5. УКРАЇНА в 1943 році (підручник)

§ 5                                                                                                                УКРАЇНА В 1943 р.

 

1. Перемога Червоної Армії під Сталінградом і початок вигнання окупантів з України

 

Восени 1942 р. на берегах Волги в районі Сталінграда розгорнулась одна із найбільших битв Другої світової війни. У результаті контрнаступу радянських військ 19-23 листопада в оточенні опинилось 330-тисячне угруповання армії генерал-фельдмаршала фон Паулюса.

            2 лютого 1943 р. оточені гітлерівські частини капітулювали. Перемога під Сталінградом була початком докорінного переламу в ході Великої Вітчизняної та Другої світової воєн.

 

Радянські генерали М.Крилов, В.Чуйков, К.Гуров. О.Родимцвев

під Сталінградом (1942 р.)

 

З кінця грудня 1942 р. розпочалось визволення України від німецько-фашистських загарбників. 16 грудня 1942 р. Воронезький та Південно-Західний фронти перейшли у наступ. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В.Кузнецова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із с.Півнівки Міловського району на Луганщині.

Того ж дня від ворога було звільнено ще ряд населених пунктів України. Жорстокі бої розгорнулись за перший районний центр на українській землі Мінове. Під час визволення цього населеного пункту мужність і героїзм виявив капітан Ф.Чечерев. Саме він очолив першу колону атакуючих гвардійців, а в критичний момент бою зі зв'язкою гранат кинувся під ворожий танк.

Героїчні вчинки в цих боях здійснили й інші бійці. Дорогою ціною вдалося зупинити контратаку гітлерівських танків бійцям взводу, яким командував М.Лисаков: Із 14 воїнів-гвардійців залишились живими лише 4. Загалом при визволенні Мілового загинуло 120 тис. радянських воїнів. У пам'ять про них на центральній площі міста споруджено величний меморіал «Україна визволителям». Всього ж у боях за Луганщину загинуло близько 120 тис. радянських солдатів та офіцерів.

Як же Україна зустрічала своїх визволителів? Ось як про це згадує ветеран Великої Вітчизняної війни А. Довбня: «Важко описати ту окриленість, яку відчували мої земляки-українці. Нарешті! Схвильовані були всі. З міст Росії, Казахстану, Уз­бекистану безперервним потоком йшли листи: «...обіймаємо, цілуємо того нашого воїна, який перший ступить на українську землю». Нам активно допомагало місцеве населення... Радості не було меж. Ми прийшли до тебе, Україно! На вулиці Мілового висипало все вціліле населення. Наших гвардійців обіймали, пригощали, хто чим міг. Солдат-визволитель був найдорожчим гостем у кожній хаті, землянці».

Бої під Харковом і в Донбасі. План Ставки визначав першочерговим завданням визволення Донбасу головної вугільно-металургійної бази країни (операція «Стрибок»), а також Харківського промислового району (операція «Зірка»). Успішний наступ радянських військ продовжувався до лютого 1943 р. і увінчався визволенням Харкова.

Але 19 лютого 1943 р. ворожі частини розпочали потужний контрнаступ. У кінці лютого між Північним Донцем і Дніпром точилися жорстокі бої. Недооцінка Ставкою можливості контрудару призвела до втрати північно-східних районів Донбасу та Харкова.

Втім, попри ці невдачі, стратегічна ініціатива все ж таки залишалась на боці Червоної Армії.

 

2. Курська битва. Продовження наступу на Лівобережжі України

Щоб взяти реванш за поразку під Сталінградом і перехопити стратегічну ініціативу, гітлерівське коман­дування в липні 1943 р. розпочало потужний наступ в районі Курська і Бєлгорода (Курська дуга).

Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) була однією з найбільш значних і вирішальних подій Великої Вітчизняної та Другої світової воєн. У ході тактичної оборони та контрнаступу радянськими військами були розгромлені відбірні дивізії вермахту.

Перемога під Курськом відкрила можливість для широкого наступу Червоної Армії на всьому південному напрямку радянсько-німецького фронту.

