18. ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ НАСЕЛЕННЯ (підручник)

§ 18                                                                                 ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ НАСЕЛЕННЯ

 

1. Розвиток соціальної сфери України

Головною умовою і джерелом піднесення народного добробуту є, насамперед, зростання на­ціонального доходу. Варто зазначити, що незважаючи на серйозні проблеми економічного розвитку країни в брежнєвський період і до горбачовської «перебудови», в республіці цей важливий показник життєвого рівня населення мав стійку тенденцію до зростання.

Так, з 1965 по 1985 рр. національний доход в Україні збільшився в 2,5 рази і становив 96,6 млрд. карбованців. Три чверті цієї суми надходило у розпорядження робітників, службовців, колгоспників у вигляді фонду споживання. Якщо ж урахувати щорічні видатки на спорудження і експлуатацію житлового фонду, шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів, спортивних споруд, підприємств комунального обслуговування, то безпосередньо на задоволення матеріальних потреб населення припадаю 80% національного доходу.

Цілком закономірно, що в республіці в цей період спостерігається підвищення заробітної плати робітників і службовців.

Зокрема, в середині 60-х років було підвищено зарплату працівникам народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування, житлового-комунального обслуговування. У 1972 р. посадові оклади лікарів, вчителів, працівників дитячих дошкільних закладів, студентські стипендії було збільшено на 20-30%.

Усього за 1965-1985 рр. середньомісячна грошова заробітна плата зросла майже вдвічі. Важливим і відчутним показником піднесення добробуту населення стало також підвищення мінімальної зарплати з 40-50 крб. у 1965 р. до 70 крб. у 1977 р. і скасування державних податків на неї.

Певні позитивні зміни в цьому відношенні сталися і в сільському господарстві. Зокрема, відбулося підвищення оплати праці в колгоспах, з 1 липня 1966 р. усі колективні господарства перейшли на грошову гарантовану оплату.

Середньомісячна зарплата в 1965-1985 рр. в колгоспах збільшилася в 3 рази, а за темпами свого зростання значно перевищила цей показник у промисловості. За рахунок держави і господарства 1980 р. пенсія колгоспників збільшилася на 40%.

Стан матеріального добробуту народу визначали й суспільні фонди споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичне обслуговування населення, оплату чергових відпусток, пільгових путівок тощо.

Великі асигнування з них виділялися на охорону материнства й дитинства, поліпшення умов праці та побуту жінки-матері, виплату пенсій, стипендій учням технікумів і студентам вузів. Загальна сума виплат і пільг за рахунок суспільних фондів споживання на душу населення була теж досить значною і зросла в республіці з 1968 по 1985 рр. майже в 5 разів.

За часів брежнєвського керівництва держава вживала певних заходів для підвищення життєвого рівня населення республіки. Значний успіх ці заходи мали у період косигінських реформ.

Однак після їх згортання і припинення в 70-і першій половині 80-х років в Україні розпочалося різке падіння темпів зростання виробництва провідного фактора, що впливає на поліпшення якості життя людей.

Як наслідок, відчутно знизилися і темпи зростання національного доходу. Такі процеси з кожним роком зменшували обсяг кінцевого суспільного продукту, що спрямовувався на піднесення добробуту населення.

Внаслідок цього державний бюджет після відмови від економічних реформ у роки загострення економічної кризи і застою переважно поповнювався не за рахунок вироблення власної продукції, а завдяки продажу за кордон таких природних ресурсів, як нафта і газ. На одержані від цих торговельних операцій «нафтодолари» закуповувалися дефіцитні промислові товари та продукти харчування.

 

2. Торгівля і побут

Такі ж неоднозначні і досить суперечливі процеси відбувалися і в сфері торговельного та побутового обслуговування населення республіки.

У другій половині 60-х на початку 70-х років мали місце позитивні зрушення в торгівлі.

Зміцнилася матеріально-технічна база торгової мережі, внаслідок чого значно зросла кількість торговельних підприємств. Споживчій кооперації, наприклад, у вирішенні проблем, крім державних органів, допомогу надавали підприємства, колгоспи і радгоспи, за кошти яких будувалися нові магазини, їдальні, хлібопекарні.

Завдяки підвищенню заробітної плати зросла і купівельна спроможність населення.

