СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ в 1921–1928 рр. НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА в УСРР (конспект)

За роки громадянської війни територія України зазнала великих руйнувань. Збитки господарства України оцінюють у 10 млрд крб. Із 11 тис. підприємств на 1921 р. змогли відновити роботу 2,5 тис. Найбільших втрат зазнав Донецький вугільний басейн, металургійна, машинобудівна, цукрова, соляна та інші галузі виробництва.

Постійна зміна влади в Україні, реквізиції, побори призвели до розорення сільського господарства. Політика «воєнного комунізму», що її проводили більшовики, викликала погіршення соціально-економічного становища селян. 1920 р. продрозкладка в Україні була виконана на 40 %. На Україну було накладено непомірно високий продовольчий податок, третину якого (28,5 млн пудів зерна) вивезли в Росію. До економічних проблем додався голод 1921–1923 рр., який уразив майже 15 % населення України (3,8 млн).

Важкою для радянської влади залишалася політична ситуація. Більша частина України була охоплена селянським повстанським рухом.

У березні 1921 р. Х з’їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосив курс на проведення нової економічної політики (неп). Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Їхня cуть полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі лишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Швидко відроджувалася кооперація. Вона охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав результати. 1927 р. в Україні оброблялося на 10 % більше земель, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя знаходилися в руках поміщиків і "куркулів", то за роки непу українське село стало значною мірою середняцьким, виділились і заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників боротьби за радянську владу.

Існувала в Україні й система колективних господарств – колгоспів і комун. Створювали їх переважно біднота, сільські комуністи і комсомольці. Однак колгоспи об’єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.

Навесні 1925 р. посівні площі в Україні становили 95 % від рівня 1913 р., а валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років.

У промисловості колишнім власникам поверталися відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувались іноземні капіталовкладення. В Україні з’явилося чимало приватних закладів. Дозволялося засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства.

У селянських господарствах України зросла продуктивність праці, розширилися площі оброблюваних земель, покращувалося виробництво предметів споживання.

У роки непу посилилася роль товарно-грошових відносин. Державні підприємства переводилися на господарський розрахунок. Ліквідовувалася зрівнялівка в оплаті праці, котра стала залежати від кількості й якості виробленої продукції, а також від економії палива, сировини, раціоналізації виробництва.

Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922 р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям – «червінець». Спочатку нова грошова одиниця використовувалася для розрахунку між державними підприємствами, а з 1924 р. з’явилась можливість перейти на «червінець» у повному обсязі.

Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радянська влада лише зміцніє, бо всі командні висоти в економіці залишаються в руках держави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля не змінювали форм власності.

Відбудова промисловості почалася з переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок. Для оперативного вирішення господарських питань підприємства об’єдналися за галузевим та територіально-галузевим принципами – у трести. Перші трести з’явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості («Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалися вже 24 трести, які об’єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Для здійснення торговельних операцій, закупівель сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати.

Комуністична партія намагалася використати для відбудови народного господарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Набули популярності суботники і недільники, дні ударної праці тощо.

Мешканці міст істотно відчули позитивні наслідки непу, що досить швидко проявилися в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підприємств, утворенні чималої кількості нових, що стимулювало економічну активність населення, передусім дрібних виробників. На селі стали до ладу десятки тисяч олійниць, різних типів млинів (парових, водяних, вітряків), підприємств із виробництва ковбас, копченостей, різних маринадів.

Незважаючи на труднощі відбудовчого періоду 1925 – 1926 рр., у більшості галузей промисловості Україна вийшла на рівень 1913 р. (особливо це стосувалося легкої та харчової промисловості).

Успіхи відбудови дали змогу реалізувати план ДЕЕЛРО (рос. ГОЭЛРО) (електрифікація країни), що був затверджений у 1920 р. Було прийнято рішення про початок будівництва Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. А загалом в Україні було споруджено 50 електростанцій, у тому числі Харківська, Луганська, Полтавська, Артемівська, що перевищило план у 2 рази.

Однак політика непу не тягла за собою політичні зміни. Республіка, як і раніше, мала формальний суверенітет і виконувала продиктовані з Москви завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалася одним зі загонів РКП(б).

Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП) об’єднатися з КП(б)У і створити самостійну організацію закінчилися розпуском УКП.

Неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму і необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Поступове пожвавлення господарського життя, розширення товарного виробництва дрібними підприємцями або непманами призвели до примирення українського селянства з більшовицьким режимом, що сприяло його утвердженню в Україні.

Особливості непу в Україні:

  1. «зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;
  2. здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;
  3. реалізація непу почалася значно пізніше, ніж в інших республіках.