На Харківському напрямку успішно діяли війська Степового фронту. Вони оточили Харків з трьох боків і в ніч на 23 серпня розпочали штурм міста. До 11 години війська Степового фронту повністю визволили Харків. Більша частина ворожого угруповання, яке утримувало місто, була знищена, решта гітлерівців відступила.

За п'ять місяців другої окупації нацисти повністю зруйнували Харків. Вони спалили і висадили в повітря сотні будинків, пограбували місто, вивезли навіть трамвайні рейки, меблі, обладнання магазинів, дрова. Жорстокості окупантів не було меж. На території Клінічного містечка, де знаходився радянський шпиталь, гітлерівці знищили близько 450 поранених бійців і командирів Червоної Армії. В місті, де колись проживало більше 1 млн. чоловік, залишилось 190 тис. жителів. За неповними даними нацисти знищили в концтаборах понад 60 тис. харків'ян, більш ніж 150 тис. були вивезені до Німеччини.

Після розгрому радянськими військами орловського та бєлгород-харківського угруповань ворога, Ставка розробила оперативний план, згідно з яким ставилося завдання знищити ворожі підрозділи на Лівобережжі, не даючи їм змоги закріпитися на річках Десні, Ворсклі, Молочній, щоб потім, образно кажучи, «на плечах відступаючого ворога» форсувати Дніпро. Після цього передбачалось об'єднати захоплені райони у плацдарм для подальшого наступу на Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя з метою витіснення окупантів з території Правобережної України та Криму.

 

Радянські танки, що переправилися через Дніпро,

йдуть на бойове завдання

 

Битву за звільнення від гітлерівців Лівобережної України умовно можна поділити на два етапи.

Протягом першого (серпень-вересень 1943 р.) радянські війська розгромили німецькі угруповання на Лівобережній Україні, Донбасі, вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська й створили кілька плацдармів на правому березі.

На другому етапі (жовтень-грудень 1943 р.) радянські війська ліквідували ворожі плацдарми у районі Запоріжжя та Мелітополя і створили власні стратегічні плацдарми на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука.

Однією з найбільших військових операцій по визволенню України стала Донбаська операція 13 серпня - 22 вересня 1943 р.

Ще в березні 1943 р. Гітлер наголосив на особливому значенні Донбасу як важливого для потреб вермахту промислового та сировинного центру. На початку Донбаської операції гітлерівське угруповання, яке обороняло Донбас (командувач генерал-фельдмаршал Манштейн), мало у своєму складі близько 540 тис. чоловік, 5 400 гармат і мінометів, 900 танків і штурмових гармат, близько 1 100 літаків.

Радянські війська Південно-Західного та Південного фронтів (командувачі – генерали Малиновський і Толбухін) мали перевагу: 1 053 тис. чоловік, близько 21 тис. гармат і мінометів, 1 257 танків і САУ (самохідних артилерійських установок), близько 1 400 літаків. Розпочавши потужний наступ, радянські війська займали місто за містом. 7 вересня 1943 р. рейхсфюрер СС Гіммлер віддав наказ керівництву військ СС і поліції про застосування в Україні тактики «випаленої землі». Вона передбачала знищення перед відступом німецько-фашистських частин всіх промислових об’єктів і матеріальних цінностей Донбасу.

Цього ж дня командуючий групою армій «Південь» Манштейн доповідав Гітлеру, який прибув на нараду до Запоріжжя: «Противнику вдалося зробити пролом на північному фланзі 6-ої армії шириною 45 км, де б'ються тільки залишки наших двох дивізій... Хочемо чи не хочемо ми будемо вимушені відійти за Дніпро...»

Так і сталося. 8 вересня 1943 р, радянські війська визволили Сталіно (Донецьк) центр Донбасу.

Гітлер вимушений був погодитися на подальший відступ німецьких військ із Донбасу. Однак цей захід не зміг вивести гітлерівську оборону на Східному фронті з кризового стану.

Щоб врятувати від повного розгрому діючі на Україні частини, гітлерівське командування змушене було відвести свої війська за Дніпро.

 

Фронти радянських військ, що діяли на території України в 1943-1944 рр.

Воронезький фронт

Степовий фронт

Південно-Західний фронт

Південний фронт

 

 

Перший Український фронт

(М.Ватутін)

Другий український фронт

(І.Конєв)

Третій Український фронт (Р.Малиновський)

Четвертий Український фронт (Ф.Толбухін)

 

3. Падіння «Східного валу». Визволення Києва

Командування вермахту у своїх планах розраховувало на те, що Дніпро, як багатоводна ріка з високим правим берегом, стане надійним оборонним рубежем. Тут вони сподівались затримати наступ Червоної Армії. Цю захисну лінію гітлерівці назвали «Східним валом».

Для будівлі укріплень на правому березі Дніпра нацисти зігнали місцеве населення, перекинули із Західної Європи та з північної ділянки радянсько-німецького фронту спеціальні будівельні й інші військові частини, поповнили їх свіжими дивізіями з Північної Італії. І все ж спроби гітлерівського командування переломити хід війни на рубежі «Східного валу» зазнали краху. Радянські війська вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Бойові дії розгорнулись на 750-кілометровому фронті.

Наступив кульмінаційний момент битви за Україну. В ніч на 21 вересня 1943 р. розпочалося форсування Дніпра епопея масового героїзму радянських воїнів.

На кінець вересня був виграний перший етап битви за Дніпро. Радянські війська захопили понад 20 плацдармів. Слід відзначити, що таку потужну водну перешкоду, як Дніпро, передові частини радянських військ форсували з ходу, на підручних засобах, не чекаючи підходу основних сил і прибуття понтонів.

 

Радянські війська форсують Дніпро

 

10-14 жовтня 1943 р. в ході битви за Дніпро радянські війська ліквідували Запорізький плацдарм гітлерівців і 14 жовтня визволили м. Запоріжжя.

Протягом жовтня 1943 р. радянські війська вели запеклі бої за утримання і розширення плацдармів на правому березі Дніпра. Спроба 1-го Українського фронту, яким командував М.Ватутін, розвинути наступ на Київ з Букринського плацдарму успіху не мала. Різко пересічена місцевість, глибоко ешелонована оборона ворога сковували маневр радянських військ, особливо танкових. Крім того, під час наступу радянських військ виявились гостра нестача переправних засобів і слабке авіаційне забезпечення.

 

Будівництво мосту через Дніпро (1943 р.)

 

Все це призводило до величезних втрат. Учасник форсування Дніпра, відомий російський письменник В.Астаф'єв записав у своєму щоденнику: «Двадцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?»

Зважаючи на ситуацію, яка склалась. Ставка Верховного Головнокомандування наприкінці жовтня дала наказ провести передислокацію основних сил 1-го Українською фронту з Букринського плацдарму на Лютізький. на північ від Києва.

Щоб приховати від гітлерівців відхід основної частини військ на Лютізький плацдарм, було виготовлено і розставлено по всій лінії фронту велику кількість макетів. Це було зроблено так майстерно, що ні ворожа авіація, ні розвідка про передислокацію радянських військ і підготовку їх до наступу не здогадались.

З листопада радянські війська перейшли в наступ на київському напрямку з Лютізького плацдарму. Такого могутнього удару гітлерівці не очікували. Артилерія змела передові позиції ворога. Під час наступу було використано і психологічний фактор. Щоб приголомшити порога, танки засвітили фари, включили сирени і разом з піхотою пішли в нічну атаку.

5 листопада гвардійці-танкісти перекрили шосе Київ - Житомир, і підрозділи 38-ї армії вийшли па передмістя Києва Святошин. У ніч на 6 листопада радянські війська розгорнули наступ на північній околиці Києва. Після запеклих боїв 6 листопада 1943 р. столицю України було повністю звільнено від окупантів.

Для того, щоб відзначити героїзм радянських воїнів, проявлений у боях за столицю України, 60-ти стрілецьким, танковим, артилерійським та іншим частинам було присвоєне почесне найменування Київських. 2 438 воїнів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

В боях за Київ пліч-о-пліч з воїнами 1-го Українського фронту брала участь 1-а окрема чехословацька бригада під командуванням Л.Свободи. В період боїв на київському напрямку значну допомогу радянським військам надали партизани, підпільники, місцеве населення.

 

Автоматники вибивають гітлерівців із будинків (1943 р.)

 

М.Хрущов у звільненому Києві

 

Гітлерівське командування намагалось за будь-яку ціну відбити Київ. Для цього на київському напрямку були зосереджені значні танкові і піхотні угруповання ворога. Командування вермахту великі надії покладало на танкові дивізії «Адольф Гітлер», «Рейх» та ін.

13 листопада почався німецький контрнаступ. Жорстокі бої продовжувались до 25 листопада. Щоб прорватися до міста, гітлерівці вводили в бій по 300-400 танків щоденно і ціною величезних втрат зуміли знову захопити Житомир і Коростень.

Однак в районі Фастова наступ фашистів було зупинено. 24 грудня 1943 р. командування 1-го Українського фронту ввело в бій стратегічні резерви, і радянські війська знову перейшли в наступ. До 1 січня 1944 р. захоплена напередодні фашистами територія була повністю відвойована.

Визволення Києва мало велике міжнародне значення. Лондонське радіо багатьма мовами сповістило про велику перемогу Червоної Армії на Дніпрі: «Взяття Києва радянськими військами. говорилося в одній із передач, є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення. Коли гітлерівці захопиш Київ у 1941 р. вони хвалькувато заявляли, що це потягне за собою цілковиту поразку радянських військ на всьому південному Сході. Тепер часи мінилися. Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина».

Воєнно-стратегічне значення Київської наступальної операції полягає в тому, що вона довершила докорінний перелам війни на радянсько-німецькому фронті і надзвичайно сильно вплинула на хід всієї Другої світової війни.

В результаті успішних бойових дій радянські війська просунулися на 150 км і оволоділи важливим стратегічним плацдармом на правому березі Дніпра площею близько 500 км.

Радянські частини розірвали стратегічний зв'язок між гітлерівськими групами армій «Центр» і «Південь» і одержали можливість для успішних бойових дій на всій Правобережній Україні.

 

Документ

К. Москаленко. ВИЗВОЛЕННЯ КИЄВА ( Уривок із спогадів)

   МОСКВА, тов. СТАЛІНУ.

Доповідаємо:

для безпосередньої оборони Києва противник зосередив шість піхотних дивізій (68, 75, 82, 88, 223, і 323-тя пд.) з частиною підсилення – 385-й учбовий батальйон, 101-й і 109-й артполки РГК, 1-й учбовий мінометний полк важких метальних апаратів, 618-й дивізіон ПТО, 202-й дивізіон штурмових гармат, 11-та і 12-та окремі штурмові роти. На початку нашого наступу в район Києва противник підтягнув 5-ту і 7-му танкові дивізії (із загальною кількістю до 150-170 танків) і 20-ту моторизовану дивізію з резерву.

Проти ударної групи 60-ї армії противник мав шість піхотних дивізій (183, 208, 217, 291, 321 та 340-ву) з частиною підсилення – 231-й артполк і 276-й дивізіон штурмових гармат РГК і 4.11.43 р. підтягнув 8-му танкову дивізію (80 танків).

Для прикриття Києва з півночі противник збудував три укріплені лінії оборони з розвиненою системою інженерних укріплень. Кожна лінія оборони мала окопи повного профілю з ходами сполучення, протитанкові рови, дротяне загородження, лісові завали та мінні поля.

В ході боїв за Київ війська 1-го Українського фронту розбили 68, 75, 82, 88, 323, 340, 183, 217 та 327-му пд., 20-й мд. і 7-й тд., котрі втратили до 60-70% особового складу і велику кількість матеріальної частини. У боях підбито та спалено до 100 танків, захоплено до 1 300 полонених. Захоплено великі трофеї – склад боєприпасів, озброєння та спорядження, підрахунок котрих продовжується.

Запитання до документа

Охарактеризуйте стратегічне значення Києва в оборонних планах гітлерівців. Доведіть свою думку, посилаючись на документ чи додатковий матеріал.

 

4. Мобілізаційні заходи 1942-1943 рр. „Сірі піджаки”

Величезні втрати радянських військ вимагали від Ставки Верховного Головнокомандування розгортання широкої програми мобілізаційних заходів на території, не зайнятій гітлерівцями. 3,5 млн. чоловік, евакуйованих з УРСР до східних районів Радянського Союзу, стали для цього великим резервом.

Діюча армія постійно одержувала поповнення воїнами-українцями. Наприклад, 310 стрілецька дивізія, яка була сформована на території Казахстану, на 1/4 складалась з українців. Мобілізація до радянської армії українських громадян, евакуйованих з початком війни до Сибіру, Уралу та інших регіонів СРСР, тривала весь воєнний період. У складі новостворених радянських частин, які формувалися в Казахстані та були направлені для поповнення військ Донського фронту, було 70 тис. українців.

            Українці були однією з найчисленніших етнічних груп у радянських військах під час Другої світової війни. За сучасними оцінками істориків, в складі Червоної Армії та Воєнно-морського флоту їх було понад 6 мільйонів.

З початком визволення України від німецько-фашистських загарбників збройні сили СРСР почали поповнюватись новобранцями з визволених територій. Перш за все, це була молодь призовного віку, учасники партизанської боротьби та підпілля, колишні військовополонені і ті, що за роки окупації досягли призовного віку.

21 жовтня 1943 р. вступила в дію постанова ЦК КП(б)У «Про заходи по проведенню перевірочної реєстрації військовозобов'язаних запасу та призов до Червоної Армії громадян народження 1926 року». Призову підлягали чоловіки до 47-річного віку. Відстрочка надавалась лише хворим, а також працівникам оборонної промисловості, студентам і учням.

І хоч щодо призовників 1926-го року народження була вказівка не надсилати їх без особливої потреби до діючої армії, насправді необстріляна молодь відправлялась на фронт, де без належної військової підготовки молодих людей кидали у бій.

До мобілізаційних процесів підключилися не тільки працівники військкоматів, а й співробітники НКВС, міліції, військовослужбовці, партійні активісти. За неповними даними, лише п'ять визволених областей України (Сталінська, Ворошиловградська, Запорізька, Харківська, Сумська) на кінець 1943 р. направили в діючу армію 250 тис. призовників і 130 тис. колишніх військовополонених. Це нове поповнення, іноді навіть не переодягнувши у форму і не давши зброю, кидали у наступ. Бувалі воїни називали їх „сірі або чорні піджаки”.

Трагічною виявилась доля багатьох полонених червоноармійців, в'язнів нацистських концтаборів, які після визволення вдруге стали до лав Червоної Армії.

 

Цікаво знати

Радянський офіцер О.Брайтнер, який був звільнений із німецького полону, згадував про один епізод із свого життя: «На станції Рязань нас вивели із вагонів. Тут же знаходилися війська НКВС. Солдати були з собаками, озброєні автоматами... Прийшли ми в табір, який був обладнаний гірше за німецький. Стояли також кулеметні вежі і по обидва боки собаки. Нас там було близько п'яти тисяч чоловік, починаючи від молодшого лейтенанта – і до полковника. Після відповідної перевірки відправили у штурмовий батальйон. Десь з тисячу офіцерів переодягли в солдатську форму. Коли прибули на фронт, нам генерал сказав: «Ось тут наступали гвардійці вісім разів і вісім разів вони зазнавали поразки. Якщо ви пройдете цю ділянку, то вам повернуть офіцерське звання і негайно будете представлені до нагороди... Кожного дня йшли в наступ, прорвали німецьку оборону не на 10, а на 12 км. З усіх залишилось п'ятсот чоловік. ...Наш командир зв'язався з начальством і повідомив, що ми пройшли більше, ніж вимагалось, а також попросив відвести людей на відпочинок. Відповідь генерала була швидкою і категоричною: «Цих зрадників Батьківщини (тому що були в полоні – Авт.) гнати до останньої людини. Вони не заслуговують іншого, і тому не треба їх жаліти».

 

Абсолютна більшість громадян України вважала, що воює вона не за інтереси кремлівської верхівки, а захищає свою землю від окупантів.

 

5. Героїчна праця українців у тилу

Могутнім джерелом перемоги над нацистами стала героїчна праця в радянському тилу робітників і селян.

У надзвичайно складних умовах швидкого наступу гітлерівських військ була проведена евакуація майже всіх промислових підприємств України на Схід. План щодо організації роботи евакуйованих підприємств у тилу передбачав виконання трьох завдань:

         перебазування виробничих сил у радянський тил;

         розгортання промислових підприємств на нових місцях у найкоротші терміни;

         налагодження випуску військової продукції для потреб фронту.

24 червня 1941 р. РНК СРСР та ЦК ВКП(б) прийняли постанову про створення Ради з питань евакуації її очолив секретар ВЦРПС М.Шверник. В Україні евакуацією керувала спеціальна комісія на чолі із заступником Голови РНК УРСР Д.Жилою.

Евакуація підприємств проводилася в дуже важких умовах, нерідко під бомбардуванням чи артилерійським обстрілом німців. Однак, незважаючи на значні матеріально-технічні втрати, промислове обладнання і устаткування підприємств, майно колгоспів, радгоспів, культурні цінності, а також кваліфікована робоча сила були значною частиною вивезені.

Реалізація завдань другого і третього етапів мобілізаційного плану припадає на період з липня 1941 р. до середини 1942 р.

Основну частину підприємств, що евакуювались з Української РСР, прийняли промислові центри Уралу та Сибіру. Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія, Туркменія розмістили сотні фабрик і заводів, перебазованих з України. Виробничі колективи України, прибувши на нові місця, разом з місцевим населенням починали негайно налагоджувати роботу евакуйованих підприємств.

            Працювати доводилось у надзвичайно складних умовах. Масштаби цієї роботи неможливо було передбачити заздалегідь. Не вистачало людей, техніки, матеріалів. Через брак вантажних кранів ешело­ни розвантажувалися вручну. Траплялося, що евакуйовані підприємства ще в дорозі одержували виробничі завдання. Тому розвантаження, монтаж і пуск обладнання нерідко відбувалися водночас. Можна було спостерігати таку картину: в той час, коли останні верстати тільки виносили з вагонів, перші вже працювали.

Щоб розмістити підприємства з України, на місцях, де вони устатковувалися, використовували вільні площі діючих підприємств, склади, ангари, магазини. Прискореними темпами зводились нові фабрично-заводські корпуси. У зв'язку з тим, що вільних площ все одно не вистачало, виробництво часто розгортали у полі чи у лісі. Токарі, слюсарі, фрезерувальники, інженери бралися за кайла і лопати. Робилося все для того, щоб якнайшвидше закріпитись на новому місці і дати фронту необхідну продукцію.

Новоприбулі з України трудові колективи знаходились у складних побутових умовах, потерпали від нестачі продовольства. Нерідко для житла робітників використовувались намети або курені. У таких умовах працювали безперервно і вдень, і вночі. До верстатів, що знаходились просто неба, подавали електричний струм, робили накриття над устаткуванням і видавали необхідну продукцію.

Гасло «Все для фронту! Все для перемоги!» стало сенсом і нормою життя працівників тилу. Трудовий подвиг працівників радянського тилу не мав історичних аналогів. Наприклад, київський за­вод «Ленінська кузня», евакуйований у Зеленодольськ, розпочав ви­пуск продукції через кілька днів після прибуття, а протягом перших трьох місяців виробництво продукції зросло більш ніж у 3 рази.

19 жовтня 1941 р. прибула на Урал остання група робітників та інженерів Харківського танкобудівного заводу, а вже 8 грудня з цехів підприємства вийшли перші 25 танків Т-34.

Понад 40 тис. шахтарів Донбасу влилися в шахтарські колективи на сході Союзу РСР. Відомі усій країні засновники соціалістичного змагання у вугыльнодобувній галузі очолили великі трудові колективи. Так, відомий новатор А.Ізотов очолив трест «Челябвугілля», .а герой трудового фронту О.Стаханов шахту № 31 тресту «Карагандавугілля». В різноманітних формах соціалістичного змагання, що розгорталося в тилу, брали участі, жінки, молодь, підлітки.

Дружина Героя Радянського Союзу П.Ту’ряна писала з Куйбишева своєму чоловікові на фронт: «Я з тобою, любий! Мої дівчата удостоєні звання фронтової бригади. Ми, жінки, всі сили віддаємо для того, щоб більше виготовити зброї, щоб ви скоріше розгромили ворога і повернулись додому».

Значний внесок у зміцнення обороноздатності країни зробили евакуйовані до тилу, зокрема в Поволжя та Казахстан, трудівники села. Як і в промисловості, зразки самовідданої праці демонстрували передовики перших п'ятирічок. 1942 р. бригада П.Ангеліної у складі її сестер Надії, Олени та Катерини, працюючи на трьох тракторах, обробила 4 990 га землі у колгоспі Західно-Казахстанської області.

Маючи багатий досвід вирощування зернових і технічних куль­тур, високоефективного тваринництва, трудівники сільського господарства України надали суттєву допомогу колгоспам і радгоспам східних регіонів. За 1942-1945 рр. посівні площі в Радянському Союзі збільшились на 26 млн. га Колгоспники України у 1944 р. здали державі понад 33 млн. пудів хліба. Таким чином, фронт навіть у період окупації гітлерівцями найважливіших сільськогосподарських регіонів був забезпечений продовольством.

Трудовий подвиг представників України був одним із найвагоміших внесків у забезпечення докорінного переламу в ході Великої Вітчизняної війни. Починаючи з кінця 1942 р. фронт одержував у необхідній кількості літаки, гармати, танки, стрілецьку зброю, продовольство.

 

6. Боротьба з ворогом у тилу. Радянські партизани та ОУН-УПА

Поразка гітлерівських військ під Сталінградом, Курськом, на Дніпрі, висадка англо-американських військ у Сицилії їх наступ у Північній Африці та Італії активізували рух Опору в усіх окупованих фашистами країнах.

Небувалого розмаху набрав радянський партизанський рух. Змінилась тактика партизанської війни: якщо на першому стані боротьби з окупантами партизани здебільшого вели активну диверсійно-розвідувальну діяльність, створювали і розширювали партизанські зони і краї, то після докорінного перелому в ході війни, що стався на фронтах, найбільші партизанські з'єднання рушили у рейди в глибокий ворожий тил.

З червня по жовтень 1943 р. тривав карпатський рейд з'єднання С.Ковпака. За п'ять місяців партизани з боями пройшли територією Полісся, Рівненської, Львівської, Тернопільської та Станіславської областей; форсували річки Случ, Горинь, Збруч, Дністер, Прут; розгромили німецькі гарнізони в Скалаті, Галичі, Росолині, Солотвині, Рафалівці.

 

Партизани під час Карпатського рейду

 

Гітлерівці кинули проти ковпаківців значні сили вермахту та поліції. 11 разів партизани проривали вороже оточення. 4 серпня 1943 р. партизанське з'єднання розгромило ворожий гарнізон у мДелятині, вивело з ладу нафтодобувний комплекс, залізницю, мости. Проте виснажливі бої з фашистськими загарбниками та Українською самообороною (військові національні загони в Галичині) змусили ковпаківців повернутися на свої бази.

Рушили в рейди також партизанські з'єднання О.Федорова, М.Наумова, А.Мельника, П.Вершигори.

Під час партизанських рейдів постійно робилися спроби встановлення контактів між радянським і польським підпіллям. У рамках з'єднань радянських партизан створювались польські загони, які мали діяти в Західній Україні.

Однак встановлення тісних контактів не відбулося. Кремль і Польський еміграційний уряд в Лондоні мали різні точки зору на державну приналежність західноукраїнських земель: перші посилались на волевиявлення українського народу 1939 р., другі на європейський устрій 30-х років.

Нова військово-політична ситуація, яка склалась в Україні, підштовхувала ОУН-УПА до необхідності політичної еволюції.

У серпні 1943 р. відбувся ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН(Б). У рішеннях збору відзначалось, що Україна має бути демократичною республікою, побудованою на принципах соціальної справедливості, в якій немає місця будь-якій системі експлуатації.

У прийнятих документах передбачалася передача землі селянам, запровадження 8-годинного робочого дня, залучення робітників до управління підприємствами; проголошувались свобода слова, думки, переконань, рівність усіх громадян в своїх правах, в тому числі представників національних меншин. Було, зокрема, знято гасло ОУН «Україна для українців» і висунуте нове: «Воля народам, воля людині». Оунівці закликали до боротьби на два фронти проти Сталіна та Гітлера.

Згідно з новими ідеологічними засадами ОУН, український національно-визвольний рух мав іти «до створення соборної, суверенної держави» в союзі з іншими поневоленими народами. Це положення зробило можливим створення в рядах УПА неукраїнських національних формувань: азербайджанців, вірменів, грузинів, узбеків, казахів, татар, литовців. У складі ОУН з'явилися лікарі єврейського походження.

Дуже показовою є зміна ставлення ОУН до росіян. Якщо на початку війни позиція ОУН щодо росіян була такою: «Кожен москаль будь він пролетар чи буржуй, чи комуніст, чи безпартійний це заклятий ворог України», то в рішеннях збору 1943 р. зазначалось: «Рішуче уникати слів «кацап», «москаль», «більшовицька Москва», звертати увагу на те, що українці, росіяни і білоруси разом зазнали від німецького лиха».

Нова платформа ОУН-УПА практично проявилася під час рейду С.Ковпака. Партизани-ковпаківці і раніше вели активну пропагандистську роботу серед УПА. Наприклад, комісар партизанського з'єднання С.Руднєв весь час наголошував на тому, що «можна жити окремо, але ворога треба бити спільно». І ось, під час рейду ковпаківців, повстанці пропустили партизанів через свою територію.

Траплялися окремі випадки переходу бійців УПА на бік ковпаківців. В свою чергу ОУН-УПА вела пропагандистську роботу І серед радянських партизанів, закликаючи їх переходити на бік УПА і разом боротись за незалежну Україну.

І все ж, між частинами УПА і радянськими партизанами не було масштабних спільних дій, навпаки, вони були, здебільшого, ворогуючими сторонами.

Перші сутички УПА і Червоної Армії розпочались при вигнанні німців із Правобережної України. Після вступу радянських частин в Західну Україну число таких сутичок зросло. Щоб уникнути вели­ких втрат, повстанці вирішили перечекати радянський наступ у лісах, а вже потім завдати ударів по тилах і підрозділах НКВС.

 

Запитання і завдання

1. Коли почалось визволення України від німецько-фашистських загарбників?

2. Який  населений пункт України радянські війська визволили першим?

3. Як назвали гітлерівці захисну лінію своїх військ уздовж Дніпра?

4. В які райони переважно евакуювалися підприємства з України?

5. Назвіть основні військові операції періоду визволення Лівобережної України.

6. Що таке "партизанський рейд»?

7. Розкажіть про мобілізаційні заходи 1942-1943 рр. в Україні.

8. Визначте хронологічну послідовність подій:

- визволення Києва;

- розгром гітлерівських військ на Лівобережній Україні;

- початок визволення України;

- визволення Донбасу.

9. Чому німецьке командування надавало великого значення утриманню території України в своїх руках?

10. У чому полягали наслідки Київської наступальної операції для подальшого ходу Великої Вітчизняної війни?

11. Які зміни в ідеологічних засадах ОУН(Б) відбулися на ІІІ Надзвичайному великому зборі 1943 р.?

12. Які фактори, на Вашу думку, сприяли успіху наступу радянських військ у 1943 р. в Україні?

13. Чому, па Ваш погляд, радянське керівництво проводило репресії проти тих, хто був звільнений із нацистського полону?

14. Що, на Вашу думку, перешкоджало налагодженню координації дій проти німецьких військ між ОУН-УПА та радянськими партизанами?