§ 9                                                                 РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ. БОРОТЬБА ОУН-УПА у другій половині 40-х - на початку 50-х років

 

У період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Представники влади намагались провести радянізацію у найкоротші строки, незважаючи на опір місцевого населення. Мешканці Західної України добре пам'ятали перший досвід спілкування з радянською владою. Вони боялися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті, і їхні побоювання виявились недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були направлені потужні політичні та військові сили.

 

1. Відновлення радянської влади в західних областях України

Після успішного проведення Львівсько-Сандомирської операції і визволення Закарпаття склалися умови для відновлення радянської влади в Галичині і встановлення її в Закарпатті.

Відразу після вступу радянських військ в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політичну, та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. спеціалістів.

Місцевим активістам не довіряли, їх переводили на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. з 15 120 номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні працівники місцевого походження займали лише 1 832(12,1%).

Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.

Здійснювалася націоналізація промисловості, реквізовувались цінності у банках, удержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, інколи, інші навчальні заклади, було оголошено державною власністю залізничний транспорт та всю сферу його обслуговування, ліси, надра тощо.

Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках СРСР. Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, спостерігались упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на «східняків» і «западенців».

 

2. Доля Української греко-католицької церкви

Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби.

До встановлення на західноукраїнських землях радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася з 3 040 парафій і 4 440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів і 2 950 священиків. Крім них, було 520 ієромонахів, 1 090 монахинь, 540 семінаристів. Загалом церква об'єднувала понад 5 мли. віруючих.

Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у пособництві нацистам.

Наступник А.Шептицького Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з новою владою, відрядив до Москви делегацію, яка була прийнята Головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР І.Полянським. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його і життям церкви і зверненням Й.Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до бандерівців «вернутися з неправильного шляху)». Члени делегації передали 100 тис. крб. у фонд Червоного хреста на оборону країни.

 

Постать

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 р, на Галичині. Після закінчення школи вивчає теологію у Львові, а з осені 1912 р. – в Інсбруку, де здобув у 1918 р. ступінь доктора богослов'я. Висвячений митрополитом Андрієм Шептицьким, молодий священик продовжував своє навчання. З 1922 р. Йосип Сліпий – професор догматики духовної семінари у Львові, а згодом її ректор. Під його керівництвом семінарія була розбудована в греко-католицьку Богословську академію. Друга світова війна стала поворотним пунктом у житті й. Сліпого. Входження Західної України до складу УРСР поставило УГКЦ у важкі умови. Літній і хворий митрополит А.Шептицький шукав собі заміни. 25 листопада 1939 р. Й. Сліпий був призначений наступником на митрополичому престолі. У роки німецької окупації Йосип відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства. Після повернення радянської влади Йосип Сліпий був заарештований і засуджений на 8 років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще три рази, пробувши у в'язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням папи римського і світової громадськості він був звільнений і прибув до Риму. Тут він розпочав активну діяльність: відновив на чужині колишню Львівську духовну академію (Український Католицький Університет), Монастир Студитів, діяльність Українського Богословського Товариства та видання часопису «Богословіє». 25 січня 1965 р. його було обрано кардиналом і владикою (патріархом) УГКЦ. На дев'яносто третьому році обірвалось життя Й.Сліпого. Згідно з його заповітом, він у 1992 р. був перепохований у Львові.

 

Не бажаючи вступати у відкритий конфлікті УГКЦ під час війни, сталінське керівництво пообіцяло греко-католикам надати можливість вільно відправляти богослужіння. Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яка була схвалена Й.Сталіним. Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й.Сліпим. Всім їм було запропоновано «добровільно» возз'єднатися з Російською православною церквою.

Далі органи влади розпочали заарештовувати провідних діячів УГКЦ і засилати їх до Сибіру. За короткий час було закрито церковні освітні установи, розгромлено метрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів і монахинь.

У 1946 р. в Києві відбувся закритий судовий процес проти греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний (тобто такий, що не є законним з точки зору церковної традиції) Собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві.

УГКЦ змушена була перейти у підпілля. Ініціатор і організатор Собору єпископ Г.Костельник згодом був застрілений на одній з вулиць у Львові.

За схожим сценарієм розгортались події в Закарпатті. 15 священиків мукачівської єпархії було вислано до Сибіру, трьох убито, а 36 втекли за кордон. На мукачівського єпископа Г.Ромжу було вчинено замах, щоправда невдалий, але пізніше єпископ був отруєний у лікарні.

Зрештою всі греко-католицькі церкви закрили і 50 священиків засудили на різні строки ув'язнення. Наслідком усіх цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархом добровільного возз'єднання мукачівської єпархії з Російською православною церквою».

Ліквідація УГКЦ була складовою частішою плану радянізації західноукраїнських земель. Цим заходом нова влада намагалась підірвати духовну опору національно-визвольного руху.

 

3. Колективізація, індустріалізація та культурна революція

Після визволення західних земель під німецько-фашистських загарбників на порядок денний постали питання відбудови і подальшого розвитку краю. Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. У 1944 р. на його відбудову було виділено 10 млрд. крб.

З метою координації проведення радянізації західних областей були створені спеціальні посади заступника Голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було утворено спеціальний відділу справах західних областей.

Вже на кінець 1945 р. було відбудовано 1 700 промислових підприємств і 500 промислових артілей.

Процес відбудови і подальшого розвитку промисловості західноукраїнського регіону проходив набагато складніше, ніж на сході України. Це було зумовлено цілим рядом причин:

         одночасністю здійснення процесів відбудови індустріалізації, колективізації і культурної революції, та їх форсованими темпами;

         слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4% населення регіону було зайнято в промисловості);

         майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки;

         неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетворень, що проводилися владою, пасивним і активним спротивом радянізації,

Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір Колективізація на західноукраїнських територіях мала декілька цілей:

         встановити тотальний контроль держави над селянством;

         уніфікувати розвиток сільського господарства західноукраїнських земель з центральними і східними регіонами УРСР;

         зламати приватно-власницьку психологію місцевого населення;

         позбавити підтримки збройний рух опору радянській владі.

Колективізація проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 30-х років: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру.

Спочатку удар було завдано по заможним господарствам (вони становили 4,8% загальної кількості господарств і володіли 13,7% земель), їм було збільшено на 50% норми обов'язкових поставок сільгосппродукції, скорочувались нормативні строки здачі, скасовувались будь-які пільги. Всіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до Сибіру.

В результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів в регіоні зросла з 145 у 1945 р. до 7 200 у 1950 р., до них входило 93% селянських господарств. На базі великих маєтків створювалися радгоспи.

Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машино-тракторних станцій (МТС). З метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи.

Таким чином, на кінець четвертої п’ятирічки процес колективізації був в основному завершений.

Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:

         включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного промислового комплексу;

         модернізацію існуючої промисловості;

         освоєння місцевих природних ресурсів;

         зміну соціальної структури населення

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств.

Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у Західній Україні мав свої особливості:

         значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підприємства західних областей становили 4.7% загальної кількості підприємств республіки, а в 1949 р. вже 12,6%;

         відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва лісовій і нафтодобувній. їхня продукція стала перероблюватися на місці, а не вивозитись за межі краю у вигляді сировини;

         були створені нові для західних областей галузі індустрії металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані і розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;

         визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування сюди найсучаснішого устаткування і обладнання, що вивозилось із Німеччини за репараціями;

         індустріалізація успадкувала і традиційні вади радянської системи промисловості: диспропорцію у розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу у межах певного регіону.

На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних областей України.

Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Так, створювалася нова система освіти, яка охоплювала б усіх громадян. Справжнім здобутком стала ліквідація неписьменності серед населення. У західні області було направлено на постійну роботу понад 50 тис. учителів, доставлено тисячі підручників і наукових посібників. Створювалась мережа професійно-технічної освіти.

Проте давалася взнаки й надмірна ідеологізація освіти, покликана виховувати населення у комуністичному дусі і витіснити у нього національну самосвідомість. У вищих навчальних закладах лекції читались головним чином російською мовою.

Позитивне значення для розвитку краю мало забезпечення населення безкоштовним медичним обслуговуванням. З цією метою на західноукраїнські землі було направлено сотні медичних працівників витої та середньої кваліфікації.

Процес радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 50-х років.

 

4. Діяльність ОУН-УПА. Р.Шухевич (Тарас Чупринка)

Захищаючи себе від наступу тоталітарного режиму, західноукраїнське населення вдавалося до річних методів боротьби від саботажу до збройного опору.

Організатором боротьби стала УПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру - ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. До УГВР входили Р.Шухевич, В Кук, М.Лебедь, Ю.Липа та ін. УГВР прийняла низку законодавчих актів: «Устрій», «Платформу». «Універсал», але основну увагу зосереджувала на підготовці бойових дій.

На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН-УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945-1946 рр., УПА, чисельність якої постійно зростала, взяла під контроль значні території Західної України.

Після завершення бойових дій у Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат були блоковані. Всіх, хто хоч якось був пов'язаний з ОУН-УПА. знищували або відправляли до Сибіру.

Зазнавши великих втрат, УПА здійснила рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину її Австрію. Ті частини, що не змогли вийти за кордон, розділились на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспне майно, МТС та інші об'єкти.

Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору.

У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім Тарас Чупринка).

 

Постать

Роман Шухевич народився у 1907 р. Після завершення навчання у середній школі вступив до Львівського політехнічного інституту, який з успіхом закінчив. Із студентських років почав брати активну участь у національно-визвольній боротьбі. У 1925-1929 рр. – член Української військової організації (УВО). Став одним з провідних її діячів. У 1929 р. в числі перших вступив до ОУН. Довгий час працював на посту бойового референта в Крайовій екзекутиві ОУН. За свою діяльність був заарештований польськими властями і кинутий до в'язниці. Через деякий час був звільнений за амністією. Був відомий піл псевдонімом «сотник Щука».

В умовах, коли в Європі ось-ось мала розпочатись Друга світова війна, ОУН активізувала свою діяльність, прагнучи скористатись можливістю відродити незалежну українську державу. Р.Шухевич відразу відгукнувся на події в Карпатській Україні. Він прибув до краю, де став одним із організаторів і керівником «Карпатської Січі».

У 1939-1940 рр. працював у Проводі ОУН на посту референта зв'язку з Українськими землями у складі СРСР. У 1940-1944 рр. входив до складу Проводу ОУН. Брав участь у Другому Великому Зборі ОУН (весна 1941 р.). Після Збору став крайовим провідникам ОУН на українських землях Польського генерал-губернаторства. Також постійно працював у Головному військовому штабі ОУН. Викладав па таємних курсах кадрів ОУН.

Розраховуючи на допомогу Німеччини у визволенні України і відродженні державності, Р.Шухевич став організатором і керівником Українського легіону (батальйон «Нахтігаль»), Цей легіон брак активну участь у бойових діях Німеччини проти СРСР.

Але після загарбання України німецьке командування розпустило легіон. Антиукраїнська політика Німеччини змусила Р.Шухевича перейти від співробітництва до боротьби з німецькими окупантами.

Весною 1943 р. він став військовим референтом у Проводі ОУН. У середині 1943 р. Третій надзвичайний Великий Збір ОУН обрав Р.Шухевича на пост голови Бюро Проводу ОУН (в цей час він відомий під псевдонімом «Тур»).

З осені він став головним командиром УГІА і був вже відомий як «генерал Тарас Чупринка».

У листопаді 1943 р. Р.Шухевич став ініціатором і організатором проведення на Волині Конференції поневолених народів. Ця конференція стала свідченням значних змін в ідеології ОУН: провідною стала теза про те, що визволити Україну від поневолення можна лише в союзі з іншими поневоленими народами і що необхідно враховувати інтереси національних меншин, які проживають в Україні.

З 1944 р. під псевдонімом «Лозовий» очолював уряд (Генеральний Секретар головної визвольної ради). Секретаріат військових справ, командував УПА, був Головою Проводу ОУН. На цих посадах пін залишайся до своєї смерті.

У 1945 р. Провід ОУН видав Декларацію, в якій взяв на себе зобов'язання, що не залишить території України і буде вести боротьбу до кінця. 5 березня 1950 р. у с. Белогорщі під Львовом Р.Шухевич загинув під час бою з радянськими військами.

 Наступник Р.Шухевича В.Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони ОУН-УПА діяли до середини 50-х років.

Зрештою рух опору був повністю придушений. 170 тис. членів ОУН-УПА та співчуваючих було засуджено і відправлено до таборів.

 

Документ

            Із доповідної записки прокурора військ МВС Українського округу полковника юстиції Кошарського на адресу секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова «Про факти грубого порушення соціалістичної законності в діяльності так званих спеціальних груп МГБ».

...Министерством госбезопасности Украинской ССР и его Управлениями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского украинско-немецкого националистического подполья, широко применяются т.п. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА».

Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умно, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.

Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но, наоборот, усложняют её, подрывают авторитет советской законности и, бесспорно, наносят вред делу социалистического строительства в Западных областях Украины...

...Действия так называемых спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут бить оправданы никакими оперативными соображениями.

Не располагая достаточными материалами, так называемы, спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвами их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.

...Выступая о роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья...

Запитання до документа

 Яким методами радянські органи намагалися знищити загони ОУН-УПА?

 

5. Операція «Вісла» та її наслідки

Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею згідно з договором пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». До Польщі відішли кілька районів, населених українцями. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території.

За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населенням на добровільних умовах. Проте насправді з самого початку обмін супроводжувався насильством і численними жертвами.

До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було перевезено майже півмільйона осіб.

У 1947 р. виселення українців з південно-східної Польщі вступило у завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели великомасштабну депортаційну операцію «Вісла».

ЇЇ метою було переселення частини українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі, на так твані «повернуті землі». Операцію «Вісла» спланували спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами.

Близько 30 тис. польських солдатів і офіцерів, спираючись на підтримку радянських сил, оточили залишки українських збройних формувань і в запеклих боях знищили або захопили багатьох українських воїнів. Під загрозою покарань у стислі строки було переселено 140 тис. українського і змішаного українсько-польського населення. Для тих, хто намагався уникнути переселення або повертався додому, було створено концентраційний табір на базі колишнього німецького концтабору Освенцім.

Внаслідок депортаційних акцій населені українцями землі на території Польщі були полонізовані. Одночасно з території України насильницькими методами було переселено близько 1 млн. поляків.

 

Документ

            Москва, НКВД СССР, тов. Берия Л.П. Докладываю о бесчинствах польской милиции, проводимых по отношению к украинскому населению, находящемуся за погранлинией после передислокации военных комендантов Красной Армии дальше на Запад. Активизировалась деятельность польской милиции по истреблению украинского населения, грабежу и уничтожению имущества, а за последнее время террористическая деятельность польской милиции приобретает массовый характер. Из поступающих сведений от достоверных источников, террористическая деятельность польской милиции характеризуется следующими фактами:

22 февраля с.г. на хуторе Бучина в 8 км западнее райцентра Краковец Львовской обл. группой польской милиции численностью 30 чел. ограблено 10 украинских хозяйств и расстреляно 8 чел. жителей этого села. 23 февраля в селе Тручица Перемышльского уезда польская милиция этого села расстреляла 10 чел. украинцев, дома которых сожжены. В тот же день севернее райцентра Краковец группой польской милиции подожжен дом жителя этого села Сельчака Ивана, записавшегося на выезд в СССР. При попытке со стороны Сельчака ликвидировать пожар, польская милиция открыла по дому ружейно-пулеметный огонь...

Польскими властями деятельность милиции по ограблению и истреблению украинцев, ни в какой мере не пресекается, действия милиции проходят безнаказанно.

Рясной.

Запитання до документа

 Про які трагічні події в історії  України йдеться у цьому документі?

 

Операція “Вісла” (1947 р.)

Причини проведення

Завершити перетворення Польщі на мононаціональну держави

Придушити український національно-визвольний рух на Холмщині, Підляшші, Надсяння, Лемківщині (“Закерзоння”).

Завдати поразки УПА

 

 

Мета

Завершити процес з обміну населенням між Польщею і УРСР. Частина українського населення не бажала залишати свою батьківщину

Деукраїнізація Холмщини, Підляшшя, Надсяння,  Лемківщини (“Закерзоння”). Остаточно полонізувати ці землі

Сприяти заселенню “повернутих земель” (ті, що відійшли від Німеччини до Польщі за рішенням Потсдамської конференції)

Позбавити УПА підтримки населення

Завдати поразки основним силам УПА

 

Привід: загибель у сутичці з вояками УПА 28 березня 1947 р. заступника міністра національної оборони Польщі Кароля Сверчевського

 

Період здійснення: 28 квітня 1947 р. - липень 1947 р. (фактично завершилася у жовтні 1947 р.).

 

 

Польські війська і міліція загальною чисельністю 30 тис. чол., за підтримки радянських і чехословацьких військ, які встановили заслони на кордонах, здійснили насильну депортацію українського населення. Для особливо непокірних було створено концтабір в Освенцимі на боці колишнього німецького. Через табір з травня 1947 по січень 1949 рр. пройшло 3870 чол. з яких 160 загинуло.

 

Результати і наслідки

Проти УПА було проведено 357 бойових акцій, знищено 1 509 повстанців, 1178 бункерів і краївок. Заарештовано 2 800 членів ОУН і УПА. Припинення бойових дій УПА на Закерзонні

Виселено у західні і північні райони Польщі 140 тис. українців.

Де українізація “Закерзоння”

 

Запитання і завдання

1. Які заходи включала в себе радянізація? З якою метою вона проводилася у західних областях України?

2. Як склалася доля УГКЦ після входження західноукраїнських земель до складу УРСР?

3. Які нові галузі промисловості виникли у Західній Україні після індустріалізації?

4. Населення яких територій охопила операція «Вісла»?

5. Назвіть основні цілі індустріалізації та колективізації в Західній України.

6. У чому полягали протиріччя «культурної революції» в Західній Україні?

7. Визначте хронологічну послідовність подій:

- операція «Вісла»;

- загибель Романа Шухевича;

- ліквідація УГКЦ в Східній Галичині;

- об'єднання УПА та підпілля ОУН в єдину структуру ОУН-УПА.

8. Що було спільного і відмінного в колективізації, що проводилася у Західній Україні у післявоєнний період, і в колективізації, що здійснювалась у 30-і роки в Наддніпрянській Україні?

9. Які позитивні та негативні наслідки мала радянізації для Західної України?

10. Складіть політичні портрети Р.Шухевича та Й.Сліпого.

11. Чому, на Вашу думку, радянське керівництво домагаюся підпорядкування Української греко-католицької церкви Російській православній церкві?

12. Як Ви вважаєте,чи можна порівняти методи, якими проводилась операція «Вісла», зі сталінськими депортаційними операціями, що проводилися у повоєнній Україні?

13. Які наслідки, на Ваш, погляд, мали події, що відбувалися у повоєнний період на західноукраїнських землях, для подальшого розвитку міжнаціональних і міжконфесійних відносин в Україні?

 

<< 8. УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ 10. УКРАЇНА в першій половині 50-х років >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus