїхав продовжувати навчання до славетного Болонського університету. До Кракова Юрій Дрогобич повернувся визнаним у Європі вченим. Дослідники припускають, що його лекції з астрономії та медицини слухав Миколай Коперник – згодом видатний астроном-реформатор.

Юрій Дрогобич був автором однієї з перших друкованих книжок. Його трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 р.» був видрукуваний у Римі 7 лютого 1483 р. На думку дослідників, тираж тієї невеличкої книжки становив кількасот примірників.

Основний виклад

1. Умови розвитку культури

  • Українська культура 15 – першої половини 16 ст. – безпосередня спадкоємиця культури Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
  • Українські землі перебували у складі кількох держав, через те умови для культурного поступу українців, що склалися в тих державах, були неоднаковими.
  • Сприятливі умови були у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидали, а підтримували й відроджували разом із православною вірою та руською мовою, що були визнані державними.
  • Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі-України спосіб життя.
  • Про Польське королівство, дослідники кажуть, що воно було брамою, крізь яку до України долинали ідеї Відродження, набувала поширення західноєвропейська система освіти.
  • Не маючи власної вищої школи, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись там до західноєвропейських наукових і мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру.
  • Українці, які здобували освіту в Західній Європі, наголошували на своїй національній належності, додаючи до власних прізвищ слова «русин», «роксоланин», «рутенець», тобто українець.
  • Проте варто пам’ятати, що хвиля західноєвропейських культурних впливів не поглинула споконвічних традицій.
  • Нове й старе в українській культурі мирно співіснувало, нашаровуючись одне на одне.
  • Внаслідок цього поставали унікальні культурні явища.

2. Розвиток української мови

  • Від часів Київської Русі тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної староукраїнської мови та українського різновиду церковнослов’янської мови – мови слов’яноруської.
  • Староукраїнська мова була наближена до мови розмовної.
  • Пам’ятки офіційно-ділового стилю староукраїнської мови зберігають численні діалектні явища, промовисто вказуючи на місце свого творення.
  • Церковні книжки й надалі писали церковнослов’янською мовою, яку тоді називали слов’яноруською.

3. Усна народна творчість

  • Усна народна творчість розвивалася на основі давньоукраїнських традицій, закорінених у сиву давнину.
  •  Ще за язичницької доби виникла календарно-обрядова поезія.
    • Давні веснянки, колядки, щедрівки жили в народній пам’яті, набуваючи часом нового змісту.
    • У давні сюжети впліталися нові герої, нові події, породжені тогочасними історичними умовами. Наприклад, героєм багатьох колядок став парубок – переможець у битві проти ординців.
  • На 14 – 15 ст. припало становлення уснопоетичного жанру історичної пісні та балади.
    • Найдавніший запис української історичної пісні-балади, що зберігся, – текст пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», уміщений у рукописній «Граматиці чеській» Яна Благослава 1571 р. 
  • Найціннішим мистецьким надбанням народу тих часів стали думи, що сягали корінням княжих часів.
    • Великого значення у виконанні дум набувала імпровізація – іншими словами, дума творилася під час кожного виконання, незмінними при цьому лишалися тема й найголовніші елементи сюжету.
    • Найдавніші думи виникли в 14–15 ст. У них відобразилися тяжкі бідування та злидні українського народу, спричинені ординськими набігами, страшні руйнування міст і жорстоке плюндрування сіл, знищення й масове поневолення українців.

4. Освіта

  • За традицією освіту здобували при церквах і монастирях.
  • Спеціально підготовлені дяки, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітей письму церковнослов’янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.
  • Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує й те, що багато українців навчалося в європейських університетах від початку їх існування. А щоби стати студентом треба було мати основи знань.

5. Початок українського друкарства.

  • Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з’явилися наприкінці 15 ст. у Кракові. Заснував її Швайпольт Фіоль.
  • Саме його вважають українським першодрукарем. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги церковнослов’янською мовою, післямови ж українською, що й вказує на замовників книгодруків.
  • Поява у Кракові тих книжок для православної церкви обурила польських можновладців. Фіоль зазнав переслідувань, йому було заборонено друкувати книжки.
  • На початку 16 ст. з’явилися книгодруки білоруса Франциска Скорини. У 1517 р. у Празі він надрукував «Псалтир», а 1519 р. – «Біблію руську».
  • Книги Франциска Скорини були надзвичайно популярні в Україні, про що свідчать їхні рукописні копії.

6. Літописання

  • До нашого часу збереглися списки літопису Великого князівства Литовського.
  • Той історико-літературний твір постав на давній українській літописній традиції, але створений був спільною працею українських, білоруських та литовських книжників.
  • Він відомий у 3-х редакціях. У літопису викладено історію Литви від найдавніших часів до середини 16 ст.
  • Обстоювання інтересів Литовсько-Руської держави є найвиразнішим у «Похвалі великому князеві Вітовту», що за змістом і манерою викладу вирізняється з-посеред тексту літопису.
  • Заслуговує на увагу й оповідання «Про Подільську землю», в якому йдеться про князювання в другій половині 14 ст. на Поділлі литовських князів; братів Коріатовичів.
  • Помітне місце в українському літописанні тих часів належало Волинському літописові, який ще називають Коротким Київським.
  • Складений безпосередньо у Києві та завершений на початку 16 ст., він висвітлював події 862–1515 рр. З-поміж літописних розповідей особливо змістовними є ті, що стосуються подій 1480–1515 рр.

7. Архітектура та містобудування

  • У другій половині 14 ст. із поширенням в Україні насамперед на її західних землях маґдебурзького права, що наближало українські міста до західноєвропейських, у міській забудові почали з’являтися ознаки регулярного планування.
    • На основі чіткої геометричної сітки розміщували основні елементи укріплених нових центрів поселень – ринкової площі, кварталів, вулиць. Центральною частиною міст, з якої, власне, починалося будівництво, була площа з ратушею посередині – площа Ринок.
    • Ця площа мала форму прямокутника або квадрата.
    • Найважливіші вулиці прокладалися через усе місто. Захисну функцію виконували мури, що ними обносили місто, а також рови й вали.
    • У Львові площа Ринок була збудована ще у 14 ст.
    • Новий центральний район Львова із площею Ринок і прилеглими вулицями охоплював майже квадратну територію.
    • Колишнє княже місто щодо нього було передмістям (його називали Краківським), тобто розташовувалося зі зовнішнього боку захисних мурів.
    • Нове місто оточували оборонні мури.
    • Попервах Львів був обнесений лише одним кільцем мурів, глибоким ровом і високими валами.
    • Із винаходом вогнепальної зброї спорудили ще одну стіну – зовнішню.
    • У львівських мурах було дві в’їзні брами, до яких вели звідні мости. Захисні споруди затискали місто, тож його внутрішня забудова була щільною та надзвичайно економною.
  • Старі міста, такі як Київ, Володимир, Чернігів, Новгород-Сіверський, зберігали давнє планування, в основу якого було покладено особливості рельєфу.
  • В обрисах міст головну роль стали відігравати силуети численних високих башт.
  • Від однієї до іншої башти тягнулися оборонні дерев’яні або муровані стіни.
  • Більш того, за умов постійної загрози несподіваних нападів зі Степу рис оборонної архітектури набували навіть окремі церкви, монастирі, синагоги тощо.
  • Дерев’яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров’я та Лівобережжя.
  • Дерев’яні захисні споруди мав, зокрема, тогочасний Київ.
    • Найбільшим був Київський замок, збудований на Замковій горі за Володимира Ольґердовича.
    • Року 1416 замок так і не змогли взяти війська Едигея.
    • Лише у 1482 р. його захопила та спалила кримська орда Менглі-Гірея. Незабаром замок було відбудовано.
  • Найбільше мурованих замків було на Поділлі та Волині. Найвизначнішою пам’яткою замкового будівництва в Україні є Верхній замок у Луцьку.
    • Його споруджено за князя Любарта й добудовано за Свидригайла.
  • І нині береже дотик давно минулих часів славетний Острозький замок. Наприкінці 15 – на початку 16 ст. його було перебудовано: дерев’яно-земляні укріплення здебільшого замінено мурованими спорудами.
  • Серед численних оборонних споруд Поділля однією з найбільш неприступних фортець вважалася Кам’янець-Подільська, споруджена на високому скелястому березі річки Смотрич.
  • Характерним для архітектури того періоду був Меджибізький замок.
    • Він не мав правильної форми, як і план Кам’янець-Подільської фортеці, адже у ньому максимально враховувалися природні умови.
    • Замок стояв на високому мисі, де зливаються річки Південний Буг і Бужок.
  • Від кінця 14 ст. із часів князювання Федіра Коріатовича на Закарпатті веде свою історію найкраще збережений у краї Мукачівський замок.
  • Однією з найпотужніших оборонних споруд була Білгород-Дністровська (Акерманська) фортеця, найдавніша частина якої будувалася в 13– першій половині 14 ст.
  • У другій половині 15 ст. суттєві перебудови провадилися у Хотинській фортеці – неприступної твердині в середній течії Дністра.
    • Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами із вежами.
    • Такий, зокрема, Святогірський (Успенський) монастир-фортеця в селі Зимне на Волині (друга половина 15 ст.).
    • Унікальною і водночас надзвичайно характерною пам’яткою української архітектури 15 ст. є Покровська церква-твердиня в селі Сутківці на Поділлі. Через Сутківці пролягав шлях, яким мало не щорічно сунула орда за здобиччю, і тільки церква давала змогу людям врятуватися.

8. Образотворче мистецтво

  • Українське малярство другої половини 14–16 ст. розвивалося на основі традицій і досягнень русько-візантійського малярства часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
  • До середини 16 ст. розвивалося монументальне малярство – фрески.
    • Багато фресок українських майстрів збереглось у пам’ятках, розташованих у Польщі (розписи в каплиці святої Трійці у Любліні 1418 р. та каплиці святого Хреста Вавельського замку у Кракові 1470 р.)
  • Протягом 15 – першої половини 16 ст. активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства – іконопис.
    • Значною популярністю користувався образ Богородиці, що втілював ідею заступництва та спасіння.
    • Кращим його зразком серед збережених є ікона Богородиці зі села Красів, яка показує, як у малярстві відтворювався емоційний образ жінки-матері.
    • Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Юрія Змієборця – кінець 14 ст. із Станилі поблизу Дрогобича) або реальні типи сучасників – селян, міщан, шляхтичів (ікона «Страшний суд»).
  • Серед пам’яток письма і книжкової графіки, створених у 14–15 ст., вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир, що його переписав у Києві з константинопольського рукопису 11 ст. дяк Спиридоній на замовлення єпископа Михаїла  у 1397 р.
    • Ця велика рукописна книга має 229 пергаментних аркушів.
    • Оздоблено її майже 300 мініатюрами, розміщеними на берегах.

<< Соціальний устрій та господарське життя в Україні в другій половині 14 – першій половині 16 ст. ПИТАННЯ: Поява людського життя в Україні >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus