Українські землі у складі Угорщини, Молдавії та Московської держави. Крим Та українське Причорномор’я

План викладу

  1. Крим та Причорномор'я.
  2. Закарпаття у складі Угорщини.
  3. Буковина у складі Молдавського князівства.
  4. Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.

Хронологія

1449 р.

Створення Кримського ханства

1475р.

Вторгнення турецьких військ до Криму. Захоплення Кафи, Судака та інших генуезьких фортець на південному узбережжі півострова

1478 р.

Перехід Кримського ханства у васальну залежність від Османської імперії

1482 р.

Спустошення Києва ордою кримського хана Менглі-Гірея

Основні поняття та терміни

Буковина – історичний регіон, що охоплює долини верхнього Пруту й Сірету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина) та Румунії (Південна Буковина). Назва краю виникла в 14 ст. і походить від значення «буковий ліс».

Закарпаття – історичний регіон, що займає передгір’я та південні схили Карпат із прилеглою до них низиною в басейні річки Тиси. Назва цієї української землі промовляє сама за себе, адже вона, єдина з українських теренів, розташована за головним Карпатським хребтом.

Ясир – бранці, що їх захоплювали татари і турки під час грабіжницьких походів на українські землі.

Яничаритурецька регулярна піхота, створена в 2-й пол. 14 ст. султаном Мурадом І. Складали основу турецької армії. Спочатку комплектувалась із військовополонених, пізніше – шляхом насильницького набору хлопчиків із християнського населення Османської імперії. Хлопчиків насильно навертали в іслам, виховували в дусі мусульманського фанатизму і суворої дисципліни, відданості султанові.

Гетьман (від німецького Hauptman, польського hetman – начальник) – у Польщі, Литві, Чехії так називали головнокомандуючих. У Польсько-Литовській державі було чотири гетьмани: два польських (коронних) і два литовських, причому один із них був головним (великим), а другий був його заступником (польним).

Історична довідка

Молдавське князівство утворилася в першій половині 14 ст. в долині річки Молдови як васальне князівство Угорщини. В 1359 р. здобуло незалежність. У другій половині 14–15 ст. до складу Молдавського князівства увійшли Молдова (історична область на північному сході сучасної Румунії), Буковина і Бессарабія. Столицею Молдавського князівства у 14 ст. були міста Сірет і Байя, в 15 ст. – Сучава, а з 16 ст. – Ясси. Найвища влада належала господареві (князеві), при якому велику роль відігравала боярська рада (диван). Першим господарем був Богдан І. (1359–1365 рр.). Господар Штефан ІІІ Великий (1457–1504 рр.) домігся значної централізації держави і боровся проти іноземних загарбників. В 1538 р. Молдавське князівство потрапило під владу Османської імперії.

Трансильванія (Семиграддя) – історична область на півночі сучасної Румунії. З 11 ст. належала угорським королям. На чолі 7 трансильванських областей стояв воєвода з широкими повноваженнями. Після розгрому турками Угорського королівства в 1541 р. Трансильванія стала князівством – васалом Османської імперії, сплачувала данину султану і не мала право вести самостійну зовнішню політику. Після битви під Мохачем 1526 р. до складу Трансильванії увійшли землі Закарпатської України.

Зверніть увагу!

16 ст. Україна зустрічала розділеною між кількома державами.

Більшість українських земель (Київщина, Волинь, Східне Поділля, Чернігово-Сіверщина) перебувала під владою Великого князівства Литовського. Чернігово-Сіверщину вже на початку 16 ст. захоплює Московське царство.

Під владою Польщі перебували Галичина з Холмщиною та Белзчиною (від 1387 р.) та Західне Поділля (від 1430).

Буковина від середини 14 ст. належала Молдавії. У 1538 р. Молдавія визнає зверхність Османської імперії, а відтак і для Буковини починається доба турецького панування.

Закарпаттям від 13 ст. володіла Угорщина. У 1526 р., після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем, Закарпаття поділено між князівством Трансильванією (васалом Туреччини) і Священною Римською імперією, в якій правили імператори з австрійської династії Габсбурґів.

Основний виклад

1. Крим та Причорномор'я

  • Перед монгольською навалою Причорноморські степи належали половцям.
  • Підкоривши їх, монгольські хани приєднали половецькі землі до своїх безпосередніх володінь.

Виникнення Кримського ханства

  • У 15 ст. з посиленням боротьби за владу в Золотій Орді володарі Кримського улусу – так називали цю частину своїх володінь золотоординські хани – почали й собі прагнути одноосібного володарювання. Доля посміхнулася Хаджі-Гірею, який року 1449 проголосив себе незалежним володарем Кримського ханства.
  • Отже, Кримське ханство як незалежна феодальна держава утворилося внаслідок розпаду Золотої Орди й охопило території Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання.
  • Дослідники наголошують, що здійснити наміри хан Хаджі-Гірей зміг за підтримки великого князя литовського Вітовта.
  • Одначе мир тривав недовго. Вже наступник Хаджі-Гірея, його син Менглі-Гірей, прагнучи більшої влади, знайшов для себе інших союзників, і це стало трагедією для українського народу.

Перехід кримських ханів у васальну залежність від Туреччини

  • Володіння Туреччини (Османської імперії)  у 1475 р. підсунулися безпосередньо до кордонів Кримського ханства. Сталося це внаслідок підкорення Туреччиною чорноморських портових міст.
  • Османська імперія виросла із невеликого князівства і протягом 14–16 ст. завоювала багато країн на трьох континентах (в Азії, Африці та Європі).
  • Небезпека завоювання Туреччиною ставила під загрозу життя й розвиток Європи.
  • Турки володіли майже всією Угорщиною, впритул підійшли до Відня, воювали проти Венеції та Іспанії.
  • Перед тим міста північного узбережжя Чорного моря належали італійській Генуезькій республіці.
  • Першою генуезькою колонією в Північному Причорномор’ї була Кафа (Феодосія), де генуезці оселились у другій половині 13 ст.
  • У 1357 р. генуезці захопили Чембало (Балаклаву), 1365 – Солдайю (Сурож, тепер Судак), південне і східне узбережжя Криму, де згодом виникла нова колонія генуезців Боспоро (на місці сучасної Керчі).
  • Одночасно вони утвердились у гирлі Дону (колонія Тана) і на Кавказі. Генуезькі колонії Північного Причорномор’я були підпорядковані Кафі.
  • Турецький султан року 1475 здобув портові міста й утворив на північному узбережжі Чорного моря свою провінцію (еялет) із центром у Кафі.
  • Крім значення торговельних осередків, захоплені міста цікавили турецький уряд як важливі військові об’єкти, адже кожне місто за звичаєм тих часів було потужною фортецею.
  • Турецький султан віддав наказ всіляко підвищувати їхню військову потугу. До міст поквапилися відрядити турецькі військові залоги. Крім того, закладалися й нові фортеці.
  • Зваживши на військову міць турецького султана, Менглі-Гірей у 1478 р. визнав за краще бути його васалом.

Така зміна зовнішньополітичних орієнтацій Кримського ханства спричинила руйнівні грабіжницькі походи кримських орд на українські землі.

Початок грабіжницьких походів на українські землі Доля українських невільників

  • Перший великий похід на Україну хан Менглі-Гірей здійснив 1482 р. 
  • Тоді було спалено Київ, а його церкви пограбовано.
  • У полон потрапило безліч люду, не зміг урятуватися й сам київський воєвода з родиною.
  • Від 1482 р. татарські походи відбувалися щорічно, а то й двічі – тричі на рік.
  • Орди кримського хана спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й Галичину і мали для українського народу страшні наслідки.
  • Ординці плюндрували й нищили все на своєму шляху, залишаючи за собою пустку.
  • Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив опір, убивали.
  • Ясир потрапляв на невільницькі ринки в містах Османської імперії.
  • Опинившись у рабстві, невільники були приречені
    • Найчастіше їх чекала виснажлива праця на земляних та будівельних роботах.
    • Чоловіки зазвичай ставали гребцями на турецьких галерах-каторгах. Жінки й дівчата потрапляли до гаремів.
    • Хлопчиків-підлітків здавали до султанської гвардії, де з них виховували яничарів.
  • У другій половині 16 ст. до складу Кримського ханства увійшли ногайські орди. Вони й стали ударною силою грабіжницьких походів.

Заходи литовського уряду щодо захисту українських земель

Литовський уряд намагався організувати оборону своїх південних володінь. Захист кордонів перебрали прикордонні старости й великі магнати.

  • Хроніки 16 ст. з-поміж організаторів відсічі ординцям називають князя Костянтина Острозького, який більш як 60 разів бився проти кримців, зокрема 1512 р. під Вишневцем на Волині та 1527 р. на р. Ольшаниці на Київщині.
  • Острозький визволив із неволі тисячі бранців.
  • Одначе невеликі загони боярської варти не могли ефективно протидіяти татарським ордам.
  • Термінового укріплення потребували замки, розташовані в Каневі, Черкасах, Звенигороді, Вінниці, Брацлаві.
  • Місцева шляхта не мала ні коштів, ні людських сил на здійснення масштабних робіт.
  • Не було й надії, що держава, виснажена майже столітньою війною проти Московії, зарадить небезпеці.
  • Спустошливі набіги татарсько-ногайських орд засвідчили цілковиту неспроможність давньої захисної системи південного прикордоння.

2. Закарпаття у складі Угорщини

  • Здавна заселене слов’янськими племенами Закарпаття спершу було тісно пов’язане з Київською Руссю.
  • Проте на початку 11 ст., після смерті Володимира Великого, воно потрапило під владу угорських можновладців, які, однак, змогли закріпитися в краї лише в 13 ст.
  • Наприкінці 14 ст. закарпатські землі потрапили в коло інтересів литовських князів, однак верховна влада належала угорському королю.
  • Один із нащадків Ґедиміна – Федір Коріатович, який володарював на Поділлі, через складну внутрішньополітичну ситуацію у Великому князівстві Литовському передав свої права угорському королю, за що отримав землі в Закарпатті.
  • Федір Коріатович багато подбав задля культурного, економічного і національного розвитку краю.
  • За його владарювання на Чернечій горі під Мукачевим було закладено монастир із бібліотекою, якому судилося протягом тривалого часу бути головним культурно-освітним центром Закарпаття.

У 1526 р., після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем, Закарпаття було поділене між князівством Трансильванією (васалом Туреччини) і Священною Римською імперією, в якій правили імператори з австрійської династії Габсбурґів.

3. Буковина у складі Молдавського князівства

  • Буковинські землі входили до складу Київської Русі від другої половини 11 ст.
  • Із занепадом Галицько-Волинської держави частина Буковини потрапила під владу молдавських князів.
  • Наприкінці 14 – в першій половині 15 ст. територію Буковини було переділено на кілька волостей (повітів).
  • Волості очолювали старости, які спочатку належали до українського, певно, місцевого боярства.
  • Упродовж 1387–1497 рр. Молдавія визнавала зверхність Польщі.
  • Від 70-х років 15 ст. через татарсько-турецькі напади становище буковинських земель під владою молдавських князів почало погіршуватися.
  • Тодішній правитель Молдавського князівства Штефан ІІІ ( 1457–1504 рр.) сподівався на допомогу з боку Польщі.
  • Одначе польський король не надав війська для захисту володінь Штефана ІІІ, тому молдавський господар був змушений 1486 р. укласти з Туреччиною мирну угоду.
    • Згідно з нею Молдавське князівство було зобов’язане сплачувати турецькому султанові щорічну данину в розмірі 5 тис. золотих.
  • Ці кошти збирали зі селян, що викликало їхні протести. Щоб якось врятувати ситуацію, молдавські можновладці вирішили спрямувати їхній гнів проти Польщі.
  • Польський уряд було звинувачено в тому, що він не виконав своїх зобов’язань перед князівством і не захистив його від зазіхань Туреччини, відтак кошти для сплати данини було дозволено здобувати в сусідніх польських володіннях.
  • Влітку 1490 р. загін з 9 тис. озброєних селян, очолений досвідченим воїном на прізвисько Муха підійшов до буковинсько-галицького кордону.
    • У серпні це військо швидко захопило галицькі міста Снятин, Коломию і Галич, пограбувавши чимало маєтків.
    • Частину здобичі було відправлено на Буковину.
    • Загони Мухи підтримали галицьке селянство й частина боярства.
    • На цій підставі дослідники зробили висновок, що той селянський виступ почав набирати характеру соціальної, національно-визвольної боротьби українського населення проти польського гніту.
    • У вересні 1490 р. селянське військо переправилося через Дністер і рушило на Рогатин.
    • Проте битва, що сталася тут, не була вдалою для повстанців. Селяни зазнали великих втрат.
    • Муха та інші ватажки, а також 600 повстанців потрапили в полон і невдовзі майже всі були страчені.
    • Проте жорстока розправа не зупинила селян.
    • Навесні 1491 р. вони поновили напади на польські володіння. Тепер їхнім ватажком був Андрій Барула.
    • Загони Барули зайняли все Покуття, але їхній похід був придушений. Окремі напади буковинських селян на польські маєтки траплялися й 1492 р.
  • Внаслідок тих подій у другій половині 1497 р. проти Молдавії було організовано великий польський похід.
  • Проте успіху він не досяг. У відповідь навесні 1498 р. Штефан ІІІ одночасно з турками й татарами спустошив Галичину й Поділля й окупував Покуття.
  • Король Польщі не хотів миритися із втратою Покуття. Тож боротьба за землі тривала.
  • У 1509 р. польське військо вибило молдаван із Покуття, спустошило Буковину і спалило Чернівці.

Одночасно на Молдавське князівство посилювався тиск із боку Туреччини, що, зрештою, призвело до його підкорення  у 1538 р. Відтак і Буковина потрапила під владу Османської імперії та її ставлеників.

4. Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.

  • Протягом другої половини 15 ст. Московське царство перетворилося на могутню державу.
  • Під владою Івана ІІІ було об’єднано всі північноруські землі. Молода держава прагнула нових територій.
  • Тож від 80-х рр. 15 ст. розпочалися війни між Московією та Великим князівством Литовським.
  • Формально війну так і не було оголошено, проте прикордонні конфлікти на московсько-литовському порубіжжі не вщухали впродовж усього передостаннього десятиліття 15 ст., що дало дослідникам підстави називати ті події «дивною війною».
  • Війни та збройні сутички не вщухали й протягом перших десятиліть 16 ст.
  • На початку 16 ст. кілька дрібних удільних князів Сіверщини за власним бажанням віддалися під владу держави Івана ІІІ, більшість же опинилась у складі Московського царства внаслідок збройних протистоянь.

Отож внаслідок воєнних дій 1500 – 1503 рр. до держави Івана ІІІ перейшли всі сіверські міста, зокрема, Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Любеч.

  • Послідовно втілюючи загарбницьку політику, московський уряд 1507 р. розв’язав нову війну проти Великого князівства Литовського.
  • Під час кампанії 1514 р. московське військо захопило білоруський Смоленськ і рушило під Оршу – важливий стратегічний пункт на перетині торговельних шляхів між Києвом, Мінськом, Вільно і Москвою.
    • Назустріч московитам вирушило 30-тисячне українсько-білорусько-литовське військо на чолі з князем Костянтином Острозьким.
    • Основу 80 тис. московського війська становила кавалерія.
    • Проте князь Костянтин діяв рішуче й розважливо. Він удався до військових хитрощів: зімітувавши відступ і завівши московитів у пастку під залп своєї артилерії, полководець здобув переконливу перемогу.
    • Сталося це 8 вересня 1514 р. Історики високо оцінюють значення битви під Оршею.
    • Адже в надзвичайно складний історичний момент було збережено територіальну цілісність держави.
    • Перемога піднесла моральний дух пригніченого попередніми поразками воїнів, а також перекреслила можливість союзу Московії з європейськими країнами.
    • Одначе перемога не поклала край протистоянню Великого князівства Литовського й Московії за українські землі.

До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії поступово втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину й Смоленськ.