§ 4. Українські історичні землі

§ 4. Українські історичні землі

 

1.     Пригадайте з курсу історії України, які племена і народи заселяли землі нашої країни на різних етапах її розвитку.

2.     Які держави й одиниці їх адміністративно-територіального поділу існували в історичному минулому на землях сучасної України?

 

УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ЗЕМЛІ. Поряд із сучасними адміністративно-територіальними одиницями України існують її історичні землі  –різні за величиною і без чітких меж краї. У минулому вони були окремими державними утвореннями чи адміністративними одиницями, територіями оборонного призначення або нового господарського освоєння. Вони різняться матеріальною та духовною культурою українців, що зумовлено впливом природного середовища та взаємозв’язками з іншими народами.

Етнічна територія українського народу (тобто простір, заселений українцями) сягнула наприкінці XIX – на початку XX ст. максимальних розмірів – приблизно 750 тис. км2. За історичними особливостями розвитку в ній виділяють чотири великі регіони — Середню Наддніпрянщину (або Центральну Україну), Західну, Південну (або Степову) і Східну Україну.

Землі басейну середнього Дніпра і Західної України належать до старих історичних країв. На них український народ проживає здавна, створивши в минулому низку власних держав. Південна і Східна Україна є “новими” землями, набутими українцями у роки козаччини і після її ліквідації. Саме ж українське козацтво виникло на пограниччі Середньої Наддніпрянщини і Степової України. Політично й організаційно оформившись у гетьманську державу, воно поширило свій вплив на серцевинну територію України, а його волелюбні діяння стали легендарними для всього українського народу, незалежно від місця його проживання.

 

Мал. Формування етнічних територій

 

СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА. Цю територію називають серцем України, бо тут знаходиться її багатовіковий політичний і культурний центр – столиця м. Київ. На цих землях колись жили племена полян, деревлян і сіверян. Полянська земля стала ядром формування Київської Русі. Багато поселень тут відомі з літописних часів – княжі столиці Чернігів і Переяслав, міста Вишгород, Любеч, Чорнобиль, Коростень, Овруч. Низка міст і містечок були козацькими полковими містами, а Чигирин, Батурин і Глухів – гетьманськими столицями.

Центральна Україна зробила вагомий внесок у становлення української писемності та культури. Полтавський і київський діалекти стали основою української літературної мови. У Полтаві народився засновник нової української літератури Іван Котляревський, у с. Моринці Черкаської області – Тарас Шевченко. Новоград-Волинський (колишній Звягель) – батьківщина Лесі Українки, а м. Бориспіль автора слів національного гімну України Павла Чубинського. У 1667 р. Середня Наддніпрянщина була поділена по Дніпру між Польщею та Росією, відтоді з’явилися поняття Правобережної та Лівобережної України (Правобережжя і Лівобережжя).

Історичними землями Правобережжя є Київщина, Поділля і Брацлавщина. Історична Київщина займає частини сучасних Київської та Черкаської областей і майже всю Житомирську область. Там існували Київське князівство (спочатку самостійне, а потім у складі Литви), Київське воєводство (у Польській державі) та Київська губернія (в Російській імперії). Поділля лежить між середньою течією Дністра і Південним Бугом. Воно відоме ще з середини XIV ст. як удільне князівство у Литовській державі, а потім – воєводство в Польщі і губернія в Росії. Західне Поділля було об’єднане з Галичиною і потрапило до Австрійської імперії. Адміністративним центром і культурним осередком Поділля було м. Кам’янець-Подільський. Його фортеця тривалий час стримувала навали турків і татар. Загалом Поділля було густо вкрите замковими твердинями, до наших днів збереглися їх залишки у Сатанові, Летичеві, Меджибожі, Барі. Східне Поділля відоме також під назвою Брацлавщина. Брацлавське воєводство існувало в Польщі у XVI XVIII ст. Невелике містечко Брацлав було центром воєводства лише три десятиліття (надалі ним стала Вінниця), однак назва землі збереглася в історичній пам’яті народу дотепер.

На Лівобережній Україні найдовше (до 80-х рр. XVIII ст.) зберігалися ознаки гетьманської державності, тому інша її назва – Гетьманщина. Після її ліквідації територія краю була поділена на Чернігівську і Полтавську губернії. Північ Лівобережжя відомий також як Сіверщина з центром у Новгороді-Сіверському. Частина її знаходиться тепер у Росії.

 

Назви України

         Назва Поділля походить від Країни з оселями по долах, тому що села там розбудовувалися по долинах річок.

 

 

ЗАХІДНА УКРАЇНА. Західною Україною називають ті українські етнічні землі, які в результаті проведення державного кордону в 1920 р. опинилися за межами радянської України – в Польщі (Галичина і Волинь), Чехо-Словаччині (Закарпаття) та Румунії (Буковина). Більша частина цих земель була приєднана до України в період Другої світової війни, однак окраїнні історичні краї залишилися у складі сусідніх з нею держав. Давніми мешканцями західноукраїнських земель були племена дулібів, волинян, бужан і білих хорватів. У княжі часи тут існували Галицька (столиця – Галич) і Волинська (Володимир) землі, а далі – Галицько-Волинська держава. Найдавнішими містами краю є Белз, Луцьк, Теребовля, Берестя (Брест), а також збудовані за правління Данила Галицького нові столиці Холм і Львів.

Після втрати незалежності Галичина потрапила до Польщі, а Волиньдо Литви. З часом там були створені воєводства Польсько-Литовської держави. Відтоді й до середини ХХ ст. історія Галичини та Волині являла собою співіснування, взаємодію або ж протистояння українського і польського населення. З кінця XVIII ст. Галичина стала провінцією Австрії, де отримала самоврядність, а Волинь – губернією Росії. В період між двома світовими війнами ці землі знову опинилися у складі Польщі, а в 1939 р. відійшли до України. У межах сучасної України Галичина обіймає території Львівської, Івано-Франківської і більшої частини Тернопільської областей. Східний її “кут” між річками Дністер і Черемош відомий як історична земля Покуття. Історичні галицькі землі знаходяться також у Польщі – Надсяння (з центром Перемишль) і Північна Лемківщина. Історична Волинь охоплює землі в Україні, Польщі (Холмщину і Підляшшя) і Білорусі (Берестейщину). Доля українського населення, що мешкало на своїх етнічних землях у Польщі, склалася трагічно. Внаслідок обміну населенням між Україною і Польщею (1945 р.) та примусового виселення українців польською владою (1947 р.) на цих землях майже не залишилося українців.

Упродовж XIX ст. Галичина була активним осередком громадсько-політичного, науково-освітнього й культурно-релігійного життя українців, а в першій половині XX ст. західноукраїнські землі стали прикладом жертовної національно-визвольної боротьби нашого народу. Галичина є батьківщиною письменника Івана Франка (с. Нагуєвичі поблизу Дрогобича), Холмщина – історика Михайла Грушевського, Надсяння – географа Степана Рудницького і композитора Михайла Вербицького (автора музики гімну України).

Закарпаття (або Закарпатська Україна), історичним центром якого є Ужгород, охоплює південно-західну частину Українських Карпат і прилегле передгір’я. Сотні років воно перебувало у складі Угорщини, що позначилося на культурі й побуті місцевого населення, а в міжвоєнний період входило до Чехо-Словаччини (як автономний край Підкарпатська Русь). Однак самосвідомість українського населення регіону збереглася, про що засвідчило проголошення у березні 1938 р. у м. Хуст самостійної Карпатської України (яка була розбита угорськими військами). І лише в 1945 р. частина українського Закарпаття була приєднана до України. Українські етнічні землі Закарпаття виходять за кордони сучасної України – на захід (історичний край Пряшівщина у Словаччині) і південний схід (Мармарощина в Румунії).

Буковина відома з кінця XIV ст. Українське населення краю здавна живе поруч з румунами. У 1940 р. він був розділений між Румунією та Україною, до якої відійшла Північна Буковина. Історичний осередок Буковини – м. Чернівці – став обласним центром.

 

Україна у часі і просторі

Про Галичину

Галичина – це земля, якою всеукраїнська суцільна територія сягає найдальше на захід… Це дуже невеликий кусник Соборної України… Галицький відлом українського народу є національно найбільш свідомою частиною цілого українського народу.

Степан Рудницький, 1923 р.

 

Назви України

Назва Буковина означає територія, вкрита буковими лісами.

 

 ПІВДЕННА УКРАЇНА. Степова Україна і Крим є особливим регіоном. Там вперше (починаючи з VII ст. до н. е.) на території нашої країни виникли держави і політичні об’єднання, сформовані прийшлими народами, – кочовими (Скіфія, Мала Скіфія, об’єднання сарматів, готів, гуннів) і греками. Греки створили на чорноморському узбережжі міські торгово-ремісничі осередки та міста-держави (Ольвію – на Південному Бузі, Тіру – на Дністрі, Каркінітіду, Пантікапей, Теодосію, Херсонес у Криму), а також Боспорське царство, що проіснувало до IV ст.

У XIII ­– XV ст. Крим став державною територією Кримського ханства (зі столицею в м. Бахчисараї), яке разом з Туреччиною поширило свій вплив на землі Північного Причорномор’я (звідси інша назва Південної України – Ханщина). Чимало українців опинилися тоді в Криму як здобич татар.

Українська колонізація Степової України завдячує насамперед Запорожжю. Запорожжя територія перебування Запорозьких Січей та поширення вольностей козацького війська. Козацтво в українських степах зявилося наприкінці XV ст., а перша Запорізька Січ, як його політичне ядро, виникла в середині XVI ст. на острові Мала Хортиця за дніпровими порогами. Наступні січі засновувалися вниз за течією Дніпра аж до його гирла, більшість з них перебували у дніпровських плавнях (зараз залиті водами Каховського водосховища). Землі запорозьких козаків лежали обабіч Дніпра: на заході – до Південного Бугу та його притоки Синюхи, на сході – до р. Кальміуса і Азовського моря. На запорозьких землях під Жовтими Водами в 1648 р. розпочалася переможна хода козацьких військ під час національно-визвольної війни під проводом Богдана  Хмельницького.

У XVIII ст. всі південноукраїнські землі під назвою Новоросія відійшли до Росії. В освоєнні та заселенні краю, крім українських козаків і селян, взяли участь росіяни, німці, серби, болгари, албанці, греки, значний відсоток міських мешканців складали євреї. Поряд з давніми містами (оборонними фортецями і торговими осередками) виникли нові – торгово-адміністративні центри, морські порти, промислові осередки. Місто Севастополь було засноване як найбільша військово-морська база Росії, а Одеса – як портово-промисловий центр (наприкінці XIX ст. була найбільш людним містом України). На території краю було сформовано кілька губерній, які стали великими районами виробництва зерна та його вивозу в інші країни через порти. Катеринославська губернія (Катеринослав – сучасний Дніпропетровськ) наприкінці XIX ст. перетворилася на потужну гірничорудну та металургійну базу країни.

Історичними землями Південної України є також Таврія і Буджак. У широкому розумінні Таврія означає територію колишньої Таврійської губернії (з центром у Сімферополі), до якої входили Кримський півострів та землі від чорноморсько-азовського узбережжя до Дніпра. Назва Крим з’явилася вже після XIII ст., коли там осіли татарські племена, які заснували місто Крим – столицю їх першої державності (сучасний Старий Крим).

Свою історію Крим веде від часу появи людини неандертальського типу. Вже з глибокої давнини він був перехрестям історії різних племен, народів, культур. Одночасно з кримськими татарами там селилися євреї і вірмени, пізніше – українці й росіяни. Там взаємодіяли цивілізації античної Греції і Риму, Київської Русі і Візантії, Хазарії і балканських країн, італійських республік Венеції та Генуї, Золотої Орди і Кримського ханства, Османської імперії та козацької України. Про це нагадують численні пам'ятки археології, історії, архітектури, культури. З Криму поширилося в Україну християнство (яке було прийняте у грецьких містах ще у ІІІIV ст.). Разом з тим Крим часто ставав ареною тривалих війн і запеклих боїв, а Севастополь увійшов в історію як місто, що героїчно оборонялося у ході кількох війн. Трагічною сторінкою новітньої історії Криму стало виселення в азіатську частину СРСР у 1944 р. кримських татар та інших корінних мешканців півострова. У наш час вони та їх нащадки повертаються на батьківщину.

Буджак – колишня прикордонна провінція Османської імперії між нижніми течіями Дністра, Дунаю, Пруту і Чорним морем. Після приєднання до Росії Буджак долучили до Бессарабської губернії. Бессарабія земля між Буковиною, річками Дністром і Прутом, гирлом Дунаю і Чорним морем. Протягом століть вона залежала від сусідніх країн. У 1940 р. Бессарабія була передана з Румунії до СРСР. Дві її частини – північна (Хотинщина) і південна (Буджак) – відійшли до України, на решті території, заселеній переважно молдаванами, було створено Молдавську РСР (нині – Республіка Молдова).

 

Назви України

 Назва Таврія походить від таврів – давнього населення Криму.

 

 

Назви України

Назва Буджак у перекладі з  турецької означає кут.

 

 

Назви України

Бессарабія отримала назву від давнього племені бессів.

 

 

Україна у часі і просторі

Про  Підляшшя

Підляшшя, земля „під Ляхом”, себто близько польської границі, була заселена староукраїнським племенем дулібів.

Степан Рудницький, 1923 р.

 

СХІДНА УКРАЇНА. Історичними землями на сході української етнічної території є Слобожанщина, Донщина і Кубань.

Слобожанщина (Слобідська Україна) заселялася українськими козаками з XVII ст. Українці селилися слободами, від чого походить назва землі. Значний вплив на побут населення мали росіяни, що жили поруч. Найбільші поселення – Суми, Охтирка, Харків, Ізюм – були центрами полків, які мали самоврядування у Російській державі. Згодом їх об’єднали в губернію з центром у Харкові. Поступово це місто виросло у найбільший культурний і промисловий центр Східної України (певний час Харків був і столицею всієї радянської України). У межах України Слобожанщина займає частину Сумської області, всю Харківщину і північну частину Луганської області. Частина Слобожанщини залишилася в сусідніх з Україною російських областях. Уродженцем Слобожанщини є видатний український філософ Григорій Сковорода.

Донщина (область Війська Донського) лежить у басейні р. Дону, заселена росіянами і українцями. Нині у межі України входить частина Донщини, що охоплює схід Донецької і південь Луганської областей. У XIX ст. з розвитком кам’яновугільної і металургійної промисловості на стику Донщини і Катеринославщини сформувався потужний промисловий район – Донбас, найбільшими центрами якого стали Юзівка (сучасний Донецьк), Луганськ, Бахмут (сучасний Артемівськ), Макіївка, Горлівка та ін.

Кубань (Кубанщина) як історична земля почала формуватися з кінця XVIII ст. Першими українськими поселенцями були запорозькі козаки, які отримавши широку автономію, займалися землеробством та обороняли південні рубежі Російської держави. У XIX ст. українська колонізація сягнула Закубання (нині Краснодарський край Росії). Українці Кубані зберегли культурні традиції нашого народу, що проявляються у мові, піснях, танцях, побуті.

 

Запам’ятайте

Історичні землі – це різні за величиною частини української етнічної території, які виконували в минулому різні суспільні функції і збереглися в історичній пам’яті народу.

Історичними землями є Середня Наддніпрянщина (Правобережжя – Київщина, Поділля і Брацлавщина, Лівобережжя – Сіверщина); Західна Україна (Галичина з Покуттям, Волинь, Закарпаття, Буковина); Південна Україна (Запорожжя, Таврія (Крим), Бессарабія, Буджак); Східна Україна (Слобожанщина, Донщина, Кубань).

За межами сучасної України знаходяться частини Волині (Берестейщина, Підляшшя, Холмщина), Галичини (Надсяння, Північна Лемківщина), Закарпаття (Пряшівщина, Мармарощина), Слобожанщини, Донщини,  а також Кубань.

 

 

Запитання і завдання

1. Чим відрізняються історичні землі від одиниць адміністративно-територіального поділу?

2. Назвіть відмінності в історичному розвитку земель Центральної і Західної України та земель Південної і Східної України.

3. Які українські історичні землі знаходяться в межах сучасної України, а які – поза її межами?

4. Дайте характеристику однієї з історичних земель України.

5. Використовуючи карту і текст параграфа, складіть таблицю основних історичних земель України за таким зразком:

 

 

Історичні землі

Міста – основні історичні осередки

Сучасні адміністративні області

Київщина

Київ

Правобережні частини Київської і Черкаської областей, Житомирська область

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

<< § 3. Державний лад та адміністративно-територіальний поділ § 5. Кількість, розміщення і природний рух населення >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus