Тема 18. ДИРЕКТОРІЯ УНР (підручник)

Тема 18. ДИРЕКТОРІЯ УНР

  1. Утворення Директорії. Відновлення УНР в умовах збройного конфлікту з радянською Росією.
  2. Трудовий конгрес. Отаманщина.
  3. Військові поразки УНР.
  4. Боротьба з денікінцями. Об’єднання українських армій.
  5. Психологічний клімат у суспільстві
  • Основні терміни та поняття теми

Директорія, Трудовий Конгрес України, отаманщина, Українська Галицька Армія

  • Основні дати

листопад 1918 р., 14 грудня 1918 р., січень 1919 р., 5 лютого 1919 р., травень 1919 р., липень 1919 р.

  1. Які воєнні події розгортались у більшовицькій Росії наприкінці 1918-на початку 1919 року?
  2. Хто такі білогвардійці?
  3. Яким чином і з кого були сформовані війська А.Денікіна?
  4. Чому відбулась чергова зміна влади в Україні?


1. Утворення Директорії. Відновлення УНР в умовах збройного конфлікту з радянською Росією

  1. Які соціальні сили підтримали Директорію і чому?
  2. Якою була соціальна політика Директорії?
  3. Як реагувало населення на таку політику?


Революція в Німеччині та розпад Австро-Угорщини різко змінили політичну ситуацію в Україні. Союзні війська почали покидати її територію. П.Скоропадський, залишившись без їх підтримки, здійснив спробу порозумітись з політичною опозицією, яку представляв УНС. Однак, ці спроби виявились безрезультатними, як і спроби знайти підтримку з боку Антанти. В ніч на 14 листопада у Києві на засіданні УНС була створена Директорія, до складу якої увійшли В.Винниченко, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський. Вона мала на меті організацію збройної боротьби проти гетьманського режиму. Наступного дня Директорія закликала до повстання проти гетьмана і пообіцяла відновити демократичні завоювання УНР.

Проголошення Декларації Директорії на Софійському майдані. 1918 р.

Українська Держава. Утворення Директорії та відновлення УНР (травень-листопад 1918 р.)

Найбільш активну підтримку Директорії надало селянство. Згодом на її бік стали переходити і гетьманські війська, які також в основному формувались із селян. 18 листопада збройні формування Директорії вступили у бій з гетьманськими військами під селом Мотовилівка поблизу Києва. Бій тривав цілий день, а під вечір війська П.Скоропадського відступили. Збройні загони Директорії блокували столицю. Становище гетьмана стало безнадійним і 14 грудня П.Скоропадський зрікся влади і покинув Україну разом з німецькими військами.

Наступного дня Директорія урочисто в’їхала до Києва, проголосила відновлення УНР та призначила уряд на чолі з В.Чехівським. Було прийнято постанову про звільнення з посад усіх чиновників, призначених за часів гетьманщини. Політичні лідери, враховуючи популярність серед зубожілого українського населення більшовицьких ідей, планували встановити в Україні національний варіант радянської влади. З цією метою уряд оприлюднив ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії.

Звернімося до джерел

З Декларації Директорії УНР

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархічне панування – гетьманщину.
До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народної Республіки оголосила: всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванні попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки для боротьби з бувшим гетьманом. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель.
... Відновлено восьмигодинний робочий день… право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів…
Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу... Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише класам працюючим – робітництву й селянству, тим класам, що здобули владу своєю кров’ю...
Так звані «пануючі класи», класи земельної, промислової буржуазії, за сім місяців … свого панування на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу і управління державою...З боку революційного правительства, поставленого народом, що в гніві й муках постав проти цих гнобителів, було би злочинством супроти всього краю після всього цього допустити ці класи до участі в управлінні країною…
Директорія вважає своїм обов'язком взяти під керування УНР головні галузі української промисловості і направити господарство в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класу великовласників...
У сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на ґрунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав…
...Класам нетрудовим треба розумно і чесно признати шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, себто класам трудовим.

Визначте основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики Директорії. Чиї інтереси вона відображала? Як ви думаєте, чи можна було здійснити таку програму дій наприкінці 1918 р.? Чому?