Особливо активно в цей час забезпечувався зростаючий попит трудівників міста і села на господарський інвентар і товари культурно-побутового вжитку. Зокрема, попитом у населення республіки користувалися телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, які в другій половині 60-х років з'явилися в кожній другій сім'ї.

Збільшення кількості товарів вимагало появи нових, більш досконалих і ефективних форм торгівлі. Внаслідок цього з'явилися магазини самообслуговування, універмаги, універсами з широким асортиментом товарів. Сільські трудівники в цей період стали регулярно обслуговуватися працівниками торгівлі в місцях масових робіт на польових станах, фермах, у тракторних бригадах.

Разом з торгівлею розвивалося і побутове обслуговування. Служба побуту перетворилася на важливу галузь народного господарства. Великою популярністю у населення стали користуватися створені в цей період будинки побуту, побутові комбінати, фірми побутових послуг.

У числі перших подібних підприємств в Радянському Союзі ви­никла київська фірма «Світанок», яка надавала послуги з ремонту квартир, догляду за дітьми та хворими, навчання музики й іноземних мов, машинописного передруку тощо. Якщо на початок 60-х років таких послуг було 80-90 видів, то в середині 70-х їхня кількість зросла до 600 і більше.

Проте в 70-80-і рр. в торговельному і побутовому обслуговуванні на­селення республіки почали проявлятися негативні тенденції.

Зокрема, з кожним роком почали зростати державні роздрібні ціни на окремі види товарів народного споживання. Вартість товарів усіх видів у 1980 р. порівняно з середньорічними цінами 1970 р. зросла на 3%, в 1985 р. на 8%, а, зокрема, продовольчих відповідно на 4% і 12%.

Відчутно подорожчали м'ясо, птиця, олія, цукор, кондитерські вироби, овочі, одяг, білизна, тютюнові вироби, велосипеди, мотоцикли. Звичною проблемою став товарний дефіцит, внаслідок якого почали виникати величезні черги в магазинах.

 

Поняття і терміни

Дефіцит – нестача чого-небудь; товар, якого немає в достатній кількості.

 

Все це викликало уповільнення темпів зростання реальних доходів населення, які в 1975-1985 рр. стали на 10% нижчими, ніжу попереднє десятиліття.

 

3. Житлове будівництво

Одним із важливих показників зростання добробуту населення є житлове будівництво.

Головним засобом розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми в зазначений період стало переведення будівництва житла на індустріальну основу.

Щоправда, перші новозбудовані житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, а були досить примітивними й однотипними. Це визнавалося і керівництвом країни. В житлове будівництво були зроблені значні державні капіталовкладення, що дозволило забезпечити в 1974 р. понад 70% сімей окремими квартирами.

Предметом особливої уваги архітекторів і будівельників була столиця України Київ. Завдяки їх творчій праці головне місто республіки перетворилося на одне з найкрасивіших міст світу. Органічно поєднавши в собі чарівну природу й оригінальну архітектуру, Київ отримав своє власне, неповторне обличчя. В місті з'явилися цілі квартали багатоповерхових будинків, були споруджені нові лінії метрополітену, розбиті чудові парки та сквери. Саме в цей час у Києві народжуються Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків, Борщагівки, Лісового й інших житлових масивів.

Аналогічні мікрорайони будувалися в Харкові, Дніпропетровську, Вінниці. Львові. В цей період з'явилися на карті України нові міста – Світловодськ, Нововолинськ, Українка, Придніпровськ, Вільногірськ та інші.

У 60-80-і рр. в республіці почало розгортатися житлово-кооперативне будівництво. Із зростанням матеріальної забезпеченості людей збільшувалося і число бажаючих поліпшити свої житлові умови на власний кошт. Проте в цін справі ще спостерігалися стихійність і недосконалість.

Паралельно з бурхливим розвитком міського будівництва такі ж процеси відбуваються і на селі, чому у великій мірі сприяла держава. Зокрема, Держбанк надавав грошові кредити сільським забудовникам.

Для розширення будівництва на селі була відчутно зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій, створених у середині 50-х років. Перед ними постало завдання перетворити села на упорядковані сучасні селища. Вони, як правило, створювались на нових, вільних місцях або шляхом реконструкції старих сіл.

З 1965 р. в Україні практикувалося створення експериментально-показових сіл. Незважаючи на ідеологічний характер такої практики, досвід будівництва експериментально-показових сіл засвідчив, що зручні для життя і роботи сільські будівельні комплекси виникали тоді, коли в них органічно поєднувалися кращі народні традиції із до­сягненнями сучасної архітектури. У 1966-1970 рр. виникло 15 таких населених пунктів, наступної п'ятирічки їх кількість зросла майже вдвічі.

З 1970 р. пріоритетним напрямом забудови сільської місцевості була проголошена реконструкція старих сіл. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970 р. на кращу забудову та благоустрій таких селищ серед 25 інших сільських населених пунктів у числі переможців було названо с. Моринці на Черкащині, де, як відомо, народився Тарас Шевченко. Це було вдалим пропагандистським кроком радянських керівників.

Разом з тим, у наступний період у житловому будівництві, як і в усіх інших га­лузях народного господарства, розпочалося відчутне знижений темпів зростання виробництва.

Якщо в 1966-1970 рр. свої житлові умови поліпшили майже 9 млн. чоловік, то в 1980-1985 рр. лише 7,7 млн. Проблема житла, як і раніше, залишалася гострою, держава не мала необхідних ре­сурсів для її успішного розв'язання. До того ж існуюча практика розподілу квартир в умовах відсутності демократії, ефективного гро­мадською контролю не задовольняла трудящих.

Багато нарікань викликала і низька якість вбудованого державного житла.

В сільському будівництві, наприклад, використовувалося чимало невдалих, стандартних, невиразних проектів житлових, господарських і культурно-побутових споруд. В окремих місцевостях України керівництво невиправдано захоплювалося забудовою сіл багатоповер­ховими будинками, що значно ускладнювало селянам ведення присадибних господарств.

Падіння рентабельності колгоспного і радгоспного виробництва, дефіцит будівельних матеріалів, їх дорожнеча спричинили зниження темпів будівельних робіт, змушували сільських трудівників зводити житло власними руками.

У сільській місцевості на тисячу жителів зводилося житла вдвоє менше, ніж у містах, питома вага сільських населених пунктів, забезпечених природним газом, становила менше 7%, водопроводом користувалися мешканці лише 14,6% сіл республіки.

 

4. Стан медичного обслуговування

Досить неоднозначна ситуація склалася і в сфері охорони здоро­в'я населення республіки.

На перший погляд, держава робила багато для того, щоб медичне обслуговування трудящих було, як говорили радянські керівники, на рівні, відповідному світовим стандартам.

Для цього виділялися значні кошти, які вкладалися в будівницт­во нових поліклінік, лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку.

Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних кадрів та їх удосконаленню. Так, в Україні в 60-70-і рр. функціонувало 15 медичних вузів і десятки середніх спеціальних медичних навчальних закладів.

Завдяки їх діяльності в 1960-1975 рр. чисельність лікарів і се­редньою медичного персоналу зросла більш ніж у 1,5 рази, що дало змогу забезпечити на кожні 300 жителів республіки одного лікаря і трьох медсестер. Керівники партії і уряду з гордістю доповідали, що таких високих показників не досягла жодна з високорозвинутих країн світу.

Але ці статистичні дані відображали лише зовнішній бік розвитку вітчизняної медицини.

В роки застою внаслідок зниження рівня добробуту населення, незадовільних умов праці й побуту, поширення пияцтва, наркоматі проблема охорони здоров я людей вирішувалася надзвичайно незадовільно.

Коштів, які виділялися на потреби охорони здоров'я, вже не вистачало на те, щоб забезпечити медичні заклади новітньою апаратурою і препаратами.

Гострою залишалася і кадрова проблема. Адже кваліфікація переважної більшості медичних працівників була далеко не на найвищому рівні.

Офіційна медицина заперечувала нетрадиційні та народні методи лікування хворих, створювала штучні перепони на шляху лікарів-новаторів.

Ще задовго до трагічних подій на Чорнобильській атомній електростанції в республіці загострилася екологічна ситуація.

Причиною цього були бездумний технократизм, переважання вузьковідомчих інтересів. Нехтуючи інтересами народу, могутні, технічно озброєні міністерства, відомства, промислові об'єднання здійснювали санкціоновані «згори» великомасштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші роботи. Як правило, вони не базувалися на глибоких наукових розрахунках і аналізі можливих наслідків.

Через таке варварське ставлення до природи нещадно знищувалися родючі українські землі. Необґрунтовані іригаційні заходи, хімізація без належних наукових обґрунтувань і практичного досвіду спричинили порушення водного балансу Дніпра, забруднення навколишнього середовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами.

 

5. Демографічні проблеми

Незадовільне соціально-економічне і екологічне становище викликало й відчутні демографічні зміни в складі населення України.

Зокрема, в 60-80-і рр. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації і спричинені нею міграційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке завжди було головним джерелом відтворення людських ресурсів.

Народжуваність на селі значно зменшилася, і вже в 1979 р. середній розмір сільської родини дорівнював міському показнику 3 особи на родину.

У свою чергу в містах зменшення народжуваності було пов'язане з незадовільними соціально-побутовими чинниками: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять з десяти жінок працювали), низьким рівнем системи охорони дитинства, складними житловими умовами, поступовим зростанням дитячого сирітства тощо.

Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту населення України в 60-80-ті роки в 4 рази. Уповільнення народжуваності супроводжувалось поступовим підвищенням показників смертності населення, за якими Україна посідала трете місце серед республік СРСР.

 

6. Моральний занепад суспільства

Одним з основних негативних наслідків процесів, які відбувалися в Радянському Союзі і, зокрема, в УРСР у 60-70-ті рр., був моральний занепад суспільства.

Не маючи змоги забезпечити реальне підвищення життєвого рівня людей, Л. Брежнєв і його найближче оточення відкрили широку можливість для кожного забезпечити собі «солодке життя» власними силами, попираючи чинне законодавство.

В цих умовах найбільш впевнено і комфортно почували себе, насамперед, члени адміністративно-бюрократичного апарату, яким були підвладні всі сторони життя радянського суспільства.

Вони і раніше користувалися різними привілеями та послугами спеціальних магазинів, лікарень, майстерень, господарств, недоступних для простого народу. Представники партійно-державної номенклатури фактично перебували поза законам і поза критикою. Зрозуміло, що така недоторканість створювала сприятливі умови для процвітання корупції і користолюбства, злодійства і підлабузництва на всіх рівнях влади.

Нечуваного розмаху в цей час набули крадіжки на підприємствах. Навіть виник такий термін «несуни» (тобто ті, хто ніс щось з роботи додому). Якщо рядовий «несун» задовольнявся лише кількома десятками незаконно одержаних карбованців, то корумпована еліта рахувала свої «прибутки» на мільйони.

Усе це страшним тягарем лягло на виробництво й розподілі товарів, руйнуючи господарські структури, що й так ледве животіли.

Боротьбу з корупцією та тіньовою економікою фактично було припинено. Час від часу, щоправда, відбувалися гучні процеси над «розкрадачами народної власності». Було навіть відновлено смертну кару за «розкрадання соціалістичного майна в особливо небезпечних розмірах». Але ці «зразково-показові» заходи лише симулювали захист закону і породжували правовий нігілізм, аморальність і безчестя.

 

Запитання і завдання

1. Як змінювався розмір середньої заробітної плати в УРСР у 60-80-х роках?

2. Як у 60-80-х роках розвивалося житлове будівництво в Україні?

3. Які демографічні зміни у складі населення України відбувалися в 60-80-х роках?

4. Дайте пояснення терміна «дефіцит».

5. Які формальні показники використовувалися радянською пропагандою для свідчення високого рівня розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я?

6. Які негативні тенденції у розвитку торгівлі та побутового обслуговування населення з'явилися в 70-80-і рр.?

7. Якими заходами держава намагалася подолати житлову проблему?

8. Назвіть основні фактори, що впливали на рівень життя населення України в 60-80-і роки.

9. Охарактеризуйте основні напрямки соціальної політики держави в 60-80-і роки.

10. Назвіть причини погіршення екологічної ситуації, в Україні в 60-80-і роки.

11. Які «плюси» та «мінуси», на Ваш погляд, мала соціальна політика держави в СРСР у 60-80-і роки?

12. Які шляхи подолання соціальних проблем у СРСР Ви могли б запропонувати?

13. Чим, на Вашу думку, було викликане байдуже ставлення радянського керівництва до проблем екології?