Писемність, освіта, наукові знання, література та музика Київської Русі й Галицько-Волинської держави

План викладу

  1. Розвиток української мови.
  2. Поширення писемності.
  3. Освіта.
  4. Розвиток літератури.
  5. Природничі та математичні знання.
  6. Музична творчість.

Хронологія

1056–1057 рр.

Створення Остромирового Євангелія – першої датованої рукописної книги Русі.

1073 р.

Створення «Ізборника Святослава».

1113 р.

Укладення Нестором першої редакції «Повісті минулих літ».

1187 р.

Створення «Слова о полку Ігоревім».

Основні поняття та терміни

Біблія чи Святе Письмо – книги, написані Духом Божим через освячених від Бога людей, званих пророками і апостолами. Через Біблію Одкровення Боже дійшло до нас точно і незмінно. Книги, написані до Різдва Христового, об’єднані у Старий Заповіт, після Різдва – у Новий Заповіт.

Літописом називають історично-літературний твір, в якому найголовніші події записувались у хронологічному порядку за роками (літами) – «з літа в літо», як казали за тих часів.

Постаті

Нестор. З 1074 – чернець Києво-Печерського монастиря. Вважається автором і упорядником «Повісті минулих літ» (бл. 1113 –1114 рр.).

Аліпій Печерський – київський іконописець, монах Києво-Печерського монастиря. За даними Києво-Печерського Патерика з 1084 р. брав участь у розписі Успенського собору у Києво-Печерській лаврі.

Антоній Печерський – церковний діяч Київської Русі, один із засновників Києво-Печерського монастиря. Після повернення оселився разом із Іларіоном, майбутнім митрополитом Київським, неподалік від літньої князівської резиденції села Берестова на горі над Дніпром (за іншими даними – у печері, викопаній Іларіоном). На цьому місці виник Києво-Печерський монастир, засновниками якого стали Антоній і Феодосій.

Агапіт Печерський – один із перших печерських ченців, найвідоміший лікар ХІ ст. Відомо, що був пострижений Антонієм Печерським. Зціляв молитвою і зіллям.

Іларіон – церковний діяч і письменник 11 ст. Перший митрополит із русичів (із 1051). Був священиком у Берестові під Києвом. Автор церковно-богословського твору «Слово про закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 рр. 

Феодосій Печерський -- визначний церковний діяч Київської Русі, ігумен Києво-Печерського монастиря, письменник. 1055 був прийнятий Антонієм Печерським до монастиря. Близько 1062 став ієромонахом, згодом – ігуменом Києво-Печерського монастиря. Феодосій розпочав будівництво Успенського собору та монастиря з келіями. Був активним учасником політичних подій, які відбувалися у Київській державі у 1060–70-х рр., у період боротьби за київський стіл між Ярославичами.

Основний виклад

1. Розвиток української мови

  • Витоки українського народу сягають давньослов'янських, іще переддержавних часів.
  • Тоді ж, на думку вчених, почала формуватися українська мова, адже становлення окремого народу і розвиток його мови відбувається одночасно.
  • На 9–13 ст. у нашій мові вже склалося більшість ознак, що відрізняють її від інших слов'янських мов.
  • Мова ще відрізнялася від сучасної. Ось чому для тих часів дослідники історії мови застосовують термін праукраїнська.

Писемність

  • Дослідники мови твердять, що вже в другій половині 9 – на початку 10 ст. в наших предків існувало письмо.
  • Той давній алфавіт було створено на основі грецького – та це й не дивно з огляду на давні зв’язки східних слов’ян із греками; у Візантії, з якою молода Руська держава мала найтісніші відносини, державною мовою також була грецька.
  • Доказом існування власної оригінальної абетки в давніх українців є знахідка напису на стінах Софійського собору.
  • Київський книжник у 11 ст. ретельно виписав на стінах тільки-но збудованого храму абетку, що відрізнялася від поширеної на ті часи кириличної, створеної для передачі на письмі однієї з південнослов’янських мов із застосуванням грецьких літер братами Кирилом і Мефодієм та перенесеної на наші терени з прийняттям християнства.
  • Iз прийняттям християнства на наших землях поширилася старослов’янська, або староболгарська книжна мова – мова православної церкви.
  • Суттєво відрізняючись від народнорозмовної мови, вона все ж мала з нею спільні риси, оскільки ґрунтувалася на близькій, теж слов'янській мові, і тому була зрозуміла, особливо освіченим людям – духівництву, князям та боярам.
  • Вчені кажуть, що у Київськiй Русi iснувало два варiанти писемної літературної мови: церковнослов’янська, якою писалися найважливіші богослужбові книжки, та церковнослов’янська зі значними вкрапленнями живої мови (для пізнішого часу її називають книжною староукраїнською) – нею писали різні документи та літературні твори світського спрямування.
  • Втім, обидві писемні мови істотно відрізнялися від живої тогочасної української мови, якою користувалися в усному мовленні.
  • Та так було не лише в руських землях, а й скрізь у Європі, де літературною (книжною) мовою для багатьох народів була латина.

2. Поширення писемності

Книжкові пам’ятки

  • До нашого часу від доби Київської Русі та Галицько-Волинської держави збереглося дуже мало книг.
  • Найдавнішими, з-поміж них, є Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» 1073 р. та «Ізборник» 1076 р., Мстиславове Євангеліє.
  • Цей список очолює славнозвісне Реймське Євангеліє, яке привезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Ганна.
    • Вчені датують його 40-ми рр. 11 ст.
    • Своєю назвою Реймське Євангеліє завдячує місту Реймсу у Франції, де воно зберігається нині, хоча створили його київські книжники – спеціально для княжої родини.
  • Найдавнішою датованою книжною пам’яткою Русі є Остромирове Євангеліє.
    • Створили цю книгу в Києві в 1056–1057 рр., про що свідчить спеціальний запис.
    • Остромирове Євангеліє – пам’ятка виняткової мистецької вартості.
  • З-поміж найдавніших книг, що збереглися донині, є й такі, які призначалися для світського читання. Йдеться про «Ізборники»збірки різних творів грецьких авторів богословського та повчального змісту, більша частина яких розтлумачує складні місця із Біблії, це, так би мовити, своєрідні енциклопедичні довідники.
    • Їх збереглося два – 1073 і 1076 рр. Перший у назві береже ім’я київського князя Святослава Ярославича, хоч, як зазначають дослідники, замовляв цю книгу його брат – князь Ізяслав.
    • «Ізборник Святослава» розкішно орнаментований мініатюрами, заставками, численними ініціалами.
    • «Ізборник» 1076 р. оздоблений значно скромніше, хоча не поступається першому ретельністю переписувача.
  • Із книжкових пам’яток 12 ст. найбільш відоме Мстиславове Євангеліє, переписане близько 1115 р. 
    • Мстиславове Євангеліє написане було в Києві на замовлення Мстислава Володимировича, сина великого князя київського Володимира Мономаха.
  • Нечисленні книжкові пам’ятки, що збереглися від часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, є рідкісними перлинами з того величезного книжкового багатства, що його мала наша земля.
  • За підрахунками вчених, у 13 ст. на території Русі мало бути 130 – 140 тис. книг декількох сотень найменувань, адже саме такої кількості потребували церкви й монастирі – головні осередки книжності.
  • На думку дослідників, тільки у Софійському книгосховищі налічувалось до 950 томів рукописних книжок.
  • Багато книжок було створено i переписано в Галицько-Волинськiй державi. Велика книгописна майстерня iснувала, зокрема, при дворi князя Володимира Васильковича

3. Освіта

  • Письменними за княжих часів були не тільки можновладці та люди зі середовища духівництва, а й ремісники та рядові дружинники.
  • Піклування про освіту від часів запровадження християнства перебрали держава й церква.
  • За князювання Володимира Святославича в Києві вже існувала школа для навчання дітей із найближчого оточення князя.
  • Року 1086 онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна заснувала в Київському Андріївському монастирі школу для жінок.
  • Знахідки берестяних грамот, бронзових та кістяних писал переконують, що книжна наука розвивалася не лише у стольному граді, а й у різних частинах Русі.
  • Приміром, берестяні грамоти знайдено у Звенигородi та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках – у Звенигородi, Перемишлi, Галичi, Острозі.

