13. СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ наприкінці 50-х - у першій половині 60-х років (підручник)

§ 13                                                                СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ наприкінці 50-х - у першій половині 60-х років

 

1. Раднаргоспи та їхній вплив на економічний розвиток України

Залікувавши страшні рани війни, піднявши з руїн народне господарство. радянські люди створили необхідні умови для подальшого розвитку економіки у масштабах, які перевищували довоєнні.

Помітне місце на цьому шляху зайняв XX з'їзд КПРС, де була проголошена програма створення глиною народногосподарського комплексу, що мав охопити усі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну в межах усієї країни.

Важливими чинниками виконання цієї економічної програми вважалися; безперервний технічний прогрес, швидке зростання продуктивності праці, подальший розвиток усіх галузей промисловості, підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.

Передбачалося, що виконання цієї програми забезпечить розв'язання головного економічного завдання СРСР в історично стислий строк наздогнати і випередити економічно найбільш розвинуті країни світу.

50-ті роки, особливо їх друга половина, виявилися найбільш успішними у розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР а цілому.

Серед  економічних  реформ М.Хрущова найбільш відомою і суперечливою була радикальна децентралізація управління промисловістю. У відповідності з нею в лютому 1957 р. було ліквідовано більшість галузевих міністерств, а замість них створено територіальні ради народного господарства раднаргоспи. Внаслідок цього було скорочено 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств.

Натомість було створено 103 раднаргоспи, в т.ч. 11 в Україні. Вони об'єднували 2,8 тис. підприємств, що виробляли більшу частину промислової продукції республіки. Найбільшими в Україні були Київський, Харківський і Львівський раднаргоспи.

Із створенням цих нових органів управління народним господарством місцева політична еліта вперше дістала можливість тримати під власним контролем розвиток економічного потенціалу республіки, що, безперечно, значно зміцнювало її політичне становище. Економічні новації особливо підвищували авторитет і вплив секретарів обкомів, у руках яких були зосереджені основні важелі управління створеними раднаргоспами.

Зрозуміло, що партійні керівники областей, де раднаргоспів не було, намагалися створити їх у своїх регіонах. Як наслідок, в 1960 р. в республіці було сформовано додатково ще три нові ради народного господарства Кримську, Полтавську і Черкаську.

Запроваджуючи радикальні економічні перетворення, М.Хрущов розраховував більше на їх політичні наслідки. Реформа управління промисловістю, посилюючи позиції місцевих господарників, водночас послаблювала владу московської бюрократії. Ці консервативні сили відразу відчули, що втрачають контроль над економікою. Не випадково вже через місяць після прийняття закону про децентралізацію управління була здійснена спроба державного перевороту в СРСР.

Здійснивши рішучу заміну галузевого управління промисловістю територіальним, М.Хрущов мав змогу зробити і наступний реформаційний крок перенести підприємства на господарський розрахунок. Для цього необхідно було запровадити новий господарський механізм, який мав забезпечити максимум самостійності підприємств та активізувати матеріальне заохочення трудівників. Але на цей важливий крок на шляху реформ М.Хрущов так і не наважився.

Але економічні наслідки реформ для народного господарства країни в цілому виявилися невтішними. Планова економіка не могла ефективно діяти за директивними вказівками з різних центрів. Тому цілком закономірно, що через декілька років довелося знову повернутися до централізованого управління.

Це відбулося спочатку за рахунок створення центральних раднаргоспів у трьох найбільших республіках – Росії, Україні та Казахстані, внаслідок чого кількість раднаргоспів в Україні зменшилася до 7, а згодом виник і єдиний союзний керівний економічний центр Рада народного господарства СРСР. Вона й стала контролювати виконання планів розвитку промисловості раднаргоспів усіх республік.

Такий відвертий відступ від економічних реформ завершився утворенням у 1963 р. Вищої ради народного господарства СРСР, в обов'язок якої входило керівництво усіма органами управління народним господарством країни.

 

2. Розвиток промисловості

Незважаючи на нескінченні організаційні зміни в керівництві народним господарством, економіка республіки за часів Хрущова в цілому розвивалася добре. Темпи розвитку промисловості України перевищували середні по Радянському Союзу.

Зокрема, в Україні було збудовано цілу низку великих теплових і гідроелектростанцій (Сімферопольська, Слов'янська, Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька та ін.). У республіці було освоєно нові вугільні басейни (Львівсько-Волинський і Дніпровський), газові родовища на Полтавщині та Харківщині.

Прискореними темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Були збудовані унікальні за розмірами доменні печі і мартени.

Доменний цех металургійного заводу «Криворіжсталь»

ім. В.Леніна. Дніпропетровщина, 1955 р.

 

Все це дало змогу Україні за рівнем виробництва металургійної продукції на душу населення випередити високорозвинуті країни світу. Правда, слід визнати, що при цьому якість металу залишалася низькою.

Величезний обсяг робіт було здійснено в справі розвитку хімічної промисловості країни. В 1959-1963 рр. в Україні було побудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Швидкими темпами в цей період розвивалися Лисичанський і Рубіжанський хімкомбінати, Горлівський азотнотуковий завод. Були збудовані і дали продукцію чотири гіганти «великої хімії» Роздольський гірничо-хімічний комбінат. Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод. У середині 60-х рр. вони давали п'яту частину всієї валової продукції галузі.

Певні здобутки за роки хрущовських реформ мали місце і в машинобудуванні. За цей час фактично було створене вітчизняне автомобілебудування, нала­годжене виробництво сучасних машин для гірничорудної промисловості, що дало змогу економічно вигідно видобувати корисні копалини відкритим способом.

З 1956 р. у Ворошиловграді (нині Луганськ) та Харкові розпочали виготовляти тепловози, що дозволило припинити виробництво паровозів і перейти на тепловозну й електровозну тягу.

На Харківському авіазаводі було налагоджено серійний випуск першого в світі швидкісного турбореактивного літака Ту-104. У свою чергу Київський авіазавод почав випускати турбогвинтовий лайнер Ан-24. який широко використовувався на внутрішньосоюзних повітряних маршрутах.

Стали помітними певні позитивні зрушення й у традиційно відсталих сферах економіки харчовій і легкій промисловості. Тут стала впроваджуватися нова імпортна техніка, що надходила з країн Ради Економічної Взаємодопомоги. Це дало змогу дещо активізувати ці важливі галузі економіки. Цікаво, що в зазначені роки на підприємствах важкої індустрії вперше за радянські часи у спеціально створених цехах розпочали виробництво товарів широкого вжитку, що великою мірою сприяло зростанню народного добробуту.

 

3. Аграрна політика наприкінці 50-х - у першій половині 60-х років

Найвідчутнішими для пересічних громадян завжди є зміни, що відбуваються в сільському господарстві. Розуміючи, що сільськогосподарський сектор еконо­міки країни перебуває у найкритичнішому стані, М.Хрущов прагнув за будь-яку ціну саме тут домогтися швидких позитивних результатів.

На думку тодішнього керівництва країни, таких успіхів в сільському господарстві можна було досягти завдяки освоєнню цілинних і перелогових земель Казахстану, Сибіру, Поволжя. Уралу та Північного Кавказу.

Освоєння цілини було проголошене почесною справою комсомолу, за путівками якого до Казахстану на постійну роботу в 1954-1956 рр. з України було відправлено майже 80 тис. юнаків і дівчат.

Українські переселенці налагодили в казахських стенах роботу 54-х радгоспів.

Найбільший урожай цілинні землі дали в 1956 р., коли на них було зібрано половину заготовленого державою хліба. Але надзвичайно слабким місцем цілинної політики стала величезна збитковість виробництва зерна, яке в кінцевому підсумку виявилося на 20% дорожчим, ніж у середньому по країні.

Іншим важливим засобом піднесення сільського господарства М.Хрущов вважав збільшення вирощування кукурудзи. За величезну і навіть надмірну наполегливість у боротьбі за розширення посівів «королеви полів» М.Хрущов отримав у народі прізвисько «Микита-кукурудзяник».

Ділові якості сільськогосподарського керівника М.Хрущов визначав за його ставленням до вирощування кукурудзи, а зростання її врожайності ставив у пряму залежність від рівня політичної свідомості виробників. «Якщо в окремих районах країни кукурудза запроваджується формально, колгоспи і радгоспи одержують низькі врожаї, то в цьому винен не клімат, а керівники, говорив М. Хрущов на XXII з'їзді КПРС. Там, де кукурудза не родиться, є «компонент», який не сприяє її росту. Цей «компонент» слід шукати в керівництві... Треба замінювати тих працівників, які самі засохли і сушать таку культуру, як кукурудза, не дають їй можливості розгорнутися на всю міць».

Однак спроба призвичаїти українське господарство до цієї запозиченої в Америці культури увінчалася лише незначним успіхом. У 1961 р. було зібрано непоганий урожай кукурудзи. Але 1963 р. внаслідок посухи виявився надзвичайно неврожайним у цілому. Щоб зняти гостру проблему з нестачею хліба, стали випікати хліб, який мав значний домішок кукурудзяного борошна. Через свій специфічний смак він не подобався населенню, і його споживали тільки тому, що іншого не було. Того ж року Радянський Союз вперше почав закуповувати і ввозити зерно з-за кордону.

«Кукурудзяна епопея» засвідчила, що аграрна політика М.Хрущова часто не враховувала об'єктивних умов і реальних можливостей сільськогосподарського виробництва різних регіонів країни.

Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958-1964 рр. лише на 3%. Це, зрозуміло, негативно позначилось на соціальній політиці держави, якій М.Хрущов, слід віддати належне, приділяв багато уваги.

Послідовно зміцнюючи колгоспи і радгоспи, М.Хрущов водночас розпочав рішучий наступ на індивідуальні селянські господарства.

В 1955 р. було прийняте розпорядження про зменшення вдвічі розміру присадибних ділянок, а в 1959 р. про заборону утримувати худобу в містах і в приміській зоні. Це ще більше ускладнило і без того скрутну продовольчу ситуацію, оскільки невеликі, але дуже ефективні присадибні господарства завжди були надзвичайно важливим джере­лом постачання сільськогосподарської продукції населенню.

Невдале реформування сільського господарства стало причиною серйозного розладу в стосунках між українським керівництвом і М.Хрущовим.

Вважаючи себе великим знавцем сільського господарства, М.Хрущов постійно докоряв керівникам республіки за відсутність господарського інтересу до села, невміння управляти сільськогосподарським виробництвом. Така критика іноді призводила до гострих сутичок між М.Хрущовим і М.Підгорним. І все ж, бажаючи уникнути конфліктів, українська партійна верхівка зуміла швидко перебудуватися і вміло звітувала про високі врожаї, що частіше були не в коморі, а лише на папері. Як правило, до Москви йшли рапорти про успішне виконання і перевиконання покладених на республіку планових завдань.

Однак українські лідери відчували, що втратили колишню турботу і підтримку з боку М.Хрущова. В свою чергу, колишньої відданості і прихильності по відношенню до себе з боку республіканської верхівки перестав помічати і М.Хрущов.

 

4. Рівень життя населення. Стан продовольчого і товарного забезпечення

Безперечно, найважливішим наслідком економічних реформ М.Хрущова була активізація соціальної політики, яка охопила майже всі сторони життя населення. На думку фахівців, саме цей напрям діяльності М. Хрущова поруч із ліквідацією сумнозвісного ГУЛАГу (Главного управления исправительно-трудовых лагерей Головного управління виправно-трудових таборів) став справді історичним за своїм значенням.

Для того, щоб мати підтримку трудящих у боротьбі проти своїх політичних опонентів, М.Хрущов намагався «проштовхнути», насамперед, найбільш популярні і конче потрібні для простих людей заходи.

Зокрема, вже в перші роки його керівництва було скорочено тривалість робочого дня для підлітків і в передсвяткові та передвихідні дні, збільшено відпустки для вагітних жінок, відмінено плату за навчання, скасовано жорсткий закон, що фактично закріплював робітників за підприємствами, не даючи змоги залишити їх і перейти на інші. Цими рішеннями М.Хрущов відразу здобув симпатії і підтримку широких верств населення.

Крім цього, за хрущовських часів була здійснена справжня «пенсійна революція», яка водночас знизила межу пенсійного віку і підвищила розміри пенсій. Середня заробітна плата за 1953-1965 рр. у робітників і службовців зросла на третину, а мінімальна з 27 до 45 крб.

У 1957 р. нарешті були ліквідовані регулярні державні позики, що існували у вигляді розповсюдження облігацій. Вони фактично забирали 10% зарплати трудівників і служили засобом непрямого опо­даткування трудящих. Але виплата державного боргу населенню за придбані облігації відкладалася на 20 років.

Певні позитивні зміни були здійснені і на селі. Серед найважливіших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві.

Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років щодо поставок продукції тваринництва. Замість традиційної оплати праці за так званим залишковим принципом (по закінченню господарського року), поступово запроваджувалося грошове і натуральне авансування. В березні 1956 р. було прийнято рішення про щомісячне авансування сільських трудівників і додаткову оплату праці в колгоспах.

Внаслідок цього в 1958 р. грошові фонди на авансування мали вже більше 80% сільських господарств республіки, а понад 500 колгоспів запровадили гарантовану оплату трудоднів. Цього ж року кол­госпники України, нарешті, отримали паспорти.

У відповідності 3 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 р.) ставилося завдання забезпечити кожну радянську сім'ю окремою квартирою.

Для цього в кожному великому місті створювалися високопродуктивні домобудівні комбінати. їх силами в містах і селищах України за 10 років було споруджено понад 3 млн. квартир. Хоча ці п'ятиповерхові будинки згодом отримали в народі принизливу назву «хрущоби», їх спорудження відчутно зрушило з місця розв'язання гострої житло­вої проблеми.

Влітку 1953 р. в СРСР за ініціативою М.Хрущова булл прийнята спеціальна програма розвитку легкої і харчової промисловості, яка створила передумови для виведення галузей з кризового стану.

В Україні виконання цього плану стало досить швидко давати позитивні результати: в магазинах помітно побільшало продуктів, почались закупки деяких товарів за кордоном. У багатьох сім'ях з'явилися товари, про які не можна було навіть мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини.

Перші успіхи у розвитку сільського господарства дали можливість людям збільшити асортимент продуктів харчування. Якщо раніше раціон середньої радянської сім'ї, як правило, складався з таких основних продуктів, як хліб і картопля, то за часів М.Хрущова він розширився до більш-менш регулярного споживання овочів і м'яса, В магазинах з'явилися навіть такі екзотичні для тих часів делікатеси, як цитрусові.

Але після того, як реформи в сільському господарстві вичерпали себе, в Україні знову виникла надзвичайно гостра продуктова проблема. Особливо вона посилилася після посухи 1963 р., коли з'явилися серйозні перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними виробами і різко зросли піни на основні продукти харчування.

Ці негативні явища викликали відверте невдоволення трудящих керівництвом країни, внаслідок чого М.Хрущов швидко втратив завойовані раніше авторитет і підтримку народу.

Оцінюючи економічну політику М.Хрущова, слід зазначити, що поруч із безумовними позитивними зрушеннями, які вдалося досягти, проведені ним економічні і соціальні перетворення часто відзначалися по­мітними поспішністю, непродуманістю і непослідовністю. Його самовпевнене переконання, що «ми за два-три роки вирішимо будь-яку проблему», стало крилатою фразою, яка увійшла майже в кожну його доповідь чи виступ.

Хрущовське десятиліття було періодом постійних пропагандистських обіцянок, більшість з яких, на жаль, так і залишилися на папері. Як приклад можна навести популістський заклик «у найближчі роки» наздогнати й випередити США по виробництву м'яса, масла і молока на душу населення чи програму побудови за 20 років матеріально-технічної бази комунізму. Усе це згодом стало серйозною підставою для звинувачення М.Хрущова в «суб'єктивізмі і волюнтаризмі».

 

Запитання і завдання

1. Назвіть найбільші раднаргоспи, що були утворені на території України.

2. Що Ви знаєте про досягнення в розвитку хімічної промисловості, машинобудування в кінці 50-х - на початку 60-х років?

3. В яких регіонах українські переселенці освоювали цілину?

4. Які були основні досягнення соціальної політики Хрущова?

5. Які завдання в розвитку економіки поставив XX з'їзд КПРС?

6. Яку політику щодо індивідуальних сільських господарств проводив уряд М.Хрущова?

7. Яким чином хрущовське керівництво намагалося розв'язати житлову проблему?

8. Які причини наростання розладу між М.Хрущовим і українським керівництвом?

9. У чому полягала суть хрущовської реформи децентралізації управління промисловістю?

10. Чому М.Хрущов і його уряд знову повернулися до централізованого управління промисловістю?

11. Якими засобами М.Хрущов намагався збільшити продуктивність сільського господарства?

12. Які наслідки мали реформи, проведені М.Хрущовим у сільському господарстві?

13.  Яким, на Вашу думку, був найголовніший для України економічний здобуток реформ, проведених М.Хрущовим?

14. Що, на Ваш. погляд, завадило М.Хрущову поглибити реформи в економіці?

15. Як Ви вважаєте, чи справедливо М.Хрущова звинуватили в «суб'єктивізмі та волюнтаризмі»?