Київська держава за перших князів

План викладу

  1. Походження назви Русь.
  2. Перші володарі Руської землі. Походи Аскольда на Візантію. Утвердження династії Рюриковичів.
  3. Правління Олега. Розширення меж Київської держави. Походи проти Візантії.
  4. Правління князя Ігоря.

Основні поняття та терміни

Полюддя – первісна форма збору данини. Зводилася до об'їзду князем із дружиною підвладних земель і стягнення з населення натурального податку.

Хронологія подій

860 р.

Похід київського князя Аскольда на Візантію. Прийняття Аскольдом християнства

882 р.

Вбивство Аскольда. Захоплення Олегом Києва

882 – 912 рр.

Правління Олега в Київській державі

907, 911 рр.

Походи Олега на Візантію. Підписання договорів

912 – 945 рр.

Князювання Ігоря

 941, 944 рр.

Походи Ігоря на Візантію

945 р.

Виступ деревлян проти київського князя. Смерть Ігоря

1. Походження назви Русь

  • Саме під назвою “Русь” знали першу державу на наших теренах чужинці. Так називав її й літописець.
  • Одначе нині щодо походження назви «Русь» поміж учених немає одностайності. Багато дослідників вважають це слово скандинавським за походженням і принесеним на наші землі скандинавами-варягами. Такої думки щодо назви «Русь» дотримувався і літописець.
    • Він, зокрема, розповідав про воїнів із півночі – русів-варягів, які захопивши владу в Києві, утвердилися в місті й дали свою назву місцевій людності й території, на якій володарювали.
    • Крім свідчень літописця, прихильники скандинавського походження назви «Русь» посилаються на чужоземні джерела, жодне з яких не згадує слов’янського племені русів, хоча назви, скажімо, деревлян чи сіверян вони засвідчують.
    • За скандинавське походження етноніма «Русь» виступає й чимало мовознавців. Утім, ці докази спростовують ті дослідники, які вважають, що назва «Русь» місцевого східнослов’янського походження.
    • Свої переконання вони аргументують значною у Середньому Подніпров’ї кількістю давніх назв  річок  із коренем -рос-, що його виводять від -рус-, як-от: Рось, Роставиця, Росава тощо.
    • Землі, де течуть ці річки, прихильники слов’янського походження назви «Русь», вважають територією східнослов’янського племені русів.
    • Те, що плем’я русів не згадується в літопису та інших джерелах, вони пояснюють незнанням давніх авторів чи їхньою неточністю.

Від літописної назви держави з центром у Києві – Руська земля – вчені історики утворили книжну назву «Київська Русь», яка нині є загальновживаною.

2. Перші володарі Руської землі

Закріплення за державою з центром у Києві назви «Руська земля» відбулося у другій половині 9 ст. і було пов’язане з діяннями руських володарів Діра та Аскольда.

  • І досі не вщухають суперечки про те, ким були ці названі літописцем київські правителі.
    • Одні, пристаючи до думки автора «Повісті минулих літ», вважають їх варязькими воєводами.
    • Інші вбачають у Дірові та Аскольді полянських князів – нащадків Кия.
    • Про князювання Діра сьогодні нічого певного сказати не можна. Значно більше поталанило Аскольдові, з яким дослідники пов’язують засвідчений чужоземними джерелами морський похід проти Візантії 860 р.

Похід Аскольда на Візантію

  • Зібравши чимале військо, Аскольд 860 р. пограбував і спустошив передмістя візантійської столиці, а сам Константинополь протримав тиждень в облозі.
  • Потужний удар руського флоту змусив Візантію визнати Русь як державу. Як зауважив літописець, відтоді вона стала називатися Руською землею.
  • Ймовірно, того року під час мирних переговорів з імператором Аскольд і більшість його дружинників охрестилися.
  • Щоправда, справа подальшого поширення християнства в Руській державі наразилася на труднощі.
  • Дослідники припускають, що не всі у князівському оточенні зрозуміли далекоглядність зовнішньополітичних заходів Аскольда й не всі наділені владою русичі погодилися з ними. Проти князя почала визрівати змова.

Утвердження династії Рюриковичів

  • Тим часом на північні східнослов’янські племена поширив свою владу войовничий князь-воїн Рюрик. Саме на підтримку Рюрика, як припускають дослідники, сподівалися змовники. Одначе 879 р. той помер.
  • Тож щоби завершити наміри, заколотники заручилися підтримкою Рюрикового родича Олега. Він був опікуном малолітнього сина князя Рюрика – Ігоря і, відповідно, мав повноваження правити від імені княжича.

Отож, убивши 882 р. князя Аскольда, княжити в Києві розпочав Олег із роду Рюрика. Цей факт дослідники витлумачують як утвердження в Руській державі династії Рюриковичів. Ті ж, хто вважає Аскольда нащадком полянського князя Кия, твердять, що внаслідок змови прибічники Олега поклали край правлінню династії Києвичів.

3. Правління Олега

Розширення меж Київської держави

  • За свідченням літописця, Олег княжив у Києві 30 років, виявивши хист мудрого володаря й талановитого полководця.
    • Літописець розповідав, що на початку свого правління Олегові довелося воювати проти деревлян і сіверян. Підкоривши їх, новий київський князь почав розширювати межі своїх володінь.
    • Року 885 він приєднав землі радимичів, пішов у похід проти уличів і тиверців.
    • На початку 10 ст. Олег домовився про участь у його воєнних походах князів хорватів, тиверців і волинян.
    • До складу Київської держави увійшли також племінні союзи словенів і кривичів. Крім того, Олег підкорив і північні неслов’янські народи, зокрема мерю, весь, чудь.
  • Із варязькими воєводами князь уклав мирну угоду, внаслідок якої впродовж тривалого часу київські князі залучали варязькі дружини до спільних воєнних походів.
  • Олег розважливо уникнув протистояння з племенами угрів, які близько 898 р. підійшли до Києва. Князь дав змогу їм безборонно пройти повз свої землі, і вони покочували далі, аж за Карпати, залишивши на згадку про себе неподалік Києва (тепер у межах міста) назву – урочище Угорське.

Походи проти Візантії

  • За свідченнями літопису, року 907 Олег здійснив похід проти Візантії. Розповідь літописця про блискучу перемогу Олега сповнена легендарних подробиць і деталей.
  • Та найбільшу цінність для істориків має наведений у «Повісті минулих літ» текст договору між русичами та візантійцями.
  • Умови угоди були вигідними для Русі.
    • Візантія на відкуп сплатить кожному руському воїну по 12 гривень і чималу данину руському князеві, а також найвпливовішим князям східнослов’янських племен, які корилися Олегові.
    • За Руською державою визнавалося право торгувати із Візантією, не сплачуючи мита.
    • Візантійці зобов’язувалися утримувати руських купців у своїй столиці – Константинополі протягом шести місяців та ще й забезпечувати всім необхідним спорядженням на зворотний шлях.
  • Умови договору 907 р. були уточнені в 911 р. – після нового Олегового походу.

Укладення Олегом партнерської угоди із Візантією мало виняткове значення, позаяк засвідчило міжнародне визнання Руської держави. Договір підвів риску під тим періодом історії Київської держави, що його називають становленням. Ось чому вчені застосовують назву «Київська Русь» саме від початку 10 ст.

4. Правління князя Ігоря

  • На відміну від свого попередника на князівстві та опікуна Олега, у літописній розповіді про якого ще переважає легендарність, князь Ігор – цілком реальна історична постать.
  • Здобувши владу після смерті Олега в 912 р. син князя Рюрика правив у Києві до 945 р.
    • Як і Олегові, йому довелося зіткнутися з непокорою князів підвладних племен.
    • Найзатятішими в боротьбі проти влади Рюриковичів виявилися деревляни. Сутичкою з ними Ігор розпочав своє князювання, у протистоянні з ними знайшов свою смерть.
    • Року 914, Ігорю поталанило приборкати деревлян і накласти на них данину, більшу за Олегову.
    • Не хотіли визнавати Ігореву владу й уличі, за що заплатили високу ціну – по трьох роках збройної боротьби проти  княжого війська вони залишили обжиті місця й відійшли у межиріччя Південного Бугу та Дністра.
    • Силу зброї довелося застосовувати й проти тиверців.
  • Воєнні заходи Ігоря аж ніяк не свідчать про його виняткову войовничість чи жорстокість. Такими були закони тогочасного життя, згідно з якими право на володарювання треба було доводити силою. Виявом відносин між володарем і підлеглими було полюддя та збір данини.
  • Зібравши данину князь прагнув вигідно її продати. Грішми й заморським крамом він розраховувався із найманими воїнами, платив за участь у воєнних походах і своїм дружинникам.

Походи Ігоря проти Візантії

  • Літопис розповідає про два такі походи. Перший, року 941, був невдалим. Човни русичів було спалено візантійцями.
  • Невдача спонукала Ігоря до нового походу. Стався він 944 р. й закінчився укладенням мирної угоди. Про той договір докладно оповідає літописець. Свідчать про нього й візантійські джерела.
    • Із тих розповідей довідуємось, що умови русько-візантійської угоди 944 р. були написані на пергаменті у двох примірниках. Один із них, на якому стояли хрест та імена руських князів, зберігався в Константинополі.
    • Інший примірник, підписаний візантійськими послами, зберігався в Києві.
  • З-поміж умов угоди, яка загалом була менш вигідною для Русі, ніж угода Олега, привертає увагу зобов’язання київського князя надавати військову допомогу Візантії.
  • У своїй зовнішній політиці Ігор мусив зважати не лише на Візантію, а й на печенігів кочовий народ, який вперше наблизився до кордонів Русі у 915 р.

<< Давні слов’яни Київська держава за князювання Ольги та Святослава >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus