27. СТАНОВИЩЕ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ (підручник)

§ 27                                                                           СТАНОВИЩЕ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

 

1. Зміни в складі населення України

Глибока економічна криза викликала серйозні соціальні негаразди.

Досі звичні гарантії з боку держави: надання роботи, стабільної зарплати, пенсії, матеріальної підтримки поступилися незвичним і не прийнятним для більшості колишніх радянських громадян завданням щоденної боротьби за виживання.

Економічний спад, що відбувався впродовж 90-х років, суттєво обмежив наповнення державного бюджету; реальні доходи працюючих різко падали, виникали затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Обсяги зарплати, пенсійних виплат суттєво відставали від темпів зростання цін на товари та продукти споживання. Якщо до 1992 р. середня пенсія за віком дещо перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, то в грудні 1997 р. вона становила не більше 40-50% від цього показника.

Особисті заощадження громадян були знецінені. У 1992 р. поточне споживання населення (їжа, послуги, транспорт, житло) сповзло до рівня кінця

50-х років.

Гострі проблеми назріли у справі охорони здоров’я. На початок 90-х років Україна була забезпечена медикаментами лише на 30-40%, медичною апаратурою на 30%. Зріс рівень серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань. Невпинно зростала категорія населення, яка потребувала соціального захисту з боку держави.

Падіння життєвого рівня людей безпосередньо вплинуло на зниження природного приросту населення України.

Смертність почала перевищувати народжуваність. В Україні щорічно помирало на 150 тис. чоловік більше, ніж народжувалось. Особливо ця тенденція стала проявлятися після Чорнобильської катастрофи. Дитяча смертність в Україні виявилась найвищою в Європі.

За шість років посттоталітарного розвитку населення України скоротилося на 1,2 млн. чоловік. У нашій державі зникла, образно кажучи, ціла область.

Різке зменшення народжуваності означало гостру кризу сім'ї як соціального інституту.

Кількість шлюбів на тисячу мешканців України зменшилась протягом 1991-1992 рр. з 8,8 до 7,4, тоді як кількість розлучень збільшилась відповідно з 3,8 до 4,2.

У ці роки в Україні налічувалося близько 15 млн. пенсіонерів, понад 12 млн. ветеранів війни і праці, 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих від наслідків Чорнобильської аварії, близько 600 тис. осіб отримали статус жертв війни і політичних репресій.

Помітне зменшення народжуваності підвищує показник старіння нації, свідчить про збільшення питомої ваги старших поколінь порівняно із середніми та молодшими. В державі співвідношення працюючої молоді (віком до 30 років) і літніх людей становить 20 до 80. А для нормальної передачі професійного досвіду і водночас збереження необхідного динамізму інноваційних змін у виробничій діяльності співвідношення має бути 40 до 60.

В цілому в Україні частка людей пенсійного віку становить 23% від усього населення а в сільській місцевості навіть 29%. На початку 2000 р. молодь України (віком від 14 до 28 років) становила 22,9% під загальної чисельності населення країни. Вважається, що це дуже низький відсоток.

Необхідність глибокої структурної перебудови економіки з метою її переорієнтації на потреби людини. Така вікова структура населення, з одного боку, посилює навантаження на працездатну його частину, а з іншого гостро ставить питання про необхідність запровадження соціальних програм, які б сприяли зростанню народжуваності, зменшенню смертності.

І цьому мала б сприяти глибока структурна перебудова економіки з метою орієнтації її на людину, на її запити та потреби.

На ситуацію в соціальній сфері впливають міграційні процеси, що помітно активізувалися. Україна стала відкритою в межах існуючого права для в'їзду, перебування і пересування через її територію іноземних громадян.

На рідну землю почали повертатися колишні її жителі, які з різних причин опинилися за межами своєї батьківщини. Серед них колишні військовослужбовці Збройних Сил СРСР, репресовані українці, що перебували на засланні, депортовані народи. В 1991-1996 рр. в Україну з колишніх республік Союзу прибуло 1,2 млн. чоловік.

Помітна частина міграційних потоків пішла в Україну з країн близького та далекого зарубіжжя. Україна вперше за всю свою історію зіткнулася з такою проблемою, як масовий в’їзд іноземних громадян. За останні роки в Україні щорічно оселяється па постійне проживання близько 200 тис. чоловік, серед них біженці. Першими почали подавати заяви на отримання статусу біженців представники афганської діаспори.

Після трагічних подій в Закавказзі влітку 1989 р. в Україну прибуло кілька тисяч турків-месхетинців.

Найбільший приплив біженців був пов'язаний з воєнними діями у Придністров’ї. У серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половину з яких становили діти.

Протягом 1995-1996 рр. дозвіл на тимчасовий притулок в Україні отримали 1 883 біженців, що прибули із зони російсько-чеченського конфлікту.

Крім того, близько 2,5 тис. біженців з Абхазії звернулися до української влади з проханням вирішити питання про їхнє перебувати в Україні.

Крім вихідців із близького зарубіжжя, в Україні перебувають біженці з багатьох країн Африки, Південно-Східної Азії та Близького Сходу. Частина з них на законних підставах перебуває в Україні і з різних причин не хоче або не може повернутися додому, але багато іноземців прибуває до України нелегально і «осідає» в різних містах. За експертними оцінками в м. Київ та його приміській юні в травні 1999 р. мешкало близько 20 тис. так званих нелегалів. У зв'язку з цим гостро постало питання про законодавче врегулювання статусу іноземців, що з різних причин шукають в Україні притулку.

Економічна криза призвела до зміни динаміки руху населення.

З України стали більше виїжджати, ніж прибувати до неї, В 1994 р. з території України виїхало 345,9 тис. чоловік, прибуло з-за кордону 207,7 тис. Динаміка міграційних процесів, як свідчать фактичні дані, не зменшилася і в наступні роки. З України виїжджають найбільш дієздатні й освічені люди.

Тільки у 1987-1992 рр. кількість тих, хто назавжди виїхав до Ізраїлю, Німеччини, США, інших країн, становила понад 300 тис. громадян. Серед них вчені, науково-технічні працівники, діячі культури, кваліфіковані робітники, інші фахівці високого класу. Характерно, що серед мігрантів з України переважає молодь: майже 76% з них люди до 30 років, а серед іммігрантів майже кожен десятий передпенсійного віку.

Основна частина населення України на відміну від європейських країн зайнята у виробничій сфері. В 1990 р. в нашій державі у виробництві було зайнято 53,8% населення, тоді як, наприклад, у Великій Британії 29,6%, у Франції 30,3%.

У сфері обслуговування в Україні зайнято 26,4% населення, у Великій Британії 68,1%, у Франції 62,9%.

Впродовж 1992-1997 рр. в Україні кількість населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, скоротилася з 20 млн. до 15,6 млн. чоловік, в тому числі в промисловості на 2,8 млн. (з 7,8 млн. до 5 млн. чоловік). Проте це скорочення відбулося не тому, що розширилася сфера послуг, а через спад виробництва.

На соціальному становищі населення України відчутно позначилася емісійна політика держави.

На 1993 р. передбачалося, що грошова маса в обігу зросте в 1,9 раз. Фактично ж зростання становило 18,9 раз. Щоб скоротити емісію незабезпечених товарною масою грошей, уряд України пішов шляхом збільшення податків з прибутку.

В результаті в країні було встановлено найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян 90%. Це призвело до гіпертрофованого зростання «тіньової економіки», прибутки від якої не надходили до державної казни.

 

2. Соціальне розшарування населення

Перехід до ринкової економіки вилинув на зміну соціальної структури суспільства: відбулося розшарування населення, змінилася загальна шкала суспільних цінностей.

Якщо у радянську добу серед них домінували влада та доступ до матеріальних цінностей, що виступали своєрідним гарантом матеріального благополуччя, то в пострадянський період багатство, фінансова забезпеченість визначають престиж особи та ступінь її впливу на владу.

У структурі населення України заявилися злиденні, бідні, малозабезпечені верстви. Питома вага їх у 1990 р. становила 18,2%, а в 1992 р. вже 63,9% у загальному складі населення.

