Чернігівська область

 

Утворена 15 жовтня 1932 року

Площа - 31,9 тис. кв. км, 5,3% території України, 3 місце серед її областей

Адміністративний центр - м. Чернігів

Територія - 71,3 кв. км

Населення міста – 297,8 тис. жителів

 

 

Кількість адміністративних районів - 22

Міст - 16, у тому числі міст обласного підпорядкування – 3 (м. Славутич підпорядковане Київській області)

Найбільші міста області: Чернігів, Ніжин, Прилуки, Бахмач, Носівка, Городня, Новгород-Сіверський

Селищ міського типу - 29

Сільських поселень - 1 486

 

 

 

Кількість населення - 1 115,5 тис. жителів (на 1.08.09 р.)

Густота населення - 35 жителів на 1 кв. км

Міське: 692,8 тис. жителів

Сільське: 422,7 тис. жителів

 

 

Національний склад: українці - 93,5%, росіяни – 5,0%, білоруси – 0,6%

 

 

Загальні відомості

Лежить на півночі України на лівобережжі середньої течії Дніпра, в басейні Десни. Поверхня області – переважно низовинна й плоска, подекуди – пологохвиляста рівнина, похилена на південний захід. Лежить у межах Придніпровської низовини. У північно-східній частині області поширений карст (лійки, карстові провалля). На південному сході – підвищена горбисто-хвиляста частина, розташована в межах Полтавської рівнини (100-220 м). Тут переважають ерозійно-акумулятивні форми рельєфу (яри, балки) у поєднанні з акумулятивними льодовиковими та водно-льодовиковими валами. На піщаних терасах – еолові форми рельєфу (пасма, горби, дюни). У заплавах Дніпра, Десни та її притоків поверхня заболочена, вкрита торфовищами. На Чернігівщині є різноманітні корисні копалини. Важливе значення мають паливні – нафта і природний газ (північна частина Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області). Найзначніші поклади торфу – у Ріпкинському, Чернігівському та Семенівському районах. Промислове значення мають вапняки, гіпс, крейда, піски (скляні та будівельні), мергель. Налічується близько 15 родовищ глин, придатних для виготовлення черепиці, кахлів, гончарних виробів та художньої кераміки. В Ічнянському районі експлуатується єдине в Україні родовище бішофіту, унікальне за своїми запасами та лікувальними властивостями. Є джерела мінеральних вод.

Клімат помірно-континентальний з достатньою кількістю опадів, теплим літом (+18°, +19,5° у липні) і порівняно м'якою зимою (-6°, -8° у січні). Кількість опадів на рік – 550 мм (у південній та центральній частинах), 580 мм (у північно-східній). Річок завдовжки понад 10 км – 196. Головні річки – Дніпро (на західній межі області) та його ліва притока Десна з притоками (Сейм, Доч, Остер – ліві, Убідь, Мена, Снов, Білоус – праві). На північному заході тече р. Сож (притока Дніпра), а на півдні – Удай (притока Сули). На території області споруджено 15 водосховищ та 675 ставків; до області відноситься  частина Київського водосховищ. Є багато заплавних озер, у долині Снову – карстові провальні озера. На півночі області переважають дерново-підзолисті ґрунти, на півдні – чорноземи глибокі вилуговані та опідзолені. Поширені ясно-сірі лісові, темно-сірі опідзолені, а в заплавах річок – лучні та болотні ґрунти. Основні лісові масиви знаходятьтся на півночі, на правобережжі Десни: переважно, хвойні бори та дубово-соснові субори. У лісостеповій зоні області ростуть дубові, трапляються грабово-дубові ліси. В заплавах річок ростуть вільха чорна, верба, тополя, на річкових терасах – луки. Тваринний світ досить різноманітний, налічує понад 400 видів, з них ссавців – 48, птахів – 286, земноводних – 11, плазунів – 7, риб – 50. Серед несприятливих природних процесів переважає площинний змив, вітрова ерозія (на півночі), карст (на південному сході). Північно-західна частина області радіаційно забруднена внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Меліорації: ґрунтозахисні заходи, осушування заболочених земель з наступним водорегулюванням. В області 642 території та об'єкти природно-заповідного фонду, з них державного значення: 11 заказників, 7 пам'яток природи, дендропарк, зоопарк, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва, 49 заповідних урочищ.

 

 

Історична довідка

У VII-VIII ст. на території сучасної Чернігівської області жили східнослов'янські племена сіверян. Від X ст. Чернігово-Сіверська земля входила до складу Київської Русі. У 907 р. з'являються перші згадки про Чернігів. З 1024 р. місто стає центром Чернігівського князівства, а за розмірами і значенням поступається лише Києву. Про це свідчать багато пам'яток архітектури, які разом з київськими храмами стали золотим фондом українського зодчества. У 1239 р. Чернігівський край було зруйновано і спалено монголо-татарами. Пізніше Чернігівщина перебувала у володінні Литви – з XIV ст., Московії – з поч. XVI ст., Польщі – поч. XVII ст. Після Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. чернігівські землі адміністративно поділено на 4 полки, які існували до 1775 р. Гетьманською резиденцією стало м. Батурин. У часи Північної війни місто було повністю спалене російськими військами (у 1708 р.). У 1802 р. було утворено Чернігівську губернію. Великих втрат зазнала Чернігівщина під час Другої світової війни, але змогла піднятися з руїн, як і багато разів упродовж століть свого існування.