Україна в період повоєнної відбудови (1944 – 1953 рр.)

Визволення території радянської України в кордонах 22 червня 1941 р. завершилося 8 жовтня 1944 р. Утім її облаштування почалося задовго до цього дня.

Ще у 1943 р. з евакуації почало повертатися цивільне населення, відбудовувалися й відновлювали свою діяльність підприємства, перш за все на Сході України. Причому головні зусилля спрямовувалися на галузі важкої промисловості й енергетики. Якщо на 1943 р. незруйнованими залишалися тільки 1/5 промислових підприємств, то за період до 1950 шляхом надзвичайного напруження сил і без того знекровленої війною республіки обсяг промислової продукції досяг довоєнного рівня і навіть перевищив його.

У ході війни Україна втратила близько 9 млн чоловік. У середньому у кожній з областей залишилося від 50 до 70 % довоєнної чисельності населення. Демографічну ситуацію ще більше ускладнив голод 1946 – 1947 років, спричинений неврожаєм, недбалим керівництвом сільським господарством і традиційно жорстким і недовірливим ставленням комуністичного режиму до селянства. Голод охопив південні і східні області й коштував Україні понад 1 мільйон життів.

Після війни помітно змінилася етнічна структура населення України. У республіці не залишилося німців, було повністю знищене єврейське населення і повоєнна єврейська громада України складалася лише з тих, хто повернувся з евакуації. Натомість різко почала зростати питома вага росіян. Особливо багато російських робітників приїхали відбудовувати підприємства важкої промисловості Донбасу, а згодом залишилися там назавжди. Тяжкого потрясіння зазнав Крим. Радість перемоги там для багатьох обернулася трагедією не меншою, ніж німецька окупація. Скориставшись війною, радянське керівництво наважилося нарешті звільнити привабливі землі півострова від небажаного корінного населення. У травні 1944 р., тільки-но з Криму було вибито останніх гітлерівців, почалася широкомасштабна операція з примусової депортації кримських татар, а також представників інших національностей: греків, болгар і вірменів, усього близько 225 тис. чоловік. На звільнені таким чином землі прибули переселенці із центральних областей Росії.

Етнічна ситуація у Західній Україні безпосередньо залежала від врегулювання питання кордонів. За домовленістю керівництва Радянського Союзу з урядом відродженої Польщі кордон між обома державами повинен був пролягти майже по „лінії Керзона”, запропонованій як лінія українсько-польського розмежування ще в грудні 1919 р. Польща остаточно відмовлялася від західноукраїнських земель, отримавши територіальну компенсацію на заході за рахунок розгромленої Німеччини. Щоправда, за Польщею залишалися населені українцями Підляшшя, Холмщина, Надсяння і Лемківщина. Остаточно лінію кордону встановили договором від 16 серпня 1945 року. Відносно кордону 1941 р., СРСР відмовлявся на користь Польщі від території Надсяння з містами Любачів і Перемишль (Пшемисль). За радянсько-польськими домовленостями передбачався обмін населенням: поляки з території Західної України повинні були перебратися до Польщі, а українці з територій, що залишалися за Польщею, – до УРСР. На 1947 р. Україну покинули понад 800 тис. поляків. Вони переселилися переважно на території щойно приєднаних до Польщі Силезії та Померанії, звідки примусово виселили мало не 6 млн німців. Наприклад, польська громада Львова чи не повністю переїхала до Вроцлава (німецький Бреслау). В Україну ж добровільно, а здебільшого примусово, перебралися близько 500 тис. українців.

На початок 1947 р. у польському Підкарпатті (Лемківщина) залишалося ще 150 тис українців. Ні за яких умов вони не бажали покидати батьківську землю. Проти цієї групи населення було застосовано найбільш жорстоких заходів. Навесні 1947 р. польським і радянським керівництвом було сплановано й реалізовано депортаційну операцію „Вісла”. Район проживання українців було блоковано польськими, радянськими і чехо-словацькими військами, після чого польськими армійськими частинами і силами держбезпеки почалося „зачищення” місцевості. У ході операції було придушено відчайдушний опір загонів УПА, загинуло понад 10 тис. мирних жителів. Решту українців примусово переселили подалі від радянського кордону – в Силезію, Померанію, Східну Пруссію. Останнє уточнення радянсько-польського кордону відбулося в лютому 1951 р. До складу УРСР перейшов багатий на поклади вугілля прикордонний район з містами Белз і Червоноград (Христинопіль), натомість Польща одержала район Карпат у верхоріччі Сяну з містечком Устрики-Долішні (Устшики-Дольне). Наслідком масштабних депортацій і переміщення населення стало те, що українсько-польська етнічна межа фактично збіглася з державним кордоном.

Міжнародне визнання прав Радянського Союзу на Західну Україну поставило український визвольний рух у вкрай важке становище. Подальша збройна боротьба ставала безперспективною, а після загибелі 5 березня 1950 р. головного командира УПА Романа Шухевича повстанський рух звівся до розрізнених дій окремих партизанських загонів у карпатських передгір’ях та підпільних груп у містах. За кілька років їхня діяльність згасла.

У червні 1945 р. до складу УРСР увійшло Закарпаття. У жовтні 1944 р. край було визволено від німецько-угорських військ. Формально Підкарпатська Русь повинна була повернутися до Чехо-Словаччини, але фактично там встановилася влада радянської військової адміністріції. Зрештою чехо-словацьке керівництво змушене було змиритися з втратою цієї території.

За радянсько-румунським договором від 10 лютого 1947 р. між обома державами встановлювався кордон, визначений ще 1940 р. Північна Буковина і Південна Бессарабія знову ввійшли до складу УРСР як Чернівецька й Ізмаїльська області. Відновлювалася Молдавська РСР. Тож в умовах тоталітарного режиму більшу частину української етномовної території було зібрано в межах єдиного територіально-адміністративного утворення – Української Радянської Соціалістичної Республіки. Щоправда від українського масиву назавжди було відірвано його західні (Підляшшя, Холмщина, Надсяння і Лемківщина) і східні (Східна Слобожанщина, Кубань) окраїни.

<< Україна у Великій Вітчизняній війні (листопад 1942 р. – січень 1945 р.) Україна в умовах десталінізації (1953-1964 рр.) >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus