Галицько-Волинська держава за князя Данила Романовича та його наступників

План викладу

  1. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила.
  2. Наступники Данила Романовича.
  3. Правління Юрія І Львовича.
  4. Останні князі. Занепад Галицько-Волинської держави.

Хронологія

1245 р.

Битва біля міста Ярослава між військами Данила Романовича та об’єднаною угорсько-польською армією

1253 р.

Коронація Данила Романовича

1264–1301 рр.

Князювання Льва I

1301–1308 рр.

Правління в Галицько-Волинській державі Юрiя I Львовича

1325–1340 рр.

Князювання Болеслава-Юрiя ІІ

Особистість

Данило Романович (бл. 1201–1264 рр.) – волинський та галицький князь, король – із 1253 р. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславича. Проливаючи світло на вдачу та риси характеру князя, літописець розповідає про нього так: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...». Братні стосунки Данила з Васильком, яких і на Русі, і за кордоном вважали співправителями, не могли не дивувати за середньовічних часів, коли брат йшов війною на брата, аби захопити його землі й посісти його стіл.

З ініціативи Данила було закладено низку нових міст, у тому числі Львів, названий так на честь старшого сина князя Лева, розбудована нова столиця – Холм. Данило всіляко дбав про будівництво фортець та оборонних споруд по всій території держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв розвиткові культури. Літописець пишається також бойовими подвигами князя, порівнює його досягнення із діяннями Святослава Ігоревича та Володимира Великого. Високо цінує галицький книжник полководницький хист Данила, переказує промови князя, звернені до війська, в яких він закликав воїнів дбати про свою гідність і честь батьківщини. Данило докладав чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі іноземним поневолювачам, демонструючи сусідам можливість успішної боротьби з монголами.

Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету.

Основний виклад

1. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила 

  • Князювати Данило Галицький почав на Волині у 20-х рр. 13 ст., а 1238 р. утвердився і в Галичині, подолавши міжусобні чвари, що спалахнули по смерті Романа з ініціативи галицького боярства.
  • Протягом володарювання йому доводилося одночасно долати опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща та Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його союзників.
  • У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві проти приведеного Ростиславом війська угорського короля та його союзників біля міста Ярослава на Сяні.

Внаслідок Ярославської битви Данило зламав опір бояр, остаточно утвердився у Галичі та надовго поклав край зазіханням Угорського королівства.

  • Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців і ятвягів, у 1244 р. взяв Люблін і Люблінську землю.
  • Допомагаючи своєму сину Романові, одруженому зі сестрою австрійського герцога Фрідріха II Бабенберга Гертрудою, у боротьбі за австрійську корону, Данило Галицький пішов на Чехію та Силезію.
  • Активність зовнішньої політики Данила виявлялася й династичними шлюбами його дітей
    • Так, Лев Данилович був одружений із дочкою угорського короля Бели IV.
    • Шварно, взяв шлюб із дочкою литовського князя Міндовга.
    • Дочку Данила Переяславу було видано заміж за мазовецького князя Земовита.
  • Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями.
  • Здійснивши подорож в Орду, Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями.
  • Із цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством.
  • Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів.
  • До того ж папа Римський Інокентій ІV плекав надії на запровадження релігійної унії (об'єднання) між православ’ям і католицизмом у Галицько-Волинському князівстві.
  • Місію встановити стосунки папа Римський поклав на вже відомого вам Плано де Карпіні, який року 1246 знайомив Василька Романовича та Данила з пропозиціями Ватикану.
  • Щоб заохотити до походу князя папа запропонував Данилу прийняти королівську корону.
  • У 1253 р. у Дорогичині папський легат Опізо урочисто коронував Данила Галицького. Однак оголошений папою  у тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів.
  • Втім, Данило не відмовився від боротьби проти ординців власними силами. Основні воєнні дії припадають на 1254–1255 рр.
  • Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси.
  • Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм.
  • Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая про зруйнування укріплень Львова, Володимира, Луцька та ряду інших міст. Лише столичний Холм зберіг фортифікації.

2. Наступники Данила Галицького

  • По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося. Хоч Василька Романовича, Данилового брата, й пошановували як "отця й господина", влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.
  • Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства зберіг за собою старший син Данила Романовича – Лев.
  • Східну Волинь із Луцьком отримав Мстислав Данилович.
  • Холмське князівство відійшло наймолодшому Даниловичу – Шварну.

Володимир Василькович

Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир.

  • Він належить до найвизначніших постатей нашої історії. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису.
  • Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа.

Лев Данилович

  • Що ж до Данилових синів, то найактивнішим з-поміж них був князь Лев.
  •  Він заповзявся об’єднати землі батька під однією рукою.
  • До своїх володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття із Мукачевим.
  • По смерті Шварна він зайняв Холмське князівство, а в 1272 р. переніс свою столицю до Львова.
  • Мав наміри посісти литовський престол, проте здійснити їх не зміг.
  • У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув щонайтісніших відносин із Польщею.
  • Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією й Тевтонським орденом.
  • У відносинах з Ордою Лев дещо змінив тактику свого батька: він не чинив монголам спротиву, а зважав на їхню волю.
  • Зокрема, йому доводилося, навіть усупереч власним інтересам, ходити війною на Польщу та Литву.
  • Та, попри таку поступливість, Лев усе-таки не зміг забезпечити спокій у державі, бо ординці використовували Галицько-Волинське князівство як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни.
  • Не мали успіху й відверті домагання Левом волинських земель, що були спадщиною Володимира Васильковича, бо всупереч його бажанням усю Волинь було передано Мстиславу Даниловичу.
  • Останній помер без спадкоємців, і землі королівства Данила Романовича таки було об’єднано – онуком Данила Юрієм І Львовичем.

3. Правління Юрія І Львовича

  • Правління Юрія І Львовича (1301–1308 рр.) визначають як час розквіту держави, її спокою та економічного добробуту.
  • Свідченням могутності Юрія І було те, що він, як і Данило Романович, прийняв титул «короля Русі».
  • Цей титул засвідчений його печаткою, де він зображений сидячи на престолі в короні на голові та зі скіпетром у руці.

Одні історики вважають, що корону Юрій І міг отримати в обмін на визнання зверхності папи Римського, прийняття церковної унії та за обіцянку хрестового походу проти Орди.

 Інші наголошують, що коронації могло й не бути, а королем Юрія І називали як володаря держави – за європейською традицією.

  • Про слушність цієї думки свідчить тонка релігійна політика короля Русі. Відомо, зокрема, що за Юрія І у 1303 р. за згодою Константинопольського патріарха було створено окрему українську православну митрополію – Галицьку.

4. Останні князі. Занепад Галицько-Волинської держави

  • Спадщина Юрія І дісталася його синам – Андрію та Льву II, які правили удвох.
  • Вони називали себе «князями всієї Русі», у такий спосіб висловлюючи претензії на наступництво державницьких традицій Київської Русі.
  • Провідним напрямом зовнішньополітичної діяльності Андрія і Льва була орієнтація на союз із Тевтонським орденом і Польщею.
  • У такий спосіб князі намагалися ослабити свою залежність від Орди, у битві проти якої вони, можливо, й загинули.
  • Оскільки жоден із братів не мав дітей, то з їхньою смертю у 1323 р. династія Романовичів по чоловічій лінії урвалася.
  • Майже два роки галицько-волинський трон залишався вакантним, хоча претендентів не бракувало.
  • Року 1325 галицько-волинські бояри главою держави обрали князя Болеслава, сина Марії, сестри останніх правителів Андрія та Льва II, який прийняв православ’я та ім’я Юрія.
  • Про наміри відродити часи могутності Галицько-Волинського королівства свідчить і той факт, що у документах Юрій II називав себе «божою милістю князем і дідичем королівства Русі» або «божою милістю уродженим князем всієї Малої Русі» та використовував королівську печатку Юрія І.
  • Юрій II Болеслав правив від 1325 р. до 1340 р. 
  • У зовнішній політиці він тримався союзу з Тевтонським орденом, знайшовши у такий спосіб противагу Польщі, відносини з якою були ворожими.
  • Юрій ІІ налагодив дружні стосунки із Литвою, зміцнивши їх шлюбом із дочкою князя Ґедиміна.
  • Проте щасливим князювання Юрія ІІ Болеслава не вважають.
  • Адже йому випало накласти головою від змовників: 1340 р. його було отруєно.
  • За свідченням джерел, така доля спіткала Юрія ІІ Болеслава через ускладнення релігійної ситуації.
  • Із дитинства католик, він «став розмножати число латинників і їх віру», «принаджував з різних країв католицьких священиків і богословів, бажаючи защепити їхню віру в русинів».
  • Загибель Юрія II Болеслава мала для Галицько-Волинської держави негативні наслідки.
  • Його смертю скористалися західні сусіди, які прагнули збільшити власні території за рахунок українських земель.
  • Галицько-Волинським князем був визнаний Любарт, син литовського князя Ґедиміна, дружина якого походила із родини галицько-волинських князів і тому він мав законне право на галицько-волинську спадщину.
  • Проте свою владу Любарт поширив лише на територію Волині.
  • У 1349 р. похід польського короля Казимира започаткував довголітню війну за галицько-волинські землі.
  • Закінчилася вона тим, що Галичина із Белзькою землею і Холмщиною опинилася під владою Польського королівства, Волинь – під владою литовської династії.