Директорія декларувала вилучення землі у поміщиків без викупу. Окрім того, вона оголосила про свої наміри ліквідувати нетрудові господарства на селі. Але ці заходи сільська біднота розцінювала як недостатньо революційні, оскільки влада залишила в руках заможних селян ділянки площею до 15 дес. землі. Залишились недоторканими і землі промислових підприємств, що належали поміщикам-цукрозаводчикам. Така політика Директорії була обумовлена бажанням хоча б частково зберегти, в умовах розрухи, товарне господарство.

Зрештою, сільська біднота вважала начебто Директорія проводить політику на користь поміщиків і буржуазії, а ті, в свою чергу, стверджували, що нова влада відбиває інтереси тільки сільської бідноти.

Члени Директорії. Кам'янець-Подільськ, 1919 р.

Директорія робила декларативні заяви про свою відданість інтересам робітників, її лідери захоплювались демагогією відносно піклування про «трудовий народ», зараховуючи до «ненадійних капіталістичних елементів» адвокатів, лікарів, вчителів та ін. Подібні дії не сприяли стабілізації українського суспільства, а навпаки, тільки посилювали напругу. Дуже швидко виявилось, що від нової влади почала відвертатись переважна більшість спеціалістів, промисловців, чиновників. В державі наростали безладдя і анархія.

Серед членів Директорії не було єдності не тільки в питаннях внутрішньої, а й зовнішньої політики. Так, В.Винниченко намагався знайти шляхи до порозуміння з радянською Росією, а С.Петлюра орієнтувався на Антанту. Отже, політичний курс Директорії мав суперечливий непослідовний характер, що посилювало дестабілізацію українського суспільства.

Знайомимось ближче

Симон Васильович Петлюра (1879-1926) – визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився у Полтаві в сім'ї міщан козацького походження. Навчався у духовній семінарії, але був виключений за вияв революційних настроїв. З 1900 р. член Революційної української партії. Брав активну участь у революційному русі. В роки Першої світової війни працював в організації допомоги фронту. Був одним з провідних діячів української національно-демократичної революції. У березні 1917 р. обраний до складу Центральної Ради, згодом став Генеральним секретарем з військових справ.

За часів гетьманату очолював Всеукраїнський союз земств. Брав активну участь у створенні опозиції гетьману П.Скоропадському, за що був заарештований. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений з в’язниці і обраний до складу Директорії. Згодом став Головним отаманом Армії УНР. В результаті політичної кризи Директорії був обраний її головою. Брав активну участь у боротьбі за відродження української державності.

Після поразки визвольних змагань покинув Україну і став політичним емігрантом. Оселившись у Парижі, організував видання тижневика «Тризуб», вів активне листування з багатьма українськими діячами. У 1926 р. загинув в наслідок терористичного акту. Похований у Парижі на кладовищі Монпарнас.

  1. Яку роль відігравав С.Петлюра у національно-визвольному русі?
  2. Доведіть свою думку фактами його біографії.


2. Трудовий конгрес. Отаманщина

  1. Навіщо був скликаний Трудовий конгрес України?
  2. Які були його рішення? Що таке «отаманщина»?
  3. Чому це явище було притаманне саме Україні?


Після повалення влади гетьмана Директорія, з метою розв’язання проблем організації влади та визначення форм державного правління, ініціювала проведення Трудового конгресу України. Він розпочав свою роботу 23 січня 1919 р. у Києві в приміщенні оперного театру. Для участі в роботі Конгресу прибули 400 делегатів,36 з них були посланцями західноукраїнського регіону. Трудовий Конгрес проходив під тиском обставин, які впливали на порядок денний його роботи і характер дискусій: до Києва наближались більшовики. Внаслідок цього, головним питанням стало визначення орієнтації та вибору союзника в особі Антанти чи більшовиків.

Під час роботи конгресу, обговорюючи перспективи розбудови української державності, депутати висловились проти встановлення в Україні радянської форми правління. Вони визнали Трудовий конгрес України вищим органом законодавчої влади. Вища виконавча влада мала належати Раді народних міністрів. Владу на місцях було доручено здійснювати урядовим уповноваженим, які діяли під контролем місцевих трудових рад обраних пропорційно з представників селянства і робітництва. Окрім того, конгрес затвердив ноту протесту проти російського більшовицького наступу на Україну. Водночас, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації, конгрес передав всю повноту влади Директорії, функції голови держави конгрес доручив виконувати В.Винниченку.

Таким чином, отримавши на конгресі доручення на «владу і оборону краю», Директорія здобувала право на узаконену, нічим не обмежену державну діяльність, тобто диктаторське владування. Однак їй не вдалося побудувати міцну державу.

Лідери Директорії, розгортаючи боротьбу проти гетьманату, спирались на революційну стихію селянства. Проте, згодом воно стало виходити з під їхнього контролю. Реальна влада на місцях належала не міфічним «трудовим радам», як це планувалось Трудовим конгресом, а виборним місцевим отаманам і підпорядкованим їм озброєним групам. Такі групи були створені майже у кожному селі як збройні сили Директорії. Проте, ці загони, в основному, опікувались власними інтересами і не хотіли підпорядковуватись державній владі.

Знайомимось ближче

Данило Ількович Терпило, відомий як отаман Зелений, народився у селянській родині у с.Трипіллі на Київщині. Закінчив двокласне училище. Вчителював. У період революції 1905-1907 рр. став членом гуртка соціалістів-революціонерів, а згодом і очолив його. Був заарештований і засланий. У 1914-1917 рр. – перебував у діючій армії на Західному фронті. У 1918 р. повернувся в Україну. В період УЦР – активний пропагандист і організатор самостійної української армії. За часів Гетьманата стає вождем селянського повстання у Трипільському та Канівському повітах Київської губ. У листопаді 1918 р. очолив сформовану у Трипіллі Дніпровську дивізію (2,5 тис. осіб) і підтримав антигетьманське повстання на чолі з Директорією УНР. Разом із загонами С.Петлюри та січових стрільців у грудні 1918 р. оволодіває Києвом. Маючи хист доброго організатора і талант оратора, отаман Зелений фактично став главою “Придніпровської республіки” під контролем якої були Київський, Сквирський, Таращанський, Васильківський та інші повіти, а згодом і частина Полтавщини. Конфлікт з С.Петлюрою призвів до того, що отаман у січні 1919 р. переходить на бік більшовиків на умовах збереження самостійності частин, які перебували під його командуванням. Допоміг більшовикам оволодіти Києвом. Після вимоги останніх реформувати свою дивізію за зразком радянських частин повертається у район Трипілля і оголошує себе "незалежним більшовиком". На початку квітня 1919 р., підтримуючи невдоволення селянства більшовицької політикою, розпочав бої з регулярними частинами Червоної армії. Його повстанські сили на цей час налічували 12 тис чол., мали 6 гармат і 35 кулеметів. Вперше саме ним було висунуте гасло: “Ради без комуністів”. Він оголосив свої частини армією незалежної Радянської України. Планував взяти в облогу Київ. Але об’єднатися з силами отамана Григор’єва відмовився. Проти повстанців було кинуто регулярні червоноармійські частини чисельністю в 21 тис. чол. У запеклих боях 11- 15 травня 1919 р. загони “батька” зазнали поразки і відступили на лівий берег Дніпра. Остаточно загони отамана були знищені в серпні 1919 р. В одному з боїв у районі Канева батька-отамана було смертельно поранено. Похований у Трипіллі.

  1. На прикладі біографії отамана Зеленого поясніть, що таке отаманщина.
  2. Яку політику проводили отамани? Як це відбивалось на житті населення?


В атмосфері наростаючої анархії великих масштабів набули масові погроми, спрямовані, насамперед, проти єврейського населення. Вони спричинилися в силу багатьох суспільно-психологічних факторів. Це і юдофобські традиції, які залишилися ще з часів царату і значний відсоток євреїв серед більшовицького керівництва, що підігрівало анти єврейські настрої. Не останню роль у погромах відігравала неконтрольована отаманщина.

С.Петлюра, намагаючись вплинути на погромників, наказав розстріляти кількох отаманів за вчинені ними вбивства. Лідери Директорії розуміли, що припинити цей процес можливо тільки шляхом жорстокого насильства. Вони навіть заручились підтримкою Трудового конгресу України, закріпивши за собою право на диктаторські повноваження. Але скористатись цим правом так і не наважились. Як зазначав міністр закордонних справ УНР Арнольд Марголін, Директорія «виявила свою неспроможність припинити жахливе насильство і вбивства, що відбуваються у Проскурові, Ананьєві та інших містах».