Характерно, що в цей же період простежувалася тенденція до збільшення частки дуже багатих у складі заможних прошарків (5% у 1990 р., 7% у 1991 р., 8% у 1992 р.).

Після проведеної лібералізації цін у 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності: його доходи різко скоротилися.

Якщо у 1990 р. частка заробітної плати у національному доході становила майже 60%, то в 1993 р. вона знизилась до 39%, а в 1997 р. складала лише 25 30%.

Виникла велика різниця між мінімальною та середньою заробітною платою. У жовтні 1992 р. мінімальна заробітна плата була в 10 разів нижчою від середньої в народному господарстві, тоді як у розвинених країнах із ринковою економікою середня заробітна плата, як правило, не перевищує мінімальну більш як у 3-4 рази.

Зміни в соціально-класовій структурі не сформували середнього класу надійного гаранта суспільної стабільності, а навпаки різко зросла суспільна напруга між полюсами «багаті» «бідні».

Різко упала купівельна спроможність населення. Протягом 1991-1994 рр. вона фактично знизилась у 5 разів. Близько 70% сімейного бюджету почало витрачатись на придбання продуктів харчування. У США\, Франції, Італії, наприклад, ці витрати становлять лише 18-20% доходів.

Верховна Рада України своїм законом у липні 1991 р. визначила так званий «споживчий кошик», який, на думку розробників, мав забезпечити громадянам нормальне проживання. За висновком вчених-гігієністів, закладені в «кошик» норми харчування розраховані на людину, «яка зайнята дуже легкою фізичною працею». А спеціалісти Світового банку прийшли до іншого висновку: у третини населення України (а це 17 млн. чоловік) загальний рівень споживання продуктів майже на 10% нижчий від рівня фізичного виживання. І це підтверджує статистика: у 1992 р. за межею бідності перебувало 11% населення, а в 1996 р. вже 74%.

 

3. Загострення усього комплексу соціальних проблем

Однією з найгостріших та найболючіших соціальних проблем є безробіття, яке охопило всі верстви суспільства і набуває масового характеру.

Запровадження ринкових відносин, перебудова структури виробництва, скорочення науково-дослідних установ та інші причини привели до того, що тисячі працездатного населення залишилися без роботи.

Вже на початку грудня 1993 р. службою зайнятості країни було зареєстровано 127,4 тис. громадян, які бажали влаштуватись на роботу. З них 80,5 тис. мали статус безробітних.

У 1995 р. ця ж служба зареєструвала 526,9 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, з яких вже 175,5 тис. отримали статус безробітних.

Серед безробітних переважають працівники науково-дослідних і проектних інститутів, робітники та інженерно-технічні працівники, що раніше працювали переважно в оборонній промисловості. За даними Світового банку 34,5% від загальної кількості безробітних України складають особи, що мають вищу освіту, а в таких індустріальних областях, як Дніпропетровська, Донецька, Харківська 43-44%, в Києві 58%.

Протягом 1996 р. ситуація із зайнятістю населення ще більше загострилася, в країні вже налічувалося близько 400 тис. безробітних. Міністр праці України заявив: «Ми знаходимося на порозі масових увільнень».

Широкого розмаху набуло приховане безробіття. Через простої виробництва адміністрація вимушена відправляти робітників і службовців у довготривалі відпустки. У 1996 р. близько 4 млн. працездатних України стали фактично безробітними у такий спосіб.

На початку 2000 р. безробіття вразило 4% працездатного населення України.

В Україні зросла кількість нещасних випадків невиробничого характеру.

За період 1991-1998 рр. в країні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, тисячі людей стали інвалідами.

На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чоловік, майже 82 тис. загинуло від отруєнь, 108 тис. чоловік покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чоловік, 37,3 тис. утопилося, 12,7 тис. загинули при пожежах.

Економічний і соціальний хаос призвів до зростання рівня злочинності. За 1994 р. було зареєстровано 572 тис. злочинів. Кожний шостий злочин здійснювався неповнолітніми. Це в 2-3 рази більше, ніж у 70-80-і роки. Значно зросла економічна злочинність. Спостерігається загальне падіння моралі в суспільстві. Такі властивості людини, як чесність, працьовитість, доброзичливість стали відходити на задній план. Більшу цінність набуває уміння заробляти гроші будь-яким шляхом, в тому числі спекуляцією, обманом, крадіжкою, вимаганням тощо. Так сталося ще й тому, що чесна праця не забезпечує заробітку для нормального життя.

Складною для України лишається і житлова проблема. Досить сказати, що 13% жителів республіки проживають у гуртожитках, майже 3 млн. сімей потребують поліпшення житлових умов. Тим часом за обсягами житлового будівництва Україна в 1994 р. була на рівні 50-х років.

Великим тягарем на житловий сектор економіки України лягла Чорнобильська аварія: за останні дев'ять років із зони безумовного (обов'язкового) відселення в спеціально побудовані житлові будинки переселено 14 228 сімей і надано житло 12 828 сім'ям, які самостійно переселяються, поліпшено житлові умови 4 786 сім'ям інвалідів.

Щоб хоч трохи вирішити житлову проблему, в Україні з 1998 р. розпочалася реалізація програми довгострокового фінансування будівництва житла для молодих громадян. Населенню почали надаватися кредити на будівництво житла.

Негативно впливає на рівень життя населення України гостра екологічна криза, що вразила більшу частину території республіки.

В атмосферу викидаються тонни шкідливих речовин. У багатьох містах забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранично допустимі норми. Такий стан екології погіршує здоров'я жителів України: багато дітей народжується нездоровими, посилюється захворюваність людей.

Все вищезазначене вкрай загострює питання про соціальний захист народу України.

На початку 90-х років держава збільшила кошти на пенсії, субсидії та соціальні послуги. Запроваджувалися програми грошової допомоги і компенсацій. Цим держава намагалася бодай частково пом'якшити удар, нанесений народу лібералізацією цін. У 1992 р. загальні кошти, що виділялися на соціальний захист, склали понад 40% бюджету.

Зменшення надходжень до бюджету надто ускладнює фінансування заходів соціального захисту населення. Фінансові труднощі змусили уряд уже на початку 1993 р. відмовитися від широкомасштабного і всеохоплюючого соціального захисту і переорієнтуватись на цільову адресну допомогу найменш захищеним верствам населення.

На практиці ж це означало, що коло тих, хто одержував державну допомогу, дедалі звужувалося, незважаючи на те, що погребу в ній мало значно більше людей.

 

4. Міжнаціональні відносини в Україні

Україна поліетнічна держава. За даними перепису населення 1989 р. в Україні проживало понад 51,4 млн. чоловік, серед них більше 37,4 млн. українців, 11,3 млн. росіян, 486 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324,5 тис. молдаван, 219 тис. поляків, 163,1 тис. угорців, 134,8 тис. румунів і представників інших народів.

 

Етнічний склад населення

 

Всього в Україні проживає близько 130 національностей, народностей та інших етнічних груп. Особливістю національного складу України ще з повоєнних років було те, що частка українців у загальному числі населення упала з 76,8% в 1959 р. до 72,7% у 1989 р., тоді як частка росіян за цей період зросла з 16,9% до 22,1%.

Збільшилась також кількість молдаван, вірменів, циган в Україні. Водночас чисельність деяких національностей зменшилась, особливо євреїв (на 23,2%).

Верховна Рада прийняла в листопаді 1991 р. Декларацію прав національностей України, в якій проголошено, що держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на території України, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Цим було підтверджено, що Україна стає батьківщиною для всіх націй і народностей, що зріднилися з українською землею.

Держава гарантує усім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, взяла на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.

Важливе значення в консолідації українського народу має проголошене державою зобов'язання гарантувати всім громадянам вільно сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у державному житті.

Українська держава своїм законодавством забороняє дискримінацію громадян за національною ознакою.

У національній структурі особливе місце посідає російськомовне населення країни. Переважна більшість його представників народилася в Україні, соціалізувалася в двомовному середовищі, певною мірою сприйняла цінності української культури.

 

Поняття і терміни

            Соціалізація – процес засвоєння людиною системи цінностей, норм і зразків поведінки, обов'язкових у певному суспільстві, а також навичок, які дають їй змогу увійти в світ суспільних відносин, що здійснюються під впливом середовища, осіб і виховних установ.

 

Значною в складі населення є частка росіян, які приїхали в Україну в зрілому віці, а це 4,3 млн. чоловік.

Багатьом з них важко сприйняти те, що Україна стала незалежною, що розпалася союзна держава, що виникли й інші незалежні держави. Адже у свідомості багатьох росіян Україна була лише частиною союзної країни. Але переважна більшість російськомовного населення України сприйняла її незалежність як незалежність своєї Батьківщини.

Українська держава створює сприятливі умови для розвитку і функціонування російської мови і культури, а також мов і культур інших народів нашої країни.

Помітну роль у гармонізації національних відносин в Україні відіграють національно-культурні товариства, яких налічується в Україні понад 300.

З їх ініціативи та за підтримкою держави створюються національні культурні центри, театри, музеї, школи, факультативи з вивчення рідної мови та історії. В Україні утворено вісім редакцій і Головну спеціалізовану редакцію для випуску літератури мовами національ­них меншин.

Україна виявляє турботу щодо повернення на землі своїх батьків депортованих у часи сталінщини народів.

З ініціативи України в жовтні 1992 р. глави держав СНД підписали угоду стосовно відновлення прав депортованих осіб, національних меншин і народів.

В Україні створено республіканську комісію у справах депортованих народів, існує фонд для депортованих народів Криму.

У січні 1992 р. уряд України розглянув питання, пов'язане з поверненням депортованих кримських татар до Криму та їх життєзабезпеченням. На липень 1997 р. до Автономної Республіки Крим повернулося понад 240 тис. кримських татар, що принципово змінило етнічну структуру півострова.

На українську землю повернулося також багато болгар, вірмен, греків це десь 12 тис. чоловік. У південні області України повернулося 552 сім'ї німців у складі 1,7 тис. осіб.

Нашій державі вдалося створити умови для розвитку цивілізованих відносин між усіма народами, які проживають на її території.

В Україні, на відміну від деяких інших держав, що утворилися на теренах колишнього СРСР, не виникло відкритих міжнаціональних конфліктів.

Демократичний підхід до вирішення проблем міжнаціональних відносин, в свою чергу, створює передумови для розв'язання нагальних проблем соціально-економічного та політичного розвитку.

 

Документ

            Витяг з Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.)

Верховна Рада України, виходячи з Декларації  про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості; прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;

беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями складають п'ятдесятидвохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:

Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається законом.

Запитання до документа

1. Уважно прочитайте уривок з Декларації. Які права держава гарантує національним меншинам?

2. Чому, на Вашу думку, після проголошення незалежності України виникла потреба прийняти Декларацію прав національностей України?

 

Запитання і завдання

1. Як економічна криза вплинула на соціальне становище населення України?

2. Які зміни відбулися в динаміці міграційних процесі за часів незалежності України?

3. Які соціальні явища свідчать про соціальне розшарування українського суспільства?

4. Представники яких національностей живуть в Україні?

5. Назвіть найболючіші, на Ваш погляд, соціальні проблеми в Україні в 90-і рр.

6. Поясніть термін «приховане безробіття».

7. Поясніть термін «соціалізація».

8. Яке значення мало прийняття Верховною Радою «Декларації прав національностей» для розвитку міжнаціональних відносин? Коли було прийнято цей документ?

9. Охарактеризуйте демографічну ситуацію в сучасній Україні.

10. Назвіть причини соціального розшарування населення України. До яких соціально-політичних наслідків призводить соціальне розшарування?

11. Охарактеризуйте національну структуру населення України. Які зміни в ній відбулися в період незалежності?

12. Охарактеризуйте кроки, що були здійснені державою для гармонізації міжнаціональних відносин.

13. Які реальні кроки, на Вашу думку, потрібно зробити державі для підвищення життєвого рівня населення?

14. Чому, на Ваш погляд, в Україні, на відміну від багатьох інших країн СНД, за часів незалежності не відбулося міжетнічних конфліктів? Що Ви можете порадити для запобігання таких конфліктів у майбутньому?

15. Як, на Вашу думку, можна вирішити проблеми безробіття? Які поради Ви дали б законодавцям та уряду з цього питання?