Монгольська навала на українські землі

План викладу

  1. Піднесення Монгольської держави та її завойовницька політика. Битва на річці Калці.
  2. Похід монголів на південно-західні руські землі.
  3. Оборона Києва.
  4. Похід монгольських орд на Галичину та Волинь.
  5. Золотоординське ярмо.
  6. Монгольська зверхність над Галицько-Волинським князівством.
  7. Наслідки золотоординського ярма.

Хронологія

1223 р.

Поразка руських дружин у битві з монголами на Калці

1239 р.

Розорення монголами Переяславщини та Чернігівщини

1240 р.

Облога та розорення Києва військами хана Батия

1241 р.

Вторгнення монголів у Галицько-Волинське князівство

1245 р.

Поїздка в Орду князя Данила Романовича

Основні поняття та терміни

Монголо-татари. Воїни Чингісхана називали себе монголами. Руські ж літописці називали їх татарами, не відаючи, що останнім самим довелося потерпати від монгольських луків і мечів. У 19 ст. в історичній науці набув поширення термін «монголо-татари», який, одначе, останнім часом у науковій літературі майже не вживається. Щоправда, у підручниках ним послуговуються із метою зробити більш зрозумілими тогочасні документи, де монгольських завойовників здебільшого названо татарами.

Орда – військо кочовиків, а також місце, де перебувала ставка хана.

Основний виклад

1. Піднесення Монгольської держави та її завойовницька політика. Битва на річці Калці

  • Наприкінці 12 ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава.
  • Року 1206 ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана).
  • Він розпочав здійснювати завойовницьку політику, внаслідок якої 1221 р. було підкорено Середню Азію та Хорезм.
  • У 1222 р. монголи через Кавказ вдерлися до причорноморських степів і завдали поразки половцям у битві на Дону.
  • Половецький хан Котян відступив до Дніпра й звернувся по допомогу до руських князів.
  • На з'їзді князів у Києві було вирішено виступити разом із половцями проти монголів. У квітні 1223 р. вирушили в похід дружини руських князів, яких очолили Мстислав Романович київський, Мстислав Мстиславович Удатний галицький та Мстислав Святославич чернігівський.
  • Битва з основними силами монголів відбулася 31 травня 1223 р. на берегах річки Калки.
  • Галицькі й волинські дружини князя Мстислава Удатного та князя Данила Романовича та половці перейшли Калку й почали битву, не чекаючи на інших князів.
  • Половці втікли із поля бою, спричинивши розлад у війську русичів. Цим скористалися монголи і розгромили їх.
  • Після цього ординці оточили табір дружини київського князя Мстислава Романовича, яке стояло на правому березі річки й не брало участі в битві.
  • Після триденного штурму, не маючи змоги подолати опір і захопити табір, монголи запропонували укласти перемир'я. Коли ж умови миру були прийняті й князівські дружини залишили табір, на них чекала смерть.
  • Втрати руського війська були величезними, лише кожний десятий руський воїн, який брав участь у поході, повернувся додому.
  • Проте й монголи зазнали великих втрат. Того року вони не наважилися продовжувати похід у глиб Русі, а повернули назад.
  • Похід на Русь очолив онук Чингісхана Батий.
  • Батиєва орда рушила на руські землі наприкінці 1237 р. 
  • Протягом 1237–1238 рр. було розгромлено війська рязанського та владимиро-суздальського князів.
  • Монголи здобули штурмом і спалили Рязань, Владимир, Москву, Твер та інші міста. Північно-Східну Русь було спустошено.

2. Похід монголів на південно-західні руські землі

  • Після успішного походу на північно-східні руські землі року 1238 виснажені монгольські полчища відійшли в половецькі степи, щоб поновити сили й відпочити.
  • Навесні 1239 р. вони рушили на південний захід.
  • Першим на шляху просування Батиєвої орди стояв Переяслав. Монголи захопили місто, зруйнували і спалили його.
  • Того ж року сумна доля спіткала й Чернігів.
  • Наприкінці 1239 року монгольська кіннота вдерлася у Крим, переслідуючи переможених нею половців. Завойовники захопили майже весь півострів.
  • На початку 1240 року інша частина монгольського війська наблизилася до Києва. Як сповіщає літописець, монгольський воєначальник Менгухан надіслав до київського князя – тоді на київському столі сидів Михайло Всеволодович чернігівський – послів із вимогою здати місто.
  • Князь Михайло звелів убити послів, а сам – чи то злякавшись власного вчинку, чи то розуміючи, що не має належної підтримки,– подався до Угорщини.
  • Проте вияв непокори того разу минувся стольному місту: Менгухан не наважився з тими силами, що їх мав, брати Київ.
  • Захопивши здобич і полонених у навколишніх поселеннях, він пішов на з’єднання з головними силами Батия.
  • Проте наприкінці 1240 р. монголи знову підступили до Києва й оточили місто.
  • На Київ тоді поширив свою владу Данило Галицький. Тож обороною міста від монгольської навали випало опікуватися тисяцькому князя Данила – воєводі Дмитрові.
  • Сам же князь подався у  Польщу й Угорщину, маючи намір організувати сусідів на спільні дії проти загарбників.

3. Оборона Києва

  • За одним літописним списком, взяття Києва монголами відбулося на Миколин день, або 6 грудня 1240 р. 
  • В іншому списку взагалі не наводиться жодної дати, а лише сказано, що місто трималося 10 тижнів і чотири дні.
  • Зваживши на те, що Київ мав надзвичайно потужну фортецю, вчені схиляються до думки, що облога була тривалою, а штурм – запеклим.
  • Основний удар Батий спрямував із півдня в районі Лядських воріт.
  • Безперервно, вдень і вночі монголи били таранами браму і стіни, аж поки не захопили ділянку валу і не увірвалися в межі «міста Ярослава».
  • Опір киян був настільки відчайдушним, а втрати загарбників такими великими, що Батий мусив віддати наказ про припинення бою і дав перепочинок своєму війську.
  • Цим скористалися захисники Києва. Відійшовши у межі «міста Володимира», вони за одну ніч укріпилися на нових позиціях.
  • Наступного дня знову розпочалася битва. Кияни завзято боронили кожну вулицю, кожний будинок, але сили були надто нерівними.
  • Монголи прорвали укріплення в районі Софійських воріт – через те їх згодом почали називати Батиєвими.
  • Завойовники оточили Десятинну церкву і вдарили в її стіни муроломними машинами.
  • Храм завалився, поховавши під руїнами своїх героїчних захисників. Тисячі киян загинули у нерівній боротьбі.
  • Майже всі житлові й господарські споруди, палаци й собори Києва перетворилися на згарища.
  • З-понад 40 мурованих храмів, що мав Київ до монгольського потопту, за підрахунками вчених залишилося, та і то дуже пошкодженими, якихось 5–6.
  • З-понад 8 тис. дворів, за словами Плано Карпіні, збереглися близько 200. Отже, мешканців "матері міст руських" зменшилося зі 50 – 60 до двох тисяч.

4. Похід монгольських орд на Галичину та Волинь

  • Із Києва основні сили Батия рушили на Володимир і Галич, тоді як інші монгольські загони залишилися плюндрувати Київщину.
  • З вогнем і мечем монголи пройшли по Київській, Волинській і Галицькій землях.
  • Розкопки Вишгорода й Білгорода, городищ по Тетереву, Случі, Горині, Південному Бугу та інших річках відтворюють картини героїчної оборони й загибелі цих міст.
  • Тривалою й жорстокою була битва за Володимир.
  • Ворог із великими труднощами здобув місто.
  • Під Галич монгольські орди підійшли з’єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом.
  • Року 1241 монголи вийшли на західні рубежі Русі.
  • Частина монгольського війська вдерлася на територію Польщі.
  • Основні ж монгольські сили вступили у межі Угорщини та рушили на Чехію.
  • Проте вже у 1242 р. Батий припинив похід на Захід і через Боснію, Сербію, Болгарію та Русь вивів свої війська у пониззя Волги.
  • Приводом для цього стала смерть головного монгольського хана Угедея, й Батий прагнув взяти найактивнішу участь у виборах нового.
  • Проте причини припинення походу були глибшими: Батий не мав сил тримати у покорі всі завойовані країни Східної та Центральної Європи, надто великих втрат зазнало його військо.

5. Золотоординське ярмо

  • Монгольську імперію було переділено на чотири частини (улуси).
  • Батиєві володіння становили найзахіднішу частину – улус Джучі: тут було створено державу Золоту Орду.
  • Під владою тієї держави, що охоплювала територію від Уралу та Західного Сибіру до Чорного моря, опинилася вся Русь-Україна.
  • Монгольська навала невпізнанно змінила руські землі. Найбільшого спустошення зазнали Київське, Переяславське та Чернігово-Сіверське князівства.
  • Після походу Батия вони потрапили в залежність від Золотої Орди.
  • Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом – грамотою-дозволом на володіння землями – в обмін на визнання своєї зверхності та зобов’язання надавати йому військо й сплачувати данину.
  • За свідченням джерел, монголи вимагали від усього населення сплати десятої частини – як продуктами та майном, так і власне людьми.
  • До страшної «людської десятини» потрапляли й ті, хто не міг розрахуватися у звичайний спосіб. Забрані люди потрапляли в рабство, здебільшого їх здавали до монгольської армії.
  • За обчисленням і збиранням данини наглядали монгольські урядовці. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком.
  • У його розпорядженні були військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку. Дослідники припускають, що одне з таких містечок розташовувалося неподалік Києва, в урочищі Батиєвому – звідки й витлумачують збережену й досі назву.
  • Всі завойовані землі, за монгольським звичаєм, було переділено на частини (улуси) між підлеглими Батию менш впливовими ханами.
  • Так, Подніпров’я було переділене між ханами Мауці та Куремсою: перший кочував у Задніпров’ї, другий – степами Правобережжя.
  • Золотоординські правителі постійно втручалися у внутрішні справи князівств, роздмухували усобиці між князями, не зупиняючись і перед знищенням князів, що прибували до ординської столиці.
  • Так, коли князь Михайло Всеволодович чернігівський зробив спробу утвердитися в Києві, йому довелося звернутися до хана.
  • Літописець сповіщає, що князь Михайло вирушив в Орду за ханським ярликом, де 20 вересня 1246 р. за відмову виконати язичницькі обряди за наказом Батия був страчений разом зі своїм боярином Федором.
  • У 1243 р. першим із князів визнав зверхність монголів та дістав ярлик на місто Київ і Владимир Ярослав Всеволодович.
  • Проте до зруйнованого Києва князь не поїхав, а послав туди намісника.
  • Після смерті князя Ярослава Всеволодовича право «на Київ і всю Руську землю» отримав його син Олександр, названий Невським. Одначе і той відмовився від столиці.
  • Переяславська земля потрапила в іще більшу залежність від Орди. У другій половині 40-х рр. 13 ст. тут не було свого князя.
  • Втратило колишню велич і Чернігівське князівство. Від кінця 13 – протягом першої половини 14 ст. воно розпадалося на нові й нові уділи.

6. Монгольська зверхність над Галицько-Волинським князівством

  • Порівняно з іншими руськими землями меншого спустошення від монгольської навали зазнало Галицько-Волинське князівство.
  • Воно не було переділене монголами на адміністративні округи, як інші князівства, не було в ньому і намісників-баскаків.
  • У Галичі й Волині правили власні князі, спроможні продовжити справу об’єднання українських князівств.
  • Не останню роль відіграла тут і видатна постать правителя Галицько-Волинської держави – князя Данила Романовича.
  • Його заходи викликали невдоволення Батия, який поставив перед князем вимогу відвідати Орду.
  • У жовтні 1245 р. Данило виїхав до Орди.
  • Подорож була тривалою. За свідченням літопису, Данило пробув у Орді 25 днів.
  • Унаслідок переговорів монголи затвердили його галицько-волинським князем:
  • Виплату данини не було передбачено, а залежність Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди полягала в участі княжого війська в походах монгольської армії.

Отже, хоча Данило Романович потрапив у певну залежність від Батия, монгольським можновладцям було ще далеко до повного підкорення галицько-волинських земель.

7. Наслідки золотоординського ярма

  • Щоби вповні оцінити наслідки монгольської навали на українські землі, варто пам’ятати, що йдеться не лише про руйнівні походи 1238–1242 рр., а й – і то головним чином! – про столітнє перебування під владою монгольських ханів.
  • Величезні людські та матеріальні втрати, що їх зазнали українські князівства під час першого – найпотужнішого удару, з роками зростали, адже монгольські орди час від часу хвилями накочувались на завойовані землі грабіжницькими походами.
  • Дослідники зауважують, що під час таких набігів українські землі втрачали князів, священиків, ремісників, воїнів, а це завдавало великої шкоди поступальному розвиткові народу, гальмувало господарське й культурне життя.
  • Втрата політичної незалежності, виконання князями ролі слухняних виконавців волі золотоординських зверхників притлумлювали державотворчі традиції, що далося взнаки впродовж наступних століть.
  • Адже ослабленням Русі внаслідок монгольської навали поквапилися скористатися західні сусіди, передусім Польща, Угорщина, Литва, Тевтонський орден, а знекровлені українські землі не мали снаги до належного опору.

Це, зрештою, призвело до розподілу українських земель між кількома державами – і в цьому найтрагічніший наслідок золотоординського лихоліття.