3. Військові поразки УНР

  1. Які кроки здійснили більшовики після скасування Брестського миру?
  2. Як реагував на це уряд Директорії?
  3. В чому ви бачите причини її воєнної поразки?
  4. Що сприяло воєнним перемогам більшовиків?


Звільнившись від умов Брестського мирного договору, більшовики розпочали підготовку до захоплення влади в Україні. Вони створили з незадіяних на фронтах військових формувань Українську радянську армію, яка в грудні 1918 р. розгорнула наступ на Харків і Київ. У січні 1919 р. радянські війська захопили Харків.

Звернімося до джерел

Телеграма В.Леніна і Й.Сталіна головкомові В.Вацетісу(29 листопада 1918 р.)

З просуванням наших військ на захід і на Україну створюються обласні тимчасові радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Ця обставина має ту хорошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів України, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух наших частин як окупацію і створює сприятливу атмосферу для дальшого просування наших військ. Без цієї обставини наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище, і населення не зустрічало б їх як визволителів. З огляду на це, просимо дати командному складові відповідних військових частин вказівку про те, щоб наші війська всіляко підтримували тимчасові радянські уряди Латвії, Естляндії, України і Литви, але, зрозуміло, тільки радянські уряди.

Кому адресований документ? Без якої обставини радянські війська «були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище»? Яку владу в Україні, Литві, Латвії, та Естляндії закликає підтримувати телеграма? Чому?

Уряд Директорії звернувся до Москви із запитом, чому російське військо без оголошення війни вторглося до України. Більшовицьке керівництво відповіло, що російських військ в Україні нема, а воєнні дії відбуваються між військами Директорії і радянського уряду України.

Складність ситуації була пов’язана не стільки з масовим наступом Червоної армії, скільки з розвалом військ самої Директорії. 12 січня більшовики захопили Чернігів і наблизились до Броварів, де розташувалася 40-тисячна петлюрівська армія. Війська УНР мали чотирьохкратну перевагу в живій силі, але незважаючи на це, після трьохденних боїв відступили. У січні 1918 р. Дніпровська дивізія, яка була розташована під Києвом, разом із селянами довколишніх сіл поставила перед Директорією вимогу передати владу Радам і націоналізувати великі підприємства. С.Петлюра направив проти бунтівників своє військо. Але петлюрівці були розбиті, а частина їх перейшла на бік більшовиків. Наприкінці січня збільшовизувалися частини Задніпровської дивізії, які перебували на Півдні України. Вони вийшли з під контролю Директорії і почали бойові дії на боці Червоної армії проти білогвардійців та військ Антанти. На підтримку Рад стали загони Н.Махна, який спочатку уклав союз з С.Петлюрою та одержав від нього зброю, а потім перейшов до більшовиків. Армія УНР танула на очах. У середині грудня 1918 р. вона нараховувала 100 тис. чол., а наприкінці січня 1919 р. (тобто через півтора місяця) від неї залишилося тільки 21 тис. вояків.

Уряд Директорії, намагаючись знайти вихід із складної ситуації, відправив до Москви дипломатичну місію для переговорів з Москвою. Вона погоджувалась на проголошення радянської влади та укладення економічного договору між УНР і РСФРР. Натомість радянській Росії пропонувалося припинити наступ своїх військ в Україні і визнати незалежність УНР. Але місія закінчилась провалом, оскільки Москва, враховуючи падіння авторитету Директорії, вже не сприймала її як рівноправного партнера. Після цього Директорія 16 січня 1919 р. офіційно оголосила себе у стані війни з радянською Росією. Більшовики відповіли на це наступом на Полтаву, Катеринослав, Донбас. 5 лютого 1919 р. радянські війська увійшли до Києва, а на початку березня наблизились до Вінниці де знаходилась Директорія.

Більшовицьке військо входить у Київ. 5 лютого 1919 р.

15 березня С.Петлюра, перегрупувавши своє військо, несподівано для більшовиків перейшов у наступ в районі Коростень-Бердичів з метою відбити Київ. Радянські частини почали відступати, і петлюрівці підійшли до столиці на 50 км. Однак далі розвинути успіх не змогли. Більшовики перекинули під Київ частини з інших ділянок фронту і посунули петлюрівців. У квітні радянські війська захопили Житомир, Кам’янець-Подільський, Гусятин, Новоград-Волинський та ін. міста.

Успішно діяли більшовики проти Директорії і на південній ділянці фронту. Петлюрівці були тут майже повністю розбиті, а залишки їх військ відійшли за румунський кордон. За короткий час майже вся територія Правобережної України опинилася під владою більшовиків.

У травні 1919 р. С.Петлюра реформував своє військо. Він викоренив партизанщину і зміцнив дисципліну. Це дало Директорії змогу стабілізувати фронт на лінії Старокостянтинів - Проскурів - Кам’янець-Подільський. Але перехопити втрачену ініціативу у боротьбі з більшовиками не вдалося. Армія УНР відчувала серйозні проблеми з матеріальним постачанням та озброєнням.

4. Боротьба з денікінцями. Об’єднання українських армій

  1. З якою метою Антанта висадила свої війська на Півдні України?
  2. Якими були вимоги Директорії на переговорах з Антантою?
  3. Чим вони закінчились?
  4. З яких обставин та з якою метою було здійснено об’єднання українських армій?
  5. Чи реалізовувало керівництво армій цю мету у конкретних діях?


Друга радянсько-українська війна. Встановлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 – червень 1919 р.)

На Півдні України ситуація ускладнювалася тим, що наприкінці 1918 р. в Севастополі та Одесі Антанта висадила свої десанти, загальною кількістю майже 60 тис. чол. для підтримки білогвардійських військ А.Денікіна.

Директорія намагалася перехопити ініціативу у боротьбі за Південь України. 12 грудня 1918 р. загони Директорії вступили до Одеси. Поява їх у місті, переповненому білогвардійцями та військами Антанти, ще більше посилила напругу, яка почала переростати у місцеві конфлікти. Командування Антанти звернулося до Директорії з вимогою вивести свої війська з Одеси. Директорія погодилась за умов, що між УНР і Антантою розпочнуться переговори про врегулювання відносин.

В ході переговорів Антанта зайняла жорстку позицію, погодившись визнати Директорію лише за умов підпорядкування її А.Денікіну (який відстоюватиме «єдину і неподільну Росію», в межах якої не може бути самостійної України) та виведення з її складу лівих. В.Винниченко, В Чехівський та ін. вийшли з Директорії, а функції голови взяв на себе С.Петлюра. Однак, це нічого не змінило. Антанта намагалася лише використовувати Україну, щоб допомогти білогвардійцям у боротьбі проти більшовиків.

Навесні 1919 р. Добровольча армія на чолі з генералом А.Денікіним почала захоплення українських територій. Швидке просування денікінців стало можливим, оскільки радянське керівництво, намагаючись підтримати соціалістичну революцію в Угорщині, що почалася у березні 1919 р., направило туди війська. Але згодом більшовики були вимушені відмовитися від своїх планів, оскільки у травні в їхньому тилу розпочалося масштабне повстання отамана М.Григор’єва.

На початку травня 1919 р. денікінці захопили Луганськ, а згодом і весь Донбас. У червні, розвиваючи свій наступ, білогвардійці оволоділи Харковом та Катеринославом. Підбадьорений успіхами А.Денікін віддав наказ готувати наступ на Москву, органічною складовою стратегії якого вважалося повне захоплення України.

Наприкінці липня білогвардійці встановили свій контроль над Кримом та майже над всім Лівобережжям, окрім Чернігівщини. Наступ білогвардійських військ в Україні розгортався у двох напрямках: північному – на Київ, та південному – на Одесу. Наприкінці літа денікінці окупували майже всю Україну.

У липні 1919 р. Українська Галицька Армія (УГА) – військові об’єднання створені у західноукраїнських землях і витіснені поляками із власної території, перейшла Збруч і поєдналася з армією УНР під керівництвом Головного отамана С.Петлюри. У підписаній між ними угоді зазначалося, що це єднання має на меті спільну боротьбу за незалежність України. Загальна чисельність об’єднаної армії складала 80 тис. вояків, з них близько 50 тис. становили галичани. Згодом з’ясувалося, що обидві сторони мають серйозні розбіжності відносно планів спільної боротьби. Так, західні українці, на чолі з командуючим УГА генералом М.Тарнавським, вважали за доцільне розпочати звільнення України з походу на Одесу. На їхню думку, вихід до чорноморського узбережжя відкрив би можливості встановити зв’язки з Антантою і, заручившись її підтримкою, потім рухатися на Київ, аби звільнити його від більшовиків. Керівництво УНР на чолі з С.Петлюрою наполягало на негайному наступі всіма силами на Київ, оскільки він мав стратегічне значення у боротьбі за Україну. Окрім того С.Петлюра з недовірою ставився до співпраці з Антантою через те, що вона підтримувала білогвардійців.

Зрештою обидві сторони досягли компромісу: наступати одночасно на Одесу і на Київ. Це було найгірше, що можна було зробити у тій ситуації, бо сили українських армій розпорошувалися. Невдалим було і перегрупування об’єднаних збройних сил України. С.Петлюра доручив галичанам брати Київ, а військам УНР йти на Одесу. Тобто кожна із сторін мала діяти за планом своїх опонентів.

Наступ білогвардійців в Україні. Контрнаступ об’єднаних українських армій та їхня поразка (липень – жовтень 119 р.)

Спільний похід українських військ розпочався наприкінці липня 1919 р. Спочатку він розгортався успішно. У серпні від більшовицьких військ було звільнено Вінницю, Житомир, Бердичів, Попельню. Радянська армія не могла активно діяти в Україні, оскільки одночасно тримала фронт проти денікінців. 30 серпня більшовики залишили Київ і до столиці вступили частини УГА. Але наступного дня у місто вдерлася кавалерія білогвардійців і захопила значну його частину.

Командування УГА намагалося порозумітися з денікінцями, маючи на меті створити з ними спільний фронт проти більшовиків. Зрештою, галичани підписали угоду, за якою українські війська залишили столицю і відійшли на лінію Ігнатівка-Васильків. Втрата Києва негативно позначилася на моральному і матеріальному стані збройних сил УНР.

Більш вдало на початку розгорталися події на одеському напрямку, де діяли війська УНР під командуванням О.Удовиченка. Наприкінці серпня вони розгромили більшовицькі частини і успішно просувалися на Одесу. Але згодом, їх поступ почав згасати через нестачу зброї та військового спорядження.

На Одесу просувалися і денікінці. Для С.Петлюри стало очевидним, що уникнути воєнних дій проти білогвардійців не вдається. Проте, воювати одночасно з більшовиками і денікінцями для виснаженої та погано забезпеченої армії УНР було вкрай небезпечно. Тому С.Петлюра у вересні 1919 р. уклав договір з Н.Махно про спільну боротьбу проти армії А.Денікіна.

Зроблено це було вчасно, оскільки А.Денікін того ж місяця наказав своїм військам захопити територію, яку контролювала армія УНР і знищити її війська. Коли денікінці почали виконувати цей наказ, махновці здійснили блискавичний рейд по тилах білогвардійців і зірвали їх наступ проти української армії.

5. Психологічний клімат у суспільстві, знецінення людського життя

  1. Від чого залежав психологічний клімат в українському суспільстві?
  2. Які настрої панували у більшості населення ?
  3. Чим їх можна пояснити?


Психологічний клімат у суспільстві та настрої населення значною мірою залежали від військово-політичної ситуації в українських землях, яка швидко змінювалася протягом листопада 1918 – вересня 1919 р. У степах, хуторах і селах йшла війна по всьому просторі, без визначеної лінії фронту. Частина селищ підкорялася білим, частина підтримувала Н.Махно, частина – С.Петлюру – або створювала власні партизанські сили. Війна носила стихійний, некерований характер.

Як згадував у свої мемуарах А.Денікін: «Український хаос краще за все характеризується становищем злощасного Катеринослава, про яке військове донесення у середині листопаду 1918 р. повідомляло: «Місто розділене на п'ять районів. У верхній частині закріпилися добровольчі дружини; у районі міської думи – єврейська самооборона; далі – кільцем охоплюють німці; добровольців, самооборону і німців оточують петлюрівці і, нарешті, все місто оточено більшовиками і махновцями.»

Часта зміна влади баламутила життя населення України. Якщо в листопаді-грудні 1918 р. С.Петлюра змінив гетьмана, потім більшовики потіснили С.Петлюру, то селяни ледве роздивившись «обличчя» нової влади, почали піднімати повстання по всій Україні – вже проти більшовиків.

Карикатура. За свободу і мир в Україні. 1919 р.

  1. Якою є головна ідея карикатури?
  2. Які сили несли в Україну «мир і свободу»?
  3. Чи дійсно вони несли «мир і свободу»?
  4. Відповідь аргументуйте.
  5. В якому становищі опиналася населення України?


За цей період в окремих місцях режими влади мінялися 18-20, а інколи й більше разів, що остаточно деморалізувало бідне селянство, підірвавши його довіру до будь-якої влади. Одночасно позиції заможного селянства збереглися, воно, як і раніше залишалося сильним, незалежним від мало не щотижневої зміни політичної ситуації. Згодом, як зазначає історик В. Єрмаков, «це привело до того, що 3/4 складу повстанців і різних банд складала біднота, яка знаходилася на утриманні куркулів, які виділяли їм хлібне постачання».

Звернімося до джерел

Зі споминів поручика Добровольчої армії С.Мамонтова

Під час громадянської війни грабували все – і білі, і червоні, і махновці, і навіть, при нагоді, саме населення (маєтки). Якось у Юзівці, яка переходила багато раз від одних до інших, я розговорився з селянином.
- За кого ви власне стоїте?
- А ні за кого. Білі грабують, червоні грабують і махновці грабують. Як ви хочете, щоб ми мали симпатії до будь-кого?M
Він тільки забув додати, що вони і самі грабують. Поряд був розграбований маєток.

З мемуарів А.Денікіна

Ми входимо в село, нібито вимерле. По вулицях валяються трупи. Страшна тиша. І довго ще її безмовність порушує сухий тріск пострілів з рушниць: «ліквідовують» більшовиків... Багато їх...Хто вони? Навіщо їм, смертельно стомленим від 4-річної війни, йти знов в бій і на смерть?

Про що йде мова в документах? Що їх об’єднує? В якому становищі опинилося населення України? Яким було його ставлення до будь-якої влади? Чи всі кого страчували білогвардійці були більшовиками? Як ви думаєте, навіщо селянам, «смертельно стомленим від 4-річної війни, йти знов в бій і на смерть?»

Отже, в суспільстві панували розчарування у національній демократії, зневага до законів, прав людини, до будь-якої влади. Домінувала атмосфера страху, жорстокості та відчаю. Знецінювалося людське життя.

  1. Коли та за яких обставин було утворено Директорію УНР?
  2. Чому було відновлено УНР?
  3. Якими були основні напрями політичного курсу Директорії?
  4. Що таке отаманщина?
  5. Коли і як розпочалася агресія більшовиків проти України?
  6. Коли війська Антанти висадились на півдні України і де саме?
  7. В чому причини поразки Директорії?
  8. З яких обставин та з якою метою було здійснено об’єднання українських армій?
  9. Як розгортався похід об’єднаних армій? Чому він був невдалим?
  10. Визначте об’єктивні та суб’єктивні причини падіння режиму П.Скоропадського? Чи можна було за тих обставин утримати владу? Чому? Поясніть.
  11. Як відомо одним з останніх рішень гетьмана було погодження на союз з не більшовицькою Росією. Воно і досі викликає різні оцінки істориків. Одні вважають, що це був тактичний крок, спрямований на консолідацію з антибільшовицькими силами на Дону і Кубані. Інші – що це був відкритий перехід гетьмана до контрреволюційного табору і зрада ідеї самостійності. А як думаєте ви? Чому?
  12. Проаналізуйте період перебування Директорії при владі за планом: причини приходу до влади, соціальна підтримка, основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики, реальні політичні заходи та кроки, причини поразки.
  13. Чому Директорія, так швидко захопивши владу, не змогла утримати її? Які з її помилок ви б поправили, яким чином?
  14. Порівняйте УЦР, Гетьманат та Директорію за допомогою таблиці за такими критеріями: Назва, органи влади; Термін знаходження у влади; Соціальна підтримка; Основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики; Реальні політичні заходи та кроки. Зробіть необхідні, на ваш погляд, висновки з аналізу.
  15. Чому денікінцям вдалося так швидко захопити Україну?
  16. Які були настрої населення України за умов постійної зміни влади?