Тема 21. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ 1920 РОКУ. ВАРШАВСЬКА УГОДА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ (підручник)

Тема 21. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ 1920 РОКУ. ВАРШАВСЬКА УГОДА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

  1. Формальне визнання радянською Росією незалежності УСРР.
  2. Політика воєнного комунізму.
  3. Варшавська угода.
  4. Радянсько-польська війна і Україна
  • Основні терміни та поняття теми

Всеукрревком, воєнний комунізм,Трудова армія, продовольча диктатура, продовольча розкладка, комітети незаможних селян, радянсько-польська війна, Варшавська угода, Ризький мир

  • Основні дати

лютий 1920 р., травень 1920 р., 25 квітня - серпень 1920 р., листопад 1920 р., 18 березня 1921 р.

  1. Яку соціальну та економічну політику проводила радянська держава?
  2. Що таке диктатура пролетаріату і яким був політичний устрій РСФРР?
  3. Яку позицію у національному питанні проголошували більшовики, а яку реально проводили?


1. Формальне визнання радянською Росією незалежності УСРР

  1. Чому визнання незалежності Української соціалістичної радянської республіки з боку радянської Росії було формальним?
  2. Якими були функції та завдання Всеукрревкому?


Відновлення радянської влади в Україні супроводжувалося заявами російського керівництва про визнання незалежності УСРР. Комуністичний режим намагався представити прихід більшовицьких військ в Україну братньою допомогою з боку Росії. Наприклад, у резолюції VІІІ Всеросійській партконференції у грудні 1919 р. наголошувалося, що Російська комуністична партія стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР, але водночас зауважувалось на необхідності сприяти реалізації права трудящих користуватися різною мовою в державних установах та протидіяти спробам відтіснити одну з мов на другий план.

Утвердження радянської влади в Україні супроводжувалося реальними діями направленими на зміцнення централізму через формування системи ревкомів. 11 грудня 1919 р. у Москві було створено Всеукраїнський революційний комітет, який зосередив у своїх руках вищу законодавчу і виконавчу владу в Україні. Головою Всеукрревкому став більшовик Г.Петровський.

Знайомимось ближче

Григорій Іванович Петровський (1878-1958) – радянський державний і політичний діяч. Народився у Харкові. Працював робітником на заводі. З 1897 р. член РСДРП. Керував нелегальними робітничими гуртками, організовував страйки робітників. Вів партійну роботу. У 1912 р. обирався членом ІV Державної Думи Росії від робітників Катеринославщини. Очолював у Державній Думі більшовицьку фракцію. Неодноразово виступав у Державній Думі з різкою критикою національної політики царизму на захист соціальних мовних та культурних прав українців.

Після Лютневої революції був направлений в Україну для боротьби проти УЦР. Брав участь у мирних переговорах в Бресті з боку Радянської Росії. З березня 1919 до 1938 р. голова ВУЦВК. Активно сприяв проведенню в життя більшовицької політики в українському селі. З 1940 р. жив і працював в Москві, де і похований. На його честь місто Катеринослав було у 1926 р. перейменовано у Дніпропетровськ.

  1. За що боровся Г.Петровський?
  2. Як ставився до розв’язання українського питання?
  3. Аргументуйте свою позицію на основі фактів його біографії.


До основних завдань новоствореного центрального органу влади входило встановлення повного контролю над територією України, формування нових органів радянської влади та придушення антибільшовицьких сил. Своєю резиденцією Всеукрревком зробив пролетарський Харків. Відновлення місцевої влади відбувалося через призначення Всеукрревкомом губернських революційних комітетів. Вони, у свою чергу, створили повітові ревкоми та затверджували волосні й сільські.

Діяльність Всеукрревкому була спрямована на зміцнення більшовицької радянської влади в Україні на принципах централізму та уніфікації всіх сторін життя суспільства відповідно до норм, що склалися у РФСРР. У січні 1920 р. Всеукрревком підтвердив попередні угоди про повне об’єднання військових сил УСРР та РСФРР. У лютому 1920 р. після остаточного утвердження радянської влади в Україні Всеукрревком склав свої повноваження і передав владу Рад наркому та ВУЦВК. Останній розгорнув підготовку до виборів рад в Україні.

2. Політика воєнного комунізму

  1. Якими були заходи радянської влади в українській промисловості?
  2. До яких наслідків вони призводили?
  3. Що таке «продовольча диктатура» та «продовольча розкладка»?
  4. Якою була їх соціальна спрямованість та наслідки?


Сутність політичного курсу більшовиків полягала у руйнації існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах та заміні її прямим товарообміном. Така політика отримала в Росії назву «воєнного комунізму».

Воєнний комунізм – внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх трудових і матеріальних ресурсів в руках держави. Характеризувався широкою націоналізацією промислових підприємств, централізацією управління промисловістю, цілковитою забороною свободи торгівлі, введенням продрозкладки і трудової повинності.

Важливою складовою політики «воєнного комунізму» був процес націоналізації засобів виробництва. Декрет про порядок націоналізації підприємств надавав право здійснювати її виключно уряду УСРР. Законом передбачалося усуспільнення в першу чергу великих підприємств, які мали державне значення. Для керівництва цим процесом у республіці було створено Українську раду народного господарства (УРНГ). Протягом 1920 р. державними стали понад 11 тис. підприємств з 82% робітників. Підприємства, що переходили у власність держави, часто закривалися через занепад трудової дисципліни, брак сировини та втечу робітників, які не хотіли працювати майже задурно.

Більшовики вважали, що виходом з цього скрутного становища може стати мілітаризація економіки. Наприкінці січня 1920 р. в Україні було створено Трудову армію. До її функцій входили заготівля сировини і продовольства, видобуток палива, забезпечення підприємств робочою силою та ін. Сувора реальність нової влади ніяк не співпадала з її обіцянками, що робітники стануть господарями заводів і фабрик.

Селянське питання для більшовицької партії було одним з найбільш болючих. Соціальною опорою партія проголошувала робітничий клас, а селянство вважала тільки союзником, та й то не все, а тільки бідноту. До більшості селян радянська влада ставилася насторожено, оскільки вони були природними власниками засобів виробництва. Тому більшовики прагнули поширити націоналізацію і на сільське господарство.

Ще у 1919 р. вони розпочали аграрну реформу, за якої проводилась передача конфіскованих земель насамперед колективним господарствам, і лише частково – селянам. Такі перетворення викликали обурення селян. Більшовики, остерігаючись, що ситуація на селі може вийти з під контролю, були вимушені піти на поступки. Влада, намагаючись завоювати прихильність українських селян, віддала їм майже половину земельного фонду цукрових заводів. Навіть такі заходи не зняли соціальної напруги на селі. Українське селянство вважало, що радянська влада не виправдала їхніх сподівань.

На село поширювалась і політика воєнного комунізму. Приватну торгівлюя продуктами харчування було заборонено. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР з метою забезпечення міст і армії продовольством прийняв закон про продовольчу розкладку.

Продовольча розкладка – система заготівель харчових продуктів і сільськогосподарської сировини, побудована на примусовому товарообміні та конфіскації.

Для кожної губернії визначалася кількість зерна, яку вона мала здати державі. Ця кількість «розкладалась» місцевою владою на окремі селянські господарства. Після здачі зерна за нормами селянам залишався тільки прожитковий мінімум та посівний матеріал, решту забирали без всяких відшкодувань. Здійсненням продрозкладки займалися спеціальні органи.

Селяни відповіли на ці заходи новим сплеском збройної боротьби. Тоді більшовицька влада вдалася до старого добре знаного методу – розподіляй і володарюй. У травні 1920 р. за рішенням ВУЦВК почали створюватися комітети незаможних селян.

Звернімося до джерел

Зі закону про комітети незаможних селян (9 травня 1920 р.)

Для захисту інтересів бідняків і середняків села створюються сільські і волосні комітети незаможних селян. В їх задачі входить:

  1. швидке проведення закону про наділ землею і інвентарем безземельних і малоземельних селян;
  2. проведення закону про продрозкладку і забезпечення сільської бідноти передбаченою в законі частиною заготівлі;
  3. сприяння радянській владі в боротьбі за її утвердження в селі (боротьба з бандитизмом, з неписьменністю, з куркульським засиллям).
У чому полягали завдання комнезамів, виходячи з тексту закону? Як би ви поставились до участи в роботі такого комітету? Чому?

На комнезами, насамперед, покладався обов’язок представляти політику більшовиків на селі та розгорнути боротьбу проти заможних селян. Для заохочення комбідів до вилучення зерна в односельців влада дозволила їм залишати для власних потреб до 25% від конфіскованого. Восени 1920 р. в Україні налічувалося близько 11 тис. комнезамів. Вони не тільки стали безпосередніми представниками більшовицької влади, а й підпорядкували собі сільські ради. На боротьбу з селянством комуністичний режим кинув і продовольчі загони, які формувалися в містах з робітників. З березня по вересень 1920 р. ЦК КП(б)У разом з профспілками направили до продзагонів близько 15 тис. робітників. Окрім того, у боротьбі з селянством влада почала використовувати Червону армію. Ситуація в українському суспільстві внаслідок політики воєнного комунізму стала вкрай напруженою.

3. Варшавська угода

  1. За яких обставин Польща розпочала захоплення українських земель?
  2. Як діяла у більшовицькому тилу армія УНР? Коли і чому була підписана Варшавська угода?
  3. Чому С.Петлюра погодився на таку угоду?


Наприкінці 1919 р. Польща, маючи серйозну підтримку з боку Антанти, продовжувала створення своєї держави «від моря до моря». Вона нарощувала військовий потенціал, спираючись на допомогу США, Англії та Франції, і навесні 1920 р. створила одну з найбільших армій у Європі, що нараховувала 738 тис. чол. Вона захопила значну частину Білорусії і українські землі до річок Збруч і Горинь.

Радянська Росія в цей час вела виснажливу боротьбу з білогвардійськими військами і не могла протидіяти полякам. Тому її уряд неодноразово звертався з пропозиціями до Польщі розпочати переговори, однак ці звернення залишалися без відповіді.

Водночас з активізацією дій польських збройних формувань, на українській території точилися запеклі бої військ УНР, які здійснювали Перший зимовий похід по тилах Червоної армії. В лютому 1920 р. вони форсували Дніпро в районі Золотоноші і розгорнули бої за Липовець, Умань, Черкаси, Канів, Смілу, Балту та інші міста України. Петлюрівці нищили радянські гарнізони, комунікації, органи радянської влади. Згодом, за наказом Головного отамана, загони УНР почали пробиватися на захід у Польщу.

С.Петлюра прагнув скористатися ускладненням відносин між Польщею і радянською Росією. Він, граючи на їхніх протиріччях, шукав можливості отримати шанс на збереження УНР. Головний отаман відправив до Варшави дипломатичну місію, яка мала розпочати переговори з польською стороною про створення єдиного антибільшовицького фронту. Переговори проводилися в декілька етапів і були дуже складними для української сторони, бо поляки всіляко використовували скрутне становище УНР і вимагали постійних поступок з боку С.Петлюри.

21 квітня 1920 р. обидві сторони підписали загальну і торгівельно-економічну конвенцію, за якою польський уряд визнавав незалежність УНР. Конвенція визначила нові польсько-українські кордони. Під польську владу відійшли Галичина, Західна Волинь, частина Полісся, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя і Посяння. 24 квітня 1920 р. було укладено військову конвенцію, яка передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України. Окрім того, С.Петлюра погодився на період воєнних дій підпорядкувати збройні сили УНР польському командуванню.

Звернімося до джерел

Із Політичної конвенції між Польською Республікою і Українською Народною Республікою. Варшава, 21 квітня 1920 р.

Уряд Речі Посполитої Польської, з одного боку, і уряд Україн¬ської Народної Республіки, з другого...погодилися на такі рішення:

  1. Визнаючи право України на незалежне державне існування …Річ Посполита Польська визнає верховною владою Української Народної Республіки Директорію незалежної Української Народної Республіки з Головним отама¬ном паном Симоном Петлюрою на чолі...
  2. Уряд польський визнає за Україною території на схід від кордону, зазначеного в §2 цього договору, до кордонів Польщі 1772 року (до поділів), яку Польща вже займає або здобуде від Росії шляхом збройним або дипломатичним.
  3. Український уряд зобов'язується не укладати будь-яких між¬народних договорів, спрямованих проти Польщі. Ці ж зобо¬в'язання бере на себе уряд Речі Посполитої Польської ...
  4. Національно-культурні права, які польський уряд надає своїм громадянам української національності, які мешкають на території РПП, будуть тією ж мірою надані громадянам польської національності, які мешкають у межах Української Народної Республіки, і навпаки.

Із Військової конвенції між Польщею та УНР. Варшава, 24 квітня 1920 р.

  1. Польські і українські війська діють разом як війська союзні...
  2. З моменту початку спільних дій проти більшовиків україн¬ський уряд зобов'язується постачати продукти польській армії, яка оперує на українській території… У разі ненадання українським урядом необхідної продукції цивільний комісар України …здійснює реквізицію про-дуктів у місцевого населення...
  3. Командування польських військ зобов'язується постачати українські війська зброєю, амуніцією, спорядженням і одягом у кількості, необхідній для трьох дивізій...
На яких умовах була заключна Варшавська політична угода?Якими були умови військової конвенції? Чому ця угода була таємною? Як ви думаєте, кому вони були вигіднішими - Польщі чи УНР? Чому?

Зрештою, усі ці три конвенції склали Варшавську угоду між УНР і Польщею, яка передувала радянсько-польський війні 1920 р. Значна кількість українських політиків засудила підписану С.Петлюрою угоду, вбачаючи у ній домінування інтересів поляків.

4. Радянсько-польська війна і Україна

  1. Які цілі переслідували поляки та українські війська, починаючи війну?
  2. Як розгортався контрнаступ Червоної армії?
  3. Чому більшовикам вдалося створити на західноукраїнських землях тимчасові радянські регіональні утворення?
  4. Коли і чому обидві сторони погодились на переговори про мир та на яких умовах?


Радянсько-польська війна і Україна. Розгром військ Врангеля і загонів Махна (квітень 1920 – 1921 рр.)

Після підписання Варшавської угоди Польща, об’єднавши свої сили з УНР, 25 квітня розпочала війну проти РСФРР. Поляки, маючи значну перевагу в живій силі і техніці, вдарили в стик Західного та Південно-Західного фронтів. Проти більшовиків діяли об’єднані польсько-українські війська, які нараховували 20 тис. польських і 15 тис. українських вояків. Вони намагались, скориставшись раптовістю нападу, оточити Червону армію та знищити її. За перший тиждень боїв збройні сили союзників вибили більшовиків з Житомира, Бердичіва і Козятина. Але, незважаючи на значні успіхи, війська під командуванням Ю.Пілсудського не змогли оточити радянські збройні формування, а це означало, що війна затягується. Згодом наступ поляків та петлюрівців почав згасати. Останнім їх значним успіхом стало здобуття 6 травня 1920 р. Києва. Через три дні польська армія та частини УНР, намагаючись розвити успіх, форсували Дніпро, але були зупинені на лінії Вишгород-Бровари-Бориспіль. Загальмувалося просування військ Ю.Пілсудського та С.Петлюри і на Одеському напрямку. Вони так і не змогли дійти до чорноморського узбережжя.

Переважна більшість населення зі страхом поставилося до розгортання бойових дій в ході радянсько-польської війни та приходу поляків разом з петлюрівцями в українські землі. Участь у війні військ УНР розцінювалась як прагнення С.Петлюри будь-якою ціною повернути собі владу в Україні.

Утримання польських окупаційних військ стало важким тягарем для українського населення. Формально, за угодою, прихід поляків виглядав як допомога українцям у визволенні їх земель від більшовиків. Насправді відбулася польська окупація України. Адміністрація УНР офіційно оформилася лише на початку липня. Проте, її можливості були обмежені. Поляки часто ігнорували її, на Волині та Поділлі вона зовсім не сформувалася, і влада тут зосереджувалася в руках польської верхівки.

З перших днів перебування в Україні поляки почали вивозити промислове обладнання, різну продукцію та сировину. По всій українській території були розгорнуті грабежі, репресії, єврейські погроми. Все це викликало опір українського населення і збройні виступи проти поляків. Ю.Пілсудській направляв проти повстанців регулярні війська, які жорстоко розправилися з місцевим населенням. Масові розстріли повсталих селян поляки здійснювали в Дубно, Рівному, Старокостянтинові та інших містах.

Окрім стихійних селянських виступів, проти поляків діяли підпільні організації, очолювані переважно більшовиками або представниками інших соціалістичних партій. В кінці травня активну організаційну діяльність розгорнуло Зафронтове бюро ЦК КП(б)У. Воно не обмежувалося тільки підготовкою повстань українського населення проти окупантів, а й здійснювало антивоєнну агітаційну роботу серед польських вояків. Українські більшовики налагодили навіть випуск газети “Жолгнеж польський”, друкували для польських солдат листівки, брошури, відозви, де закликали їх повернути зброю проти влади Ю.Пілсудського.

Радянський плакат

Радянське керівництво переправило на польський фронт найбільш боєздатні частини. 5 червня 1920 р. Червона армія перейшла у контрнаступ. У результаті для поляків виникла загроза оточення і вони вимушені були відступити. Через два дня більшовики оволоділи Житомиром і Бердичевом, а 12 червня - увійшли в Київ.

Радянські війська перейшли у наступ по всьому фронту. У липні армія Ю.Полсудського залишила Вінницю, Жмеринку, Проскурів, Кам’янець-Подільський. Воєнні дії були перенесені на територію Західної України. Одночасно з успіхами радянського Південно-Західного фронту, що діяв в Україні, активний наступ більшовики розгорнули силами західного фронту в Білорусії.

Поступово війська поляків почала охоплювати паніка, їх відступ з України все більше ставав подібним на втечу. Польща опинилася перед загрозою повного краху. Радянське керівництво було настільки впевнено у своїй перемозі, що вирішило наступати на Варшаву тільки силами Західного фронту, а частини Південно-Західного - направило на Львів, сподіваючись підняти соціалістичну революцію в західноукраїнських землях.

Ю.Пілсудський звернувся за допомогою до Антанти. Верховна рада Антанти 4 липня 1920 р. направила ноту радянському уряду з пропозицією розпочати переговори між Росією і Польщею. У разі відмови більшовиків Антанта залишала за собою право надати Польщі будь-яку допомогу. Радянське керівництво дало згоду на переговори, але водночас віддало наказ своїм військам форсувати наступ на Варшаву.

Більшовики були захоплені ідеями світової революції. Вони розглядали польські землі як плацдарм свого проникнення у Західну Європу. З приходом радянських військ до Польщі тут було створено ревком на чолі з Ф.Дзержинським. Цей орган розгорнув активну діяльність з формування місцевих рад, почала здійснюватися націоналізація. Поміщицькі маєтки переходили під управління наймитських комітетів.

У Східній Галичині у серпні було проголошено Галицьку соціалістичну радянську республіку на чолі з Галревкомом, головою якого став більшовик В.Затонський. Водночас, у Сколіському повіті комуністи підняли проти поляків повстання і створили Бойківську радянську республіку. Західноукраїнське населення розглядало утворення регіональних радянських республік як форму протесту проти свавілля поляків. Водночас населення Західної України виявилося байдужим до соціалістичної революції і сподівання більшовиків на її розгортання не виправдалися. Радянські війська не змогли захопити Львів. Зазнавши великих втрат, вони загальмували своє просування.

Наступ радянських військ і на Варшаву поступово почав згасати (все більш відчутною ставала втома, втрати живої сили, нестача боєприпасів). Загроза знову підпасти під залежність від Росії згуртувала поляків. Вони зупинили більшовиків під Варшавою в районі приміської фортеці Модлін і перейшли у контрнаступ, завдавши нищівної поразки Червоній армії. Проте розвинути свій успіх поляки не змогли. Вичерпаними виявилися наступальні можливості і радянської Росії.

У серпні 1920 р. обидві сторони розпочали у Мінську переговори про перемир’я. За цих умов війська УНР вирішили продовжувати боротьбу проти радянських військ самостійно. Проте, Червона армія використавши перемир’я перегрупувала свої сили і у листопаді 1920 р. вибила петлюрівців з України на територію Польщі.

Мирні переговори розпочаті між воюючими сторонами у Мінську були перенесені на початку вересня 1920 р. до Риги і тривали там аж до весни 1921 р. Зрештою, 18 березня 1921 р. Польща з одного боку і РСФРР та УСРР з іншого підписали Ризький мир. За його умовами обидві сторони зобов’язувалися припинити воєнні дії. Окрім того, договір анулював Варшавську угоду між Польщею і УНР, та встановив нові кордони, за якими Західна Україна і Західна Білорусія входили до складу Польщі.

Підписання польсько-радянського мирного договору. Рига, 1921 р.

  1. Чому і як була визнана незалежність УРСР?
  2. Як здійснювалась політика “воєнного комунізму” в економіці та суспільному житті?
  3. Як відбилася на долі України радянсько-польська війна?
  4. Коли і за яких обставин була заключена Варшавська угода?
  5. Як відбувався наступ об’єднаних польсько-українських сил?
  6. Яку політику проводили поляки на українських землях?
  7. Як відбувався відступ польсько-українських військ з території України?
  8. Які умови Ризького миру?
  9. О.Субтельний пише: “На Україні, як і скрізь у колишній царській Росії, зник старий лад, і селяни розподілили між собою значну частину конфіскованих земель. Тому, хоч мрії про незалежність залишились нездійсненими, багато українців мали підстави вважати, що революція не покинула їх з порожніми руками. Все залежало від того ....” Спробуйте продовжити це речення і обґрунтуйте свою думку.
  10. Більшовики проголошували, що радянська влада – це влада трудящих, яка цілком знаходиться в руках робітників і селян. Чи погоджуєтесь ви з цим положенням? Чому? Доведіть свою думку, спираючись на події, пов’язані зі декількома відомими вам спробами встановлення радянської влади в Україні.
  11. Варшавська угода – це дипломатична перемога чи поступка національними інтересами?
  12. Як ви вважаєте, чому не відбулося антибільшовицького повстання, на яке розраховував С.Петлюра, просуваючись на Україну разом з польськими військами?
  13. Якими були цілі сторін, які взяли участь в радянсько-польській війні? Чи позначилось це, на вашу думку на результатах війни? Якими були результати війни? Хто її виграв? Поясніть.
  14. Пригадайте мирний договір УНР в Брест-Литовську. Порівняйте його умови та умови Ризького мирного договору 1921 р. Зробіть висновки.