ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у жовтні 1918 – серпні 1919 рр. ЧОРТКІВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ (ОФЕНЗИВА) УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ. ЗАВЕРШЕННЯ ОКУПАЦІЇ ГАЛИЧИНИ ПОЛЬЩЕЮ (червень – липень 1919 р.) (конспект)

Західноукраїнські землі – Східна Галичина (центр – Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево) – до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили намірам поляків щодо утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці сподівались одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу в свої руки. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль Львів, а наступного дня інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення. Але поляки, які теж стали на шлях відродження своєї держави, повели боротьбу проти ЗУНР. Спалахнула Україно-польська війна (1918–1919 рр.).

Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті. 6 листопада 1919 р. на Буковині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на чолі з О. Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закарпаття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій, також було зайняте іноземними військами.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з’явилася програмна декларація Національної Ради, відповідно з якою ЗУНР проголошувалася демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд – Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 р., після зречення імператора.

22–26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, яким було віддано 30 % депутатських місць.

Соціальна стабільність забезпечувалася розпочатою у квітні 1919 р. аграрною реформою, що передбачала експропріацію маєтків великих власників (переважно поляків), передачу земель малоземельним і безземельним українським селянам.

Надзвичайно важливим актом державності стало об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. (Акт злуки). Назву ЗУНР було змінено на Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР) за повної її автономії.

Українсько-польська війна, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно вплинули на її долю. Безрезультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мирній конференції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особливо вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала у сильній Польщі противагу Німеччині на сході.