§ 5. Кількість, розміщення і природний рух населення (підручник)

РОЗДІЛ ІІ. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

 

ТЕМА 3. КІЛЬКІСТЬ, РОЗМІЩЕННЯ ТА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ

 

§ 5. Кількість, розміщення і природний рух населення

1.     Пригадайте, яка кількість населення України. На якому місці знаходиться Україна за цим показником серед країн Європи і світу?

2.     Які території в Україні найбільш придатні для проживання людей з погляду їх природних умов?

 

ЗМІНА КІЛЬКОСТІ НАСЕЛЕННЯ. Точні дані про кількість мешканців країни дають загальні переписи населення, які проводяться на всій її території і фіксують показники населення на конкретну дату. Та­кі переписи в різних частинах України були започатковані в Австро-Угорщині (з середини ХІХ ст.) і Російській імперії (з кінця ХІХ ст.), проводилися державами, в які входили українські землі у ХХ ст. (у тому числі 6 разів – у СРСР). Загальні переписи населення організовувалися більш-менш регулярно приблизно кожні 10 років. Перший (і поки-що єдиний) перепис населення у незалежній Україні був проведений у 2001 р. Крім цього, кожного року здійснюється поточний облік населення станом на початок (1 січ­ня) чи середину (1 липня) року.

Кількість населення на території України у більш давні часи можна обчислити лише приблизно завдяки спеціальним науковим дослідженням. Учені вважають, що в ХVІІ ст. на українських землях жило близько 3 млн осіб, а у ХVІІІ ст. – вже майже 9 млн. За даними австрійського та російського переписів, проведених у ХІХ ст., на всій українській етнічній території мешкало 36 млн осіб, у т. ч. у межах сучасної України – майже 29 млн.

Упродовж ХХ ст. людність України загалом зростала – аж до 1993 р., коли сягнула максимального значення – 52,2 млн осіб. Водночас, у першій половині XX ст. населення України зазнало величезних втрат – під час війн (Першої світової, громадянських і розв’язаних із зовні), внаслідок політичних репресій, заслань, голодоморів у радянський час, у роки Другої світової війни. За приблизними підрахунками Україна втратила під час цих жахливих подій близько 20 млн своїх громадян. Довоєнного рівня людності Україна досягла тільки в 1956 р.

Загальне зростання кількості населення в Україні відбувалося в основному завдяки переважанню кількості народжених над кількістю померлих. Однак на початку 90-х рр. ХХ ст. ці показники зрівнялися, а далі кількість померлих почала переважати. І, як результат, кількість населення в Україні пішла на спад. Всеукраїнський перепис населення зафіксував наприкінці 2001 р. близько 48,5 млн мешканців, а нинішня людність у країні (станом на 1 січня 2008 р.) вже майже на 6 млн осіб менша, ніж була у 1993 р.

 

Мал. Чисельність населення України

 

РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ. На території України населення розміщується нерівномірно. Насамперед виділяються 8 регіонів (з людністю понад 2 млн осіб кожний), в яких загалом зосереджено більш як половина населення країни (див. додаток). Найбільшу кількість населення мають Донецька, Київська (разом з м. Києвом) і Дніпропетровська області. У решті областей мешкає від 1 до 2 млн осіб у кожній і лише в одній Чернівецькій області – менше 1 млн. Правда, до цієї межі наближається ще кілька регіонів, які з року в рік втрачають своїх жителів.

Більш точну картину розміщення населення відображає показник густоти (щільності) населення – відношення кількості насе­лення, що проживає на певній території, до її площі. Середня густота населення в Україні – 77 осіб на 1 км2. Цей показ­ник набагато нижчий, ніж у країнах Західної Європи, але вищий, ніж у північноєвропейських країнах і наших сусідів – Білорусі та європейській частині Росії.

Найвищі показники густоти на­селення спостерігаються на сході і заході нашої країни – у високоіндустріальних областях Донбасу і При­дніпров’я (до 175 осіб/км2 у Донецькій області, яка за густотою населення є лідером серед областей України) та в прикарпатських і Закарпатській областях – (100 осіб/км2 і більше). В областях лісостепової зони з густота населення близька до середньоукраїнського показника. Разом ці регіони утворюють в Україні основну смугу розселення, де найкращі природні умови для життя і діяльності людей (сприятливий клімат, родючі ґрунти, розгалужена річкова мережа, багаті мінеральні ресурс). Північніше й південніше від цієї смуги території заселені значно рідше (35 – 55 осіб/км2), оскільки мають дещо гірші умови для життя і діяльності людей. Північна поліська частина здавна відома як доволі суворий край лісів і боліт. Південні степові області України характеризуються посушливим кліматом, дефіцитом прісної води. До того ж, вони були заселені пізніше від решти регіонів, що також позначилося на людності. І лише на території Південного берега Криму, в умовах субтропічного клімату, комфортного для життя й діяльності людей, густота населення значно зростає – у середньому до 270 осіб/1 км2.

Значно більші контрасти в розміщенні та густоті населення спостерігаються на рівні середньої ланки адміністративно-територіального поділу України. Зокрема, на території міст державного, обласного і республіканського значення, які займають лише 2,5 % площі країни, мешкає майже половина її населення. Середня густота населення там становить понад 1 450 осіб/км2, а у багатьох місцях сягає більше 4 000 осіб/1 км2. Натомість на решті території країни, що входить у сільські райони, середня щільність – лише 40 осіб/км2, у багатьох районах вона знижується до 20 осіб/км2.

 

Мал. Розміщення населення

 

ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ. Населення світу, країн, їх регіонів перебуває у процесі постійного оновлення свого складу, тобто відбувається його відтворення. Відтворення населення або природний рух характеризується показниками наро­джуваності, смертності та природного приросту.

Природний приріст населення (ПП) це різниця між кількістю людей, які народилися (народжуваністю, Н), і тими, що померли (смертністю, С):  ПП = Н – С. Всі показ­ники природного руху обчислюють для певної території за рік в абсолютних (у тис. осіб) і відносних величинах (у розрахунку на 1 000 мешканців відповідної території, тобто у проміле – ‰).

 

Мал. Природний приріст населення

 

Відтворення населення в різний час і на різних територіях може бути розширеним (Н > С, ПП > 0), простим (Н = С, ПП = 0) або звуженим (Н < С, ПП < 0). У ХХ ст. в Україні не раз траплялося звужене відтворення населення, спричинене названими вище трагічними моментами в її історії. Однак загалом переважав розширений тип відтворення населення, а у 20-х рр. ХХ ст. Україна мала одні з найвищих показників народжува­ності і природного приросту населення в Європі. Наприкінці XX ст. природний приріст різко скоротився: відбулося як скорочення показників народжуваності, так і зростання показників смертності. Починаючи з 1991 р., Україна ввійшла у період звуженого відтворення населення, який триває й досі. Природний приріст став від’ємним, його значення в окремі роки опускалися до позначки -7 ‰ (це означає, що на кожну тисячу населення в Україні щорічно помирало на 7 осіб більше, аніж народжувалося). Нині ці показники є найнижчими серед усіх країн Європи і світу. Україна також у групі країн, що мають сумну європейську першість за низькими показниками народжуваності (8 – 10 ‰) і високими показниками смертності (16 ‰).

Показники природного руху населення мають значні відмінності у регіонах України (див. додаток). Найбільші природні втрати населення спостерігаються у північно-східних, східних і деяких центральних областях (-10 ‰), лідером за природним скороченням є Чернігівська область (-13 ‰). Високі вони також в областях центрального Полісся і Придніпров’я, дещо менші – у південних регіонах. Західні області та м. Київ на загальноукраїнському тлі виглядають найкраще, хоча також мають від’ємний природний приріст населення (- 2 ‰). Єдиною областю, в якій відтворення населення близьке до простого, а в окремі роки характеризується навіть незначним додатнім приростом, є Закарпатська.

ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ. Особливості відтворення населення на тій чи іншій території відображає демографічна ситуація. Її характеризують показники зміни кількості населення, його природного і механічного руху, розподілу населення за статтю та віком, середньої тривалості життя чоловіків і жінок, шлюбності та розлучень населення та деякі інші демографічні показники. Демографія – це наука, яка вивчає відтворення населення; назва походить від грец. демоснарод.

Демографічна ситуація в Україні загалом і в окремих її регіонах надзвичайно складна, про що свідчать наведені вище характеристики природного руху населення. Погіршення демографічної ситуації зумовлено багатьма чинниками: зниженням рівня та якості життя людей у період економічної кризи, ускладненням геоекологічної ситуації в усіх регіонах країни, старінням населення, збільшенням показників розлучень і зменшенням показни­ків укладання шлюбів, поширенням “моди” на однодітні сім’ї, зростанням бездітності молодих сімей. В останні роки до них додався масовий відтік населення молодого віку за межі країни.

Народжуваність в Україні вже давно опустилася до рівня, який недостатній для заміщення поколінь. Смертність збільшилась серед усіх вікових груп, основні причини цього – серцево-судинні хвороби, новоутворення, нещасні випадки і травми, самогубства. Досить високий рівень дитячої смертності у віці до одного року (10 дітей на 1 000 народжених), що у 2 рази вище, ніж у країнах Європи.

Сучасна демографічна ситуація в Україні сприяє так званій депопуляції населення зменшенню його загальної кількості за рахунок природного скорочення. Процеси депопуляції населення спочатку охопили сільську місцевість, а згодом і міста (див. додаток 5). В Україні є сотні сіл, в яких упродовж року не народжується жодної дитини. Такі села є вимираючими в буквальному розумінні слова. Природний приріст сільського населення загалом у країні становить -10 ‰ (а в Чернігівській області -24 ‰!). У містах цей показник удвічі вищий, однак також від’ємний.

Щоб змінити демографічну ситуацію у бажаному напрямку, держави проводять певну демографічну політику. Це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, спрямованих на зміну природного руху населення, перш за все народжуваності. Головні завдання демографічної політики в Україні – підняття рівня народжуваності та зменшення рівня смертності, насамперед у дитячому віці. Однак низький рівень доходів населення України та незначні матеріальні заохочення сімей при народженні дітей зі сторони держави тривалий час не сприяли ефективній реалізації демографічної політики. І лише в останні роки показники народжуваності та природного приросту дещо зросли. Певну роль у цьому відіграло різке збільшення державних виплат сім’ям при народженні першої, другої, третьої дитини та наступних дітей.

 

Запам’ятайте

Кількість населення України впродовж ХХ ст. загалом зростала, незважаючи на складні й трагічні сторінки її історії; максимального значення вона сягнула у 1993 р. – 52,2 млн осіб; нині кількість населення становить близько 46, 5 млн осіб.

Природний рух населення характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту, який є різницею між показниками народжуваності та смертності.

Починаючи з 1991 р., Україна має звужене відтворення населення, яке характеризується від’ємним природним приростом.

В Україні загалом склалася надзвичайно складна демографічна ситуація, яка супроводжується депопуляцією населення – зменшенням його загальної кількості за рахунок природного скорочення.

 

Запитання і завдання

1. Як змінювалася кількість населення в Україні упродовж XX ст.? Які чинники впливали на ці зміни?

2. Поясніть причини нерівномірного розміщення населення на території України.

3. Що таке природний рух населення? Чи існують регіональні відмінності природного руху населення України?

4. Охарактеризуйте сучасну демографічну ситуацію в Україні. Які чинники її зумовлюють?

5. Що таке депопуляція населення? Які її причини?

 

Географічна задача    

Обчисліть середньорічний природний приріст населення України (ППсер) за періоди 1956–1970, 1979–1993 і 1993–2008 роки. При обчисленні скористайтеся формулою: ППсер = , де Н1 і Н0 – кількість населення відповідно в кінці й на початку періоду, k – кількість років у періоді.

На основі отриманих результатів зробіть висновок про тенденцію зміни приросту населення в країні.