Найдавніші землероби та скотарі на території України

План викладу

  1. Криза мисливського суспільства.
  2. Життя людей за мезоліту.
  3. Поширення землеробства й скотарства на землях України за неоліту.
  4. Трипільська культура. Прабатьківщина та розселення трипільців. Господарство і побут. Духовне життя.
  5. Скотарі Степу. Середньостогівська культура. Ямна культура доби бронзи. Індоєвропейці.

Основні поняття та терміни

Археологічна культура – сукупність схожих речових залишків, здобутих під час археологічних розкопок, що належать до одного історичного часу і території. Подібність форми та оздоблення посуду, типу прикрас, особливостей будівництва жител і рис поховального обряду свідчать про належність археологічних пам’яток одному народові чи близьким народам. Назви археологічних культур зазвичай утворюються від назв місцевостей, де було вперше виявлено типову пам’ятку (черняхівська культура – від села Черняхів), або за характерними ознаками археологічних знахідок (культура кулястих амфор, шнурова культура), від особливостей поховань (зрубна культура). Визначаючи межі поширення археологічних культур, учені роблять висновки про розселення давньої людності, встановлюють корені й походження народів тощо.

Мезоліт – епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом та неолітом. На землях України доба мезоліту тривала приблизно від 10 тис. до 7 тис. років тому.

Неоліт – доба нового кам’яного віку, заключний етап кам’яної доби, що заступив палеоліт та мезоліт. Вживається для епохи, протягом якої людина перейшла до добування їжі, вирощуючи рослини і одомашнивши тварин. На території України вона тривала від 7 тис. до 5 тис. років тому (5–3 тис. до н.е.), за іншими даними, починається  у степовій зоні у 6 тис. до н.е., лісовій у 5 тис. до н.е. закінчується у степах у першій половині 4 ст. до н.е. , у лісостеповій на початку 3 тис. до н.е.

Енеоліт  – мідно-кам’яного вік – перехідна ланка від кам’яного віку до віку металів, коли з’являються речі з міді – першого металу, опанованого людиною, але провідна роль у виготовленні знарядь праці ще належала каменю. На території України енеоліт тривав у 4–3 тис. до н.е.

Бронзовий вік – період в історії людства, коли поряд із кам’яними були поширені знаряддя із бронзи (сплав міді з оловом, рідше – свинцем, цинком тощо). На наших теренах доба бронзи тривала від початку 2-го до початку 1-го тис. до н. е.

Хронологія

4 тис. до н.е. – перша половина 3 тис. до н. е.

Трипільська культура

Середина 4-го – середина 3-го тис. до н. е.

Середньостогівська культура

Середина 3-го – початок 2-го тис. до н. е.

Ямна культура

Основний виклад

1. Криза мисливського суспільства

Від 16 тис. років тому розпочалося поступове потепління клімату. Льодовик танув, звільняючи від крижаного панцера нові й нові землі. Повітря ставало теплішим і вологішим, побільшало води в річках, з’явилися болота. Сухі степи перетворилися на болотисті тундри, зрідка порослі березово-сосновими гаями. Деякі тварини, непристосовані до нових кліматичних умов, вимерли. Така доля спіткала, зокрема, шерстистих велетнів – мамонтів, носорогів, бізонів, вівцебиків. Багато холодолюбних тварин відійшло на північ. Територія України стала землею північних оленів.

  • Мисливці на оленів влаштовували великі колективні лови, вистежуючи тварин під час сезонних переходів. Масові поколки (від колоти) північних оленів відбувалися здебільшого тоді, коли тварини переправлялися через річку.
  • Доба мисливців на північного оленя на землях України порівняно з попередніми епохами давньої історії людства була нетривалою.
  • Льодовик відступав далі й далі на північ, спричиняючи глибокі зміни в природі планети.
  • Близько 10 тис. років тому в Європі встановився клімат, подібний до сучасного.
  • Близьким до сучасного став і тваринний світ. Північні олені назавжди полишили наші землі. У соснових та березових лісах оселилися лосі, благородні олені, тури, дикі кабани тощо. Настала доба лісових мисливців.

2. Життя людей за мезоліту

  • Кінець льодовикового періоду збігся в часі з кінцем палеоліту. Наступну добу в історії людства археологи називають мезолітом.
  • Тварини, що заступили північних оленів, ніколи не збирались у великі стада чи зграї. Тож полювання перетворилося на копітку й марудну справу. Годинами, а часом і днями мисливцеві доводилося вистежувати здобич. Одначе впольованого м’яса вистачало ненадовго. У пошуках здобичі лісові мисливці переходили з місця на місце, споруджуючи тимчасові житла.
  • Мисливці тієї доби навчилися користуватися луком і стрілами – тож мали змогу прицілитися і влучити у тварину здалеку.
  • До спорядження мисливців узимку долучалися лижі. Люди доби мезоліту користувалися також човнами.
  • А ще, як вважають дослідники, саме за тих часів було приручено собаку – незамінного помічника під час полювань.
  • Знаряддя для полювання виготовляли з дерева, кістки, рогу та кременю. Малесенькі гострі крем’яні пластиночки закріплювалися в кістяній чи дерев’яній основі. Так виготовлялися ножі, списи, гарпуни, стріли.
  • Лісові мисливці мешкали у північній частині України.
  • На півдні життя людей трохи відрізнялося, що зумовлювалося іншим тваринним і рослинним світом. Там, зокрема, значно вагмішими були збиральництво й рибальство. Вздовж Дніпра поблизу порогів природа була настільки багатою, що люди могли мати постійні місця проживання. В Криму, як засвідчують численні археологічні знахідки, люди залюбки обживали печери й гроти.

3. Поширення землеробства і скотарства на землях України за неоліту

  • Упродовж сотень тисяч років люди споживали те, що дарувала їм природа (власне, тому найдавніші людські заняття – мисливство й збиральництво – вчені називають привласнювальними).
  • Землеробство і скотарство давали змогу, використовуючи природу, вирощувати щороку нові рослини та збільшувати поголів’я свійських тварин – тобто відтворювати природні багатства.
  • Ось чому нові види діяльності людини вчені вмовилися називати відтворювальними.
  • Землеробство і скотарство виникли в останній період кам’яного віку, що його називають неолітом.
  • Територія України не належить до регіонів, де виникли землеробство і скотарство.
  • Проте місцеві мисливці протягом 8–6 тис. рр. тому переймали нові види людської діяльності від мешканців Центральної Європи, які, у свою чергу, запозичували їх від переселенців із Передньої Азії. Тож досвід землеробів і скотарів наші давні предки засвоювали від різних народів.
  • Поява землеробства підштовхнула людей до винайдення першого штучного матеріалу – кераміки (випалена глина). З неї виготовляли різноманітний посуд для збереження зерна й приготування страв. Кожен із народів мав свої улюблені форми горщиків і віддавав перевагу тим або тим візерункам.
  • Оскільки назви давніх народів не збереглися, вчені послуговуються умовними, користуючись поняттям археологічної культури.
  • За даними археологів, на наших землях за неоліту та енеоліту було чимало осередків землеробства і скотарства. Вони належали до різних археологічних культур, центри яких розташовувалися в Південно-Західній та Центральній Європі, а землі України були східною межею їх поширення.
  • Лише для одного народу, що через Балкани примандрував, імовірно, з Близького Сходу, наші землі стали другою вітчизною, позаяк саме тут розквітли їхні господарство й культура. Йдеться про трипільців.
  • Розквіт трипільської культури припав на добу енеоліту.

4. Трипільська культура

Походження, розселення, заняття

  • Назва трипільської культури, а отже, й її носіїв, умовна. Вона походить від назви села Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19 ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою були виявлені рештки життєдіяльності давніх землеробів.
  • Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці, нащадки одного з давніх народів Малої Азії, прийшли на землі України з Нижнього Подунав’я близько 7 тис. років тому, згодом опанували величезні простори від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та степового Причорномор’я.
  • Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років – від 4 тис. до н.е. до першої половини 3 тис. до н.е. Саме з нею дослідники пов’язують утвердження на праукраїнських територіях відтворювального господарства.
  • Археологічні знахідки свідчать про високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців. Основу його становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість.
  • Залишаючи виснажені площі, землероби переселялися далі на схід, внаслідок чого поступово опанували всі придатні для хліборобства чорноземи від Карпат до Дніпра.
  • Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всi нині відомі в Українi садово-городні культури. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом – ралом. Застосовували, певно, тяглову силу волів.
  • Врожаї збирали кістяними або кам’яними серпами. Зерно мололи на борошно за допомогою кам’яних зернотерок. Знали трипільці й скотарство. Відомо, що їхні племена розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Стабільне, забезпечене харчами життя спонукало до облаштування побуту і творчості.
  • Трипільці надзвичайно добре володіли технікою вироблення глиняного посуду. Посуд вони виготовляли у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. В оздоблювальні орнаменти трипільські гончарі вплітали зображення фігур людей, тварин і птахів.
  • З трипільцями пов’язують виникнення на наших землях металургії – тобто виплавлення міді та лиття речей, що їх доти виковували із самородної міді.

Житло й поселення трипільців. Суспільне і духовне життя

  • Високої майстерності досягли трипiльцi у спорудженні житла. Вони мешкали в чотирикутних одно- чи двоповерхових будинках із кількома приміщеннями.
  • Свої оселі трипільці споруджували так: у землю вбивалися дубові стовпи, а між ними із хмизу зводилися стіни, що обмазувалися глиною; зверху на стовпи спирався чотирисхильний, вкритий соломою або очеретом дах із отвором для диму.
  • У кожній хаті будувалася велика піч (часом могло бути й відкрите вогнище), а біля неї – лежанки з випаленої глини. Стіни й пiч іноді розмальовувалися.
  • Археологи знайшли численні глиняні модельки трипільських жител. Вони, а також залишки житла дали змогу вченим відновити зовнішній вигляд трипільських хат.
  • Трипільська людність жила сім’ями, які об’єднувались у громади, а пізніше в племена. Спершу поселення трипільців були невеликими.
  • У них мешкало по 50–60 осіб. Будинки розташовувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці почали розбудовувати велетенські селища, в яких мешкало до 10 тис. душ. У таких поселеннях, що їх називають протомістами, концентричні кола будинків утворювали щось подібне до вулиць.
  • У селищі Майданецькому на Черкащині археологи дослідили залишки трипільського протоміста. Воно займало площу 300-400 гектарів й нараховувало 2 тис. жител. Будинки розташовували десятьма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями.
  • Крім двоповерхових жител, археологи виявили громадські споруди й укріплення, господарські та ритуальні ями.
  • Вчені припускають, що трипільську громаду очолював вождь. Дрібні справи він вирішував сам, а важливі – на радах з усіма дорослими членами громади.
  • Археологічні знахідки більш пізнього часу засвідчують деякі відмінності у побутових речах різних регіонів розселення трипільців. Це свідчить про об’єднання споріднених громад у племена й поступове формування племінних угруповань.
  • Трипільці вшановували богів грому, сонця, дощу, вітру. А ще поклонялися богині родючості, адже саме від неї залежала доля майбутнього врожаю. Про це свідчать численні жіночі фігурки, що їх знаходять майже в кожному трипільському поселенні.

Занепад трипільської культури

  • Хоч якого високого рівня сягнуло трипільське суспільство, поступово в ньому накопичувалися ознаки занепаду.
  • Виснажені землі давали чимраз менші врожаї, а нових територій, придатних для рільництва, вже не було.
  • Тож прохарчуватися трипільцям ставало дедалі важче. Врешті, не навчившись відновлювати родючість землі, трипільці розчинилися серед інших народів.
  • До середини 3-го тис. трипільська культура занепала.
  • Непересічне значення мав вплив трипільської культури на місцеву мисливську людність. Адже саме від трипільців наші далекі предки навчилися вирощувати хліб та опановували скотарство.
  • Стали в пригоді гончарська майстерність трипільців та їхні знання про метали. Щоправда, засвоєний від трипільців досвід втілювався у зовсім інших формах, здебільшого простіших, бо із занепадом трипільської культури її риси в наступних майже не простежуються.

Трипільська культура досягла високого рівня розвитку, впритул наблизившись до виникнення цивілізації – себто такого рівня розвитку суспільства, коли з’являються міста й писемність.

5. Скотарі Степу

Середньостогівська культура

  • Попри високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців, трипільська культура не була його єдиним осередком на землях України.
  • Одночасно із трипільцями у степовій смузі мешкала середньостогівська людність. Із огляду на інші, ніж на територіях трипільців, природні умови господарство середньостогівців суттєво відрізнялося від трипільського.
  • Середньостогівська культура існувала від середини 4-го до середини 3-го тис. до н. е. на територіях степової Наддніпрянщини, Приазов’я, у басейні Сіверського Донця та в Нижньому Подонні. Назва походить від урочища Середній Стіг (тепер у межах міста Запоріжжя), де було знайдено пам’ятки тієї культури.
  • Позаяк умови степу більш придатні для скотарства, саме воно становило основу господарства середньостогівців.
  • Проте знали мешканці степу й рільництво. Земля потребувала осілого життя, а худоба в пошуках нових пасовиськ змушувала переходити з місця на місце. До якоїсь міри подолати цю суперечність давало змогу відгінне скотарство, що його опанували середньостогівці.
  • Дорослі члени громади середньостогівців робили коло землі, а молодь і старші люди відходили на літній сезон разом із худобою на пасовиська вниз уздовж Дніпра. Восени з отарами худоби вони поверталися в поселення.

Ямна культура

  • Ще більшої ваги набуло скотарство у житті носіїв ямної культури – людності, що мешкала в степу від середини 3-го до початку 2-го тис. до н.е. на теренах від Уралу до пониззя Дунаю. В Україні залишки тієї культури знайдено в басейні Дніпра, Приазов’ї та Криму.
  • Своєю назвою ямна культура завдячує особливостям поховального обряду. Небіжчиків ямники-скотарі ховали в ямах, над якими насипали кургани. Кожен курган правив за родову усипальницю.
  • У похованнях ямників археологи знайшли залишки возів, що свідчить про використання ними колісного транспорту. На великих чотириколісних гарбах ямники перевозили, мандруючи за худобою, запас харчів і знаряддя праці.
  • Рухливо-осілий спосіб життя відобразився у світогляді ямників. Не маючи вільного часу навіть узимку (адже худоба потребує пильного догляду впродовж усього року), ямники не залишили досконалих пам’яток: посуд, хатнє начиння, прикраси в них навдивовижу прості.
  • За храми їм правили кургани, насипані над могилами.
  • Саме біля них ушановували предків, приносили жертви богам, святкували й радилися. На курганах скотарі часом установлювали кам’яні брили. Їх трохи обтесували, надаючи вигляду людської постаті.
  • Найбільшим багатством у ямників була худоба. Дослідники вважають, що носії тієї культури започаткували вирощування тварин задля молока. Власне, це й сприяло рухливішому способу життя.
  • Щоправда, вони не відмовилися цілком від рільництва, вирощуючи менш вибагливі сорти пшениці, ячмінь, коноплі та просо.

Індоєвропейці

  • У степовому безмежжі з-поміж скотарських культур тієї доби відбувалося формування народу, що дав життя багатьом сучасним народам, у тому числі й українцям.
  • Дослідники називають той народ індоєвропейцями.
  • Питання походження індоєвропейців надзвичайно складне й суперечливе. Його досліджують науковці різних галузей знань: не лише археологи та історики, а й мовознавці, бо вірогідно, історія індоєвропейців дала б змогу пояснити походження багатьох сучасних мов.
  • Зіставляючи сучасні мови індоєвропейських народів і мови найдавніших пам’яток, дослідники-мовознавці реставрують давно мертву  праіндоєвропейську мову.
  • Аналізуючи ті предмети та явища довкілля, що відображені в її словах, порівнюючи їх із археологічними знахідками, історики дійшли висновку, що прабатьківщина індоєвропейців – східноєвропейські степи.
  • Праіндоєвропейці були скотарями, тож невдовзі розселилися на величезних територіях. У мовах віддалених племен з’явилися свої особливості, яких не було у спільній праіндоєвропейській мові. Так постали численні індоєвропейські народи та їхні мови.

Отже, за енеоліту в степовій смузі, на противагу землеробському світові (представленому, зокрема, трипільською культурою), формувався світ скотарів. Саме зі степовим скотарським середовищем дослідники пов’язують виникнення праіндоєвропейців – народу, від якого походять численні сучасні народи індоєвропейської сім’ї, у тому числі й українці.

<< Поява людського життя в Україні Ранній залізний вік на українських землях. Світ кочовиків >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus