Радянський Союз наприкінці 1980-х років

Союз Радянських Соціалістичних Республік формально був «єдиною союзною багатонаціональною державою, утвореною на засадах принципу соціалістичного федералізму, в результаті вільного самовизначення націй і добровільного об’єднання рівноправних Радянських Соціалістичних Республік». Таких союзних республік було 15. нижче них у радянській адміністративно-територіальній ієрархії стояли створені за національним принципом Автономні Радянські Соціалістичні Республіки, яких нараховувалося 20. невеликі народи мали свої автономні області (їх було 8) й автономні округи (10). Багатонаціональні адміністративні одиниці називалися краями. Їх у 1989 р. нараховувалося 6. Усупереч задекларованій рівноправності, пануючою нацією в державі були росіяни (вони становили близько половини всього населення), державною мовою – російська, всі найважливіші питання вирішувалися в Москві. Цементуючою силою, що втримувала республіки в Союзі, була Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Партійні структури контролювали всі сторони життя країни, тим більше, що керівна роль КПРС в радянському суспільстві була закріплена Конституцією (1977 р.). Так Конституція гарантувала право вільного виходу республік із Союзу, але де-факто – це було неможливо зробити, і навіть публічне обговорювання цього вважалося державним злочином. Тож СРСР із часів свого заснування в 1922 р. залишався авторитарною централізованою державою імперського типу.

Площа СРСР дорівнювала 22,4 млн км2 – це була найбільша країна в світі, а за чисельністю населення (286,7 млн чоловік у 1989 р.) поступалася лише Китаю і Індії. Утім величезні обшири були освоєні не однаково. Виробничий потенціал держави концентрувався в її європейській частині. Азійська, більша частина СРСР, була малонаселеним і слабо освоєним районом. Про місце Української РСР у Радянському Союзі свідчить те, що на 2,7% території проживало 18% усього населення країни (51,7 млн чоловік). Україна давала чверть усієї сільськогосподарської продукції Союзу, понад 17% промислового виробництва, у тому числі 40% усієї радянської сталі, 34% вугілля, 52% чавуну, а в цілому – 20% усього національного доходу СРСР.   У той же час Україна вносила до союзного бюджету на 10% більше, ніж отримувала з нього. Якщо за економічним потенціалом Україна поступалася тільки Росії, то за рівнем споживання вона відставала від тієї ж Росії й від республік Прибалтики. Заробітна платня в Українській РСР буда на 10% нижчою за середню по Союзу. Тож, за рахунок експлуатації України союзне керівництво знаходило кошти для першочергового розвитку східних регіонів країни і для інших цілей, далеких від інтересів України.