4. Розвиток літератури

Усна народна творчість

  • Ще до виникнення писемності у східних слов’ян існувала багата усна народна творчість: обрядові пісні, легенди, загадки, сказання, заклинання, епічні й ліричні пісні.
  • Від часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави до нас дiйшли легенди та перекази, дружиннi, святковi, весiльнi пiснi, казки, колядки, прислiв’я, приповiдки, магiчнi заклинання й замовляння.
  • Чудовими пам’ятками давньоруської творчостi були билини.
  • Найдавнiшими, найбiльшими за обсягом i найвартiснiшими у художньому та iсторичному аспектах вважаються билини Київського, або Володимирового, циклу.
  • Оповiдi в них пов’язанi зi стольним градом Києвом i його князем Володимиром Красним Сонечком.
  • Билини київського циклу складалися в 10–11 ст. Вони оспiвують мужнiсть i хоробрiсть богатирiв, якi самовiддано боронили рiдну землю вiд ворогiв.
  • У 13–14 ст. билини наповнюються новими сюжетами, пов'язаними зокрема із реаліями Галицько-Волинської держави: про князя Романа, Михайла Козарина та інших.

Перекладні літературні пам’ятки

  • Початки літературного життя на наших теренах, крім уснопоетичної творчості, мали ще одне джерело – літературні твори інших народів, які через переклади церковнослов’янською мовою прийшли після впровадження християнства.
  • Із прилученням руських земель до християнського світу нашим предкам відкрилася найбагатша скарбниця людського досвіду й мудрості – Біблія.
  • Принагідно зауважимо, що переклади Святого Письма не лише мали неоціненний вплив на світогляд тогочасного люду, а й стали поштовхом до словесної творчості, позаяк Біблія – невичерпне джерело вічних тем, ідей, образів.
  • Крім Біблії, перекладалися й апокрифи – твори на біблійну тематику, які з різних причин не були визнані церквою.
  • Іншим популярним жанром перекладної літератури були житія – розповіді про життя і подвиги святих.
  • Перекладалися й книги світського спрямування. Особливо популярним на Русі був збірник крилатих висловів, прислів’їв із Біблії та творів античних письменників «Пчола».
  • Великою популярністю користувалися хроніки візантійських істориків Георгія Амартола та Іоанна Малали, багато сюжетів з яких використали руські літописці, розповідаючи у своїх працях про першооснови людства, найдавніші народи та держави.

Оригінальна література

  • Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами.
  • Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ».
    • Його створено на початку 12 ст. При складаннi «Повісті минулих лiт» використано найдавніші літописи.
    • «Повiсть...» збереглася в багатьох списках.
    • Найстаріші з них – Лаврентiївський (1377 р.) та Iпатiївський (перша половина 15 ст.).
    • У «Повiстi…» викладено події від 860 р. до 1111 р. 
    • Один із пізніших списків цього літописного зведення зберіг ім’я автора-упорядника – ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.
  • До продовжень «Повiстi...» належить Київський лiтопис, який охопив час вiд 1111 р. до 1200 р. 
    • Він розповідає про подiї в різних землях Київської Русi, але в центрі оповідей – Київ i Київська земля.
    • Основний зміст літопису – княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців.
  • Найвидатнішою пам’яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис.
    • Лiтопис складається із двох частин. У першiй ідеться про подiї в Галицькiй землi з 1205 р. до кiнця 50-х рр. 13 ст.
    • Вона є, власне, життєписом князя Данила Романовича.
    • Друга частина Галицько-Волинського лiтопису пов’язана із Волинською землею та волинськими князями.
  • З-поміж інших жанрів оригінальної літератури варто згадати про церковні проповіді.
    • Найвизначнiшим автором повчальних проповiдей був один зі засновників Києво-Печерського монастиря Феодосiй Печерський.
    • Урочистi проповiдi складалися для освiчених людей – князiв, бояр, духовенства.
  • Чудовим зразком урочистої проповiдi є «Слово про закон i благодать» митрополита Iларiона.
  • У записах Лаврентiївського списку пiд 1096 р. вмiщено пам’ятку, вiдому пiд назвою «Повчання» Володимира Мономаха.
    • «Повчання» звернене до дiтей Мономаха.
    • За переконанням Мономаха, князь подає своїм дiтям приклад взiрцевого правителя, навчає гiднiй цього високого звання поведiнцi та способу життя.
  • Найвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Iгоревiм».
    • Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: її випадково знайшли на початку 90-х рр. 18 ст. в одному з рукописів 16 ст.
    • «Слово ...» написане на основі конкретного історичного факту – невдалого походу у 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців.
    • На думку дослідників, «Слово...» створене за свіжими слідами події – десь у серпні – вересні 1187 р. 
    • Автором поеми міг бути старший син галицького князя Ярослава Осмомисла, рiдний брат Ігоревої дружини Ярославни князь Володимир. 
  • Однією з найпопулярніших книг на Русі був «Києво-Печерський патерик».
    • Його уклали на початку 13 ст. ченці Києво-Печерської лаври, які прагнули підкреслити надзвичайну роль свого монастиря, обґрунтувати його вищість серед інших.
    • Із книги дізнаємося про історію Києво-Печерського монастиря, його перших подвижників, зокрема засновників монастиря святих Антонія та Феодосія, художника Аліпія.

5. Природничі та математичні знання

  • Про рівень тогочасних природничих і математичних знань до певної міри свідчить популярність на руських землях таких перекладних книг, як «Шестидневи», «Фізіолог», «Небеса» тощо, в яких викладено уявлення середньовічних мислителів про будову світу.
  • Так, «Шестидневи» розкривали історію створення світу Богом за шість днів, посилаючись при цьому не лише на Біблію, а й на праці античних мудреців.
  • У «Фізіологу» містилися розповіді про тварин реальних (лев, орел, змія, їжак, жаба, слон) і казкових (сирена, фенікс), а також про деякі рослини, мінерали.
  • Значного розвитку на Русі досягли географічні знання.
  • Так, у «Повісті минулих літ» місце проживання східнослов’янських племен літописець пов’язував із річками Дунаєм, Дніпром, Моравою, Прип’яттю, Двіною, Десною, Сулою.
  • Він досить докладно описав шлях «з варяг у греки», що пролягав уздовж Дніпра, Ловаті, Ільменського озера, річки Волхов і далі – морем Варязьким.
  • Літописець зауважував також, що з Варязького моря можна «йти до Рима», а від Рима прийти так само морем до Царгорода.
  • Волгою, за словами літописця, на схід пролягав торговельний шлях, яким можна досягти Хорезму і Каспійського моря.
  • У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії.
  • Писемні джерела згадують і перших лікарів-професіоналів.
  • Один із них – Агапіт, чернець Києво-Печерського монастиря – лікував хворих у 12 ст.

6. Музична творчість

  • Чи не найпопулярнішим мистецтвом за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави була музика.
  • Про музичні інструменти тих часів дослідники знають чимало.
  • Це були: струнні щипкові інструменти – гуслі, лютня; смичкові – гудок і смик; духові – роги (їх виготовляли з рогів вола, барана, козла, тура), труби, свистки, зурни, сопілки, дудки, флейти, органи; ударні – бубни, тарілки або кімвали, різноманітні дзвіночки і брязкальця.
  • Найулюбленіший інструмент русичів – гуслі, під супровід яких талановиті творці билин оспівували подвиги відважних князів і дружинників.
  • Особливу любов русичів зажили співці билин і переказів, які в речитативно-декламаційній формі у супроводі музичних інструментів співали героїчно-епічних пісень.
  • Найяскравіший представник таких виконавців – Боян, якого згадує автор «Слова о полку Ігоревім».
  • Дослідники припускають, що він жив в 11 ст. при дворі Святослава Ярославича. У Галицько-Волинському літописі під 1241 р. згадується галицький «славутний співець» Митуса.
  • Не були байдужими русичі й до вистав скоморохів.

<< Політичний, соціальний устрій і господарське життя Київської Русі та Галицько-Волинської держави Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинської держави >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus