Тема 12. ПОСИЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ Й ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ (підручник)

Тема 12. ПОСИЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ Й ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ В РОСІЙСЬКІЙ ТА АВСТРО-УГОРСЬКІЙ ІМПЕРІЯХ

  1. Назрівання суспільної кризи в Російській імперії та Австро-Угорщині
  2. Тенденції розвитку національного руху в 1915-1916 рр.
  3. Життя людей на фронті й у тилу


  • Основні терміни та поняття теми

Суспільна криза, соціальна напруга

  • Основні дати

5 травня 1915 р., 25 жовтня 1916 р., 27 жовтня 1916 р.

  1. Що таке окопна війна і з яким періодом Першої світової вона пов’язана?
  2. Як вона впливала на моральний дух та фізичний стан солдат?
  3. Як змінювалося ставлення народів до війни ?


1. Назрівання суспільної кризи у Російській імперії та Австро-Угорщині

  1. Проаналізуйте факти економічного, соціального і політичного життя населення українських земель у 1916 – на початку 1917 рр
  2. Доведіть, що становище в українських землях на той час можна характеризувати як кризове.
  3. До яких наслідків мала призвести така політика імперських урядів?


Війна погіршила економічне становище в Росії та Австро-Угорщині. Позначилась вона і на українських землях. З перших днів війни найбільш серйозною проблемою для Наддніпрянщини стала нестача палива. Росія втратила у захопленій німцями Польщі Домбровський вугільний басейн, який давав 20% загальноросійського видобутку вугілля. Донбас залишився єдиним великими джерелом постачання воєнної промисловості і залізниць паливом. Сюди були звезені десятки тисяч китайських робітників, чорноробів із середньоазіатських регіонів імперії, 75 тис військовополонених солдат австро-угорської армії. Нові робітники були малокваліфіковані, а примусова праця військовополонених була неефективною. Вжиті заходи дозволили трохи збільшити видобуток вугілля відносно довоєнного рівня. Проте Донбас не міг забезпечити потреби імперії у паливі.

Не кращою була ситуація з видобутком залізної руди. У Криворіжжі її видобуток у 1916 р. скоротився на 27% порівняно з 1913 р. Брак вугілля та залізної руди призвів до скорочення металургії, а нестача металу загрожувала підірвати виробництво зброї. У під російській Україні за два роки війни закрилися 532 підприємства. Ті, що вціліли, працювали в основному на війну, але їх обладнання майже не оновлювалось.

У 1917 р. через це стався справжній обвал на машинобудівних заводах. Брак палива та металу (виробництво рейок у 1916 р. скоротилось на третину у порівнянні з довоєнним часом) призвів до збоїв на транспорті. У кінці 1915 р. через нестачу палива і дезорганізацію транспорту внаслідок стрімкого відступу російської армії на залізниці накопичилось 150 тис. вагонів з невідправленим вантажем.

Війна ускладнила ситуацію і в сільському господарстві. За роки війни у Наддніпрянщині залишилось на селі тільки 38,7% працездатних чоловіків, решта були на фронті. Через реквізицію коней для армії майже половина господарств залишилась без тягової сили. В результаті на 1917 р. посівні площі в Україні скоротились у порівнянні з довоєнним часом на 21,3%, а врожайність на 8%. Стрімко зростала нестача продовольства.

Посилилась соціальна напруга. Намагаючись відстояти свої інтереси, робітники вдавалися до страйків. З 1914 по 1917 рр. в Україні відбулось близько 400 страйків, у яких взяло участь майже 300 тисяч чол. Не залишались осторонь і селяни. З серпня 1914 р. до кінця 1916 р. у українських землях відбулося майже 200 селянських виступів що були актом розпачу і свідчили про неможливість далі терпіти тягар війни та поміщицьке свавілля. Уряд відповідав на такі заходи репресіями, арештовуючи страйкарів та відправляючи їх на фронт. Незадоволення урядом охопило широкі верстви населення і передалося армії. Солдати почали відмовлятись воювати, умисно здавались в полон, вдавалися до дезертирства, браталися з противником.

Найбільш гострою формою протесту стали солдатські постання. Так, 25 жовтня 1916 р. повстало 6 тис. солдатів охоплених антивоєнними настроями на призовному пункті у Кременчуці. Влада намагалась контролювати ситуацію не тільки насильницькими методами, а й через вплив на громадські організації, які виникли з її дозволу: товариства, воєнно-промислові комітети і комітети допомоги жертвам війни. Так, завдяки діяльності органів земського і міського самоврядування, були створені на допомогу фронту – Союз земств і Союз міст. Комітет Всеросійського союзу міст на Південно-Західному фронті опинився під контролем українських діячів, які отримали можливість направляти через цю організації великі грошові суми з державного бюджету мешканцям Галичини, які опинилися у Наддніпрянщині.

Влітку 1915 р. виникло “Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій”, засноване інтелігенцією українських земель. Воно мало на меті допомогу хворим і пораненим воїнам та біженцям. Окрім того, в ході війни на місцях стали створюватися громадські комітети, які сприяли організації медико-санітарної служби, допомагали створювати притулки для дітей-сиріт, вели культурно-просвітницьку роботу. З комітетами у Львові і Києві активно співпрацювали А.Вязлов, Д.Дорошенко, А.Ніковський, Ф.Матушевський та інші відомі представники української інтелігенції. Громадські товариства і комітети з допомоги жертвам війни припинили свою діяльність у 1917 р. Проте всі спроби влади та ліберальної громадськості подолати соціально-економічну та політичну кризу не давали результатів.

Звернімося до джерел

Американський історик О.Рабинович про економічну та політичної кризу в Російській імперії

Три роки світової війни до краю загострили становище в країні. Нужда, втрати на фронті, загальнонаціональна криза, яка поглиблювалася, бажання мас скінчити війну посилили виступ народу проти царського уряду. Революційну хвилю вже неможливо було зупинити в межах існуючої системи. Зречення Миколи ІІ було неминучим

Про що йдеться в документі? Чому на думку історика «революційну хвилю вже неможливо було зупинити в межах існуючої системи»?

Складною була ситуація і в західноукраїнських землях, що стали ареною жорстоких боїв. За роки війни в Галичині було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Цивільне населення використовувалось на оборонних роботах. Сільське господарство постійно потерпало від нестачі посівного матеріалу і тягової сили. Тільки на Буковині за роки війни поголів’я коней скоротилось на 60%.

Важким тягарем лягли на плечі населення реквізиції продуктів харчування, одягу, коней та іншого майна, що постійно проводили російська та австро-угорська адміністрація Населення голодувало. Так, в листопаді 1914 р. Дрогобицька міська управа звернулась до російського генерал-губернатора Галичини з проханням надати допомогу 27 тис. голодуючим. У 1915 р. голод охопив Закарпаття. Особливо тяжкою була зима 1916 р. в Ужгороді, де взагалі не стало хліба. Міста були переповнені біженцями. Слідом за голодом і розрухою на прийшли епідемії, які буквально викошували людей.

Поряд з фізичними та матеріальними втратами війна спричинила загострення деструктивних процесів в економічному та політичному житті населення, породила загальну суспільну кризу. Західноукраїнське населення, так само як і населення Наддніпрянщини, вдавалось до антивоєнного протесту (ухилення від мобілізації до австрійського війська, дезертирство, здача в полон). 27 жовтня 1916 р. українська громадськість провела у Львові антивоєнну демонстрацію під гаслами “Геть війну!”, ”Поверніть наших батьків і чоловіків!” та ін.

2. Тенденції розвитку національного руху в 1915-1916 рр.

  1. Якими були зміни в політиці лідерів національного руху в західноукраїнських землях та Наддніпрянщині?
  2. З чим вони були пов’язані?
  3. Які можливості відкривали такі зміни?


Перша світова війна набрала затяжного характеру і сподівання лідерів національного руху на розв’язання українського питання ставало все більше безнадійним. Підтримка східними та західними українцями “своїх урядів” у війні очікуваних результатів не дала. Сподівання відродити українську державність таким шляхом виявилась марним. Враховуючи ситуацію, лідери національного руху західноукраїнських земель вирішили змінити тактику і реорганізувати Головну українську раду створену у Львові на початку війни в організацію, яка б представляла інтереси всього українського народу. Її було створено 5 травня 1915 р. під назвою “Загальна українська рада” (ЗУР). Штаб-квартира організації знаходилась у Відні. Її президентом став К.Левицький. Українські політичні лідери, спираючись на ЗУР, намагались привернути увагу української та європейської громадськості до ідеї створення української держави в межах її етнічних земель.

Водночас, аналогічне питання намагались розв’язати і поляки. Вони теж хотіли відродити свою національну державу, зазіхаючи при цьому на західноукраїнські землі. Німеччина та Австро-Угорщина виснажені війною з Росією вирішили відгородитися від неї новоствореною польською державою.

У листопада 1916 р. австро-німецький блок погодився на утворення Польського королівства, до складу якого мала увійти Галичина. Серед лідерів Загальної української ради взяли гору емоції і 6 листопада 1916 р. ЗУР на знак протесту само розпустилася. Врятувати ситуацію намагалося Українське парламентське представництво на чолі з Ю.Романчуком, яке існувало на правах українського політичного клубу при віденському парламенті. Але його виступи та спроби парламентської діяльності на захист українського національного руху принципових змін не принесли.

У Наддніпрянщині мало хто розраховував, що австро-німецькі війська принесуть Україні національне звільнення. Не дала результатів і підтримка українською інтелігенцією російського уряду у війні. Проте, невдачі російської армії поступово змінювали психологічний клімат у суспільстві. Спровокована поразкою хвиля антиурядової критики дозволила і українцям піднести свій голос. У серпні 1915 р. міністр освіти Ігнатьєв прийняв українську делегацію у складі депутата Державної думи професора Є.Іванова, педагога і громадської діячки С.Русової та журналіста Ф.Матушевського. Члени делегації передали клопотання про потреби народної освіти в Україні і необхідність запровадження української мови у школах.

У лютому 1916 року група громадських діячів Полтави надіслала на адресу депутатів П.Мілюкова та М.Чхеїдзе документ, в якому ставили такі вимоги: 1) український народ в Росії має бути рівний у правах з російським; 2) дозвіл викладання українською мовою в народних школах; 3) свобода української преси і видавничої справи; 4) вільна діяльність українських культурно – просвітніх товариств; 5) законодавче закріплення гарантій держави для національно–культурного розвитку українського народу.

У цей же період депутати Державної думи О.Керенський і М.Чхеїдзе одержали від студентської та робітничої молоді найбільших міст України петицію з домаганням автономії України на тих же правах, які обіцяно Польщі; повної свободи слова, друку; відкриття “Просвіт”; повернення із заслання всіх українських політичних в’язнів та їх амністії.

Влада не допускала й думки про можливість розгортання українського національного руху. Поступово потреба змінити політику стала ясною для його лідерів.

У 1915 р. на Катеринославщині виник комітет, що мав підготувати створення нової організації “Українського самостійного союзу”, метою якої було проголошення незалежної української республіки. Але поліція викрила комітет і заарештувала організаторів цієї акції.

У 1916 р. міжпартійна громадсько-політична організація “Товариство Українських Поступовців” виступила з вимогою до російської влади надати Україні автономію із забезпеченням культурно-національних і політичних прав українського народу.

Звернімося до джерел

З листівки – декларації ТУП “Наша позиція”

«Ми, українські поступовці, стоїмо на основі автономного устрою тих держав, з якими нас поєднує історична доля; державу ми розуміємо, як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй…, ми боролись і боротимося за демократичну автономію України, гарантованою такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу, за добрі способи йому самостійно розвиватися й поступатись економічно, а єдиним шляхом до цього вважаємо націоналізування всіх форм приватного й громадського життя: школи, суду, церкви, адміністрації і громадських установ, органів самоврядування… Український народ хоче самим собою бути і завзято бореться за самобутнє існування і розвиток.»

Які основні цілі ТУП? Як вони бачать досягнення своїх цілей?

ТУП встановило зв’язки з думськими фракціями, які підтримали українські домагання, але далі справа не пішла. Ситуація у підросійській Україні на той час характеризувалась популярним виразом: ”Російська демократія завжди закінчується там, де починається українське питання”.

Активну підпільну роботу в українських губерніях проводили соціал-демократи та есери. У листопаді 1915 р. була підписана угода про спільну діяльність між Катеринославськими організаціями УСДРП і РСДРП. Українські есерівські організації виступали за поразку царської Росії у війні. Вони вели в Києві, Чернігові і Харкові пропагандистську роботу серед студентів та розповсюджували агітаційні матеріали СВУ.

Отже, як зазначає історик Я. Грицак, «напередодні 1917 року український рух мав політичну програму, певні політичні та військові структури, набрав досвіду організації й агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення та інших неросійських рухів у Росії…».

3. Життя людей на фронті й у тилу

  1. В якому становищі опинилися солдати на фронті?
  2. Як змінювалося життя людей в тилу?
  3. В якому становищі опинилося населення західноукраїнських земель?


Війна затягувалася. Фронти стояли майже без змін. Мобілізовані на фронт солдати, які хворіли, мерзли, гинули в боях і від ран підчас буденної окопної війни, втрачали віру у перемогу.

Звернімося до джерел

Лист українського солдата Андрія Рубльова з Південно-західного фронту (Російська армія, 29 травня 1916 р.)

«Ряди наші змішалися з вогнем і землею і коли ми з криком ура добігали до ворожих окопів, то я тільки пам'ятаю, що кулі і снаряди свистіли і ревіли навколо, а люди падали. Але скільки там було солдат: на місце вбитих і поранених все нові і нові … І коли все ж таки добігли до їх дротяної загорожі, за якою були і окопи, то я одну за однією кинув свої 4 бомби в їх окопи. А потім в багнети…. Дорога сестричка, яка огидна справа війна. Коли вдариш в людину багнетом, то він йде як в подушку і самому робиться просто нудно.... Як і завжди австро-германці атаки бояться, швидко тікають ... А з права кулемет, та-та-та і прожектор та ракети частіше стали освітлювати, так що я побачив свої руки, вони в крові. Я подумав, а скільки своїми бомбами я убив людей, а багнетом переколов, а за що все це?»

Про пише солдат? Яке враження справляє на вас цей лист? Які настрої в армії у 1916 р. він ілюструє?

Наприкінці 1916 - на початку 1917 р. російська армія значною мірою втратила бойовий дух. Вона складалась вже із резерву – старших людей і зовсім молодих хлопців, якими до того ж часто командували «прапорщики запасу», не кадрові старшини, а цивільні люди, що пройшли кількамісячний вишкіл. Призовники із запасу місяцями без діла сиділи у казармах, чекаючи, коли їх вишлють на фронт. Їм не вистачало навіть гвинтівок для навчання військовому вишколу.

На початку березня 1917 р. генерал А.Денікін так описував стан 14-ї і 15-ї дивізії російської армії на Південно-Західному фронті: «Коні гинули від нестачі кормів, люди мерзли без чобіт та теплої білизни і хворіли тисячами; з неопалюваних румунських вагонів, непристосованих для хворих і поранених, витягували трупи і складали, як дрова, на станційних платформах. Солдати кидали зброю, браталися з противником, тікали з фронту.»

Повертаючись з фронту додому – в рідне село, солдати і тут бачили тяжкі наслідки війни.

Звернімося до джерел

З щоденника солдата О. Замрія

Коли я прибув додому йшла повним ходом молотьба хлібів, коли я ввійшов у двір мене зустріла сестра... Вона була не одружена, брати усі були на війні, їх жінки працювали на хазяйстві. Сестра гірко плакала, що ми втратили батька та матір. Важкою була зустріч за таких обставин, та нічого не поробиш, проте треба кінчати молотьбу. Наше господарство засівало тоді 20 десятин пахоти, а мужика в господарстві не було, та все ж на той час багато було полонених австрійців та мадяр, або вірніше українців, як ми на них говорили – западники.

Про що йдеться в документі? Як жилося на селі ? Чому?

За проданий хліб, вирощений тяжкою працею жінок та дітей можна було купити на багато менше промислових товарів, ніж до війни. Наприклад, до війни можна було за 1,5 пуда пшениці купувати пуд заліза, а у 1916 році пуд заліза коштував 6 пудів пшениці, за пуд пшениці до війни можна було купити 10 аршин ситцю, а у 1916 року – тільки 2. За таких обставин селяни почали скорочувати виробництво.

Залізниці не справлялися з перевезеннями. У той час як потяги з врожаєм часто застрягали на залізничних станціях і розкрадалися місцевим населенням та втікачами з фронту, у промислових центрах не вистачало продуктів. Почалися перебої у роботі цукроварень, млинів. З кожним роком війни зростав дефіцит продуктів харчування. В містах стали звичайним явищем багатотисячні черги за хлібом, який для багатьох сімей перетворився на основний продукт харчування. У 1917 р. ціна на одяг, мило, тютюн та ін. товари широкого вжитку зросла на 200% у порівнянні з довоєнними. Водночас реальна заробітна плата скоротилась у тричі.

Динаміка зростання цін на продовольчі продукти у Наддніпрянській Україні

Продукти 1914 р. 1916 р. % зростання
за фунт в копійках
Пшениця 2,5 6,0 240,0
Цукор 14,0 40,0 280,0
Крупа гречана 4,0 10,8 270,0
Пшоно 5,0 13,8 276,0
М’ясо 15,0 60,0 400,0
Олія рослинна 14,0 46,0 330,0

  1. Про які явища в економіці свідчать наведені дані?
  2. До яких наслідків у соціальній сфері це призведе?


Витрати на щоденне харчування родини з чотирьох чоловік у Росії

Назва продукту 1913 р. 1917 р.
2 кг хліба 16 коп. 60 коп.
750 гр. м’яса 28 коп. 1,5 крб.
250 гр. жиру 13 коп. 50 коп.
Чай і цукор 7 коп. 15 коп.
2 склянки молока 6 коп. 28 коп.
Платня робітника друкарні 50 крб. 100 крб.

  1. Проаналізуйте дані таблиці.
  2. Які висновки можна зробити?


Царський уряд намагався врегулювати продовольче питання надзвичайними заходами. У грудні 1916 р. був введений примусовий розподіл хліба. Проте це викликало активізацію чорного ринку і колосальний ріст спекуляції. Західноукраїнські землі були зруйновані безперервними боями.

Звернімося до джерел

Василь Стефаник про бойові дії у селах Галичини

Із новели «Марія»
« ...Гармати виважували землю з її предвічної постелі. Хати підлітали вгору, люди, закопані в землю, скам’янілі й не могли підвести руки, щоби перехрестити дітей, червона ріка збивала піну з крови, і вона, як вінок, кружляла коло голів трупів, які тихенько сунули за водою. По битві копали могили, витягали мерців з води. Поле за кілька днів зродило багато, багато хрестів.»

Як ви думаєте, як почувалося населення цього села, де йшли бої?

Пересуваючись українськими територіями, війська воюючих сторін завдавали величезних збитків. Наприклад, відступаючи із Галичини влітку 1915 р. російське командуванню в широких масштабах провадило знищення найбільших важливих об’єктів, транспортних шляхів, запасів продовольства. Начальник військових сполучень фронту генерал – майор І.Павський у своїх телеграмах зазначав, що «на всіх напрямках інтендантські вантажі вивезено, залізниці зруйновано, станційні споруди зруйновано, потяги та вагони вивезено на схід».

Зруйноване західноукраїнське село. 1915 р.

  1. В якому становищі опинилося сім’ї селян?
  2. Яке їхнє майбутнє?


Мирне населення ставало жертвами репресій як з боку Австро-Угорської, так і Російської влади.

Звернімося до джерел

Із спогадів в’язня, заарештованого австрійською поліцією за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії

«…31 серпня 1914 р. у 3 годині ранку, не давши навіть чаю, погнали в’язнів у тюремний двір. Тут протримали до 9 години ранку. Після цього повели всіх, близько 1600 чоловік, по вул. Казимирівській і вул. Городецькій до головного палацу. Протягом декількох кілометрів озвірілий натовп львівських «патріотів» з євреїв і поляків бив нас, особливо священиків, палицями, кілками, в нас кидали каміння і гній, плювали в обличчя. З вікон кидали горщики з-під квітів. Одному з арештованих такий горщик проломив череп, і він помер тут же на вулиці. Перед вокзалом ми чекали до 2 години. Виявляється, поліцейські навмисно тримали нас близько п’яти годин на вулиці, щоб дати юрбі можливість «проявити почуття» до нас, «зрадників».

Які думки, почуття викликає документ? Чому населення так поставилось до в’язнів?

Нерідко репресії проти цивільного населення набували характеру розправи на національному ґрунті. Особливою жорстокістю відзначались угорські військові частини. Так, у Перемишлі мадярські солдати закололи на вулиці 40 арештованих українських інтелігентів та селян. Всього у Закарпатті до в’язниць потрапило до 800 осіб.

Звернімося до джерел

Я.Гашек про знущання над українським населенням

«… На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами. Тут були кілька попів, учителів, селян… Руки їм скрутили мотузком і пов’язали парами…Трохи далі бавився мадярський жандарм. Він прив’язав священикові до лівої руки шнур і примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом, причому так шарпав, що піп заривався носом у землю. Він не міг звестися, бо мав зв’язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби якось підвестись з землі… Жандарм реготав… Коли священик нарешті підводивсь, він шарпав за мотузку, і бідолаха знову орав носом землю…»

Які думки, почуття викликає документ? Чому по відношенню до українців виявлялась така жорстокість?

Жертвами російської колоніальної політики стали не тільки українці, а й польське та єврейське населення. Їх, як і українство, трактували представники російської військової адміністрації в особі генерала М.Янушкевича, потенційними австрійськими або німецькими шпигунами.

Нарівні з українськими були закриті єврейські та польські громадські організації. 27 вересня 1914 р. у єврейському кварталі Львова було організовано чорносотенцями єврейський погром.

Таким чином війна призвела до глибокої економічної та політичної кризи в українських землях Російської імперії. Спустошеними були й західноукраїнські землі. Військові негаразди, економічні труднощі і масове зубожіння народу, призвели до знецінення людського життя, соціальної напруги в суспільстві, а потім і до нового піднесення революційного та національно-визвольного руху.

  1. У В чому проявилась економічна та політична криза в українських землях під час війни?
  2. Завершіть наведені речення:
    а) Протягом війни театром військових дій була Галичина та західні повіти Волинської і Подільської губерній, населення яких зазнало страшних збитків, руйнувань та спустошень, спричинених як …., так і…. ….:
    б) … призвели до знецінення людського життя, соціальної напруги в суспільстві, а потім і до нового піднесення революційного та національно-визвольного руху.
  3. Як змінювалося ставлення українського населення до війни?
  4. Чому представники української інтелігенції брали участь у громадській діяльності з допомоги жертвам війни? Яким чином це характеризує український народ, тогочасне суспільство в цілому?
  5. Які процеси характеризували розвиток національного українського руху у 1915-1916 рр.?
  6. Проаналізуйте основні події та процеси в соціальному, економічному і політичному житті населення українських земель підчас війни та доведіть, що становище в українських землях на той час можна характеризувати як суспільну кризу.
  7. Об’єднайтеся в групи та складіть усне есе на тему « Моє ставлення до війни та майбутнього України» від імені : солдата на фронті підчас окопної війни; солдату, що покинув фронт і повернувся до дому у рідне село, жінки, яка живе в селі або у місті й працює на заводі, студента, школяра. Представте позицію групи в загальному колі. Спробуйте виробити спільну позицію.
  8. Уявіть собі, що ви один з лідерів організації національного українського руху ( на початку 1917 року): які цілі і завдання ви би висунули перед її членами. Напишіть коротке есе, відбиваюче вашу позицію.
  9. Чи погоджуєтесь ви з висновком сучасного історика України В. Сарбея, що «… війна, що справила глибокий вплив на українське суспільство та колоніальна політика, яку проводили обидві воюючі сторони щодо свого і чужого цивільного населення, сприяли активізації національно-визвольного руху.» Підтвердіть свою думку фактами.
  10. Один з теоретиків комуністичного руху К.Маркс називав війну “пришвидшувачем революції”. Чи погоджуєтесь ви з такою оцінкою війни? Доведіть свою думку, використовуючи факти з української історії періоду Першої світової війни. Які ще оцінки, визначення ви би дали цьому періоду? Поясніть їх.
  11. Складіть розгорнутий план реферату: “Еволюція поглядів лідерів національного українського руху в період Першої світової війни”. Коротко обґрунтуйте логіку та зміст кожного з пунктів плану.