§ 6                                                                                               УКРАЇНА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ /1944-1945 рр./

 

1. Визволення території України від німецько-фашистських загарбників

Наприкінці 1943 р. на території України діяли війська 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. чол. 28 800 гармат і мінометів, 2 000 танків і САУ, 2 370 літаків.

§         1-й Український фронт (командувач генерал армії М.Ватутін, з 1 березня 1944 р. маршал Радянського Союзу Г.Жуков) утримував великий плацдарм на правому березі Дніпра на захід від Києва.

§         2-й Український фронт (командувач генерал армії І.Конєв) і 3-й Український фронт (командувач генерал армії Р.Малиновський) займали великий плацдарм на правому березі Дніпра від Черкас до Запоріжжя.

§         4-й Український фронт (командувач генерал армії Ф.Толбухін) блокував Нікопольський плацдарм ворожої армії, частина сил фронту закріпилась на Лівобережжі вздовж нижньої течії Дніпра.

Радянським військам протистояла гітлерівська група армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Е.Манштейн, з березня генерал В.Модель), яка налічувала у своєму складі 1,8 млн. чоловік, 16 800 гармат і мінометів, 2 200 танків і штурмових гармат, 1 460 літаків.

План Ставки Верховного Головнокомандування був таким: потужними ударами на ряді напрямків розчленити сили фашистів і розгромити по частинах.

 

Командувач 1-го Українського фронта М.Ватутін приймає звіт одного з командирів (листопад 1943 р.)

 

Стратегічний наступ на Правобережній Україні розпочався із Житомирсько-Бердичівської операції, в ході якої війська 1-го Українського фронту завдали поразки групі армій «Південь» і створили можливість оточення ворожих військ на Корсунь-Шевченківському виступі.

Корсунь-Шевченківський виступ у планах обох сторін мав особливе значення. Радянське командування, щоб продовжити наступ в Україні, передбачало ліквідацію сил противника в цьому районі. В свою чергу, керівництво вермахту планувало з цього плацдарму завдати удару по київському угрупованню радянських військ.

Корсунь-Шевченківський виступ обороняли великі сили фашистів: 9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг» та ін. Тому успіх операції на цьому фланзі радянсько-німецького фронту мав вирішальне значення для успіху здійснення наступних операцій на Правобережній Україні.

24 січня 1944 р. війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. Початок Корсунь-Шевченківської операції був дуже важким, тому що німці проводили постійні контратаки. Але, незважаючи на опір ворога, війська обох Українських фронтів 28 січня з'єдналися в районі м. Звенигородки. У «котлі» опинились 10 гітлерівських дивізій, багато артилерійських, танкових і саперних частин, загалом майже 80 тис. солдат і офіцерів.

8 лютого німецькому командуванню було пред'явлено ультиматум, але ворог продовжував чинити опір. 10 лютого розпочалась операція по ліквідації Корсунь-Шевченківського угруповання фашистів.

Щоб врятувати війська, гітлерівське командування наказало оточеним битись до останнього набою. Водночас танкові частини Манштейна намагались розірвати кільце оточення. Гітлер особисто телеграфував командувачу оточеними частинами генералу Штеммерману, вимагаючи від нього вести бойові дії будь-якою ціною.

Щоб не допустити прориву оточення, радянське командування ввело в бій резерви. Протистояння було жорстоким і кровопролитним. Танкові частини вермахту, що поспішали на допомогу оточеним військам, були від них вже всього за 12 км. Але далі їм просунутись не вдалося. 17-18 лютого 1944 р. фашистські війська здійснили те одну відчайдушну спробу вирватись із «котла», однак вийти з оточення вдалося лише їх невеликій частині.

Розгром Корсунь-Шевченківського угруповання німецьких військ був завершений. Ворог втратив убитими 55 тис. солдатів і офіцерів, понад 18 тис. потрапили в полон. На полі бою загинув і генерал Штеммерман. Радянські війська захопили велику кількість бойової техніки і озброєння. На честь «нового Сталінграда», як назвали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала Українським фронтам 20 залпами з 224 гармат. Бойові частини, які відзначились в боях, одержали почесні назви «Корсунських» і «Звенигородських».

Майже одночасно з Корсунь-Шевченківською операцію війська 1-го Українського фронту розпочали наступальні дії на Рівненсько-Луцькому напрямку. Наступ радянських військ відбувався в складних умовах заболоченої місцевості та бездоріжжя. Велику допомогу радянським частинам надали партизанські загони Сабурова, Федорова, Бегми та ін.

2 лютого 1944 р. було звільнено від окупантів Луцьк і Рівне. В результаті наступу радянських військ було визволено Проскурів, Тернопіль, Вінницю.

Нікопольсько-Криворізька операція. 30-31 січня 1944 р. війська 3-го та 4-го Українських фронтів розгорнули наступ на Нікопольсько-Криворізькому напрямку. Гітлерівське командування надавало великого значення збереженню під своїм контролем Нікополя та Кривого Рогу районів, багатих марганцевими та залізними рудами, які нацистська Німеччина використовувала для військових потреб.

Війська генералів Р.Малиновського та Ф.Толбухіна раптовими ударами прорвали оборону німців і, переслідуючи відступаючі частини вермахту, визволили Нікополь (8 лютого) та Кривий Ріг (22 лютого).

Таким чином, у результаті наступу радянських військ у січні-лютому 1944 р. було одержано вирішальні перемоги над ворогом: під Житомиром і Бердичевим, Кіровоградом і Корсунь-Шевченківським, Рівним і Луцьком, Нікополем і Кривим Рогом. Гітлерівці були відкинуті від дніпровських рубежів на 80-350 км. Радянські війська готувались до останнього наступу, який мав повністю очистити Правобережну Україну від окупантів.

У березні-квітні 1944 р. розпочався другий етап грандіозної битви на Правобережній Україні.

Війська 1-го Українського фронту з 4 березня по 17 квітня 1944 р. провели Проскурівсько-Чернівецьку операцію, в результаті якої вороже угруповання було розколоте на дві частини. Радянські війська вийшли у передгір'я Карпат.

5 березня - 17 квітня 1944 р. війська 2-го Українського фронту в ході Умансько-Ботошанської операції розгромили 8-му німецьку армію, вийшли 26 березня 1944 р. до державного кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Румунії країни-сателіту фашистської Німеччини.

Війська 3-го Українського фронту при підтримці сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію. 28 березня вони визволили Миколаїв, а 10 квітня Одесу.

 

                                                  Частини 3-го Українського фронту на вулицях звільненої Одеси

 

Досить серйозне завдання стояло перед воїнами 4-го Українського фронту, Приморської армії та моряками Чорноморського флоту розбити Кримське військове угруповання фашистів і визволити Кримський півострів.

Крим обороняла 17-та гітлерівська армія, яка складалась із 7 румунських і 5 німецьких дивізій і налічувала 195 тис. солдат і офіцерів, близько 3 600 гармат і мінометів, 215 танків і штурмових гармат, 148 літаків. На цьому напрямку фронту радянські війська мали значну перевагу у живій силі та техніці: 470 тис. солдатів та офіцерів, 5 982 гармат і мінометів, 559 танків і САУ, І 250 літаків.

 

Моряки-десантники встановлюють червоний прапор над визволеною Керчю

 

8 квітня 1944 р. розпочались бої за Крим. 11 квітня було визволено Керч, 13 квітня Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулись на Сапун-Горі. Після 9-годинного штурму вона вже була в руках радянських військ. 9 травня 1944 р. Севастополь був звільнений віл загарбників.

 

Моряки повертаються до рідного Севастополя

 

12 травня 1944 р. Крим був повністю визволений від окупантів. 17-та німецька армія втратила понад 100 тис. чоловік убитими та полоненими, майже всю бойову техніку.

Перемога у Криму мала вражаючі наслідки, У 1941-1942 рр. «непереможній» армії Гітлера знадобилось 250 днів, щоб оволодіти Севастополем. А в 1944 р. радянські війська за 35 днів здолали кримську оборону ворога, і штурм Севастополя було успішно завершено за 5 днів.

Таким чином, у ході наступальних операцій на Правобережній Україні та в Криму радянські війська завдали непоправних втрат гітлерівцям. Багато дивізій ворога було повністю знищено.

Державний кордон СРСР на відстані 400 км. було відновлено. Чорноморський флот повернув свою основну базу в Севастополі і одержав можливість активізувати бойові дії проти союзниці гітлерівського рейху Румунії.

Влітку 1944 р. розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників.

13-14 липня розпочалися бої проти угруповання гітлерівських армій «Північна Україна» на Рава-Руському та Львівському напрямках. У результаті потужного наступу були оточені значні сили ворога під Бродами (Львівська область) вісім дивізій чисельністю до 60 тис. чоловік. У боях було знищено понад 38 тис. гітлерівців, понад 17 тис. взято в полон.

Серед розбитих сил вермахту була і дивізія СС «Галичина». Вона втратила більше половини свого складу. З оточення вирвалось лише 3 тис. чоловік, решта (3 700 чоловік) потрапила в полон, загинула або перейшла в УПА.

У ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня - 29 серпня 1944 р.) була знищена група армій «Північна Україна».

Війська 2-го та 3-го Українських фронтів у результаті Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 р.) розбили групу армій «Південна Україна».

У жовтні 1944 р. у ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня решта населених пунктів Закарпатської України.

У тісній взаємодії з регулярними військами діяли партизанські загони України. Вони брали активну участь у найбільших операціях по визволенню України, здійснивши ряд рейдів у глибокі тили ворога.

На початку 1944 р. партизанське з'єднання піл командуванням М.Наумова провело рейд по західних областях України, а з'єднання під командуванням П.Вершигори Львівсько-Варшавський рейд і спільно з польськими партизанами завдало значного удару ворожим військам.

Після вигнання німецько-фашистських військ з території України партизани перейшли далі в тил ворога на територію Польщі, Чехословаччини. Румунії, Угорщини. Український штаб партизанського руху направляв загони і групи на території цих країн. У спеціальних школах і центрах пройшли підготовку сотні поляків, чехів, словаків.

Великий внесок у їхню боротьбу зі спільним ворогом зробили наші земляки: П.Величко, Є.Волянський, В.Клоков, Л.Беренштейн та ін. За час бойової діяльності в гітлерівському тилу партизани брига­ди Є. Волинського знищили близько 3 200 нацистських солдатів та офіцерів, 23 ворожих танки, 50 ворожих автомашин, 3 залізничні ешелони, 27 мостів. Бригада звільнила десятки словацьких міст і сіл. Є.Волинський був удостоєний звання Почесного громадянина п'яти словацьких міст, нагороджений чотирма орденами Чехословацької республіки.

На території Східної Словаччини також діяли партизанський загін ім. Пожарського, партизанська бригада ім. Чапаєва. Словацькі патріоти за допомогою українських партизан утримували визволений район Східної Словаччини до кінця листопада 1944 р. У Польщі діяли 7 партизанських з'єднань і 26 окремих загонів, а також багато диверсійно-розвідувальних груп.

 

Україна у Великій Вітчизняній війні (листопад 1942–1945 р.)

 

2. Повернення радянської влади

На визволених віл окупантів територіях почали відновлювати свою діяльність органи радянської влади. Звичайно, українське населення, що страждало під ярмом нацистського «нового порядку», з радістю зустрічало Червону Армію, яку справедливо вважало армією-визволителькою.

Люди сподівались на серйозні соціально-політичні й економічні зміни у житті, передусім на реформування колгоспного ладу та демократизацію суспільства.

Однак багато хто повернення радянської влади сприймав з певною тривогою. Це підтверджує у своїх щоденниках і О.Довженко: «Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат? А потім умру од горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україна, чужими людьми, як каратимуть твоїх недобитків за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу».

Як виявилось пізніше, такі побоювання були небезпідставними. Правда, широкомасштабний терор щодо українською населення, яке перебувало на окупованій території, не проводився, але щодо представників національних меншин, які мешкали в Україні, за «співробітництво з окупантами» була застосована масова депортація.

11 травня 1944 р. Державний Комітет Оборони прийняв постанову про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР. 18 травня 1944 р. з Криму було переселено 150 тис. чоловік. 21 травня 1944 р. було прийнято рішення про додаткове переселення ще 30 тис. кримських татар на територію Марійської АРСР і кількох областей РРФСР.

2 червня вийшла нова постанова про виселення 12,4 тис. кримських болгар. 14,7 тис. греків і 8,5 тис. вірменів. Загальна кількість депортованих в травні червні 1944 р. з Криму становила 225 тис. чоловік.

За підрахунками істориків, 50% переселенців загинули у перші ж роки життя на нових поселеннях. 22 червня 1944 р. кремлівське керівництво прийняло рішення про депортацію українського населення, яке «працювало у німців» чи було знайоме «з життям під час німецької окупації». Але з нез'ясованих причин цей наказ не було виконано.

З визволенням республіки гостро постала проблема відбудови народного господарства. Адже найбільших руйнувань у війні зазнала саме Україна.

Створивши па сході Радянського Союзу металургійну та машинобудівну базу, головним чином за рахунок евакуйованих з України підприємств, Кремль не поспішав проводити реевакуацію промислового потенціалу республіки, а з часом визнав її недоцільною.

Тільки Донбас і Кривбас у 1943-1944 рр. одержали певну кількість матеріалів, обладнання та продовольства, адже війна продовжувалась, і країні потрібні були сталь і вугілля. Незважаючи на те, що збитки, завдані Україні німецькою окупацією, становили понад 40% загальних втрат СРСР, республіці були виділені кошти, які покривали ці збитки лише на 6,2%.

Важкою була ситуація і в розореному окупантами сільському господарстві. Частина його потенціалу була евакуйована, але назад було одержано, наприклад, худоби лише 0,01 % від вивезеної кількості.

Ситуація в зруйнованому господарстві України ускладнювалась тим, що не вистачало робочої сили, насамперед кваліфікованих спеціалістів. Основною робочою силою стали жінки й підлітки. Завдяки їх виснажливій праці до середини 1944 р. в Україні відновили свою роботу 2 376 підприємств, було відбудовано частину шахт і до кінця року видобуто понад 17 млн. тонн вугілля.

Переважна більшість населення України повернення радянської влади сприймала позитивно. Па теренах України оперативно відновлювався жорсткий громадський порядок, ліквідовувалося безробіття, створювались мінімальні умови для виживання місцевого населення.

З поверненням радянської влади відновили свою діяльність і карально-репресивні органи. Провидцем виявився О.Довженко, коли 1942 р. записав у своїх щоденниках: «Прокурорів у нас вистачить на всіх, не вистачить вчителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі й здорові, як ведмеді, досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з тридцять сьомого року».

 

Документ

Наказ №0078 / 42 по НКВД і Наркомату оборони (22 червня 1944 р.)

            “Останнім часом в Україні, особливо в Київській, Полтавській, Вінницькій, Ровенській та інших областях, спостерігаються відверто ворожі настрої українського населення проти Червоної Армії і місцевих органів Радянської влади. У окремих районах і областях українське населення вороже противиться виконувати заходи партії і уряду по відновленню колгоспів і здачі хліба для потреб Червоної Армії, хліб закопується в ями. У багатьох районах ворожі українські елементи, переважно з осіб, що ухиляються від мобілізації в Червону Армію, організували в лісах “зелені” банди, які не тільки зривають воєнні ешелони, а і нападають на невеликі воєнні частини, а також вбивають місцевих представників влади. Окремі червоноармійці і командири, потрапивши під вплив напівфашистського українського населення і мобілізованих українців з визволених областей України, стали розлагатись і переходити на бік ворога. З вище наведеного видно, що українське населення стало на шлях відкритого саботажу Червоної Армії і Радянської влади і прагне до повернення німецької окупації. Тому, з метою ліквідації і контролю над мобілізованими червоноармійцями і командирами звільнених областей України

Наказую:

1.      Вислати у віддалені краї Союзу РСР всіх українців, що проживали під владою німецької окупації.

2.      Виселення здійснювати:

а) в першу чергу українців, які працювали і служили у німців;

б) у другу чергу вислати решту українців, які знайомі з життям під час німецької окупації;

в) виселення почати після того, як буде зібраним врожай і зданий державі для потреб Червоної Армії;

г) виселення здійснювати лише вночі і раптово, щоб не дати можливості сховатися одним і не дати знати членам його сім`ї, що знаходяться у Червоній армії.

3.      Над червоноармійцями і командирами з окупованих областей встановити наступний контроль…”

 

3. Становище в західних областях України. ОУН-УПА на завершальному етапі війни

У 1944 р., з наближенням радянських військ до Східної Галичини, УПА практично припинила воєнні дії проти німців. Між ними розпочалися переговори, які завершились компромісом. В обмін на розвіддані абвер зобов'язався постачати УПА зброєю, боєприпасами, оскільки ОУН-УПА готувалась до тривалої боротьби за визволення України від радянської влади.

У Західній Україні зі вступом радянських військ у 1944 р. одразу ж, рішуче і безкомпромісно, на відміну від досить обережної політики, яку більшовики проводили 1939 р., почала насаджуватись нова влада.

Були мобілізовані і відправлені па фронт чоловіки віком від 18 до 50 років. Почались репресії проти греко-католицької церкви. Під домашній арешт було посаджено митрополита А.Шептицького, через кілька місяців він помер. Його наступника Й.Сліпого було заслано до Сибіру.

Проводилася мобілізація молоді на шахти Донбасу, що викликало обурення місцевого населення. УПА організувала низку акцій, щоб запобігти мобілізації. Вони, в першу чергу, були спрямовані проти працівників НКВС, членів Комуністичної партії та тих, хто співпрацював з радянською владою.

 

Жителі Львова читають звернення радянських властей (1944 р.)

 

Дії ОУН-УПА в цей період проходили під гаслом, яке проголосив Роман Шухевич (очолив рух ОУН-УПА з осені 1943 р.): «Домагатися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН мав діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. І не залякувати, а фізично знищувати. Не потрібно боятись, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина нічого страшного в ньому немає».

Тільки на Львівщині протягом 1945 р. було вбито близько 5 тис. енкаведистів, бійців винищувальних частин, партійних, радянських і комсомольських працівників, а також голів сільрад, колгоспів, учителів.

Органи НКВС-НКДБ також проводили на землях Західної України масовий терор. За 1941-1945 рр. військами та радянськими каральними органами було здійснено близько 40 тис. операцій, у ході яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців.

У свою чергу повстанці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло не менше 30 тис. чоловік. 24 квітня 1944 р. в районі села Гурби на Рівненщині сталася велика битва, в якій з радянського боку брало участь близько 30 тис. чоловік, а з боку УПА до 5 тис.

У бою було знищено близько 2 тис. повстанців, 1,5 тис. потрапили в полон. Для боротьби з повстанцями, крім частин НКВС. були залучені війська Львівського військового округу.

Таким чином, після визволення від німецько-фашистських загарбників Україна пережила ще одну трагедію громадянську війну.

 

Боротьба з УПА

Період, дата

Зміст

І. Грудень 1944 – червень 1945 рр.

Три широкомасштабні антиповстанські операції з залученням великої кількості регулярних військ, військ НКВД, бійців партизанських загонів, каральних загонів (понад 200 тис. з важким озброєнням і авіацією). 40 тис. малих операцій.

ІІ. 1946 р.

“Велика блокада”. Для проведення операції залучалось понад 60 тис. бійців регулярної армії, НКВС.

ІІІ. 1947-1950-ті роки

Систематичні операції по знищенню, витісненню за межі УРСР УПА

 

4. Участь України в завершальних операціях Другої світової війни

22 місяці тривала битва за визволення України. Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістились на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі, а у квітні-травні 1945 р. разом з Білоруськими фронтами штурмували Берлін, провели Празьку операцію, в ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини.

2-й, 3-й, 4-й Українські фронти, у складі яких налічувалась велика кількість воїнів-українців, взяли участь у звільненні від нацистського ярма народів Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини.

Коли війна в Європі вже скінчилась, війська 2-го Українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії, частини якої були дислоковані на Далекому Сході.

Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн. воїнів України, 069 з них званням Героя Радянського Союзу (при загальній кількості нагороджених 11 605).

Серед 113-ти двічі Героїв Радянською Союзу 32 представники України, а серед тричі Героїв (їх було четверо) наш славний земляк Іван Кожедуб. Багато представників української землі стали повними кавалерами солдатського ордену Слави. І.Драченко з Черкащини, П.Дубинда із Херсонщини. С.Половинець із Житомирщини поєднали це високе звання із «Золотими Зірками» Героїв.

 

Зустріч воїнів-переможців

 

Прапор Перемоги над рейхстагом (1945р.)

 

55 українців повторили подвиг О.Матросова, закривши собою амбразуру ворожого дзоту, а І.Бабюк та І.Вдовенко, як і син Білорусії М.Гастелло, скерували свої літаки на угруповання фашистських військ. Воїни України воювали на всіх фронтах і брали участь у найбільших битвах Другої світової війни. 20 українців удостоєні звання Героя Радянського Союзу за битву під Москвою, 68 за бої під Ленінградом, 15 під Сталінградом, 30 на Курській дузі, 200 за визволення Білорусії, 143 за бої в Прибалтиці. Із 589 удостоєних звання Героя за Берлінську операцію було 100 українців.

Чимало українців серед уславлених полководців і воєначальників: маршали: С.Тимошенко, Р.Малиновський, Л.Єрьоменко, П.Рибалко. С.Руденко; генерали: В.Герасименко, П.Жмаченко, К.Москаленко, І.Кириченко та ін.

Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів, які діяли в період боротьби з німецько-фашистськими загарбниками.

На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно Києву. Одесі. Керчі, Севастополю.

 

Парад Перемоги у Москві 24 червня 1945 р.

 

120 тис. українців брали участь у війні з нацистами у складі польських і чехословацьких формувань, а також в арміях США, Канади, Франції.

Деякі сучасні історики роблять спробу переглянути характер Великої Вітчизняної війни, дати їй нову оцінку, мовляв, це було лише відстоювання інтересів сталінської імперії.

З цим не можна погодитись. Народ захищав свою землю від агресора. Тому й війна для нього була по-справжньому Вітчизняною, Визвольною, Справедливою. Воїни-українці, наприклад, виявили кращі риси характеру мужність, героїзм, жертовність в ім'я рідної землі.

Перемога, одержана у Другій світовій війні, мала неабияке значення для майбутньої долі нашої держави.

 

Документ

Із Закону України Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років

Стаття 1.

Увічнення Перемоги та подвигу народу-переможця

День Перемоги (9 Травня) – державне свято.

День Перемоги є днем торжества безсмертного подвигу народу-переможця над фашизмом, всенародної пам'яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини.

Шанобливе ставлення до пам'яті про Перемогу і ветеранів Великої Вітчизняної війни є священним обов'язком держави і громадян України...

Стаття 2.

Форми увічнення Перемоги та подвигу народу-переможця

Основними формами увічнення Перемоги та подвигу народу-переможця є:

відзначення Дня Перемоги і днів визволення України, Ав­тономної Республіки Крим, областей, міст та інших насе­лених пунктів від німецько-фашистських загарбників;

встановлення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса, покладання вінків, квітів до пам'ятників та меморіалів;

шанобливе ставлення до державних нагород та інших відзнак часів Великої Вітчизняної війни;

недопущення фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках та засобах масової інформації;

відображення героїчних подвигів учасників Великої Вітчизняної війни у творах літератури і мистецтва, кни­гах і альбомах пам'яті, засобах масової інформації;

запровадження конкурсів, премій за наукові дослідження, найкращі твори літератури, мистецтва, кінофільми, програми теле- і радіопередачі по висвітленню подій Великої Вітчизняної війни;

упорядкування, збереження та спорудження пам'ятників, створення музеїв, меморіальних комплексів, присвячених Великій Вітчизняній війні;

забезпечення за сприянням держави пошукової роботи з метою встановлення імен загиблих і тих, хто пропав безвісті, перепоховання останків воїнів, які полягли під час Великої Вітчизняної війни;

занесення до списків військових формувань (кораблів) імен військовослужбовців, які здійснили героїчні подвиги;

занесення до Книги пошани України військових формувань (кораблів), які особливо відзначились в обороні і визволенні міст та інших населених пунктів України від німецько-фашистських загарбників;

збереження державних нагород, почесних найменувань і звань, бойових знамен військових формувань (кораблів) часів Великої Вітчизняної війни;

збереження та створення в навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях, військових частинах музеїв, кімнат (кутків) бойової та трудової слави періоду Великої Вітчизняної війни.

Стаття 4. Державні нагороди часів Великої Вітчизняної війни

Державні нагороди часів Великої Вітчизняної війни мають статус державних нагород України...

Стаття 8. Міжнародні договори щодо ліквідації наслідків Другої світової війни і збереження пам'ятників, пов'язаних з подіями Другої світової війни

...Україна неухильно дотримується взятих міжнародних зобов'язань щодо недопущення проявів фашизму в будь-якій формі на своїй території...

 

Запитання до документа

Яке значення, на Вашу думку, має цей Закон для виховання молодого покоління?

 

Запитання і завдання

1. Назвіть основні військові операції Радянської  Армії на території України у 1944 р.

2. Назвіть командувачів Українськими фронтами наприкінці 1943 - на початку 1944 рр.

3. Коли територія України була остаточно звільнена від фашистських загарбників?

4. Які заходи радянська влада почала проводити на звільненій території?

5. Визначте основні етапи битви за визволення України від німецько-фашистських загарбників у 1944 р. та розкрийте їх зміст.

6. Що таке «депортація»?

7. Розкажіть про внесок воїнів-українців в перемогу над на­цистською Німеччиною.

8. Визначте хронологічну послідовність подій:

- Яссько-Кишинівська операція;

- звільнення Криму;

- звільнення Одеси;

- Корсунь-Шевченківська операція.

9. Які зміни відбулися в українському радянському партизанському русі у 1944 р.?

10. Поясніть, у чому полягали зміни в діяльності ОУН-УПА у 1944 р.

11. Як Ви вважаєте, чому радянська влада організувала депортацію представників національних меншин Криму?

12. Що, на Вашу думку, підштовхнуло лідерів ОУН-УПА до пошуку нових домовленостей з нацистами у 1944 р.?

13. Як Ви вважаєте, чи мали сили ОУН-УПА шанси на перемо­гу в боротьбі з радянською владою?

14. Чому, на Ваш, погляд, радянське керівництво відмовилось від повернення в Україну більшої частини евакуйованих підприємств?

 

<< 5. УКРАЇНА в 1943 році 7. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus